Рішення № 99583253, 14.09.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 р. м. Чернівці справа № 600/3927/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Другого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору від 04.08.2021 р. ВП №66388659.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що відповідачем у ВП №49225714 при виконанні виконавчого листа виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці №725/3957/15-ц від 17.08.2015 р. з неї фактично стягнуто 6953,39 грн. Оскільки законодавством визначено, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми, винесена відповідачем постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

30.08.2021 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою суду від 31.08.2021 р. виправлено описку, допущену по тексту ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду та в його резолютивній частині у справі №600/3927/21-а від 30.08.2021 р., а саме замість помилково зазначеного "2. Справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше." зазначено "2. Справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України. Призначити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження на 10:00 год. 10 вересня 2021 р.".

02.09.2021 р. відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що при поверненні виконавчого провадження, боржником не сплачено виконавчий збір, а рішення позивачем виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не було державним виконавцем правомірно винесено постанову про стягнення виконавчого збору, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Частиною 1 ст. 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи приписи ст. 205 КАС України, суд вважає, що неприбуття сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, не є перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

04.11.2015 р. державними виконавцем Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції Тодиренчуком М.І. відкрито виконавче провадження №49225714 з примусового виконання виконавчого листа №725/3957/15-ц виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1000000,00 грн.

03.08.2021 р. ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повернути виконавчий документ виданий Першотравневим районним судом м. Чернівці №725/3957/15-ц Чернівці про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1000000,00 грн, без виконання.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" старшим державними виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) Сарахманом П.М. враховуючи подану заяву, 04.08.2021 р. прийняв постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

Відповідачем на підставі п. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" прийнято 04.08.2021 р. постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 100000,00 грн.

Також 04.08.2021 р. старшим державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) розглянувши заяву Другого відділу ДВС у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) прийнято до виконання постанову №49225714 видану 04.08.2021 р., про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року №1404-VII (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 16 ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч. 1, 2 ст. 27 Закону №1404-VIII).

Частинами 5, 9 статті 27 визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України" та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

З огляду на проведений правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють порядок справляння державним виконавцем виконавчого збору, суд дійшов висновку, що Законом №1404-VIII передбачено, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, спрямованих на примусове виконання, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання останнього до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) законодавцем пов`язується з початком процедури примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

Стягнення з боржника виконавчого збору є обов`язком виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України.

Суд зазначає, що виконавчий лист №725/3957/15-ц не виконаний до відкриття виконавчого провадження, та не належить до жодних з вищевказаних категорій виконавчих документів по яких виконавчий збір не стягується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Оскільки, рішення суду станом на дату закінчення строку, наданого державним виконавцем боржнику для самостійного виконання рішення позивачем не виконано, державний виконавець вправі був винести постанову про стягнення виконавчого збору. Також, слід звернути увагу, що виконавчий документ не виконано боржником ні до відкриття виконавчого провадження, ні у наданий для добровільного виконання строк.

Виконавче провадження закінчено згідно з п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

Отже, у разі повернення виконавчого документа стягувачеві за його заявою (п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII) та при умові, що виконавчий збір не стягнуто - державний виконавець обтяжений обов`язком винести постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані вимоги ст. 40 Закону № 1404-VIII в повній мірі кореспондуються з положеннями п. 8 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 р. № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 р. № 2832/5), відповідно до якого - у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Як уже зазначалося, 04.08.2021 р. відповідачем в рамках виконавчого провадження № 49225714 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII та постанову про стягнення виконавчого збору.

Пунктом третім якої зазначено, що постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її постановлення.

Оскільки, позивачем в межах виконавчого провадження №49225714 сплачено заборгованість у сумі 6953,39 грн та виконавчий збір у сумі 695,34 грн, то 04.08.2021 р. старшим державним виконавцем Сарахманом П.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 66388659, якою постановлено відкрити виконавче провадження з виконання постанови № 49225714 від 04.08.2021 р. про стягнення з позивача залишку виконавчого збору у сумі 99304,66 грн.

Таким чином, відповідачем були вчинені дії, направлені на виконання постанови про стягнення з позивача виконавчого збору у відповідності до вимог Закону №1404-VIII.

Стосовно доводів позивача щодо стягнення виконавчого збору в межах фактично стягнутої суми, суд не бере до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Таким чином, попередня редакція Закону № 1404-VIII передбачала, що розмір виконавчого збору обраховувався від фактично стягнутої суми.

Разом з тим, на момент прийняття спірної постанови, тобто, станом на 04.08.2021 р., редакція статті 27 Закону № 1404-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018 року, передбачала, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч. 2 ст. 27 Закону зі змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 року № 2475-VIII).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Таким чином, після зміни правового регулювання відповідно до Закону 1404-VIII, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення без винесення відповідної постанови. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.

Враховуючи, що виконавчий документ повернуто за заявою стягувача та виконавчий збір не стягнуто, дії державного виконавця з винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з поверненням виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) відповідають приписам частини третьої статті 40 Закону 1404-VIII, отже є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окрім цього, частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.

Отже, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору ВП 49225714 винесена виконавцем 04.08.2021 р., тобто вже в період дії Закону №1404-VІІІ зі змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 року № 2475-VIII, відтак, державний виконавець, приймаючи дану постанову повинен вчиняти таку дію відповідно до діючої редакції Закону № 1404-VІІІ.

Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється в тому числі шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.

З вказаних правових норм слідує, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Розмір якого становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а не з фактично стягнутої суми, як вважає позивач.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2020 року по справі № 520/9144/18.

За висновком суду, позивачем жодним чином не обґрунтовано протиправність, на його думку, винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови та не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження його позиції.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ч. 1, ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів протиправність оскаржуваного рішення.

Натомість відповідач у ході судового розгляду справи довів безпідставність заявлених позовних вимог, а тому суд відмовляє у задоволенні даного позову повністю.

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Другий відділ державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (вул. Руська, 183, м. Чернівці, 58023, код ЄДРПОУ 41659896)

Суддя І.В. Маренич