Рішення № 99544227, 26.08.2021, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/50/20

Провадження № 2/135/20/21

РІШЕННЯ

іменем України

26.08.2021 м. Ладижин Вінницька область

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Ступак Ю.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижині Вінницької області у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , законного представника ОСОБА_6 - ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради про зняття з реєстраційного обліку та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції сторін.

1. Позиція позивача.

У січні 2020 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк) звернулося до суду з позовом, який уточнений 30.11.2020 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , законного представника ОСОБА_6 - ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право користування квартирою загальною площею 66,0 кв.м. житловою площею 41,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зняття відповідачів у примусовому порядку з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Позов обґрунтований тим, що 28.02.2008 між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно з яким він передав кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку» АТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа Банк» оформило право власності на спірну квартиру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.12.2019 №195214775. Відповідачі, незважаючи на те, що зареєстровані за зазначеною адресою, втратили право користування нею.

Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, зокрема ним надіслано вимогу про усунення порушень. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для користування квартирою, відповідачі продовжують нею користуватися. Такі дії створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника майна.

Подальше користування відповідачами квартирою, що належить на праві власності АТ «Альфа-Банк», та відмова добровільно її звільнити, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси банку.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив позов задовольнити, визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою та зняти їх з реєстраційного обліку в примусовому порядку.

2. Позиція представника відповідача.

25.02.2021 від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Бодачевського Р.В. надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про зняття їх з реєстраційного обліку та визнання такими, що втратили право користування майном відмовити в повному обсязі.

На обґрунтування своєї позиції суду зазначив, що квартира, яка відповідно до іпотечного договору №050/1-223 стала предметом договору є засобом забезпечення основного зобов`язання - кредиту №50/25-687 від 02 червня 2006 року та кредиту №050/25-1364/1 від 28 лютого 2008 року. Дана житлова квартира є місцем постійного проживання відповідачів. У власності відповідачів не має іншого нерухомого житлового майна, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та придбана не за кредитні кошти.

Крім того, вважає, що відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не втратив право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі акту реєстрації речових прав на нерухоме майно від 27.02.2019 за номером 30551458, здійсненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №45803634, оскільки такий акт суперечить Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та відповідно на даний час існує судовий спір щодо позасудового звернення стягнення на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

Відповідачі ОСОБА_7 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, хоча повідомлялися належним чином про час та місце розгляду справи, шляхом направлення судових повісток.

Також, виклик відповідачів здійснювався через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою https://court.gov.ua/sud0211//.

Отже, на підставі ч. 11 ст. 128 ЦПК України суд вважає, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідачів вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Третя особа на стороні відповідача міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради в судове засідання не з`явилася, однак 25.11.2020 від представника міського відділу у справах дітей Ладижинської міської ради Вінницької області О.М. Гронь надійшло клопотання, у якому остання просить слухати справу у їх відсутність. Цивільний позов не підтримують.

ІІІ. Пояснення сторін.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позовній заяві. Окрім того, додатково наголосив на тому, що відповідачі протягом тривалого часу не проживають у спірному житлі, оскільки виїхали за кордон на постійне місце проживання.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Бодачевський Р.В. підтримав позицію викладену у відзиві на позов, просив відмовити в задоволенні позовних вимог та додатково зауважив, що згідно з приписами Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборонено здійснювати примусове стягнення на об`єкти житлової нерухомості, що є предметом іпотеки, згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Цей закон діє з 2014 року до 2021 року. Спірна квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, тому банківська установа заявляючи вимогу про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації має забезпечити іншим житлом, про що має бути записано в рішенні суду. Однак, банківська установа не забезпечує відповідачів іншим житлом позбавивши права користування іпотечним майном.

Крім того, представник позивача АТ «Альфа-Банк» Михніцький Г.Ю. стверджував, що відповідачам була направлена вимога про добровільне виселення від 19.09.2019 № 2246, однак підтвердження про отримання відповідачами цієї вимоги суду не надано, а тому просив відмови в задоволенні позовних вимог.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст правовідносин.

В судовому засіданні встановлено, що 28.02.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та власником нерухомого майна ОСОБА_3 в порядку забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором №050/25-687 від 02.06.2006 та Договором кредиту №050/25-1364/1 від 28.02.2008, що посвідчений приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватнюк Л.А. було укладено іпотечний договір №050/1 -223 (а.с. 6-7).

Відповідно до п. 1.1 даного Договору іпотекодавець відповідно до ст. 13 Закону України передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язання за Договором кредиту №050/25-687 від 02 червня 2006 року та Договору кредиту №050/25-1364/1 від 28 лютого 2008 року наступне майно: п.п. 1.1.1 квартиру під АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 1.4.1 змістом Основного зобов`язання є повернення кредиту №050/25-687 від 02 червня 2006 року в сумі 32 000,00 (тридцять дві тисячі) доларів США зі сплатою 12,2 % (дванадцять цілих дві десяті) процентів річних до 10 травня 2026 року на умовах, визначених Договором кредиту. 1.4.2 №050/25-1364/1 від 28 лютого 2008 року в сумі 17 200 00 (сімнадцять тисяч двісті) доларів США зі сплатою 13,5% (тринадцять цілих п`ять десятих) процентів річних до 27 лютого 2023 року (а.с. 6-7).

В п. 4.5.3 даного Договору передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (а.с.6-7).

15.10.2019 відбулось припинення Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «Альфа-Банк», де в п.п. 1.2 визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникає в Акціонерного Товариства «Альфа-Банк», що підтверджується рішенням єдиного акціонера Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» №5/2019 від 15.10.2019 та протоколом позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» (а.с. 14-20).

Реєстрація права власності на квартиру загальною площею 66,0 кв.м., житловою площею 41,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за позивачем підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.12.2019 № 195214775 (а.с. 9-10).

З відповіді Відділу ведення реєстру Ладижинської територіальної громади від 20 серпня 2020 року № 23-17-212 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 102).

19.09.2019 АТ «Укрсоцбанк» направило на адресу ОСОБА_3 вимогу про виселення та зняття з реєстраційного обліку (а.с.11).

За інформацією наданою територіальними органами ДМС України (крім ГУ ДМС України в АР Крим, УДМС України у м. Севастополь) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з питань щодо оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання до територіальних підрозділів ДМС у встановленому законодавством порядку не зверталися, що вбачається з відповіді на запит наданої (а.с. 209).

Щодо витребуваної судом інформації у державної прикордонної служби про перетин відповідачами кордону з України у напрямку інших країн та перетину кордону України з іноземних країн до України починаючи із 01.01.2019, то як вбачається з відповіді наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України у період з 01.01.2019 по 15.06.2021 громадянкою України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснювався в`їзд 02.02.2021 та виїзд 10.02.2021. Іншої інформації немає. Водночас повідомили, що інформація щодо перетину кордону України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у період з 01.01.2019 по 09.00 15.06.2021, в базі даних відсутня (а.с.241).

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною четвертою статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За змістом статті 391 ЦК України власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи, на підставі заяви особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку.

Звертаючись до суду, позивач просив усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням з підстав, передбачених статтями 316, 317, 319, 321, 328, 383, 391 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV).

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У справі, що розглядається, спір виник з приводу того, що банк як новий власник, який набув право власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередній власник та члени його сім`ї, які втратили право власності на житло, відмовляються виселятися з нього. Водночас в уточненій позовній заяві позивач посилається на те, що відповідачі фактично в квартирі не проживають та не використовують її як постійне житло вже дуже тривалий час (понад один рік), оскільки мають можливість проживати за кордоном на постійній основі, у зв`язку з чим відповідно до вимог ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Суд зазначає, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18), у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 265/4748/16-ц (провадження № 61-16347св18), від 06 лютого 2020 року у справі № 713/1547/17 (провадження № 61-1041св18), від 22 липня 2020 року у справі № 219/4394/16-ц (провадження № 61-8593св18).

Враховуючи те, що позивач набув право власності на спірну квартиру у порядку, передбаченому Законом № 898-IV, тому питання про втрату права на користування житлом його колишніх власників має вирішуватися відповідно до цього Закону.

Таким чином, виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК Української РСР.

Згідно з частиною третьою статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК Української РСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, за змістом статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Судом встановлено, що спірне житлове приміщення набуте позивачем (новим власником) шляхом звернення у позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки у зв`язку із невиконанням ОСОБА_3 своїх зобов`язань за Кредитним договором №050/25-687 від 02.06.2006 та Договором кредиту №050/25-1364/1 від 28.02.2008. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.12.2019 № 195214775 було зареєстровано право власності за АТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа Банк» (а.с. 9-10). Також судом встановлено, та не оспорювалося сторонами, що іпотечне майно, а саме: квартира АДРЕСА_3 , придбана не за кредитні кошти, і належала іпотекодавцю на праві власності.

При зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя останній мав можливість бути обізнаним про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцю, зокрема про наявність відповідних речових прав осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя діяла у зміненій редакції, що містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.

Тобто, іпотекодержатель, а нині новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі.

Вказані висновки узгоджуються із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Крім того, не є підставою для позбавлення права користування членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого користування, яке по факту є втручанням у право на користування житлом у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ, що узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у справі №569/4373/16-ц (провадження №14-298цс19).

Щодо тверджень представника позивача про те, що на час спору відповідачі в спірній квартирі не проживають, оскільки проживають за кордоном на постійній основі, то слід зазначити, що належних та допустимих доказів з даного приводу позивачем не представлено. Так, в матеріалах справи відсутні відповідні акти, складені балансоутримувачем будинку, щодо встановлення періоду та причин не проживання відповідачів у вказаній квартирі на підтвердження вимог банку саме щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом.

Натомість матеріали цивільної справи містять відомості про те, що відповідачі з питань щодо оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання до територіальних органів ДМС у встановленому порядку не звертались (а.с. 209). Відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування в межах Донецької та Луганської областей та тимчасово окупованої території РА Крим відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 у період з 01.01.2019 по 15.06.2021 відсутні; ОСОБА_4 у вказаний вище період перетинала кордон, а саме: 02.02.2021 в`їзд, 10.02.2021 виїзд (а.с. 241).

Разом з тим, суд не бере до уваги твердження представника позивача про те, що відповідачі отримали вимогу про добровільне виселення від 19.09.2019 за №2246, оскільки у матеріалах цивільної справи відсутні будь-які докази на підтвердження отримання відповідачами даної вимоги. Більш того, зі змісту даної вимоги вбачається, що вона була направлена лише ОСОБА_3 , відомостей про те, що вказана вимога направлялася іншим відповідачам не має.

Таким чином, враховуючи вимоги наведених норм права, обставини справи та позицію, висловлену Верховним Судом, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом, із урахуванням гарантій, передбачених ст. 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку із припиненням їх права користування спірною квартирою, а також за відсутності належних та допустимих доказів не проживання членів сім`ї власника у спірному житлі протягом року та отримання ними вимоги про виселення, належить відмовити.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації це внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до ст. 7 вказаного вище Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в тому числі на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, враховуючи те, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням, а позов у цій частині задоволенню не підлягає, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову і в цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову в задоволенні позову судові витрати зі сплати позивачем судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82,89,141,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , законного представника ОСОБА_6 - ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради про зняття з реєстраційного обліку та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ладижинський міський суд Вінницької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Ім`я (найменування) сторін:

Позивач: Акціонерне Товариство «Альфа-Банк», місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 .

Третя особа на стороні відповідача міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради, місцезнаходження: вул. П. Кравчика, 4, м. Ладижин, Вінницька область, 24321.

Суддя