Рішення № 99561928, 26.08.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.08.2021 Справа №607/19465/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді - Сливки Л.М.

за участі секретаря судового засідання - Хамелко О.Ю.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Варода Павло Борисович до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» про визнання частково недійсним розпорядження Міського бюро технічної інвентаризації та свідоцтва про право власності на житло,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Варода П.Б. пред`явила до суду позов до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації», у якому просить визнати частково недійсним розпорядження Міського бюро технічної інвентаризації №13185 від 22 травня 1996 року в частині передачі ОСОБА_3 у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 та визнати недійсним Свідоцтво про право власності на житло від 22 травня 1996 року, видане Міським бюро технічної інвентаризації на підставі розпорядження №13185 від 22 травня 1996 року в частині посвідчення, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 . В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що розпорядженням Міського бюро технічної інвентаризації №13185 від 22 травня 1996 року задоволено прохання наймача квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та передано вказану квартиру в спільну сумісну власність. Згідно Свідоцтва про право власності на житло від 22 травня 1996 року, виданого Міським бюро технічної інвентаризації на підставі вищевказаного розпорядження, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , відповідачці ОСОБА_2 та позивачці ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після смерті якого, належному йому 1/3 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 успадкувала відповідачка ОСОБА_2 . Позивачка ОСОБА_7 вважає зазначене розпорядження та свідоцтво про право власності на житло частково недійсним в частині, що стосується передачі та належності їй на праві власності вказаної квартири неї, оскільки вона не підписувала заяву до органу приватизації з проханням оформити передачу в спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 . Як відомо позивачці ОСОБА_8 підпис у заяві наймача та повнолітніх членів сім`ї про передачу в спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована у органі приватизації травня 1996 року, виконав замість позивачки її батько ОСОБА_5 . У зв`язку із вказаними обставинами, позивачка ОСОБА_7 на даний час не може реалізувати своє право на приватизацію державного житлового фонду, а тому має місце порушення її прав, які підлягають судовому захисту. За вказаних обставин, покликаючись на відсутність волевиявлення позивачки та відсутність письмової згоди позивачки ОСОБА_9 на отримання у спільну власність квартири АДРЕСА_1 внаслідок приватизації державного житлового фонду, представник позивачки вказує, що її права підлягають судовому захисту у обраний нею спосіб, у зв`язку із чим просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 грудня 2020 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Від третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» надійшла до суду заява, згідно якої вказують, що квартира « АДРЕСА_1 приватизована на підставі поданих документів та заяви про передачу у спільну сумісну власність квартири, яка містить підписи ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на підставі чого було видано Свідоцтво про право власності на житло від 22 травня 1996 року. За вказаних обставин Товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» заперечує щодо позовних вимог у повному обсязі.

17 травня 2021 року судом закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до судового розгляду, про що постановлено ухвалу суду, занесену до протоколу судового засідання.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності, згідно якої позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, однак, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, відповідно до якої позовні вимоги визнала у повному обсязі та не заперечила щодо задоволення позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» у судове засідання не з`явився, однак, попередньо у судових засіданнях заперечував проти задоволення позову, покликаючись на те, що розпорядження Міського бюро технічної інвентаризації №13185 від 22 травня 1996 року про передачу у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 та Свідоцтво про право власності на житло від 22 травня 1996 року, виданні у відповідності до вимог законодавства, у зв`язку із чим відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Судом установлено:

Як убачається із Розпорядження №13185, виданого 22 травня 1996 року Міським бюро технічної інвентаризації, на підставі заяви наймача ОСОБА_5 на приватизацію квартири, що знаходиться по АДРЕСА_2 , вирішено задовільнити прохання наймача ОСОБА_5 та передати квартиру АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність.

На підставі Розпорядження Міського бюро технічної інвентаризації №13185 від 22 травня 1996 року, 22 травня 1996 року Міським бюро технічної інвентаризації видано Свідоцтво про право власності на житло, згідного якого посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Як убачається із наданих ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», на ухвалу суду про витребування доказів, документів, із заявою про передачу у спільну сумісну власність квартири, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» звернувся ОСОБА_5 . У вказаній заяві у графі «Підпис наймача та повнолітніх членів сім`ї» наявні підписи ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

До вказаної заяви заявником ОСОБА_5 долучено довідку про склад сім`ї та займані приміщення та довідку про підтвердження права на безоплатну приватизацію житла.

30 вересня 2000 року ОСОБА_1 вступила у зареєстрований шлюб із ОСОБА_11 , змінивши прізвище із ОСОБА_12 на ОСОБА_13 , що стверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданим 30 вересня 2000 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільської міської ради Тернопільської області України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , про що складено актовий запис №1579 Відділу реєстрації актів громадянського стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, яким 03 грудня 2001 року видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВАА №610475, виданого 22 серпня 2002 року державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Кашанської М.І. та зареєстрованого у реєстрі за №4307, належну ОСОБА_5 1/3 частку квартира АДРЕСА_1 успадкувала дружина померлого - ОСОБА_2 .

На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, 29 серпня 2002 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартира АДРЕСА_1 , що стверджується Реєстраційним посвідченням (а.с.58).

Проаналізувавши в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до абз. 3 ст. 9 Житлового Кодексу Української РСР, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1 Закону Україну «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції чинній станом на час видання спірного розпорядження), приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ст. 2 Закону Україну «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать - квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно п.18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету з житлово-комунального господарства від 15 вересня 1992 року №56 (яке було чинним на момент приватизації спірної квартири), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Відповідно до п. 23 зазначеного Положення, оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданою до неї довідкою про склад сім`ї та займані приміщення, а також документ, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.

За змістом ст. 65, 65-1 Житлового Кодексу Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Таким чином, як випливає з аналізу вказаних норм, процедура оформлення права власності передбачає обов`язкове постійне проживання в цих квартирах (будинках) квартиронаймача, а також подання таким громадянином, який є повнолітнім і виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру, відповідної заяви у встановленому законом зразку.

З витребуваних судом документів вбачається, що спірна приватизація квартири АДРЕСА_1 була проведена на підставі поданої ОСОБА_5 заяви від імені на ім`я керівника органу приватизації, за підписом ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,відповідно до якої вказані особи просили оформити передачу в спільну сумісну власність вказану квартиру.

Як стверджує позивачка ОСОБА_3 вказану заяву на передачу їй у спільну сумісну власність вона не підписувала та взагалі не мала наміру здійснювати дії з приватизації квартири АДРЕСА_1 . Пізніше вона дізналася, що підпис від її імені у поданій заяві проставив її батько ОСОБА_5 .

Вказані обставини не заперечувалися відповідачкою ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п`ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину... Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідків окремих видів недійсних правочинів.

Як передбачено ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, з урахуванням встановлених по справі обставин та досліджених судом доказів, суд вважає, що у даному випадку не встановлено волевиявлення позивачки щодо укладання даного правочину, позивачка заяву про оформлення передачі їй у спільну сумісну власність спірної квартири в порядку приватизації не підписувала та не подавала, що також визнається відповідачкою по справі, у зв`язку з чим, суд вважає, що розпорядження органу приватизації - Міського бюро технічної інвентаризації від №13185 від 22 травня 1996 року в частині передачі ОСОБА_3 у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 квітня 2018 року при розгляді справи №917/927/17 зазначив, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Оскільки розпорядження органу приватизації визнається судом недійсним, то й документ, яким оформлюється відповідне право має бути визнаний недійсним також.

На підставі викладеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення шляхом визнання недійсним розпорядження Міського бюро технічної інвентаризації №13185 від 22 травня 1996 року в частині передачі ОСОБА_3 у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 та визнання недійсним Свідоцтва про право власності на житло від 22 травня 1996 року, видане Міським бюро технічної інвентаризації на підставі розпорядження №13185 від 22 травня 1996 року в частині посвідчення, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 .

Вимогами ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 5, 89,141, 264, 265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Варода Павло Борисович до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» про визнання частково недійсним розпорядження Міського бюро технічної інвентаризації та свідоцтва про право власності на житло - задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Міського бюро технічної інвентаризації №13185 від 22 травня 1996 року в частині передачі ОСОБА_3 у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним Свідоцтво про право власності на житло від 22 травня 1996 року, видане Міським бюро технічної інвентаризації на підставі розпорядження №13185 від 22 травня 1996 року в частині посвідчення, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1681,60 гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.

Дата складення повного судового рішення 06 вересня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації», адреса місцезнаходження - вул. За Рудкою, 35, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 33680424.

Головуючий суддяЛ. М. Сливка