Рішення № 99583825, 14.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2021 року м. Київ № 640/3773/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві Державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю, внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначив, що є потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та став інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильський АЕС, а відтак, має право на отримання статусу інваліда війни та посвідчення встановленого зразка відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII та Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2019 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).

До суду від відповідача відзив на позовну заяву не надходив.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із матеріалів даної справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Позивач вказує на те, що працював в Управлінні механізації будівельних робіт тресту «Южатоменергобуд», на посаді прораба, виконував завдання по ліквідації наслідків на ЧАЕС саме в складі формувань цивільної оборони, в умовах жорсткого іонізуючого випромінювання та радіаційного забруднення, у зв`язку з чим, став інвалідом 3-ї групи, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків на ЧАЕС, встановлена безстроково.

30.01.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу посвідчення «особа з інвалідністю», за місцем реєстрації, однак, отримав відмову від 05.02.2019 № 35-223. (а.с. 14, 15-16, 17-22)

Так, відмовляючи у задоволенні заяви позивача, відповідач повідомив про те, що враховуючи, що причиною інвалідності, згідно довідки МСЕК, визнано «захворювання пов`язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» та у зв`язку з відсутністю документів, підтверджуючих факт залучення до формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно п. 9 ст. 7 Закону, немає законних підстав. Підставою для надання учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС статусу інваліда війни є розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства, установи (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення особи до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу яку виконував громадян під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідки МСЕК про групу інвалідності та причини захворювання, пов`язаного з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Позивач вважає вказану відмову протиправною, що і зумовило звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначається Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ.

Відповідно до положень п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Так, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 10 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Зазначене пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС приймали участь і інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт, згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Отже, для визначення статусу інваліда війни ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, слід надати, зокрема, первинні документи, як то накази, розпорядження, довідку, яка є витягом з розпорядження начальника Цивільної оборони про те, що громадянин був залучений до складу зведеного загону ЦО відповідної області.

Водночас, документальне підтвердження безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони, є істотною обставиною, позаяк, у протилежному випадку, статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону №3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а та від 21.08.2018 у справі № 279/2285/16-а.

Верховний Суд, у постанові від 7 червня 2018 року у справі № 377/797/17, висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Водночас, за обставин у даній справі, суд звертає увагу на те, що позивач на той момент працював в Управлінні механізації будівельних робіт тресту «Южатоменергобуд», на посаді прораба, виконував завдання по ліквідації наслідків на ЧАЕС, в умовах жорсткого іонізуючого випромінювання та радіаційного забруднення, у зв`язку з чим, став інвалідом 3-ї групи, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків на ЧАЕС.

Згідно змісту наданого листа Союзатоменерго № 672с від 06.12.1982, ліквідація наслідків радіаційних аварій може проводитися персоналом станції або в складі звичайної цехової структури, або структури ЦО. Переведення персоналу до структури ЦО є обов`язковим при виникненні навіть гіпотетичної аварії на АС або введення періоду «Загальної готовності ЦО». (а.с. 32-33)

При цьому, суд бере до уваги посилання позивача на те, що Управління механізації будівельних робіт тресту «Южатоменергобуд», де працював позивач під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відносилось до Управління будівництва Чорнобильської АЕС, яке, в свою чергу, безпосередньо відносилось до системи ядерної енергетики.

До того ж, розпорядженням № 1 від 27.04.1986 Управління будівництва Чорнобильської АЕС, увесь персонал залучався до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі цивільної оборони. (а.с. 34)

Крім того, позивачем було надано пропускні документи (а.с. 16), а також, маршрутний лист від 02.03.1999 року № 213, у якому вказується дати та час, виконувану роботу та повний графік перебування позивача під час виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. (а.с. 17-18)

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони, не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Аналіз наведених норм чинного законодавства, а також наданих до суду первинних документів щодо роботи позивача за період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, дає підстави для висновку про те, що позивачем, на підставі тих документів, що збереглись та є в наявності, доведено обставини залучення його до вищезазначених робіт саме у складі відповідного формування цивільної оборони на підприємстві, на якому він працював.

Суд враховує, що позивач став інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, що підтверджується наявними у справі доказами.

Таким чином, суд вважає, що позивачем до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві Державної адміністрації були подані всі необхідні та можливі з урахуванням вплину часу, документи на підтвердження того, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а тому, має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею відповідного посвідчення.

Досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони Чорнобильської АЕС та отримання ним інвалідності третьої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а отже, має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею посвідчення інваліда війни.

При цьому, посилання відповідача на відсутність документа про залучення до складу формувань Цивільної оборони, як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни, з урахуванням наявних та наданих позивачем документів, які у сукупності підтверджують доводи сторони позивача, не ґрунтуються на вимогах закону.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Суд зауважує, що позивачем заявлено позовну вимогу про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, проте наслідком таких дій є прийняття рішення, оформленого листом, а відтак суд вбачає наявними підстави саме для визнання протиправним та скасування такого рішення.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає наступне.

Згідно приписів пункту 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

При цьому, суд зазначає, що у період розгляду справи судом постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 632, яка набрала чинності 31.08.2018, було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни" та від 2 січня 1995 року № 1 "Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302".

Відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (у редакції від 31.08.2018), у тексті Положення слова "орган праці та соціального захисту населення", "структурний підрозділ місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення" в усіх відмінках і формах числа замінено словами "орган соціального захисту населення" у відповідному відмінку і числі; слова "інвалід війни" в усіх відмінках і формах числа замінено словами "особа з інвалідністю внаслідок війни" у відповідному відмінку і числі; слова і цифри "Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та війни 1945 року з імперіалістичною Японією" замінено словами "Другої світової війни" згідно з Постановою КМ №632 від 22.08.2018.

Так, згідно приписів абзацу 2 пункту 7 Положення № 302 (у редакції від 31.08.2018) "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача, як суб`єкта владних повноважень щодо надання особі статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та має докази залучення до складу формувань Цивільної оборони, досить жорстко обмежені у законодавчому порядку, а тому, зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов`язані із відсутністю розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчого документу по підприємству, установі про залучення особи до складу зазначеного формування, обов`язок з прийняття яких не передбачено жодною законодавчою нормою - не належить до передбачених законом підстав відмови у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Так, позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши наявні у справі докази, а також проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242 - 246, 255, 263 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві Державної адміністрації, оформлене листом від 05.02.2019 № 35-223, щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю, внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (ЄДРПОУ 37501611, м. Київ, вул. Закревського Миколи, 87-д).

Суддя В.І. Келеберда