Рішення № 99589681, 14.09.2021, Казанківський районний суд Миколаївської області

Справа № 478/395/21 Провадження № 2/478/146/2021

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

14 вересня 2021 року смт. Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області у складі,

головуючого судді Томашевського О.О.,

за участю:

секретаря судових засідань Григоренко Н.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача 2 Послушняк О.І.,

представника відповідача 2 Ремешевського Є.А.,

відповідача 3 ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, в залі судових засідань № 4 Казанківського районного суду Миколаївської області, смт. Казанка, цивільну справу №478/395/21 за позовною заявою ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 до Баштанської районної ради, Фермерського господарства «Марія-Послушняк», ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконними рішення ради, недійсним державного акту та повернення земельної ділянки власнику,

В с т а н о в и в:

Адвокат Порошина Н.Г. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_4 із позовною заявою до Баштанської районної ради, Фермерського господарства «Марія-Послушняк», ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконними рішення ради, недійсним державного акту та повернення земельної ділянки власнику.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 21 га, розташованої на території Казанківської селищної ради Миколаївської області на підставі Державного акту, виданого 01.04.1994 року та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05.03.1994 року № 173.

Право власності ОСОБА_4 , набуте на земельну ділянку на підставі наведених вище документів не припинено, правовстановлюючі документи не оспорені та не скасовані.

Через погіршення стану здоров`я та сімейні обставини, ОСОБА_4 лише в 2020 році замовив технічну документацію із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки (в натурі), площею 21 га, у зв`язку з чим 28.04.2020 року державним реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на таку земельну ділянку.

В період між набуттям права власності на земельну ділянку ОСОБА_4 , що відбулось в 1994 році та відновленням її меж та реєстрацією права власності на неї, що відбулось в 2020 році, ФГ «Марія-Послушняк» на підставі судового рішення арбітражного суду Миколаївської області від 12.03.1996 року у справі № 93/7, розширюючи фермерське господарство, було зайнято земельну ділянку, яка належала ОСОБА_4 , яку почало обробляти. Наведеними діями, ФГ «Марія-Послушняк» було створено перешкоди ОСОБА_4 у користуванні та розпорядженні своєю земельною ділянкою.

Як вбачається з обставин позовної заяви, право власності ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач) на земельну ділянку, площею 21 га, було припинено на підставі рішення Казанківскої районної ради від 19.05.1995 року № 50/5, правонаступником якої, на теперішній час є Баштанська районна рада (далі по тексту - відповідач 1) у зв`язку із добровільною відмовою.

Натомість, рішення відповідача 1 щодо припинення права власності ОСОБА_4 ухвалено з посиланням на правову норму Земельного кодексу України, яка не відноситься до спірних відносин, оскільки не містить приписів щодо припинення права власності. Окрім цього, позивач не відмовлявся від своєї земельної ділянки та не писав будь-яких заяв з цього приводу. ФГ «Марія - Послушняк» (далі по тексту - відповідач 2) ще до прийнятого рішення відповідачем зверталась із заявою щодо розширення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки, яка належала позивачу. Відповідач 2 не має правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою позивача, зокрема: Державного акту та державна реєстрація такого права не зареєстрована, а тому відповідач - 2 безпідставно нею володіє.

В свою чергу, Державний акт на право користування вказаною спірною земельною ділянкою виданий на ім`я ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач 3), а не ФГ. Будь-якого проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відповідач 3 не отримувала, що свідчить про те, що відповідач 3 не набула права користування на таку земельну ділянку.

З огляду на наведене, позивач приходить до висновку, що відповідач 2 та відповідач 3 не набули права користування земельною ділянкою, в той час як позивач правомірно та у законний спосіб набув на таку земельну ділянку право власності, визначив її межі в натурі та провів державну реєстрацію права, у зв`язку з чим, просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Казанківської ради народних депутатів № 50/5 від 19.05.1995 року про припинення права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 21 га у зв`язку з добровільною відмовою;

- визнати недійсним Державний акт, серії І-МК № 007801 на право постійного користування, виданий ОСОБА_3 04.07.1996 року Казанківською районною радою на підставі рішення арбітражного суду Миколаївської області від 12.03.1996 року справа № 93/7 для розширення фермерського господарства, зареєстрованого в Книзі записів державних актів про право постійного користування землею за № 4, та скасувати його;

- усунути перешкоди власнику ОСОБА_4 у користуванні земельною ділянкою, площею 21 га з кадастровим номером: 4823655100:27:000:0133, розташованої на території Казанківської селищної ради Миколаївської області, яка належить йому на підставі Державного акту, виданого 01.04.1994 року на підставі рішення Казанківської районної ради від 25.03.1994 року та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05.03.1994 року № 173, шляхом зобов`язання відповідачів - ФГ «Марія-Послушняк», ОСОБА_3 звільнити вказану земельну ділянку від майна (посівів, врожаю, техніки) тощо;

- стягнути з відповідачів судові витрати, у тому числі витрати на правову допомогу.

Ухвалою суду від 05.04.2021 року провадження у справі було відкрито, призначено підготовче судове засідання. Витребувано копії матеріалів реєстраційної справи щодо державної реєстрації права власності та користування на земельну ділянку за позивачем та відповідачем 3, а також архівні матеріали щодо виділення та передачі у власність чи користування спірних земельних ділянок позивачу та 2 та 3 відповідачам.

Згідно поданого відзиву, відповідач 2 проти позову заперечував в повному обсязі. Суду зазначив, що позивач в 1994 році дійсно отримував земельну ділянку з метою ведення селянського (фермерського) господарства, але в подальшому не створив ФГ та його державну реєстрацію не проводив. В той же час, в 1995 році позивач змінив місце постійного проживання та з метою уникнення вчинення порушень в сфері землекористування наданої йому земельної ділянки звернувся до районної ради народних депутатів із заявою про відмову від раніше наданої йому земельної ділянки. В свою чергу, рішенням арбітражного суду Миколаївської області від 12.03.1996 року по справі № 93/7 за позовом відповідача 2, було вирішено виділити для розширення ФГ «Марія» 29 га землі у постійне користування із земель запасу Казанківської селищної ради, що прилягають до земель ФГ «Марія», а саме: раніше виділених фермерам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Вказане судове рішення ґрунтується на тому, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 було припинено рішенням Казанківської селищної ради від 19.05.1995 року № 50/5 у зв`язку з його добровільною відмовою. На виконання вказаного судового рішення, відповідачу 2 було відведено суміжні земельні ділянки, які прилягають до колишніх земель ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , загальною площею 29 га у постійне користування з правом наступного викупу.

На підставі вказаного, на ім`я відповідача 3, як засновника та голови фермерського господарства було видано Державний акт на право постійного користування земельними ділянками.

Крім наведених обставин, відповідач 2 у відзиві на позовну заяву зазначив про те, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту прав та інтересів, а також зазначив, що на теперішній час спірна земельна ділянка знаходиться в оренді у ОСОБА_5 , що виключає звернення до суду позивача із даним позовом. Окрім цього, відповідач 2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог із застосуванням строків давності, оскільки позивач звернувся до суду із позовом по закінченню 25 років після винесення відповідачем рішення про припинення права власності на спірну земельну ділянку.

Таким чином, відповідач 2 заперечував щодо наявності права власності у позивача на спірну земельну ділянку, наполягав на правомірності рішення щодо припинення права власності на спірну земельну ділянку позивача за його добровільною відмовою, вказував на правомірність набуття права користування відповідачем 2 на спірну земельну ділянку.

З наданої відповіді на відзив, представник позивача повідомила суд про те, що доводи відповідача 2 щодо відсутності реєстрації за позивачем ФГ спростовуються свідоцтвом про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 , яке наявне в матеріалах справи. Про той факт, що позивач відмовився від земельної ділянки через зміну місця проживання спростовується Державним актом, де вказано його місце проживання в м. Кривий Ріг. Крім того, позивач не подавав заяви та не відмовлявся від власної земельної ділянки і такий факт не перевірявся арбітражним судом Миколаївської області.

Щодо інших заперечень відповідача 2, то позивач наполягав на неправомірності отримання спірної земельної ділянки у користування з підстав, викладених в позовній заяві.

Ухвалою суду від 27.05.2021 року до участі у справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_5 , який орендує спірну земельну ділянку.

Ухвалою від 03.08.2021 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

В ході судового розгляду справи сторони підтримали власні вимоги та заперечення. Представник позивача просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав того, що позивач повідомив відповідача лише про намір припинити фермерське господарство, а не про відмову від земельної ділянки; стаття 24 ЗК України, на підставі якої було припинено право власності позивача на спірну земельну ділянку не містить правових підстав припинення власності на землю; позивач не був обізнаний про припинення його права власності на землю, не повертав Державний акт на право власності на землю, що є свідченням того, що припинення його права власності відбувалось із порушенням встановленої законом процедури; саме відповідач 3 отримала Державний акт на право користування спірною земельною ділянкою, а не фермерське господарство, що свідчить про її незаконне використання господарством; спірну земельну ділянку було надано в користування на підставі рішення арбітражного суду, яким не було досліджено обставин щодо наявності власника спірної землі, а також вказаним рішенням було визнано лише право ФГ розширити земельну ділянку для ведення фермерського господарства до 50 га; строки позовної давності не застосовуються до негаторного позову.

Відповідач 1 проти позову заперечив та просив суд вирішити спірні правовідносини на підставі вимог закону. Пояснив суду, що право власності на земельну ділянку позивача було припинено на підставі його добровільної відмови, а на підставі судового рішення арбітражного суду вказану земельну ділянку було передано в користування відповідачу 2.

Представники відповідача 2 та відповідач 3 просили в задоволенні позовних вимог відмовити повністю з тих підстав, що право позивача на спірну земельну ділянку було припинено за його добровільною відмовою від землі; формальні помилки у рішенні щодо припинення права власності на земельну ділянку позивача не впливають на загальний зміст прийнятого рішення; позивачем пропущено строки позовної давності для звернення до суду; ОСОБА_4 не є належним позивачем у справі, оскільки права на володіння чи користування спірною земельною ділянкою належить третій особі у справі, яка орендує земельну ділянку.

Позивач в судове засідання не прибув. При цьому до початку судового засідання надав суду довідку про те, що 13.09.2021 року він був змушений звернутися до лікарні через погіршення стану здоров`я. Вказані обставини судом були визнані поважними щодо неявки до суду позивача та з урахуванням думки сторін вирішено продовжувати розгляд справи без участі позивача.

Третя особа в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Про причини своєї неявки, суд не повідомив.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та допитавши свідка, судом встановлено наступне.

Згідно з пунктом 15 рішення Казанківської районної Ради народних депутатів від 18.01.1994 року, розглянувши заяви громадян, зокрема: ОСОБА_4 , було вирішено дати згоду на надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства позивачу, загальною площею до 21 га, з них: ріллі до 21 га, в т.ч. безоплатно у власність одну середню земельну частку по Казанківській селищній раді (3,75 га), останню за плату із земель запасу Казанківської селищної ради.

Рішенням Казанківської районної Ради народних депутатів від 25.03.1994 року було вирішено затвердити проекти відведення земельних ділянок громадянам, зокрема позивачу, та видати Державні акти на право приватної власності на земельну ділянку, площею 3,75 га ріллі.

Як вбачається з договору купівлі - продажу від 05.03.1994 року, позивач придбав у Казанківської селищної ради народних депутатів земельну ділянку, розміром 17,25 га, яка знаходилась в смт. Казанка на території КАСП «Заповіт Ілліча», відділення № 1, поле № 1. Вказаний договір посвідчений нотаріусом та містить реєстрацію в реєстрі за № 173.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу, позивач 01.04.1994 року отримав Державний акт на право приватної власності на землю, площею 21,0 га., серії МК № 18.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства, 12.05.1994 року було зареєстровано СФГ «Заблоцький», про що вчинено реєстраційний запис № 38.

Як вбачається з листа Казанківської районної Ради народних депутатів від 11.05.1995 року № 359, рада звернулась на адресу позивача за вирішенням питання щодо невикористання останнім з серпня 1994 року земельної ділянки, площею 21 га, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства. Враховуючи ту обставину, що позивач не обробляє земельну ділянку та не проживає на території Казанківського району та не бажає вести фермерське господарство, вказаним листом йому було запропоновано відмовитися від земельної ділянки. В протилежному випадку, позивача було попереджено про майбутній розгляд питання щодо вилучення належної йому земельної ділянки, розгляд якого було заплановано на 19.05.1995 року.

Як вбачається із запису, вчиненого в нижній частині наведеного вище листа, позивач відмовився від фермерського господарства.

В судовому засіданні представник позивача не заперечувала, що у наведеному листі вчинений запис зроблений саме позивачем, але цей припис є свідченням небажання останнього вести фермерське господарство, а не володіти землею.

В подальшому, згідно відмови позивача від ведення фермерського господарства, зробленому у виді відповідного запису в листі Казанківської районної Ради народних депутатів від 11.05.1995 року № 359, було ухвалено рішення Казанківської районної Ради народних депутатів від 19.05.1995 року № 50/5, згідно якого, у зв`язку з поданням заяви ОСОБА_4 про відмову від земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі п. 1 ст. 24 ЗК України, було припинено право власності позивача на земельну ділянку, площею 21,0 га.

В свою чергу, як було встановлено судом, спірна земельна ділянка, площею 21,0 га, яка складається із 3,75 га отриманої позивачем безоплатно, та 17,25 га, яку позивач отримав за договором-купівлі продажу, а загалом належала останньому на підставі Державного акту про право приватної власності, знаходиться в межах поля, сумісного із земельною ділянкою відповідача 2, площею 21,0 га, яка також складається із землі, площею 3,75 га отриманої відповідачем 2 безоплатно у власність, та 17,25 га отриманої для ведення фермерського господарства за плату, яку останнє отримало на підставі розпорядження Казанківської селищної Ради народних депутатів від 18.01.1994 року (пункт 16), рішення Казанківської селищної Ради народних депутатів від 25.03.1994 року № 18/186 про затвердження технічної документації та державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, площею 3,75 грн., Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, площею 21,0 га, виданого 01.04.1994 року на підставі договору купівлі-продажу від 05.03.1994 року № 169 та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4809425912020 від 21.04.2020 року, яким вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: 4823655100:27:000:0132.

Факт сумісності земельних ділянок, отриманих на підставі Державних актів від 01.04.1994 року позивачем та відповідачем 2 доводиться викопіюваннями з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), а також визнанням цих обставин сторонами в ході судового розгляду справи.

Як вбачається з архівних копій справи, наданого суду листом Державного архіву Миколаївської області від 20.07.2021 року № П-720/03-06, до Казанківської районної Ради народних депутатів звернулася відповідач 3 із заявою від 11.03.1995 року, щодо надання земельної ділянки для розширення фермерського господарства ФГ «Марія» з подальшим правом їх викупу. Із змісту вказаної заяви вбачається, що відповідач 3 просила виділити їй земельну ділянку розташовану поруч із фермерським господарством.

В судовому засіданні сторони визнали, що відповідач 2 у справі - ФГ «Марія-Послушняк» є правонаступником ФГ «Марія».

Рішенням Казанківської селищної Ради народних депутатів від 19.05.1995 року №52/5 було відмовлено відповідачу 2 в розширені земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що слугувало підставою для її подальшого звернення до арбітражного суду із позовом про визнання такого рішення недійсним.

Як вбачається з рішення арбітражного суду Миколаївської області від 12.03.1996 року №93/7, позовні вимоги відповідача 2 було задоволено: визнано недійсним рішення Казанківської селищної Ради народних депутатів від 19.05.1995 року № 52/5 в частині відмови у виділенні земельної ділянки для розширення фермерського господарства «Марія»; зобов`язано району раду виділити фермерському господарству «Марія» 29 га землі в постійне користування з земель запасу Казанківської селищної Ради народних депутатів, яка суміжна із землями ФГ «Марія» (раніше виділені фермерам Заблоцькому та Гаман). Як вбачається з пункту 4 вказаного судового рішення, судом також вирішено, що таке рішення є підставою для виготовлення проекту відводу земельної ділянки, виділення його меж в натурі (на місцевості), складання документів, які посвідчують право користування землею.

На виконання вказаного судового рішення арбітражного суду, рішенням Казанківської селищної Ради народних депутатів від 15.05.1996 року № 182-р було вирішено надати згоду відповідачу - 2 на відведення земельної ділянки для розширення фермерського господарства голові ФГ «Марія», загальною площею 29,0 га ріллі у постійне користування з правом наступного викупу із земель запасу Казанківської селищної Ради, яка прилягає до земель ФГ «Марія» (раніше була виділена фермерам ОСОБА_4 та ОСОБА_8 ).

Пунктом 2 вказаного рішення було вирішено замовити проект відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства відповідачу 3.

На підставі вказаного рішення ДП «Миколаївський інститут землеустрою» було складено Технічний звіт щодо перенесення в натуру проекту відводу земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 для розширення селянського (фермерського) господарства із земель запасу в межах території Казанківської селищної Ради народних депутатів Казанківського району, складеного в 1996 році, яким між іншим було встановлено межі ділянки в натурі.

За таких обставин, на ім`я відповідача 3 було видано Державний акт на право постійного користування землею, площею 27,4 га для розширення фермерського господарства від 04.07.1996 року.

Однак, як було встановлено судом, 16.03.2020 року позивачем було замовлено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). За даними Технічної документації було проведено державну реєстрацію речових прав позивача на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 21,0 га, за кадастровим номером: 4823655100:27:000:0133, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 208273137 від 06.05.2020 року.

За таких обставин, судом встановлено, що позивач в квітні 1994 року отримав у власність земельну ділянку для ведення фермерського господарства, яка складалась із безоплатно наданої землі, площею 3,75 га та 17,25 га придбаної на підставі договору купівлі-продажу. В подальшому позивачем було створено фермерське господарство. У зв`язку з тим, що земельну ділянку позивач не обробляв, в травні 1995 року селищною радою було ініційовано звернення на його адресу для вирішення питання щодо добровільної відмови від наданої позивачу земельної ділянки та попереджено, що питання щодо її вилучення буде предметом майбутньої сесії депутатів. Вказане звернення було датоване 11 травня 1995 року, на якому позивачем було вчинено особистий запис щодо того, що він відмовляється від фермерського господарства. На підставі вчиненого позивачем запису, Казанківською селищною Радою народних депутатів, правонаступником якої є відповідач 1 по справі, було припинено право власності позивача на земельну ділянку, а в подальшому на підставі судового рішення арбітражного суду було надано в користування відповідачу 2 для розширення фермерського господарства. В 2020 році на замовлення позивача було виготовлено Технічну документацію, присвоєно кадастровий номер земельній ділянці та проведено державну реєстрацію права власності на неї.

Як вбачається з наданого суду листа Фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 , яким було розроблено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за замовленням позивача, то після складання такої документації, ним було виявлено, що позивач раніше відмовився від вказаної земельної ділянки, а саму земельну ділянку було передано в користування відповідачу 2. У зв`язку з цим вказана особа просила відділ Держгеокадастру розглянути можливість видалення вказаної земельної ділянки з Державного земельного кадастру.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що в минулому ним було створено фермерське господарство, в якому працювала відповідач 3. Проводячи сільськогосподарську діяльність, він, як голова ФГ вирішив розширити землі користування за рахунок безоплатної передачі земельних ділянок своїм працівникам для ведення ними фермерського господарства з подальшою орендою таких земель. З цією метою, він доручив відповідачу 3 складання всієї необхідної документації для отримання працівниками господарства земель, зокрема й щодо позивача. Оскільки період відповідного відведення земельних ділянок для фермерського господарства працівникам господарства ОСОБА_10 був тривалим, то не дочекавшись результатів відведення земельних ділянок позивач та відповідач 3 припинили трудові відносини із ним. В подальшому він дізнався, що земельну ділянку, яка була неподалік від його господарства позивач таки отримав, але її обробляла відповідач 3.

В 2020 році він довідався від сина позивача, що останній втратив документи на землю (в минулому передав їх відповідачу 3) у зв`язку з чим вирішив допомогти та з`ясувати долю земельної ділянки належної позивачу. Отримавши з архіву копію Державного акту на право приватної власності на землю, яким було засвідчено право власності позивача на земельну ділянку, площею 21,0 га, він за дорученням позивача замовив Технічну документацію на землю та зареєстрував на сформовану земельну ділянку право власності позивача.

Оцінюючи встановлені обставини, суд вирішуючи спірні правовідносини керується наступним.

Відповідно до статті 6 Земельного кодексу України (в редакції від 1990 року із змінами та доповненнями станом на 1994 рік), громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема: для ведення селянського (фермерського) господарства. Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі, зокрема: купівлі-продажу, дарування та обміну.

Передача земельних ділянок у власність провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно. Безоплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею. За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

Відповідно до статті 17 вказаної редакції ЗК України, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується сільською (селищною) Радою народних депутатів і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Відповідно до статті 18 вказаної редакції ЗК України придбання громадянами у місцевих Рад народних депутатів земельних ділянок у власність для ведення селянського (фермерського) господарства понад площу, що передається безплатно, провадиться за плату в порядку, передбаченому статтею 17 цього Кодексу.

Рішення відповідної Ради народних депутатів з цього питання є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки з посвідченням у нотаріальному порядку. Договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.

Згідно з частиною 1 статті 22 цього Кодексу, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

З огляду на частину 1 статті 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими. Районними Радами народних депутатів.

Умови надання земель для ведення селянського (фермерського) господарства були визначені в статті 50 ЗК України (в редакції 1990 року із змінами та доповненнями станом на 1994 рік). Так, згідно зі статтею 50 вказаної редакції Кодексу, громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Передача земельної ділянки у приватну власність або надання її в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку.

Згідно зі статтею 51 цього Кодексу, громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської. Районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства. Заяву громадянина про передачу земельної ділянки у власність або надання в користування відповідна Рада народних депутатів розглядає у місячний строк і у разі згоди замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації розробку проекту її відведення.

Як було встановлено судом, позивач на підставі рішення селищної ради отримав земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, загальною площею до 21 га, в т.ч. безоплатно у власність одну середню земельну частку по Казанківській селищній раді (3,75 га), останню за плату із земель запасу Казанківської селищної ради. В подальшому Радою було затверджено проект відведення земельної ділянки позивачу та видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 3,75 га ріллі.

05 березня 1994 року на підставі договору купівлі-продажу посвідченого нотаріально, позивач придбав останню земельну ділянку, розміром 17,25 га, який перевищував середню земельну частку. На підставі вказаного договору купівлі-продажу, позивач 01.04.1994 року отримав Державний акт на право приватної власності на землю, площею 21,0 га., серії МК № 18.

Відтак, судом встановлено, що позивач набув права власності на земельну ділянку, яку отримав у власність для ведення сільського (фермерського) господарства.

На момент отримання позивачем Державного акту на право приватної власності на землю був чинний Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». Згідно статті 9 вказаного Закону було передбачено, що після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, процедура створення селянського (фермерського) господарства відповідно до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» передбачала вчинення декількох обов`язкових дій, однією з яких було отримання земельної ділянки у власність чи користування. Саме після отримання земельної ділянки та державного акту селянське (фермерське) господарство підлягало державній реєстрації протягом 30-ти днів (ст. 9 вказаного Закону).

Як було встановлено судом, позивачем після отримання у власність земельної ділянки було створено СФГ «Заблоцький», про що свідчить відповідне свідоцтво про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства.

Підстави та порядок припинення права власності на землю було встановлено ст. 28, 29 ЗК України (в редакції 1990 року із змінами та доповненнями станом на 1994 рік). Так, з огляду на частини 1, 3 статті 28 вказаного Кодексу, право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів; 3) викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; 4) припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6-8 статті 27 цього Кодексу.

Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, провадиться за рішенням відповідної Ради народних депутатів.

Згідно з пунктами 4,6-8 статті 27 цього Кодексу, на які посилається пункт 4 статті 28 Кодексу передбачає припинення права користування земельної ділянки в разі невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва. і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб.

Як було встановлено судом, 11 травня 1995 року, тобто через рік після отримання позивачем Державного акту про право власності на земельну ділянку та через одинадцять місяців після реєстрації позивачем ФГ, Казанківською районною Радою народних депутатів було ініційоване звернення до позивача, де вказано, що останній не обробляє з серпня 1994 року земельну ділянку та фактично не займається фермерським господарством. Вказаним листом районна Рада пропонувала позивачу добровільно відмовитися від земельної ділянки, а в протилежному випадку поставити на майбутній сесії питання щодо вилучення такої земельної ділянки.

В судовому засіданні встановлено, що позивач на вказаному листі вчинив запис про те, що відмовляється від фермерського господарства, що стало в подальшому підставою для ухвалення рішення про припинення права власності позивач на таку земельну ділянку. Оцінюючи встановлені обставини з огляду на наведені норми чинного на той період часу законодавства, суд приходить до висновку, що рішення Казанківської районної Ради народних депутатів відповідає вимогам закону.

Так, з викладених в листі Казанківської районної Ради народних депутатів питань, які були адресовані позивачу, чітко вбачається, що саме невикористання позивачем земельної ділянки та небажання вести фермерське господарство були предметом відповідного звернення до позивача. А тому, суд вважає, що саме в контексті поставлених питань позивач вчинив власноручний запис щодо відмови від фермерського господарства, фактично ототожнюючи ведення фермерського господарства із правом власності на земельну ділянку.

Аналіз норм чинного на той період часу законодавства, а саме Земельного кодексу України та Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (про що було наведено вище) свідчить, що громадяни України набували право власності на земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства з метою створення юридичної особи - фермерського господарства, як відповідної підстави для використання отриманої землі у вказаних цілях.

За таких обставин, суд вважає, що відмова від проведення фермерського господарства є відмовою від земельної ділянки.

Таким чином, суд не погоджується з доводами представника позивача щодо відсутності волевиявлення позивача на припинення права власності на земельні ділянки.

Сам факт відсутності нотаріального посвідчення підпису позивача не свідчить про відсутність волевиявлення останнього, в той час як і сама Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка була чинною на момент вчинення відповідного запису позивачем, не вимагала обов`язкового нотаріального посвідчення такого підпису.

Оцінюючи доводи представника позивача щодо того, що відповідачем 2 було подано заяву щодо виділення додаткової земельної ділянки для розширення фермерського господарства в день, коли позивач вчинив запис про відмову від фермерського господарства але до припинення його права власності на землю, то суд приходить до висновку, що вказані обставини не впливають на законність прийнятого відповідачем 1 рішення щодо припинення права власності позивача на землю.

Що стосується змісту рішення, то з нього чітко вбачаються підставі для припинення права власності позивача на належні йому земельні ділянки, а саме: добровільна відмова від неї і наведена правова норма, яка хоч і не регулює відповідні відносини, проте все ж таки не спростовує зміст, суть та підстави прийнятого рішення.

Щодо форми поданої заяви, як і обов`язкового повернення Державного акту про право власності на земельну ділянку в разі добровільної відмови від неї, то суд зазначає, що норми ЗК України в редакції 1990 року не визначали як точної форми заяви про відмову від земельної ділянки так і самого механізму її подання або розгляду. Суд враховує, що підстава для припинення права власності на земельну ділянку відповідно до вимог закону того часу, вимагала лише наявність волевиявлення особи на добровільне припинення її права власності, яке необхідно були посвідчити власною заявою. Відтак, заявивши селищній Раді про своє небажання вести фермерське господарство, позивач виказав власну волю, направлену на припинення власності.

Не може погодитись суд із твердженням представника позивача щодо того, що відповідач 2 - ФГ «Марія - Послушняк» не отримало право на користування земельною ділянкою, яка належала позивачу.

Так, з огляду на статті 50, 51 ЗК України (в редакції ЗК України від 1990 року із змінами та доповненнями станом на 1995 рік) саме громадяни України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, зверталися до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів для одержання земельної ділянки у власність або користування. Аналогічні норми було закріплено в статтях 4,5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».

Саме надання громадянам земельних ділянок, слугувало підставою для створення фермерського господарства (стаття 9 вказаного Закону). Іншого порядку отримання земельних ділянок у власність не передбачалось.

З приводу доводів представника позивача про не дослідження арбітражним судом всіх обставин справи та посилання на те, що вказаним рішенням лише визнано право відповідача 2 на розширення фермерського господарства до 50 га, то суд також не погоджується із наведеними обставинами. Так, зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що суд встановив факт незаконної відмови селищною Радою у розширенні фермерського господарства ФГ «Марія», правонаступником якого є відповідач 2, щодо виділення конкретної земельної ділянки, яка зокрема, належала позивачу. Зміст резолютивної частини судового рішення вказує на обов`язок виділити відповідачу 2 конкретної земельної ділянки, яка саме належала позивачу.

Не згода із вказаним судовим рішенням представника позивача ґрунтується на суб`єктивній оцінці, як те, що суд повинен був вирішувати справу за участю позивача. Натомість, на момент розгляду арбітражним судом вимог відповідача 2, право власності позивача було припинено рішенням Казанківської селищної Ради народних депутатів, а отже встановлені цим судом обставини, не можуть бути переоцінені судом в разі незгоди із мотивами його ухвалення чи з інших підстав.

Щодо відсутності у відповідача 2 проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, то таке твердження представника позивача спростовується матеріалами справи, оскільки одержанню Державного акту на право користування земельною ділянкою передувало складання проекту землеустрою. Будь-яких законодавчих вимог щодо повторного визначення (відновлення) меж земельної ділянки законодавством не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначено право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового інтересу та способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема шляхом: припинення дій, які порушують право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інше. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Звернувшись із даним позовом, позивач просив суд визнати недійсним рішення селищної Ради, яким було припинено право його власності на земельну ділянку та як наслідок, заявив похідні вимоги щодо скасування Державного акту виданого на ім`я відповідача 3 про право користування спірною земельною ділянкою та усунути перешкоди в її користуванні.

В ході судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що підстави позову не знайшли свого підтвердження та рішення селищної Ради, правонаступником якої є відповідач 1 по справі не суперечить вимогам закону, чинного на момент його прийняття.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню як в частині основної вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення Казаківської селищної Ради народних депутатів від 19.05.1995 року № 50/5, так і похідних від основної вимог щодо визнання недійсним Державного акту серії МК № 007801 на право постійного користування землею та усунення перешкод в користуванні позивачем земельною ділянкою, площею 21,0 га.

Що стосується доводів представника відповідача 2 щодо неналежного позивача у справі, то суд не може погодитись із таким твердженням.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача ці відносини стали спірними.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав щодо власності, оспорюючи правомірність позбавлення себе права володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою.

З огляду на наведене, суд вважає, що позивач є належним по справі, як і обраний ним спосіб захисту своїх прав.

З огляду на наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, судом не вирішувалась можливість застосування строків позовної давності, як підставу для відмови в позові.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Однак, одночасне наведення таких підстав для відмови в задоволенні позову (недоведеність і пропуск строку звернення до суду) носить взаємовиключний характер, тому що відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду можливо лише в разі встановлення при розгляді спору, що позов є доведеним (п.11постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі».

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд враховує наступне.

В силу статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи. покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в задоволенні позову - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки суд дійшов висновку, що в задоволені позовних вимог слід відмовити в повному обсязі, то витрати позивача на сплату судового збору та правову допомогу слід віднести на його рахунок.

Крім цього, згідно ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву.

Згідно з частиною 1 статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У судовому засіданні, до закінчення судових дебатів у справі, представником відповідача 2 зроблено заяву про наявність понесених відповідачем 2 витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, представнику відповідача 2 слід надати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу для забезпечення вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.10-13, 96, 137, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в інтересах якого діє ОСОБА_1 до Баштанської районної ради (Миколаївська область, м. Баштанка, вул. Небесної Сотні, 37, ЄДРПОУ 24789498), Фермерського господарства «Марія-Послушняк» (Миколаївська область, смт. Казанка, вул. Українська, 116, ЄДРПОУ 20897943), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП не відомий) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконними рішення ради, недійсним державного акту та повернення земельної ділянки власнику - відмовити повністю.

Після набрання рішенням законної сили, оригінали Книг реєстрації державних актів на постійне користування фермерських господарств повернути Відділу у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано суддею: 14 вересня 2021 року.

Суддя Казанківського районного суду

Миколаївської області О.О.Томашевський