Рішення № 99548011, 07.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2021 р. Справа№200/7281/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши за участю секретаря Дідевич І.О. в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84500, Донецька область, м. Бахмут, вулю Миру, буд. 35),

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просила суд: визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо неповної виплати з 01.04.2021р пенсії за вислугу років відповідно до ст.50 - 1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ; зобов`язати Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління пенсійного фонду України Донецької області з 01.04.2021р. виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 N21789 - XII без обмеження максимального розміру, виходячи з 90% середньомісячного заробітку з урахуванням вже виплачених коштів.

Ухвалою від 12 липня 2021 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 09 серпня 2021 року.

09 серпня 2021 року розгляд справи відкладено на 07 вересня 2021 року.

В ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі суд запропонував відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали, подати до суду відзив на позовну заяву з доказами на його підтвердження з одночасним надісланням (наданням) його копії та доданих до нього документів позивачу.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 162 КАС України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на 07 вересня 2021 року відповідач своїм правом на надання відзиву не скористався.

Дослідивши наявні матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення публічно-правового спору.

З матеріалів адміністративної справи суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

Відповідач, Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, як юридична особа за кодом ЄДРПОУ 42172734 зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, має організаційну форму орган державної влади.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що 14.05.2021 року звернулась до Бахмутського-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України для перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» згідно довідки про заробітну плату (грошове забезпечення), виданої Донецькою обласною прокуратурою від 11.05.2021 № 21- 85-729.

Відповідачем зроблено перерахунок розміру пенсії за вислугу років з розрахунку 60% від середньомісячної заробітної плати на посаді старший прокурор м. Донецька (прокурор окружної прокуратури) прокуратури Донецької області з 01.04.2021р. в межах максимального розміру пенсії 17 690,00 грн.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать діючому законодавству, порушують її права на матеріальне забезпечення, оскільки відповідачем не прийнято до уваги постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2015р. по справі N9236/181/15-3, згідно якої відповідача зобов`язано провести перерахунок пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку.

Крам того, позивач вказує на те, що пунктом 1 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» визначено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом, тобто до 01.10.2011.

Оскільки пенсію позивачу призначено 01 грудня 2003 року, тобто до набрання чинності вказаним Законом, то на думку позивача, при перерахунку вона не повинна обмежуватися максимальним розміром.

Зазначені в адміністративному позові обставини підтверджуються наданою позивачем копією листа Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, згідно якого пенсію позивачу обчислено виходячи з 60 % середньомісячної заробітної плати у розмірі 48533,34 грн, внаслідок чого її розмір склав 29120,00 грн та був обмежений десятьма прожитковими мінімумами – 17690,00 грн.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини справи щодо перерахунку відповідачем пенсії позивача виходячи з 60 % середньомісячної заробітної плати та обмеженні її максимального розміру підтверджуються відповідними доказами та не спростовані відповідачем, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Згідно із ч. 13 ст. 86 Закону №1697-VII, пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.

Відповідно до ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VII, в первісній редакції, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року, який набрав чинності з 01.01.2015 року було змінено частину 20 статті 86 Закону №1697-VII та викладено її у наступній редакції: "20. Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Пунктом 16 «Прикінцевих положень» цього Закону було зобов`язано Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Однак, жодного нормативно-правового акту з метою врегулювання умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України не приймалось.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р(II)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, якими передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 року №7-р(ІІ)/2019 визначено, що положення частини двадцятої статті 86 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Установлено такий порядок виконання цього Рішення:

- частина двадцята статті 86 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

- частина двадцята статті 86 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:

«20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».

Статтею 152 Конституції України закріплено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічну норму передбачено ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII на підставі довідки прокуратури Донецької області.

Такий висновок суду кореспондує рішенню Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у зразковій справі про перерахунок пенсій прокурорів відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(II)/2019.

Поряд з цим, позивачу призначено пенсію 01 грудня 2003 року.

На момент призначення пенсії позивачу спірні правовідносини були врегульовані приписами Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII, зокрема, ч.2 ст.50-1 вказаного закону передбачала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Законом України Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, зокрема, змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права.

Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції Закону № 76-VIII прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначив, що положення частини 1 статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності (підпункт 2.2 пункту 2). Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина 1 статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48). На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб (підпункт 2.3 пункту 2).

Тож, порядок призначення та виплати пенсій, встановлений Законом № 1697-VІ, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання ним чинності, а тому до таких спірних правовідносин слід застосовувати норми статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії), оскільки редакції вказаного закону звужують права позивача в частині розміру пенсії.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 від 04.11.1950, визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно пункту 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (заява № 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (пункт 52).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що оскільки перерахунок пенсії позивача пов`язаний з переглядом розміру вже призначеної пенсії, то при визначенні відсотку її обчислення не може поширюватися законодавство, яке прийняте після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища позивача.

Такий висновок суду кореспондує правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 10.04.2019 року по справі № 310/6638/16-а при перегляді рішень судів першої та апеляційної інстанцій в подібних правовідносинах.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що в постанові від 22.01.2021 року по справі № 640/16224/19 Верховний суд зазначив, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Проте, в спірних правовідносинах має місце саме активних діях щодо застосування іншого відсоткового показника при здійсненні перерахунку пенсії.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо застосування при перерахунку пенсії позивачу відсоткового показника 60% замість 90%.

Щодо позовної вимоги позивача щодо виплати пенсії без обмеження її максимального розміру суд зазначає наступне.

Обмеження максимального розміру пенсії вперше було введено в дію Законом України Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), що набрав чинності 01.10.2011.

Статтею 2 Закону №3668-VI визначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно абз. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд в постанові від 24.06.2020 по справі №580/234/19 сформував правовий висновок, згідно якого тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.

Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.

Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

З часу набрання чинності вказаним Законом № 3668-VI він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI).

Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Враховуючи викладене, суд не приймає доводи позивача стосовного незастосування до нього приписів Закону № 3668-VI, тому що пенсія йому була призначена до набрання чинності вказаним законом, оскільки визначальним фактором для його застосування є не тільки дата призначення пенсії, а і дата її перерахунку.

Оскільки, право на перерахунок пенсії, з приводу якого виникли спірні правовідносини, виникло після набрання чинності Законом № 3668-VI, його приписи поширюються на спірні правовідносини в даній справі.

Тож, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

При звернені до суд з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

У відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 908,00 грн в повному обсязі.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35, ЄДРПОУ 42172734) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2021 року з розрахунку 60 % середньомісячного заробітку, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Зобов`язати Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 за вислугу років з 01 квітня 2021 року з розрахунку 90 відсотків середньомісячного заробітку, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 N21789–XII.

Стягнути з Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 (Чотириста п`ятдесят чотири) грн 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 07 вересня 2021 року.

Повний текст рішення складено та підписано 10 вересня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко