Рішення № 99616748, 14.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2021 року № 320/3077/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України про визнання протиправними дій щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду та зобов`язання видати довідку про суддівську винагороду,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , до Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України щодо відмови видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, як судді вищого спеціалізованого суду, у розмірі: посадовий оклад – 105 100 грн., доплата за вислугу років – 84 080 грн., регіональний коефіцієнт – 26 275 грн. Загальний розмір суддівської винагороди, що враховується при обчисленні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, – 215 455 грн.;

- зобов`язати голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України надати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, як судді вищого спеціалізованого суду, у розмірі: посадовий оклад – 105 100 грн., доплата за вислугу років – 84 080 грн., регіональний коефіцієнт – 26 275 грн. Загальний розмір суддівської винагороди, що враховується при обчисленні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, – 215 455 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було розглянуто заяву позивача від 16 лютого 2021 року про надання довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, та листом від 24 лютого 2021 року № 62/12-14/21 відмовлено у видачі довідки з тих підстав, що частиною 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) не визначений оклад для суддів ліквідованих вищих спеціалізованих судів. На думку позивача відмова у видачі довідки є протиправною, оскільки суперечить ст. ст. 8, 19, 126, 130 Конституції України, ст. ст. 135, 142 Закон № 1402-VIII, п. 16 рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

27 квітня 2021 року Вищий адміністративний суд України надав відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначає, що в спірних правовідносинах не підлягає застосуванню Закон № 1402-VIII в силу пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного закону. На думку Вищого адміністративного суду України при видачі позивачу довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідач повинен керуватися Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон №2453-VI). Також відповідач посилається на постанови Верховного Суду по справах № 826/13355/17, 826/14879/17, 826/12993/17, 826/13405/17 і вважає, що викладені у вказаних постановах позиції спростовують доводи позивача.

28 квітня 20201року позивач подав до суду відповідь на відзив, згідно змісту якого положення закону, яким обґрунтовуються заперечення проти позовних вимог, на час виникнення спірних правовідносин втратили силу і вже не регулюють їх. Посилання у відзиві на позовну заяву на постанови Верховного Суду по справах № 826/13355/17, 826/14879/17, 826/12993/17, 826/13405/17 позивач також вважає необґрунтованими, оскільки предметом розгляду вказаних справ були правовідносини, що не є тотожними з даним спором. Зазначає, що з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 відбулися юридичні зміни у суспільних відносинах і Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці і жоден інший закон не регулює дане питання, що підтверджується висновками, зазначеними Верховним Судом у рішенні по зразковій справі № 620/1116/20 від 16.06.2020 (п. 35).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

В період з 15 жовтня 1979 року по 24 жовтня 2016 року ОСОБА_1 перебувала на посадах судді в судах різних інстанцій.

З 30 березня 2006 року позивач здійснювала правосуддя на посаді судді Вищого адміністративного суду України.

24 жовтня 2016 року позивач відрахована зі штату Вищого адміністративного суду України у зв`язку зі звільненням у відставку. Наведене підтверджується копією трудової книжки позивача.

Позивач пішла у відставку з посади судді вищого спеціалізованого суду.

На час звільнення у відставку позивач мала 37 років стажу на посаді судді.

16 лютого 2021 року позивач подала заяви, в яких просила відповідача і в.о. голови Вищого адміністративного суду України надати їй довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, як судді вищого спеціалізованого суду, в розмірі 215 455 грн. (базовий розмір посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 та доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 35 років у розмірі 80 відсотків).

24 лютого 2021 року відповідач направив лист № 62/12-14/21, яким відмовив у видачі довідки Позивачу з тих підстав, що частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIII не визначений оклад для ліквідованих вищих спеціалізованих судів. Також відповідач послався на те, що Вищий адміністративний суд України не є вищим спеціалізованим судом згідно Закону № 1402-VIII.

Не погоджуючись з вказаною відмовою у видачі довідки, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

На час звільнення позивача у відставку питання суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання регулювалося положеннями Закону № 1402-VIII і Закону №2453-VI.

Пункт 25 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлював, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90% суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Тобто, на момент звільнення позивача у відставку розмір щомісячного довічного грошового утримання судді залежав від проходження кваліфікаційного оцінювання та відпрацювання на посаді судді щонайменше трьох років з дня прийняття щодо судді відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В залежності від наведених обставин питання довічного грошового утримання судді регулювалося Законом №2453-VI або Законом № 1402-VIII.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 положення пункту 25 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

В пункті 16 вказаного Рішення № 2-р/2020 від 18.02.2020 зазначено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402.

Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Відповідно до пункту 17 рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

З дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці і жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон №2453-VI.

Аналогічні висновки зазначені Верховним Судом в п. 35 рішення у зразковій справі № 620/1116/20 від 16 червня 2020 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/89872243).

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже з 19.02.2020 питання щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом № 1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні № 2-р/2020 від 18.02.2020 вказує, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності (абз. 6 п. 16).

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді».

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (ч. 4 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,25 – якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (ч. 4 ст. 135 Закону № 1402-VIII).

Згідно частини п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 35 років у розмірі 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270 гривень. Згідно наведеної статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня встановлено у розмірі 2102 гривні.

Отже, суддівська винагорода, яку отримує повноважний суддя на відповідній посаді (судді вищого спеціалізованого суду), становить:

- базовий розмір посадового окладу (50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб) = 105 100 грн.;

- регіональний коефіцієнт 1,25 = 26 275 грн.;

- щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 35 років у розмірі 80 відсотків посадового окладу = 84 080 грн.

Загальний розмір суддівської винагороди повноважного судді на відповідній посаді становить 215 455 грн.

Обґрунтованими є доводи позивача щодо необхідності розрахунку суддівської винагороди від посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону №2453-VI систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України.

Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України (ч. 2 ст. 31 Закону №2453-VI).

Згідно ч. 3 ст. 17 Закону № 1402-VIII систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Отже Законами №2453-VI і № 1402-VIII передбачені вищі спеціалізовані суди в системі судів загальної юрисдикції. При цьому в силу ч. 2 ст. 31 Закону №2453-VI Вищий адміністративний суд України є вищим спеціалізованим судом.

Після рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Закон № 1402-VIII встановлює суддівську винагороду для суддів вищих спеціалізованих судів та імперативно закріплює, що суддівська винагорода регулюється лише цим Законом (№ 1402-VIII) та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 135 Закону № 1402-VIII).

Враховуючи наведене, позивач має право на перерахунок пенсії, виходячи з посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, передбаченого Законом № 1402-VIII, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого.

В даних правовідносинах також необхідно керуватися принципом юридичної визначеності, як складової верховенства права (ст. 8 Конституції України). Вказаний принцип встановлює гарантування необхідності стабільного та несуперечливого правового статусу особи.

В п. 9.2. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 по справі № 805/3923/18-а зазначено, що особа, реалізовуючи своє конституційне право на працю, обираючи певний вид професійної діяльності, повинна бути обізнана із умовами праці та привілеями, які вона отримує при цьому. Законні очікування особи полягають у тому, щоб у випадках, коли особа, спираючись на конституційні приписи, очікує, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до цих норм, законні очікування будуть реалізовані та захищені.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.). Так, у рішенні від 10.12.2009 по справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), «C.G. та інші проти Болгарії» (заява № 1365/07).

Відповідно до пункту 46 Доповіді Венеційської Комісії «Верховенство права» (Страсбург, 4 квітня 2011 року Доповідь № 512/2009, CDL-AD (2011)003rev), схваленої на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25– 26 березня 2011 року), юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними

В підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 вказано, що вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.

Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 акцентував на тому, що «юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права»; «законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права» (абзаци п`ятий, шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Відмова видати позивачу довідку має наслідком втручання у право на отримання Позивачем щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, встановленому чинним законодавством, а саме Законом № 1402-VIII, і таке втручання у право позивача не має жодної підстави в національному законодавстві, що свідчить про порушення ст. 8 Конституції та принципу правової визначеності, як складової верховенства права.

Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11), «Кантоні проти Франції»(заява №17862/91).

В п. 9.3 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 по справі № 805/3923/18-а зазначено, що умови праці особи впливають на розмір її заробітної плати, на тривалість робочого часу, відпустки та інші соціальні гарантії.

Те, що позивач є суддею вищого спеціалізованого суду у відставці не заперечується сторонами та визнається державою внаслідок застосування до позивача додаткових заходів фінансового контролю, як до судді вищого спеціалізованого суду у відставці.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдиним статусом суддів. Згідно частини 2 ст. 52 Закону № 1402-VIII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Позивач обіймала посаду судді вищого спеціалізованого суду, звільнилася у відставку та має статус судді вищого спеціалізованого суду у відставці, а тому вона має право на відповідні гарантії, встановлені Законом № 1402-VIII для судді вищого спеціалізованого суду, зокрема на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (ч. 4 ст. 142 Закону № 1402-VIII) відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами (ч. ч. 3-5 ст. 135 Закону № 1402-VIII).

На час звернення Позивача з відповідною заявою до Відповідача щодо надання довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, як судді вищого спеціалізованого суду, чинне законодавство передбачало суддівську винагороду лише статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому відповідач був зобов`язаний надати довідку на підставі ст. ст. 135, 142 Закону № 1402-VIII, п. 16 рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 і ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, як судді вищого спеціалізованого суду, у розмірі: посадовий оклад – 105 100 грн., доплата за вислугу років – 84 080 грн., регіональний коефіцієнт – 26 275 грн. Загальний розмір суддівської винагороди, що враховується при обчисленні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, – 215 455 грн.

Верховний Суд в постанові від 2 липня 2020 року по справі № 825/2228/18 зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Проте, в даній справі єдиним можливим правомірним рішенням відповідача може бути лише надання позивачу довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, як судді вищого спеціалізованого суду, відповідно до ст. ст. 135, 142 Закону № 1402-VIII, п. 16 рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 і ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Наведене свідчить про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення в повному обсязі.

Суд погоджується з твердженнями позивача щодо невідповідності положенням законодавства тверджень Вищого адміністративного суду України про те, що останній не припинений як юридична особа, ліквідаційна процедура триває, а тому в силу пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII при визначенні розміру суддівської винагороди для обчислення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці застосовується Закон №2453-VI,

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI.

Позивач вірно зазначає, що з початком роботи Верховного Суду у складі, визначеному Законом 1402-VIII, настає два юридичні факти: 1) Вищий адміністративний суд України припиняє свою діяльність; 2) Вищий адміністративний суд України ліквідується у встановленому законом порядку. Також положення пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII однозначно встановлюють, що статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів Вищого адміністративного суду України визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI лише до припинення діяльності.

Згідно статті 104 Цивільного кодексу України ліквідація – це форма припинення юридичної особі (інша – це реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення)).

Щодо «припинення діяльності суду», то в даному випадку пункт 7 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII необхідно системно розглядати у взаємозв`язку з пунктом 6 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII, відповідно до якого Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом. Пункт 7 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII передбачає, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність.

З аналізу положень пунктів 6, 7 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII вбачається, що термін «припиняють свою діяльність» вживається у розумінні припинення здійснення процесуальної діяльності суду з розгляду справ, оскільки до дня початку роботи Верховного Суду вони продовжували діяти у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом.

За таких обставин позивач вірно зазначає, що положення пункту 7 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII в частині: «До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» - припинили дію, тобто перестали регулювати відповідні суспільні відносини, з дня початку роботи Верховного Суду.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду № 2 від 30.11.2017 днем початку роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року, тому з вказаної дати Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність (процесуальну діяльність як суд), внаслідок чого пункт 7 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII, яким у відзиві на позовну заяву обґрунтовуються заперечення проти позовних вимог (в частині визначення Законом №2453-VI гарантій суддів Вищого адміністративного суду України), припинив регулювати відповідні суспільні відносини, а тому не може застосовуватися у спірних правовідносинах.

Необґрунтованими є посилання відповідача на постанови Верховного Суду по справах № 826/13355/17, 826/14879/17, 826/12993/17, 826/13405/17, оскільки предметом розгляду вказаних справ були правовідносини, що виникли до 15.12.2017 та під час здійснення Вищим адміністративним судом України процесуальної діяльності з розгляду справ, а також до Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020, яким положення пункту 25 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII визнано неконституційними в частині положень законодавства, яким регулюється право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді.

Суд погоджується з твердженнями позивача, що з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 відбулися юридичні зміни у суспільних відносинах і Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці і жоден інший закон не регулює дане питання, що підтверджується висновками, зазначеними Верховним Судом у рішенні по зразковій справі № 620/1116/20 від 16.06.2020 (п. 35).

Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів щодо прийняття оскаржуваного рішення (відмови у видачі довідки) відповідно до норм чинного законодавства.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем було порушено право позивача на отримання довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, як судді вищого спеціалізованого суду та порушено вимоги, передбачені частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на отримання довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, як судді вищого спеціалізованого суду – порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України (01029, м. Київ, вул. Московська, буд. 8, корп. 5) щодо відмови видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, як судді вищого спеціалізованого суду, у розмірі: посадовий оклад – 105 100 грн., доплата за вислугу років – 84 080 грн., регіональний коефіцієнт – 26 275 грн. Загальний розмір суддівської винагороди, що враховується при обчисленні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, – 215 455 грн.

Зобов`язати голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України (01029, м. Київ, вул. Московська, буд. 8, корп. 5) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, як судді вищого спеціалізованого суду, у розмірі: посадовий оклад – 105 100 грн., доплата за вислугу років – 84 080 грн., регіональний коефіцієнт – 26 275 грн. Загальний розмір суддівської винагороди, що враховується при обчисленні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, – 215 455 грн.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Вищого адміністративного суду України (адреса: 01029, м. Київ, вул. Московська, буд. 8, корп. 5, код ЄДРПОУ - 33235788) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.