Рішення № 99548012, 10.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2021 р. Справа№200/8228/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича, при в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Військової частини 9937 Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (87521, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, буд. 150-а)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 9937, в якому просив суд: визнати протиправними дії військової частини 9937 Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01 січня 2020 року; зобов`язати військову частину 9937 Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно протягом проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року.

Ухвалою суду від 05 липня 2021 року суд відкрив провадження у справі, призначивши до розгляду на 05 серпня 2021 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

23 липня 2021 року до суду засобами електронного зв`язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

05 серпня 2021 року сторони повідомлені належним чином в судове засідання не з`явились про причини неявки не повідомили, враховуючи викладене, керуючись приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку писмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративного позову та відзиву на позовну заяву, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 29.04.2015 року.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині 9937.

Наказом начальника 1 прикордонного загону (Донецький прикордонний загін) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 25 вересня 2020 року № 539-ос ОСОБА_1 було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків прикордонного загону з 26 вересня 2020 року.

У період проходження служби, ОСОБА_1 перебував на речовому забезпеченні у вищевказаному прикордонному загоні.

З метою з`ясування правильності нарахування компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 звернувся із запитом до Донецького прикордонного загону.

У відповідь на запит позивача відповідачем до листа від 02.06.2021 за № 703/6001 було надано копію наказу Начальника 1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 09 грудня 2020 року № 707 - ОС «Про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно звільненим у запас» і копію довідки - розрахунку № 89 на виплату компенсації за неотримане речове майно, з яких позивач дізнався, що при здійсненні розрахунку та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно відповідачем було порушено приписи чинного законодавства та розрахунок вартості речового майна здійснений за цінами на дату виникнення права на отримання речового майна, наслідком чого стала її виплата не у повному обсязі.

Суть порушення своїх прав позивач вбачає в тому, що відповідач здійснив компенсацію вартості неотриманого мною речового майна, однак нарахування та виплату такої компенсації було ним здійснено за закупівельними цінами минулих років, протягом яких позивач проходила військову службу за цінами на дату виникнення права на отримання речового майна. При цьому, відповідач повинен був здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Адміністрацією Держприкордонслужби станом на 1 січня 2020 року, тобто на рік звільнення позивача з військової служби.

Відповідач з позовом не погоджуються у повному обсязі та зазначає, що Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки. Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно» (далі - Постанова №178).

Відповідач посилається на те, що в Постанові №178 немає чіткого визначення цінової політики здійснення нарахування, тому законодавець делегував дані повноваження кожній структурі відповідно для відпрацювання чіткого алгоритму виплати грошової компенсації за речове майно, якими безпосередньо у Державній прикордонній службі України є накази АДПСУ від 11.02.2017 №33, від 06.01.2018 №30 від 30.01.2019 №21.

Адміністрацією Державної прикордонної служби України був виданий наказ від 11.02.2017 №33 «Про доведення вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився» Даним наказом затверджується додаток №1 - «Вартість належних до видачі предметів речового майна».

Даний додаток відображений у вигляді таблиці де передбачене розділення на категорії військовослужбовців (відповідно до військового звання). В даних таблицях ціни на майно зазначається у графі «Виникнення права на отримання речового майна», яка в свою чергу розділена на декілька підрозділів з позначення різних років і відповідно під кожним з цих розділів зазначена ціна з врахування предмету майна. В зазначеному наказі зазначені ціни на предмети речового майна до року видання відповідного наказу, а саме до 2017 року включно. В подальшому, щорічно, з метою розрахунку та впорядкування цін Адміністрацією Державної прикордонної служби України видавались накази з метою зазначення цін у 2018, 2019 та 2020 роках, а саме відповідно до наказу від 06.02.2018 №30 вказана вартість належних до видачі предметів речового майна, право на отримання яких виникало у військовослужбовця з 01.01.2018, наказом від 30.01.2019 №21 вказана вартість належних до видачі предметів речового майна, право на отримання яких виникало у військовослужбовця з 01.01.2019.

На думку відповідача при нарахуванні грошової компенсації за окремим видами речового майна необхідно обов`язково враховувати такі складові як: момент виникнення права на отримання майна, норму належності, термін експлуатації, ціна на час набуття права, кількість предметів належних до видачі та термін який минув з останнього моменту отримання предмети речового майна, тобто, при визначення суми, що підлягає до виплати важливо звертати увагу на момент коли у військовослужбовця виникає право на отримання відповідного речового майна та ціна на дане майно в момент виникнення права відповідно до вищевказаних розрахунків що затверджені наказами АДПСУ від 11.02.2017 №33, від 06.01.2018 №30 від 30.01.2019 №21.

Відповідач вказує, що позивачу відповідно до довідки-розрахунку №89 від 28.09.2020 нараховано та виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 41 963,22 грн з урахуванням сплати всіх передбачених законом податків та зборів.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на правову позицію, викладену в постанові Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 у справі №820/1699/17.

Таким чином, відповідач просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести тіобставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини справи щодо виплати позивачу компенсації за не отримане речове майно виходячи з його закупівельної вартості, розрахованої за минулі роки, а не за рік, в якому відбулось звільнення позивача, визнаються відповідачем і підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 65 Конституції України,захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За змістом статті 9-1 Закону № 2011-XII в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до наведеної норми Кабінет Міністрів України постановою від 16 березня 2016 року № 178 затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Пунктами 2, 3 Порядку № 178, визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

За приписами пункту 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 (далі -Інструкція № 232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до п. 10 Інструкції про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 31.10.2016 № 1132, речове майно особистого користування військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається в їхню власність. За неотримане згідно із встановленими нормами речового забезпечення речове майно їм виплачується грошова компенсація у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час їхнього звільнення з військової служби в запас, відставку або загибелі (смерті), за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України, тобто Порядком № 178, яким чітко визначено, що вартість речового майна, яке належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня поточного року, тобто року, в якому підлягає виплаті компенсація його вартості.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 1132, подями, в наслідок яких підлягає виплаті така компенсація, є звільнення з військової служби в запас, відставку або загибель (смерть) військовослужбовця, тобто припинення військової служби.

В такому випадку, закупівельна вартість такого майна визначається станом на 1 січня поточного року, в якому відбулось припинення вйськової служби, а в спірних правовідносинах звільнення позивача з військової служби у зв`язку з закінченням сроку контракту, тобто 01.01.2020 року.

Таким чином, застосування закупівельних цін за минулі роки на речове майно при виплаті позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна є таким, що не відповідає вимогам пункту 5 Порядку №178, яким визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 17 березня 2020 року у справі №815/5826/16, від 23 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18, від 14 листопада 2018 року у справі №809/1488/16, від 28.01.2021 року у справі № 520/1190/2020.

Таким чином, відповідачем порушено право позивача на отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату, а саме 2020 року.

Щодо посилання відповідача на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 у справі №820/1699/17 суд зазначає, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.02.2018 відкрито касаційне провадження, станом на момент розгляду даної справи рішення на наслідками касаційного перегляду Верховним судом не прийнято, тож суд вважає недоцільним прийняття її до уваги.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahalv. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту та відновлення своїх прав.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) до Військової частини 9937 (87521, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, буд. 150А, ЄДРПОУ 14321726) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини 9937 Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, закупівельної вартості речового майна.

Зобов`язати військову частину 9937 Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно протягом проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року з урахуванням виплаченої суми.

Повний текст рішення складено та підписано 10 вересня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко