Рішення № 99552383, 13.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 вересня 2021 року справа №640/24716/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доВищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі по тексту - відповідач, ВККС України)про1) визнання протиправною відмови відповідача у наданні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки загальною тривалістю 29 календарних днів за робочий рік з 21 квітня 2018 року по 21 квітня 2019 року у зв`язку з припиненням трудових відносин; 2) стягнення на користь позивача належної суми у розмірі 788 554,00 грн.; 3) зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній розмір заробітної плати (винагороди) за весь час затримки несплачених у зв`язку з припиненням трудових відносин сум по день фактичного розрахунку; 4) стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 150 000,00 грн.В С Т А Н О В И В:

Згідно рішення XII позачергового з`їзду суддів України від 25 вересня 2014 року позивач призначений членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1515-VIII позивач звільнений з посади судді Верховного Суду України у відставку у зв`язку з поданням заяви.

Позивач звернувся до Голови ВККС України із заявою про надання з 06 листопада 2019 року щорічної оплачуваної відпустки тривалістю 30 робочих днів та додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів за період роботи 2018-2019 роки з виплатою допомоги на оздоровлення у порядку, передбаченому статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з наступним звільненням у передбаченому статтею 3 Закону України «Про відпустки» порядку.

Наказом відповідача від 06 листопада 2019 року №597-к/тр позивача відраховано зі штату ВККС України 07 листопада 2019 року у зв`язку із припиненням повноважень та надано розпорядження фінансово-економічному управлінню секретаріату ВККС України виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані: 1 робочий день щорічної основної відпустки за період роботи з 21 квітня 2017 року по 20 квітня 2018 року; 13 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 21 квітня 2019 року по 07 листопада 2019 року; 3 календарні дні додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи за 2018 рік; на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі №826/4398/18 виплатити позивачу допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду України - 18 850,00 грн.

Позивач вважає дії відповідача незаконними в частині відмови надати відпустку та такими, що порушують його право на отримання при звільненні всіх сум, що належать йому за час проходження публічної служби на посаді члена ВККС України. Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при обчисленні тривалості щорічної основної відпустки відповідач помилково виходив з того, що позивач, як особа публічної служби на посаді члена ВККС України, має право на відпочинок у виді щорічної відпустки, тривалість, якої є мінімально гарантованою державою і складає 24 календарних дні, тоді як питання тривалості, видів та порядку оплати щорічних відпусток члену комісії-судді у відставці вже були предметом спору між позивачем та відповідачем.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2018 року у справі №826/4398/18, залишеним без змін постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2019 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , визнано відмову Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у ненаданні ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 9 робочих днів з 19 лютого по 1 березня 2018 року та додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 2 по 16 березня 2018 року за календарний період 2017-2018 роки протиправною та зобов`язано Вищу кваліфікаційну комісію суддів України надати ОСОБА_1 відпустку за календарний період 2017-2018 роки з виплатою винагороди та допомоги на оздоровлення, у порядку передбаченому статтею 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що за відсутності правового врегулювання Законом України «Про судоустрій і статус суддів» порядку реалізації права на відпустку членам ВККС України, зокрема, які є суддями у відставці, тривалість і порядок надання відпустки члену ВККС України повинні відповідати статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», шляхом застосування аналогії закону, а саме частини третьої статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

За наведеного правового регулювання та обставин справи №826/4398/18 суди визначились із протиправністю відмови ВККС у наданні позивачу відпустки у розмірі, передбаченому статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та наявністю підстав для задоволення позову.

Звертаючись до адміністративного суду із даною позовною заявою позивач зазначає, що відповідач протиправно відмовив йому у наданні відпустки та порушив його права на отримання всіх сум заробітної плати, що належать йому за час проходження публічної служби, загальний розмір яких становить 788 554,00 грн., у тому числі 113 300, 00 грн. суми допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки, 172 942,00 грн. суми компенсації невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 21 квітня 2019 року по 07 листопада 2019 року, 358 237,00 грн. суми компенсації невикористаної щорічної відпустки та 144 075,00 грн. допомоги на оздоровлення за період роботи з 21 квітня 2018 року по 21 квітня 2019 року. Крім того, позивач просить зобов`язати відповідача виплатити середній розмір заробітної плати (винагороди) за весь час затримки несплачених у зв`язку з припиненням трудових відносин сум по дань фактичного розрахунку та вказує на те, що оскаржувані дії відповідача принизили його професійну гідність ті завдали моральних страждань, які він оцінює у 150 000,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 23 грудня 2019 року залишив позовну заяву без руху з підстав недодержання позивачем вимог, встановлених статтею 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та встановив семиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 12 лютого 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження в адміністративній справі №640/24716/19 та призначив підготовче засідання.

Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залучення до участі у справі ОСОБА_2 в якості третьої особи, оскільки рішення у даній справі не може вплинути на права, свободи, інтереси та обов`язки останнього.

Відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило.

Заступником керівника секретаріату ВККС України подано до суду лист від 25 березня 2020 року №19-468/20, яким повідомлено, що станом на 24 березня 2020 року склад ВККС України не сформовано, а тому представництво та самопредставництво інтересів ВККС України в судах та інших органах влади працівниками секретаріату є неможливим.

В підготовчому засіданні 20 липня 2020 року суд дійшов висновку про необхідність витребування від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України довідки про середньоденну та середньомісячну заробітну плату позивача.

Ухвалою від 20 липня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва зобов`язав відповідача надати суду довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату.

Ухвалою від 20 липня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу №640/24716/19 до судового розгляду по суті на 28 вересня 2020 року.

На виконання ухвали суду керівником секретаріату ВККС України надіслано до суду лист від 22 вересня 2020 року №19-1400/20, яким повідомлено, що середньоденна заробітна плата позивача складала 12 528,22 грн., а середньомісячна - 269 356,73 грн.

В судовому засіданні 28 вересня 2020 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Крім того, ухвалою від 26 липня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва зобов`язав Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Верховний Суд України подати до суду довідку про посадовий оклад позивача, як судді Верховного Суду України.

На виконання ухвали суду виконуючим обов`язки керівника секретаріату ВККС України повідомлено, що станом на день виходу позивача у відставку його посадовий оклад як судді Верховного Суду України становив 18 850,00 грн.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог про визнання протиправною відмови відповідача у наданні позивачу невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки за період роботи з 21 квітня 2018 року по 21 квітня 2019 року у зв`язку з припиненням трудових відносин суд керується такими мотивами.

Судом встановлено, що питання тривалості, видів та порядку надання відпустки членам ВККС України, зокрема, тим, які є суддями у відставці, було предметом судового розгляду у справі №826/4398/18. За результатами розгляду вказаної справи суди дійшли висновків, що тривалість і порядок надання відпустки члену ВККС України повинні відповідати статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», шляхом застосування аналогії закону, а саме частини третьої статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», а отже становити 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, тоді як суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, має надаватись додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішенням в адміністративній справі №826/4398/18, яке набрало законної сили, встановлено правомірність тривалості і порядку надання відпустки члену ВККС України, які повинні відповідати статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», шляхом застосування аналогії Закону, а саме частини третьої статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що за період роботи з 21 квітня 2018 року по 20 квітня 2019 року позивач використав 24 календарні дні щорічної основної відпустки та 12 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до положень статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Під час звільнення позивача відповідач, керуючись положеннями Закону України «Про відпустки», яким встановлено тривалість щорічної основної відпустки у кількості 24 календарних дні, наказом від 06 листопада 2019 року №597-к/тр компенсував тільки 3 календарних дні додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи за 2018 рік.

У той же час, виходячи із розрахунку тривалості щорічної оплачуваної відпустки судді у кількості 30 робочих днів та додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів, передбаченою статтею 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», позивач має право додаткового на компенсацію частини щорічної оплачуваної відпустки у кількості 18 календарних днів, виходячи з розрахунку 30 робочих (42 календарних) дні - 24 календарних дні щорічної оплачуваної відпустки використані позивачем.

З урахуванням наведених обставин, суд доходить висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу щорічної оплачуваної відпустки у розмірі, передбаченому статтею 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та наявності юридичних підстав для компенсації позивачу 18 календарних днів невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за період роботи з 21 квітня 2018 року по 20 квітня 2019 року, що становить 225 507,96 грн. (18 * 12 528,22 грн. середньоденна заробітна плата згідно довідки відповідача від 18 вересня 2020 року).

Що стосується періоду роботи позивача з 21 квітня 2019 року по 07 листопада 2019 року суд також погоджується із доводами позивача щодо наявності права в останнього на компенсацію щорічної та додаткової відпустки у розмірах, передбачених статтею 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Таким чином, виходячи із розрахунки тривалості основної відпуски 30 робочих днів та додаткової 15 календарних днів, пропорційно відпрацьованому часу, позивач має право на компенсацію, що пропорційно відпрацьованим дням у спірному періоді становить 16 робочих (22 календарних) днів та 7 календарних днів додаткової відпустки, всього 29 календарних днів.

Отже, зважаючи на те, що наказом від 06 листопада 2019 року №597-к/тр відповідачем компенсовано позивачу щорічну відпустку за період роботи з 21 квітня 2019 року по 07 листопада 2019 року лише у кількості 13 календарних днів, решта 16 календарних днів (29 - 13) підлягає компенсації, що становить 200 451,52 грн. (16 * 12 528,22 грн. середньоденна заробітна плата згідно довідки відповідача від 18 вересня 2020 року).

Окрім, встановленого розміру щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки положеннями статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» також передбачена виплата суддям, у тому числі суддям у відставці, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Зі змісту наказу від 06 листопада 2019 року №597-к/тр вбачається, що на виконання судових рішень у справі №826/4398/18 відповідачем виплачена позивачу сума допомоги на оздоровлення у розмірі 18 850,00 грн.

Звертаючись з даною позовною заявою позивач вказує, що на виконання судових рішень у справі №826/4398/18 за період роботи 2017-2018 роки з відповідача підлягає додатково стягненню сума невиплаченої допомоги на оздоровлення у розмірі 113 300,00 грн.

У відповідності до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Питання стягнення сум невиплаченої допомоги на оздоровлення за період роботи 2017-2018 роки було предметом судового розгляду у справі №826/4398/18, повторне звернення до адміністративного суду із таким ж вимогами не передбачено процесуальним законодавством, тоді як таке питання підлягає вирішенню у порядку встановлення судового контролю над виконанням судового рішення.

Отже позовні вимоги у зазначеній частині не підлягають задоволенню.

Що стосується стягнення допомоги на оздоровлення за періоди роботи 2018-2019 роки суд зазначає таке.

Так, положення статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачають виплату суддям крім суддівської винагороди допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

З матеріалів справи вбачається, що станом на день виходу позивача у відставку його посадовий оклад як судді Верховного Суду України становив 18 850,00 грн.

Таким чином, з урахуванням положень статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» за період роботи за періоди роботи 2018-2019 роки на користь позивача підлягає стягненню сума допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу позивача як судді Верховного Суду України, яка складає 18 850,00 грн., тоді як позивач помилково у своїх розрахунках використав оклад судді Верховного Суду.

Щодо частини позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній розмір заробітної плати (винагороди) за весь час затримки несплачених у зв`язку з припиненням трудових відносин сум по день фактичного розрахунку суд зазначає таке.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 Цивільного кодексу України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідно до матеріалів справи та встановлених судом обставин позивач не довів, що звернувся на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо компенсації несплачених у зв`язку з припиненням трудових відносин сум, таке право позивач реалізував подавши даний позов до суду.

Окрім того, позивачем не надано доказів наявності у нього майнових втрат пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.

З огляду на встановлені обставини суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, визначення розміру компенсації у розмірі 269 356,73 грн., що становить розмір середньомісячної заробітної плати позивача.

Що стосується частини позовних вимог про стягнення на користь позивача суми моральної шкоди у розмірі 150 000,00 грн. суд звертає увагу на таке.

Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною третьої статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі статті 1167 Цивільного кодексу України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

Під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Виходячи з характеру допущених стосовно позивача порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням інших обставин у даній справі, які мають істотне значення, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди та стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у наданні ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки загальною за період роботи з 21 квітня 2018 року по 20 квітня 2019 року.

3. Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України виплатити ОСОБА_1 суми компенсації невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 21 квітня 2018 року по 20 квітня 2019 року у розмірі 225 507,96 грн. (двісті двадцять п`ять тисяч п`ятсот сім гривень 96 копійок) та за період роботи з 21 квітня 2019 року по 07 листопада 2019 року у розмірі 200 451,52 грн. (двісті тисяч чотириста п`ятдесят одну гривню 52 копійки), а також суми допомоги на оздоровлення у розмірі 18 850,00 грн. (вісімнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 00 копійок) за період роботи 2018-2019 роки.

4. Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України виплатити ОСОБА_1 середній розмір заробітної плати (винагороди) за час затримки несплачених у зв`язку з припиненням трудових відносин сум у розмірі 269 356,73 грн.

5. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 );

Вища кваліфікаційна комісія суддів України (03103, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9; ідентифікаційний код 37316378).

Суддя В.А. Кузьменко