Рішення № 99540400, 05.12.2018, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/495/17

Провадження №2/405/107/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2018 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого судді Іванової Л.А.

при секретарі Береді Я.І., Шумейко Ю.В.

за участю учасників справи:

представника позивача ПАТ КБ "ПриватБанк" Погрібняк В.Є.

відповідача ОСОБА_1

та представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Шепеленко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницький цивільну справу 405/495/17 за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником прав та обов`язків якого є АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з останньої на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 28 серпня 2013 року в розмірі 32 703 грн. 30 коп., зазначивши на обґрунтування позовних вимог, що відповідно до умов зазначеного Договору, відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27, 60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном кредиту, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.3., п. 2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг. При цьому, відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/ складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua /terms/pages/70/ з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 Умов та Правил надання банківських послуг. Вказав, що свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому цим Договором. У порушення умов Договору відповідач зобов`язання за вказаним Договором належним чином не виконала, не надаючи своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, у зв`язку з чим станом на 31.12.2016 року заборгованість за кредитним договором становить 32 703 грн. 30 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 1 869 грн. 20 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 25 001 грн. 59 коп., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 3 799 грн. 02 коп. Крім того, відповідно до п.2.1.1.7.6. Умов при порушенні Позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених Договором більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. (фіксована частина) + 5% відсотків від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій, що становить 1 533 грн. 49 коп. З огляду на зазначене вище, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором від 28.08.2013 року в розмірі 32 703 грн 30 коп., а також судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 1 600 грн. 00 коп.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 09 лютого 2017 року відкрито позовне провадження у справі з викликом в судове засідання учасників справи.

При цьому, 15 грудня 2017 року набрав чинності в новій редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Цивільний процесуальний кодекс України.

Відповідно до п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав чинності 15.12.2017 року), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, на підставі чого та враховуючи, що провадження у справі відкрито до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, подальший розгляд зазначеної справи здійснено за правилами ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року за правилами спрощеного позовного провадження з викликом в судове засідання учасників справи.

Представник позивача АТ КБ "ПриватБанк" Погрібняк В.Є. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених в позові, просив позов задовольнити. Також підтримав подані позивачем письмові пояснення, за якими 01.04.2007 року відповідач стала клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк», ідентифікувавшись та ознайомившись з Умовами та правилами надання банківських послуг, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», згідно якої отримала кредитну картку «Універсальна». 28.08.2013 року відповідачу було перевипущено кредитну карту на престижну картку «Універсальна Gold» відповідно до тарифів якої відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27, 60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Далі процентна ставка була змінена, при цьому, підвищення процентної ставки відбулося тільки за витратами з певної дати, що дає можливість у разі незгоди з новою процентною ставкою погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій процентній ставці, що являється суттєвою перевагою для клієнта і не порушує його право на незмінність процентної ставки по уже наявній кредитній заборгованості. таким чином, розмір процентної ставки за кредитом може змінюватися банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, визначених в п.1.1.3.1.9 Умов та правил надання банківських послуг. Повідомлення про підвищення процентної ставки відповідачу було направлено 01.09.2014 року, 01.04.2015 року, та на сьогоднішній день заяв про розірвання кредитного договору від відповідача до банку не надходило. Зазначив, що під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися та враховуватися в т.ч. і на перевипущеній картці. 11.09.2013 року відповідач здійснила погашення заборгованості в розмірі 30,00 грн. вже на перевипущену карту, що підтверджує її отримання відповідачем. При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_2 та в її інтересах представник - адвокат Шепеленко А.О. в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнали в повному обсязі, заперечували щодо їх задоволення, просили відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись на обґрунтування заперечень проти позову на те, що з матеріалів справи відомо, що 28 серпня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання Анкети-заяви позичальника, в якій указано, що вона разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, поряд з цим, в Анкеті-заяві відсутні дані, що позичальник отримав Пам`ятку клієнта, що містить основні умови обслуговування та кредитування, а також Тарифи і поставив свій підпис. Крім того, в матеріалах справи відсутня також копія Пам`ятки клієнта та відсутні докази в підтвердження того, що підписуючи заяву-анкету відповідач мав на увазі саме Умови і правила надання банківських послуг, затверджені наказом від 06.03.2010 року та тарифи, на які посилається позивач та що вони були надані відповідачу. У анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку загалом відсутня інформація про те, яку саме картку просив оформити позичальник. Окрім того, у матеріалах справи відсутні дані про те, що позивачем був відкритий картковий рахунок відповідачу та видана йому відповідна картка і її отримання відповідачем. Посилання в позовній заяві на п.2.1.1.12.6 Витягу із Умов і правил надання банківських послуг, які затверджені наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, в підтвердження розміру 27, 6% за користування кредитом, не може бути взято до уваги, оскільки в цьому пункті відсутній розмір відсотків за користування кредитом і є лише посилання на установлені банком тарифи, та позивач не надав суду доказів на підтвердження отримання відповідачем Пам`ятки, яка містить тарифи. З огляду на зазначене, позов не підлягає задоволенню, так як Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника та не є складовою частиною кредитного договору. Розрахунок заборгованості за договором від 28.08.2013 року не є належним доказом у справі, так як грунтується на припущеннях, так як банком не надано жодних первинних бухгалтерських документів, виписок по рахунку, меморіального ордеру, що могли б свідчити про наявність заборгованості та сам факт надання кредиту. Також відповідач ОСОБА_2 окремо зазначила, що в 2014 році у відділенні Приватбанку вона оформила карту на отримання пенсії по інвалідності, та разом з цією картою їй (відповідачу) видали картку Gold, за яку вона (відповідач) розписалася та на якій (карті) коштів не було. Через декілька місяців на зазначену карту її син поклав гроші в розмірі 30 грн., так як у неї не було грошей на продукти, однак зазначену суму вона не змогла зняти. Вказала, що в 2015 році з ПриватБанку їй (відповідачу) повідомили про наявність заборгованості за картою Gold в розмірі 7 800 грн., у зв`язку з чим протягом року вона намагалася вияснити на підставі чого виник борг, так як гроші з карти вона не знімала. Також просили застосувати наслідки спливу позовної давності, зазначивши, що позивач знав про порушення свого права, видавав картку вже з від`ємним значенням по кредиту, жодної оплати відповідачем по цій картці самостійно здійснено не було, а платіж, що було переведено на картку відповідача в сумі 30 00 грн. 11.09.2013 року не був спрямований на погашення кредиту, про який відповідач навіть не здогадувалася, а був переводом коштів від її (відповідача) сина, так як на той період часу відповідач перебувала у вкрай тяжкому матеріальному становищі, однак зняти ці кошти вона так і не змогла через їх автоматичне списання банком. Враховуючи той факт, що на момент видачі картки (28.08.2013 року) позивач вже знав про порушення свого права і наявність заборгованості, а до суду звернувся лише на початку 2017 року є всі підстави для застосування строків позовної давності.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» Погрібняка В.Є., заперечення відповідача ОСОБА_2 та в її інтересах представника - адвоката Шепеленко А.О., дослідивши докази по справі в їх сукупності, з`ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернулася позивач, виходячи з положень ст.12 та ст.13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Крім того, частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ч. 1 ст. 5 ЦПК України)

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, враховуючи норми ч. 3 ст. 13, ст.49 ЦПК України, позивач, який вважає, що його суб`єктивне право порушене, самостійно визначає предмет та підставу позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Підставу позову складають зазначення фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, на підтвердження зазначених позивачем обставин.

З огляду на зазначене, обґрунтовуючи доводи позовної заяви позивач зазначає той факт, що відповідач з метою отримання банківських послуг підписала заяву №б/н від 28.08.2013 року, згідно з якою отримала кредит у розмірі 1 832 грн. 20 коп., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, при цьому відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом на заяві. Також вказує на те, що АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

За позицією позивача, відповідач не надала грошові кошти для погашення за борговими зобов`язаннями, що відображено у розрахунку заборгованості за договором та продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань, у зв`язку з цим, станом на 31.12.2016 року заборгованість за кредитним договором становить 32 703 грн. 30 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 1 869 грн. 20 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 25 001 грн. 59 коп., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 3 799 грн. 02 коп. Крім того, відповідно до п.2.1.1.7.6. Умов при порушенні Позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених Договором більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. (фіксована частина) + 5% відсотків від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій, що становить 1 533 грн. 49 коп.

Посилаючись на норми ст. ст. 526, 527, 530, 1054, 1050 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 32 703 грн. 30 коп. за кредитним договором б/н від 28.08.2013 року, а також понесені судові витрати.

Щодо даних обставин, судом відзначається, що в межах даної цивільної справи між сторонами виник спір щодо неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору від 28.08.2013 року.

Також спірні правовідносини сторін регулюються нормами Глави 71 Параграфом 2 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.

За частиною 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з правочинів.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Таким чином, істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

В свою чергу, відповідний договір між позивачем та відповідачем у даній справі, - відсутній.

При цьому, як вбачається з анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписану 28 серпня 2013 року Клієнтом ОСОБА_2 , і факт підписання зазначеної Анкети не заперечувався відповідачем, остання містить персональні дані Клієнта, також містить інформацію щодо видів платіжних карт, зокрема, платіжна картка «Універсальна», «Пенсійна картка», «Зарплатний пакет», «Карта Gold», «Ідентифікація з паспортом», «Послуга накопичення «Копілка», з яких заявник, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, має право обрати та оформити на своє ім`я платіжну картку. Проте, у зазначеній анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку відсутні дані про те, на яку саме картку виявив бажання оформити на своє ім`я Клієнт, так як інформація щодо виду картки, яку просив оформити позичальник у анкеті-заяві відсутня, відсутні також дані щодо строку її (картки) дії, номер картки та який рахунок відкрито на ім`я позичальника, не зазначено розмір кредитного ліміту, а так само, розмір відсоткової ставки по кредиту.

Більш того, судом відзначається, що зазначена Анкета-заява не містить жодних даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, бажання останньою одержати кредитну картку із встановленим на ній лімітом, погодження розміру кредитного ліміту, а також розміру відсоткової ставки за кредитом, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, крім особистих даних (анкетних даних відповідача) та підпису відповідача.

Згідно з ч.1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи із правового аналізу вказаних норм, - витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256, долучені до анкети-заяви, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, з тих підстав, що зазначені Умови не містять підпису позичальника, крім того, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови були надані позичальнику для ознайомлення, і що саме зміст цих Умов розуміла позичальник, підписуючи заяву позичальника.

Крім того, витяг з Умов та правил користування банківських послуг в ПриватБанку не містять відомостей про їх редакцію станом на 2013 рік, а також не містять підпису відповідача ОСОБА_2 про їх ознайомлення.

Тим самим, суд вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, у зв`язку з відсутністю на них підпису відповідача, та недоведеністю у зв`язку з цим факту ознайомлення відповідача з Умовами, - не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року ( справа №6-2320цс16 ).

Окрім того, позивачем також надано Витяг з Тарифів по престижним карткам Visa, разом з тим, доказів про те, що саме з цими тарифами було ознайомлено відповідача ОСОБА_2 та саме зазначений вид картки було отримано останньою, - суду не надано.

Звертаючись до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості по умовам заяви № б/н від 28.08.2013 року, позивач, в свою чергу, не вказує ні номеру картки, ні строку її дії, ні номеру рахунку, з якого отримані чи іншим чином використані гроші відповідачем.

Окрім того, на підтвердження заборгованості відповідача позивачем в додатках до позовної заяви надано розрахунок заборгованості за договором №б/н від 28.08.2013 року станом на 31.12.2016 року, з якого вбачається, що станом на 31.12.2016 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитом складає 1 869, 20 грн., заборгованість за процентами складає 25 001, 59 грн., нарахована комісія складає 3 799, 02 грн. та заборгованість по судовим штрафам становить 2 033, 49 грн., та в зазначеному розрахунку заборгованості заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами визначено позивачем за базовою процентною ставкою 27, 60% на рік (до 31.08.2014 року), 32, 40% на рік (до 01.04.2015 року), 42, 00% на рік (до 31.12.2016 року), в той же час, правове обгрунтування розрахунку різних сум відсоткової ставки (27, 60%, 32, 40%, 42,00%) за період з 28.08.2013 року по 31.12.2016 року, позивачем в підставах позову жодним чином не обґрунтовуються.

Тим самим, зазначений розрахунок заборгованості проведений співробітником банку, якого неможливо ідентифікувати за прізвищем, у зв`язку з його (прізвища) відсутністю в розрахунку, фактично є відображенням односторонніх математично-арифметичних розрахунків позивача та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових сум.

Таким чином, суд зауважує, що даний розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом у справі та не замінює собою первинних бухгалтерських документів, які є єдиним джерелом, що належним чином підтверджують заборгованість відповідача, відповідно, наведений позивачем розрахунок заборгованості за договором, який за доводами позивача було укладено з відповідачем на підставі заяви №б/н від 28.08.2013 року з кредитним лімітом у розмірі 1 832, 20 грн. із сплатою річних на суму залишку заборгованості жодним чином не підтверджуються матеріалами справи.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На обгрунтування розрахунків складових заборгованості (відсотки, пеня, комісія тощо) позивач додав до позовної заяви Тарифи по престижним картам Visa, а також витяг з Умов та правил користування банківських послуг в ПриватБанку.

При цьому, судом відзначається, що зазначені Тарифи, а також витяг з Умов та правил користування банківських послуг в ПриватБанку не містять відомостей про їх редакцію станом на 2013 рік, а також не містять підпису відповідача ОСОБА_2 про їх ознайомлення.

З огляду на викладене, факт ознайомлення відповідача саме з цими Умовами та правилами надання банківських послуг, які додані позивачем до позову, не можна визнати доведеним. Самі Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору №б/н від 28.08.2013 року.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, який у постанові від 21.02.2018 року, ухваленій у цивільній справі №203/5497/13-ц (провадження № 61-1391св18), постанові від 05.03.2018 року, ухваленій у цивільній справі №192/156/17 (провадження № 61-2109св18), дійшов аналогічного висновку з тих самих правовідносин.

Також, Верховний Суд України в постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6- 2320цс16, висловив правову позицію, що суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що в межах даної цивільної справи позивач не надає належних і допустимих доказів, які б доводили зв`язок кредитної картки, виданої відповідачу, з Тарифами по престижним картам Visa в ПриватБанк та Умовами та правилами надання банківських послуг ПриватБанку, які в сукупності можуть слугувати підставами для стягнення заборгованості у заявленому позивачем розмірі.

Також, позивачем АТ КБ «ПриватБанк» заявлено про стягнення з відповідача ОСОБА_2 3 799, 02 грн. пені та комісії та два види штрафу: фіксована частина (500,00 грн.) та процентна складова (1 5 33, 49грн.), при цьому, алгоритм дій по розрахунку суми пені зазначений позивачем в «Розрахунку заборгованості за договором № б/н від 28.08.2013 року станом на 31.12.2016 року» та відображений в Графі «сума комісії та пені (накопичувальним підсумком)», та вищезазначені складові (комісія та пеня) не відокремлені між собою, в той же час, «комісія» - це винагорода за здійснення банком банківських операцій, а «пеня» - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, тобто, за своєю юридичною природою комісія та пеня різняться між собою по порядку їх нарахування, поряд з цим, правові підстави для розрахунку в одній Графі «суми заборгованості з пені та комісії» позивачем в позовній заяві не обґрунтовуються.

Крім того, додані до позовної заяви: заява, Тарифи по престижним картам Visa, а також витяг з Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку не містять відомостей щодо погодження між сторонами розміру неустойки (штрафу та пені) за порушення умов договору, які просить стягнути позивач.

Більш того, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Банком не зазначено, які саме послуги надаються позичальнику, за які нараховується комісія, що є незаконним в розумінні положень права (постанова ВСУ від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16).

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Положеннями ч. 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства, зокрема, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Однак, всупереч вищенаведених положень законодавства, будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач має заборгованість перед позивачем саме у заявленому останнім розмірі, матеріали справи не містять.

Більш того, на переконання суду, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог законодавства України про бухгалтерський облік та фінансову звітність.

Така позиція повністю узгоджується з правовою позицією, висловленою в Постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №161/16891/15-ц від 30 січня 2018 року. Зокрема, Верховний Суд підкреслив, що доказами які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до пункту 5.6. Положення про організацію операційної діяльністю в банках України, затвердженого постановою Національного Банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна позиція висловлена у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17 та в Постанові Верховного Суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №760/2193/15-ц від 14 лютого 2018 року.

Отже, надані до позовної заяви розрахунки заборгованості по картковому рахунку відповідача не можуть бути належним доказом, оскільки з їх змісту не вбачається, на якій підставі було відкрито даний картковий рахунок і те, що саме цей рахунок відкрито на виконання умов договору від 28.08.2013 року, з приводу якого заявлено позовні вимоги. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є доказом, який підтверджує надання кредиту та наявність кредитних правовідносин, оскільки сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем не є підтвердженням наявності заборгованості.

Окрім того, зі змісту наданого позивачем розрахунку заборгованості неможливо водночас встановити за якими відсотковими ставками, за який період та як саме розраховувались: сума несплаченого тіла кредиту; сума відсотків за користування кредитом; сума комісії; пеня та/або інший штраф; інші платежі.

Будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем також не надано.

З огляду на зазначене, судом відзначається, що позивачем АТ КБ «ПриватБанк» в порядку ст.81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної картки, її вид, а також розміру наданого ОСОБА_2 кредиту, на підставі чого, перевірити розмір нарахованих суми боргу та процентів, що вказані в розрахунку заборгованості, не є можливим.

Судом також відзначається, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

При цьому, судом не приймаються до уваги доводи позивача, викладені в письмових поясненнях та підтримані в судовому засіданні представником позивача, за якими відповідач стала клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» 01.04.2007 року, ідентифікувавшись та ознайомившись з Умовами та правилами надання банківських послуг, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», згідно якої отримала кредитну картку «Універсальна» та 28.08.2013 року відповідачу було перевипущено кредитну карту на престижну картку «Універсальна Gold»та під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися та враховуватися в т.ч. і на перевипущеній картці, з тих підстав, що зазначені вище пояснення не визначені позивачем в якості підстав позову та не зазначені в позовній заяві, в той час як відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Щодо поданої стороною відповідача заяви про застосування позовної давності судом відзначається, що відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до положень ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Стаття 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.Також норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Відповідно до ч.ч.2, 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на зазначене, судом відзначається, що з наданого банком розрахунку заборгованості за договором № б/н від 28.08.2013 року станом на 31.12.2016 року вбачається, що кредитором з 30.09.2013 року здійснювалися щомісячні нарахування відсотків, комісії та пені по умовам кредитного договору № б/н від 28.08.2013 року, тим самим, відлік строку позовної давності у позивача розпочався з 30.09.2013 року та закінчився 30.09.2016 року.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року №6-116цс13.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у справі № 6-100цс14, за правилами п.1 ч.2 ст.258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов`язання не може перевищувати одного року. виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст.253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

З позовом до суду позивач звернувся лише 02 лютого 2017 року, та, при цьому, доказів поважності причин пропущення позовної давності позивачем не надано, клопотань про поновлення позовної давності до суду не заявляв. Більш того, в змісті позовної заяви про стягнення заборгованості позивач не зазначив, з якого часу відповідач не виконувала прийняті на себе зобов`язання по поверненню кредиту, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

В свою чергу, як роз`яснив в п.11 Постанови «Про судове рішення в цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №14 Пленум Верховного Суду України, - встановивши, що строк для звернення з заявою пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 28 серпня 2013 року в розмірі 32 703 грн. 30 коп. з підстав його недоведеності.

Відповідно до ст.141 ЦПК України та приймаючи до уваги, що в задоволенні позову позивачу було відмовлено, судом не вбачається підстав для стягнення з відповідача сплаченого позивачем при пред`явленні позову до суду судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 12, 13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 28 серпня 2013 року в розмірі 32 703 грн. 30 коп., - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його оголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду через Ленінський районний суд м.Кіровограда.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда Лілія Андріївна Іванова