Рішення № 99601306, 08.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.09.2021Справа № 910/9311/21Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (02002 м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г, м. Київ, код ЄДРПОУ 39606435)

до Фізичної особи-підприємця Мозгового Євгена Павловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про стягнення 27 088,43 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Мозгового Євгена Павловича про стягнення заборгованості за договором № 422/1 від 16.07.2019 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду в розмірі 27 088,43 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9311/21; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

06.07.2021 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що відповідач ніколи не приймав від позивача нежитлове приміщення (підвал) житлового будинку за адресою м. Київ, проспект П. Тичини буд, 15, яке є предметом договору оренди № 422/1 від 16.07.2019 року. Також відповідач зазначає, що приміщення, що є предметом договору оренди № 422/1 від 16.07.2019 року було і залишається непридатним для використання.

08.07.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому він зазначає, що акт приймання передачі в договорі оренди присутній і особисто підписаний відповідачем. Також позивач у відповіді на відзив зазначає, що лист відповідача від 06.02.2020, в якому їм начебто виявлено в орендованому приміщенні, яке відповідач на той момент займав вже сім місяців, і починаючи з підписання акту від 16.07.2020 і по дату написання листа, жодних скарг вимог і заперечень про неможливість користування приміщенням не трубу під стелею, яку проведено іншим орендарем і через це користуватися орендованим приміщенням відповідач не може.

26.07.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому останній зазначає про акт позивача в якому встановлено в присутності відповідної комісії, що приміщення не придатне для використання. Наразі відповідач намагається отримати копію акту, але за повідомленням працівників позивача, зазначений акт перебуває в архіві, працівники архіву знаходяться у відпустці, а тому копія такого акту буде надана відповідачу після 26.08.2021 року. Таким чином, відповідач інформує суд про те, що після 26.08.2021 року, після отримання від позивача вказаного акту, буде долучено його до матеріалів справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 25.08.2021 року до 07.09.2021 року включно у відпустці, суд здійснює процесуальну дію, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 08.09.2021 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.07.2019 між Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (далі - позивач) і Фізичною особою-підприємцем Мозговим Євгеном Павловичем (далі - відповідач) було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 422/1 (далі-договір) (нежитлове приміщення (підвал) в житловому будинку за адресою пр-т. Павла Тичини 15, м. Київ, загальною площею 62,70 м2).

Відповідно до п. 2.1. договору об`єктом оренди є: - нежитлове приміщення, загальною площею - 62,70 кв. м, у т. ч. підвал - 62,70 кв. м, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

Згідно з п. 2.2. договору вартість об`єкта згідно із затвердженим висновком про вартість майна станом на « 31» березня 2019 р. становить 1 кв. м 9649 грн 12 коп., всього 605000грн. 00 коп. без ПДВ.

Відповідно до п.3.1. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від « 21» квітня 2015 № 415/1280 (зі змінами та доповненнями), становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку березень 2019 - 32 грн 16 коп. за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає 2016,67 грн. Розмір місячної орендованої плоти за перший місяць оренди (липень 2019 року) розраховується шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за квітень-липень 2019 року.

Згідно з п. 3.7. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.

Відповідно до п.п. 4.2.3. договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі.

За несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь підприємства-балансоутримувача орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню у розмірі 0,5%и від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України. Крім того, орендар згідно з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України сплачує інфляційні витрати по заборгованості та 3% річних від простроченої суми заборгованості. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості (п.6.2. договору).

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач починаючи з липня 2019 по травень 2021 орендну плату не сплачував, у зв`язку з цим у відповідача виникла заборгованість по орендній платі у розмірі 27 088,43 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення боргу за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, в сумі відповідно до ціни позову.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, у відповідача виник обов`язок щодо своєчасної оплати орендної плати, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати.

Натомість, за період з липня 2019 по травень 2021 відповідач свої зобов`язання за договором оренди щодо своєчасної оплати орендної плати належним чином не виконував, зокрема, не сплачувались орендні платежі за договором оренди, внаслідок чого у останнього на день подання позивачем позовної заяви до суду виникла заборгованість з орендної плати в сумі 27088,43 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що відповідач ніколи не приймав від позивача нежитлове приміщення (підвал) житлового будинку за адресою м. Київ, проспект П. Тичини буд, 15, яке є предметом договору оренди № 422/1 від 16.07.2019 року.

Однак суд таке твердження відповідача визнає помилковим, оскільки в матеріалах справи присутній акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, який підписаний відповідачем.

Доказів того, що акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна не відписано відповідачем не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що вірогідною є та обставина щодо того, що акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна підписаний відповідачем, тому твердження відповідача щодо відсутності підстави для сплати орендної плати є не обґрунтованою та не доведеною.

Відповідач у відзиві зазначає, приміщення, що є предметом договору оренди № 422/1 від 16.07.2019 року було і залишається непридатним для використання. На підтвердження чого останній зазначає про наявний акт обстеження приміщення від 18.02.2020 року та акт ЖЕК-Дільниця 407 від 24.05.2021 року.

З наявних в матеріалах справи пояснень та документів, судом встановлено, що інженерна мережа перешкоджала підприємницької діяльності (якщо така існувала) відповідача 22 дні в період з 31.01.2020 по 22.02.2020. Весь інший час відповідач приміщення займав, орендні відносини не припиняв від договору не відмовлявся.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обтяження використання орендованим приміщенням, як і ризик припинення підприємницької діяльності, з підстав, які від позивача не залежать, повністю несе відповідач, інше ані законом ані договором не передбачено.

Щодо твердження відповідача щодо відсутності можливості впродовж 2020 року використовувати приміщення в роботі, оскільки в країні був карантин, суд зазначає, що відповідно до наданого позивачем детального розрахунку заборгованості судом встановлено, що позивачем здійснено розрахунок з урахуванням послаблення сплати за орендні відносини під час карантину.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Отже, для зміни істотної умови договору, сторонам необхідно внести зміни шляхом підписання додаткової угоди, яка буде невід`ємною частиною Договору.

Також, судом встановлено, що відповідно до п. 3.4. договору орендар може звернутися до орендодавця із вимогою про перегляд орендної плати, якщо зміни до Методики мають наслідком зміну розміру орендної плати за цим договором.

Однак орендар з зазначеною вимогою до орендодавця не звертався.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" про стягнення з відповідача суми боргу за договором в розмірі 27 088,43 грн є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мозгового Євгена Павловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (02002 м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г, м. Київ, код ЄДРПОУ 39606435) заборгованість у розмірі 27 088 (двадцять сім тисяч вісімдесят вісім) грн 43 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.09.2021

Суддя І.О. Андреїшина