Рішення № 99561920, 08.09.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.09.2021 Справа №607/11989/21

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді Вийванко О. М.

за участю секретаря судового засідання Хримко У. А.

учасників справи

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача Качор В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області ( далі – ГУ ДПС у Тернопільській області), Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено в позові, що постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 у справі за № 819/2675/15, припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 . Однак, 10.12.2019 головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Гнатюк Н.В., винесено постанову, на підставі документу - вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3365-54 від 06.02.2019, про стягнення з ФОП ОСОБА_3 боргу в сумі 18 276,72 грн. Після чого, позивач звернулася до суду за захист своїх прав, та рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 у справі за № 500/1272/20, вимогу № Ф-3365-54 визнано протиправною та скасовано. Вказане рішення було оскаржене в апеляційному порядку, однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 24.11.2020, залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирала законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягала.

Також, позивач зазначила, що з моменту відкриття виконавчого провадження до моменту набрання законної сили рішення суду з неї неправомірно стягнуто 8 902,05 грн, однак в квітні 2021 року прийнято рішення про повернення незаконно стягнутих коштів.

Незважаючи на те, ще судом визнано дії відповідача незаконними, ГУ ДПС у Тернопільській області пред`явило до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області вимогу № Ф-3365-54У про стягнення боргу із ФОП ОСОБА_3 боргу в сумі 26 686,69 грн. Державним виконавцем відкрито виконавче провадження за №64011092 та накладено арешт на її зарплатний рахунок.

Відтак позивачу знову довелося звертатися в виконавчу службу із заявою про зняття арешту із зарплатного рахунку та із скаргою до відповідача. Внаслідок чого 02.02.2021 головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

В результаті вищевказаного, в позивача виник постійний брак часу, оскільки систематично приходилося вчиняти дії за для захисту порушеного права, зменшився час на відпочинок, що супроводжувало постійну втому з причин ситуації, що склалася, постійним нервовим напруженням, нервозності, недосипанням, як наслідок, роздратування та втоми, які проявились внаслідок неправомірних дій відповідача. Відповідно ОСОБА_3 вважає, що їй завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню.

У зв`язку з не досягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнення з ГУ ДПС у Тернопільській області в її користь моральну шкоду в розмірі 90 000,00 грн.

Представник відповідача ГУ ДПС у Тернопільській області подав відзив на позов, в якому не погодився з позовними вимогами ОСОБА_3 та просив суд відмовити у їх задоволені в повному обсязі з огляду на те, що податковий орган діяв виключно в рамках чинного законодавства і не міг завдати моральної шкоди, а також вважає, що відсутні підтверджуючі факти заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Представник відповідача Державної казначейської служби України подав відзив на позов, у якому зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що в межах життєвих та ділових зв`язків позивача відбулися зміни, пов`язані зі зміною щодо неї усталеної суспільної, соціальної та ділової оцінки, зниженням ділової активності та зменшенням соціальних контактів. Крім того позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявність усіх елементів складу правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, у тому числі і моральної, а тому позовні вимоги в цій справі не підлягають задоволенню. Також, зазначив, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдавало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Відтак просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні представник позивача зміст позовних вимог підтримав з підстав та обґрунтувань викладених у позові та просив його задовольнити.

Представник відповідача ГУ ДПС у Тернопільській області у судовому засіданні підтримав відзив на позов і просив з мотивів та підстав викладених у ньому відмовити у задоволенні позову.

У судовому засідання представник відповідача Державної казначейської служби України позовні вимоги не визнав і заперечив щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову.

При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 у справі № 819/2675/15, припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 .

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів за позивачем обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 18 276,72 грн, у зв`язку з чим, Головне управління ДФС у Тернопільській області сформувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3365-54У від 06.02.2019 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 18 276,72 грн.

10.12.2019 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, щодо виконання вимоги №Ф-3365-54У від 06.02.2019 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 18 276,72 грн, боржником ОСОБА_3 та 23.01.2020 - постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП №60826396.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 по справі № 500/1272/20 за позовом ОСОБА_3 до ГУ ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3365-54У від 06.02.2019.

10.09.2020 Головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно – Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано- Франківськ) Сухарським Р.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 60826396 на підставі ухвали Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.07.2020, по справі № 500/1272/20.

Відповідно до листа з ГУ ДПС у Тернопільській області № 7287/6-5/19-00-13-03/28382 від 24.12.2020, на виконання рішення восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 по справі №500/1272/20 скасовано вимогу № 0-3365-54 від 06.02.2019 та листом від 21.12.2020 №5584/10-5/19-00-13-03/ НОМЕР_1 відкликано її. Однак у ФОП ОСОБА_3 сума боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить 26 686,69 гривень.

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів за позивачем обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, ГУ ДПС у Тернопільській області сформувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3365-54У від 09.11.2020 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 26 686,69 грн.

31.12.2020 Головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно – Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано- Франківськ) Перешлюгою Н.Р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 64011092, на підставі вимоги №Ф-3365-54У від 09.11.2020 про стягнення заборгованості із ФОП ОСОБА_3 сумі 26 686,69 грн.

Відповідно до листа з Головного управління ДПС у Тернопільській області № 6216/6/19-00-24-04/9264 від 16.04.2021, ОСОБА_3 моло бути здійснено повернення помилково стягнутих коштів в сумі 8 902,05 грн.

ГУ ДПС у Тернопільській області зверталося до Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Південно – Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано- Франківськ) з проханням повернути без виконання надіслані до примусового виконання вимоги про сплату боргу від 06.02.2019 та від 09.11.2020 з ФОП ОСОБА_3 , що підтверджується листами № 5584 від 21.12.20 та № 354 від 25.01.2021.

Аргументами позивача про необхідність стягнення матеріальної та моральної шкоди, суд не погоджується виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Збитками, відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 21.3.ст. 21 Податкового кодексу України, шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи.

Статтею 114 Податкового кодексу України, передбачено, відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів. Особа, чиї права та/або законні інтереси порушено, має право на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб. Шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини контролюючого органу, його посадових (службових) осіб. Шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, що визнаються податковими правопорушеннями відповідно до цього Кодексу, відшкодовується в повному обсязі в порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди. Особа, чиї права порушені, за наявності обставин, передбачених пунктом 128.2 статті 128 цього Кодексу, має право заявити вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату визнання таких рішень, дій чи бездіяльності незаконними, у порядку, передбаченому законодавством. У такому разі доведенню підлягає лише протиправність рішень, дій чи бездіяльності стосовно особи. У передбачених абзацом другим цього пункту випадках шкода понад встановлений розмір відшкодуванню не підлягає.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦПК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс 18).

З огляду на викладене, вирішуючи цей спір, суд виходить із необхідності встановлення наявності трьох умов, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно доводів позивача моральна шкода полягає в моральних переживаннях, порушення ділової репутації, нервовим напруженням,нервозності, недосипання, роздратування, втома, змін в організації його життя з метою знаходження часу та можливостей для тривалого захисту порушеного права шляхом неодноразових звернень за захистом своїх прав до суду.

Однак, позивачем не надано суду переконливих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, зокрема не доведено, що він зазнав душевних страждань (переживань, хвилювань)чи реабілітації, завдання шкоди діловій репутації із підстав, які зазначені у позові.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що вона зазнала моральних страждань, зокрема, у зв`язку із тим, що в результаті численних протиправних вимог ГУ ДПС України у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) їй довелося звертатися в виконавчу службу із заявою про зняття арешту із зарплатного рахунку та із скаргою до відповідача для захисту її порушеного права.

Проте, з долучених до відзиву листів № 5584 від 21.12.20 та № 354 від 25.01.2021, вбачається, що ГУ ДПС у Тернопільській області зверталося до Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Південно – Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано- Франківськ) з проханням повернути без виконання надіслані до примусового виконання вимоги про сплату боргу.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із статями 80 і 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач не долучила належних та допустимих доказів, що підтверджують факт її моральних та душевних страждань чи реабілітації, завдання шкоди діловій репутації із підстав, які зазначені у позові.

Сам лише факт хвилювання позивачки, систематичні дії за для захисту її порушеного права, не є належним доказом її втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях у зв`язку з порушенням цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під судом, при настанні інших негативних наслідків.

Позивач не довела належними та допустимими доказами, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів їй завдана матеріальна та моральна шкода, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діями відповідачів та вини відповідачів в заподіянні шкоди, не зазначила з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Встановивши, що позивач не довела належними і допустимими доказами наявність усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності відповідачів за наведеними вище статтями закону, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення із держави моральної шкоди.

За таких обставин, слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ГУ ДПС у Тернопільській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10 - 13, 76-82, 89, 141, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, –

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_3 до Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Головне управління Державної податкової служби у Тернопільській області, місцезнаходження: м. Тернопіль вул. Білецька, 1, код ЄДРПОУ 43142763;

Державна казначейська служба України, місцезнаходження: м. Київ вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Повний текст рішення суду складено та підписано 10 вересня 2021 року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко