Рішення № 99526330, 31.08.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/3956/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді - Бенца К.К.

при секретарі – Курбатова Д.Л.

за участю :

представника відповідача – Ракущинець А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором №011Є/V-U від 13.03.2008 року, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») в особі уповноваженого представника Сафір Ф.О. звернулося до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором №011Є/V-U від 13.03.2008 року.

Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що 13.03.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №011Є/V-U, згідно якого банк надав ОСОБА_1 , а останній отримав суму кредиту у розмірі 100000,00 Доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12.03.2018 року включно. За умовами кредитного договору від 13.03.2008 року, ОСОБА_1 зобов`язаний був щомісяця в період сплати надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Позивач зазначає, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту , між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки псвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в рестрі №453 від 13.03.2008 року.

Позивач зазначає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» виконало свої зобов`язання за кредитним договором №011Є/V-U від 13.03.2008 року. Однак, відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання щодо погашення суми отриманого кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, у розмірі та строки визначені кредитним договором не виконує. ОСОБА_1 порушував терміни погашення кредиту і відсотків за користування кредитом. Вимогу Банку про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, відповідачем залишено без задоволення.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 16.02.2015 року перед позивачем по кредитному договору становить 72211,75 доларів США, що за курсом 26,04 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.02.2015 року складає 1880393,92 грн., з яких: 55961,08 дол. США – заборгованість за кредитом; 11071,79 дол. США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 1731,08 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору : 9,60 дол. США – штраф (фіксована частина); 3438,20 дол. США – штраф (процентна складова).

В зв`язку з вищенаведеним позивач просить суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 72211,75 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме будинок загальною площею 75,20 кв.м., житловою площею 0,00 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ « Приватбанк».

В ході розгляду справи, 03 березня 2020 р. позивач, скориставшись наданими йому правами передбаченими ст. 49 ЦПК України, подав до суду заяву про зміну предмету позовних вимог, згідно якої просить суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ « Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №011Є/V-U від 13.03.2008 року в розмірі 72211,75 доларів США, що за курсом 26,04 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.02.2015 року складає 1880393,92 грн., з яких: 55961,08 дол. США – заборгованість за кредитом; 11071,79 дол. США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 1731,08 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору : 9,60 дол. США – штраф (фіксована частина); 3438,20 дол. США – штраф (процентна складова).

Позиція сторін справи :

В судовому засіданні представник позивача уточнив вимоги заяви про зміну позовних вимог, зазначивши, що пункт перший резолютивної частини заяви помилково зазначений, просив вважати опискою, в решті вимог заяву про зміну прредмету позову підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві та заяві про зміну позовних вимог. В наступне судове засідання після оголошеної в судовому засіданні перерви не зявився.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив . Представник відповідача просить відмовити у позові оскільки відсутні докази видачі кредиту, заява про видачу кредиту не містить обов`язкових реквізитів платіжного документу. Просить застосувати наслідки спливу позовної давності для стягнення пені, оскільки така заявлена за період 2 роки. Вказує на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилися з моменту звернення позивача з вимогою до позичальника про дострокове погашення заборгованості по кредиту, а саме з 23.12.2014 р.

Заперечує стягнення щодо штрафу фіксована частина та штрафу у формі відсотку, оскільки розрахунку такої суми в розрахунку не наведено, доказами підставності стягнення не мотивовано. Крім того, вважає, що це подвійна відповідальність за одне і те саме порушення.Заперечує проти нарахованої пені в доларах США, оскільки відповідно до позиції Верховного суду, пеня - форма відповідальності і може бути нарахована тільки в гривні.

Дана справа знаходилась у провадженні судді Світлик О.М.

09.04.2015 р. призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів справи №308/3956/15-ц, у зв`язку з тим, що суддя Світлик О.М. ухвалою від 09.04.2015 року задоволила заяву про самовідвід.

Дана справа передана судді Бенца К.К.

20.08.2015 року представник відповідача ОСОБА_2 подав заяву щодо завершення узгодження вирішення спору.

30.10.2015 року представник відповідача ОСОБА_2 подав заяву про відкладення розгляду справи.

30.10.2015 року представник відповідача ОСОБА_2 подав зустрічний позов по справі.

23.12.2015 року представник відповідача ОСОБА_2 подав заяву про відкладення розгляду справи.

01.03.2016 року представник відповідача ОСОБА_2 подав заяву про зупинення провадження по справі.

10.01.2019 року представник позивача ОСОБА_3 подав клопотання про поновлення провадження у цивільній справі №308/3956/15-ц.

04.02.2019 року представник позивача ОСОБА_4 подав клопотання про поновлення провадження у цивільній справі №308/3956/15-ц.

05.02.2020 року представник відповідача ОСОБА_2 подав заяву про відкладення розгляду справи.

03.03.2020 року представник позивача ОСОБА_5 подала заяву про зміну предмету позовних вимог до справи №308/3956/15-ц.

24.03.2021 року представник відповідача ОСОБА_2 подав заяву про відкладення розгляду справи.

07.07.2021 року представник відповідача ОСОБА_2 подав письмовий виступ в судових дебатах.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

09.04.2015 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду задоволено заяву про самовідвід судді Ужгородського міськрайонного суду Світлик О.М.

08.05.2015 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

01.02.2016 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду зустрічну позовну заяву подану представником відповідача ОСОБА_2 залишено без руху.

07.04.2016 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду зустрічну позовну заяву подану представником відповідача ОСОБА_2 повернуто представнику позивача за зустрічним позовом.

07.04.2016 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження по даній справі задоволено та провадження у цивільній справі №308/3956/15-ц зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №308/1659/16-ц.

12.08.2019 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду поновлено провадження у цивільній справі №308/3956/15-ц.

Заслухавши вступне слово представника позивача, вступне слово представника відповідача, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власноїініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що 13.03.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду №011Є/V-U, згідно якої банк надав ОСОБА_1 , а останній отримав суму кредиту у розмірі 100000,00 Доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення не пізніше - 12.03.2018 року. За умовами кредитної угоди від 13.03.2008 року, ОСОБА_1 зобов`язаний був щомісяця в період сплати надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору,що стверджується кредитною угодою №011Є/V-Uвід 13.03.2008 р., копія якого приєднана до матеріалів справи. ( а.с.11-16)

Відповідно до п.1.1 кредитної угоди №011Є/V-U від 13.03.2008 року позичальник зобов`язується повернути отриманий кредит, сплатити відсотки і винагороду в терміни встановлені даною угодою і договорами про видачу траншів у повному обсязі.

Відповідно до п.2.2.2 кредитної угоди №011Є/V-U від 13.03.2008 року позичальник зобов`язався сплатити банку відсотки за користування кредитними коштами відповідно до п.п.2.3.1, 2.3.2, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цієї угоди, а також п.п.4.1, 4.2, 4.3, 4.4 договорів про видачу траншів, які є невід`ємною частиною даної угоди.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 отримав суму кредиту у розмірі 100000,00 Доларів США, що стверджується заявою на видачу готівки ( а.с. 9)

Як вбачається з кредитної угоди №011Є/V-U від 13.03.2008 року , ОСОБА_1 отримав кошти від ПАТ КБ «Приватбанк» на умовах строковості, зворотності, забезпеченості, платності.

Отже, встановлено, що між сторонами діють цивільні правовідносини, засновані на договорі.

Позивач свої зобовязання за кредитною угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі 100 000,00доларів США, що стверджується заявою на видачу готівки ( а.с. 9), копія якої наявна в матеріалах справи.

Як встановлено судом , в забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань щодо повернення суми кредиту за кредитною угодою між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки зарестрований в реєстрі за № 453 від 13.03.2008 року.

Однак, як стверджує позивач, у порушення умов договору ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання по погашенню кредиту та відсотків. Внаслідок цього, станом на 16.02.2015 року заборгованість перед позивачем по кредитному договору №011Є/V-Uвід 13.03.2008 року становить 72211,75 доларів США, що за курсом 26,04 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.02.2015 року складає 1880393,92 грн., з яких: 55961,08 дол. США – заборгованість за кредитом; 11071,79 дол. США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 1731,08 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору : 9,60 дол. США – штраф (фіксована частина); 3438,20 дол. США – штраф (процентна складова). ( а.с. 3-5)

Відповідач не спростував вказаний розрахунок заборгованості, хоча такий процесуальний обов`язок передбачений ст.ст. 12, 13 ЦПК України.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, на адресу останнього було надіслано вимогу про дострокове повернення частини позики, що залишилася від 23.12.2014 р. ( а.с. 7-8)

Нормативно-правове обґрунтування :

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямоне вста-новлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорю-ваний правочин).

Отже, вчинений правочин вважається правомірним, доки ця презумпція не буде спростована на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину, повинні здійснюватися, а обов`язки підлягають виконанню.

В силу приписів ст. 204 ЦК України діє презумпція дійсності правочину.

Як встановлено судом, під час розгляду справи відповідачем ОСОБА_1 було подано позов до суду про визнання кредитного договору №011Є/V-Uвід 13.03.2008 року та договору іпотеки від 13.03.2008 недійсним. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27.06.2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 15.11.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного суду від 21.02.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27.06.2017 року та ухвалу апеляційної інстанції залишено без змін. ( а.с. 126-131, 135-137).

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факт відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним уже був підтверджений судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Згідно вимог п.1 ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Термін повернення кредиту й окремих частин – траншів кредиту, визначений п.1.3 договору та встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід`ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 12 березня 2018 року. Зазначений термін може бути змінений згідно п.п.2.3.3, 2.4.1 даної угоди.

Відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав зобов`язання, передбачені вищезазначеним кредитною угодою № 011Є/V-Uвід 13.03.2008 року у строк, встановлений цим договором, суд вважає, що у відповідності до ч.1 ст. 612, ст. 610 ЦК України його слід вважати таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Непогашення відповідачем заборгованості перед банком за кредитним договором свідчить про порушення ним його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язань.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Статтею 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (стаття 229 ЦПК України).

Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереcи фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідност. 2 ЦПК України.

Так, як своїх зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 добровільно не виконує належним чином, але як боржник він не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, то у позивача виникло право вимагати від боржника сплати заборгованості за кредитом та сплати процентів.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитом в розмірі 55961,08 доларів США підлягають до задоволення.

Стосовно позовних вимог, щодо стягнення процентів за користування кредитом суд зазначає наступне.

Представник позивача вказує, що станом на 16.02.2015 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 011Є/V-Uвід 13.03.2008 року в розмірі 72211,75 доларів США, з яких : заборгованість по відсотках в сумі 11071,79 дол. США, що стверджується даними розрахунку заборгованості , долученим до матеріалів справи.

Щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики (кредиту) після спливу строку кредитування.

Що стосується розміру нарахованих позивачем відсотків, за кредитним договором за період з 23.12.2014 року по 16.02.2015 року, суд враховує правову позицію, яка викладена у пунктах 48-55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, яка полягає в тому, що з дня закінчення строку дії кредитного договору відносини між банком та відповідачем за своєю суттю перейшли з кредитних правовідносин, які передбачають правомірне користування чужими грошовими коштами зі сплатою відповідних процентів визначених у договорі, у відносини незаконного користування чужими грошовими коштами, тобто перейшли в охоронні правовідносини, права та інтереси позивача за якими забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки позивачем 23.12.2014 року пред`явлено до позичальника вимогу про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, то після цієї дати право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припинилися.

Отже, включення позивачем до розрахунку процентів за користування кредитом періоду з 23.12.2014 року по 16.02.2015 року є безпідставним.

Суд зазначає, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється.

Зважаючи на правові висновки викладені у пунктах 48-55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, на переконання суду позивач неправомірно здійснив нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку кредитування ,а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за відсотками в розмірі 11071,79 дол. США, які нараховані станом на 16.02.2015 року підлягають до часткового задоволення , а саме з відповідача підлягає стягненню заборгованість за відсотками в сумі 9246,87 дол. США.

Відповідно до п.12 Постанови №5 Пленуму ВССУ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 року "у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК".

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості по пені, суд виходить з наступного.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, такі пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Пунктом 6.1. кредитної угоди сторони передбачили, що за порушення взятих на себе зобов`язань по поверненню основної суми кредиту, своєчасної сплати відсотків за користування кредитом, позичальник зобов`язується сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ , яка діяла у період за який сплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату щоденного нарахування.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком за період з 14.04.2008 року по 16.02.2015 року у відповідача існує заборгованість за пенею в розмірі 1731.08 доларів США ( а.с. 3-5).

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статте 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 6.1. кредитної угоди сторони погодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цією угодою Позичальник зобов`язаний сплачувати Банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ , яка діяла в період, за який стягується пеня від простроченої суми за кожен день прострочення.

Аналіз наведених норм чинного законодавства та умов кредитного договору свідчить про те, що розмір пені, визначений Законом та погоджений сторонами у кредитному договору, пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. При цьому оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14, а також у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11.

Отже вимоги про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов`язань, визначених в іноземній валюті, можуть заявлятися лише в національній валюті України (гривні).

При цьому суд зазначає, що з урахуванням умов договору пеня у цьому випадку має обчислюватися і стягуватися в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні пеня повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобов`язання).

Такі правові висновки Верховного Суду щодо правил проведення розрахунку пені за прострочене зобов`язання, виражене в іноземній валюті, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені нарахованої в іноземній валюті, а відтак відмовляє в цій частині позовних вимог.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення штрафу, суд виходить з наступного.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 нарахованої суми штрафів відповідно до умов кредитного договору : 9,60 дол. США – штраф (фіксована частина); 3438,20 дол. США – штраф (процентна складова), суд вважає, що такі до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.

Суд звертає увагу на те, що за порушення позичальником грошових зобов`язань за кредитним договором позивачем одночасно нараховано пеню та штрафи.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Отже, позивач просить застосувати до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов`язання (порушення позичальником грошового зобов`язання за кредитним договором), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такі правові висновки відповідають усталеній практиці Верховного Суду, викладеній у постановах: від 13 лютого 2019 року у справі № 216/2813/15 (провадження № 61-38341св18), від 13 лютого 2019 року у справі № 523/17197/15-ц (провадження № 61-24792св18), від 13 лютого 2019року у справі № 2-884/10 (провадження № 61-24993св18) та іншими.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про неможливість одночасного стягнення з відповідача штрафів (як процентної, так і фіксованої частин) та пені у межах відповідальності за зобов`язаннями за одним і тим самим кредитним договором, а відтак в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафів в розмірі 9,60 дол. США – штраф (фіксована частина); 3438,20 дол. США – штраф (процентна складова) за порушення грошових зобов`язань відмовити.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. При цьому умовами кредитного договору було передбачено його виконання саме у валюті кредиту - доларах США.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 №464/3790/16-ц (14-465цс18).

Відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, № 464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.

Таким чином позовні вимоги банку про стягнення заборгованості є такими, що підлягають до задоволення частково та з відповідача слід стягнути заборгованість в іноземній валюті , без визначення гривневого еквіваленту заборгованості.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, враховуючи те, що відповідач, будучи ознайомлений з умовами кредитування, уклавши кредитний договір не виконує його істотні умови щодо порядку та строків погашення кредиту та процентів за користування ним, хоча взяв на себе зобов`язання їх виконувати та вчасно погашати заборгованість, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 65207,95 дол. США, з яких: 55961,08 дол. США – заборгованість за кредитом; 9246,87 дол. США – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач АТ КБ «ПриватБанк» сплатив судовий збір в розмірі 3654,00 грн. (за подання позовної заяви).

Предметом позову АТ КБ «ПриватБанк» є стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом, яка у загальному розмірі складає 72211,75 доларів США, що за курсом 26,04 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.02.2015 року складає 1880393,92 грн.

Разом з тим, суд дійшов висновку про обгрутнованість стягнення з відповідача заборгованості з а кредитом у загальному розмірі 65207,95 дол. США, що за курсом 26,04 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.02.2015 року складає 1698015,01 грн.

За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 3299,59 грн. (3654,00 * 1698015,01/ 1880393,92 ).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 623, 624, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.12, 76, 81, 89, 141, 259 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України , суд,

У Х В А Л И В :

Змінені позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором №011Є/V-U від 13.03.2008 року – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №011Є/V-U від 13.03.2008 року в сумі 65207,95 дол. США, з яких: 55961,08 дол. США – заборгованість за кредитом; 9246,87 дол. США – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ( місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) сплаченого ними суми судового збору в розмірі 3299,59 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач - Акціонерне товариство КБ «ПРИВАТБАНК» (місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570)

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Дата складання повного тексту судового рішення - 09.09.2021 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца