Рішення № 99513556, 06.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 вересня 2021 р. Справа № 120/7376/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Віятик Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Пахольчак С.С.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Тимчука О.В.,

представника відповідача: Гулеватої Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області про анулювання платника єдиного податку від 31.03.2017 року № 552, яким анульовано реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , як платника єдиного податку;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Вінницькій області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 43142454, поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в реєстрі платників єдиного податку з дати анулювання, а саме: з 31 березня 2017 року та внести відповідний запис до реєстру платників єдиного податку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є платником єдиного податку третьої групи з 01.10.2012 року. Разом з тим, позивач в грудні 2019 року під час проведення виїзної документальної перевірки дізналася про рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області про анулювання реєстрації платника єдиного податку № 552 від 31.03.2017. Підставою для прийняття такого рішення стала наявність у платника податку податкового боргу у сумі 327,71 грн. станом на 01.03.2017р. Позивач не погоджується із прийнятим рішенням, вважає його протиправним, оскільки вважає, що відповідачами порушено процедуру повідомлення платника про анулювання платника єдиного податку, зокрема не було направлено таке рішення, також звертає увагу на неспівмірність розміру суми податкового боргу та негативних наслідків для платника податків від прийнятого рішення. Зазначає що висновки податкового органу про порушення податкового законодавства не відповідають дійсності та фактичним обставинам, оскільки позивачем в повному обсязі сплачений єдиний податок у відповідності до задекларованої суми доходу згідно поданих податкових декларацій, а також повністю сплачені єдині соціальні внески за 2016 рік на єдиний казначейський бюджетний рахунок. Позивач вважає, що рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 07.12.2020 року визнано неповажними підстави, викладені ОСОБА_1 в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду при подачі позову та залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання суду заяви про поновлення строків звернення до суду з іншими підставами для поновлення строку та доказів поважності причин його пропуску.

18.12.2020 позивачем подано матеріали на усунення недоліків позовної заяви, а саме долучено клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 15.01.2021 в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, - відмовлено. Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернуто.

Разом із тим, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 скасовано ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.01.2021, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

01.06.2021 матеріали справи надійшли на адресу Вінницького окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 04.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позов.

У встановлений судом від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає, що згідно з даними інтегрованої картки платника податків, за позивачем станом на 01.03.2017р. на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів рахувався податковий борг в сумі 327.71 грн., в зв`язку із несплатою авансових внесків з єдиного податку за І півріччя 2016 року, в зв`язку із чим відповідачем було правомірно прийнято рішення від 31.03.2017 року про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку, у зв`язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою суду від 06.07.2021 вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 19.07.2021.

15.07.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримує заявлені позовні вимоги та просить задовольнити адміністративний позов.

В судовому засіданні 19.07.2021 протокольною ухвалою суду замінено відповідача Головне управління ДПС у Вінницькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС. В судовому засіданні оголошено перерву. Наступне судове засідання призначено на 30.07.2021.

В судовому засіданні 30.07.2021 оголошено перерву в зв`язку з витребуванням доказів, наступне судове засідання призначено на 06.09.2021.

Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просила в задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.10.2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування за умови сплати 5 відсотків від отриманих доходів платника податків 3 групи.

В податковій декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за 1 півріччя 2016 року задекларовано суму єдиного податку, яка підлягає сплаті в бюджет за підсумками звітного періоду - 1156 грн.

Сума задекларованого єдиного податку за спірний період ( І півріччя 2016 ) була сплачена позивачем, що підтверджується долученими до матеріалів справи копією платіжного доручення №105 від 29.07.2016 на суму 650 грн. та копією квитанції №Р24А114973308А47961 від 29.07.2016р. на суму 506,01 грн.

Проте, позивачем при заповненні платіжної квитанції від 29.07.2016р. №Р24А114973308А47961 на суму 506,01 грн. була допущена помилка у графі призначення платежу та зазначено власне РНОКПП та РНОКПП іншої особи в реквізитах платежу, а саме: « 101; НОМЕР_2 ; Податок на доходи фізичних осіб з 2 квартал 2016 ОСОБА_1 НОМЕР_1 ».

Як встановлено судом, сума єдиного податку 506,01 грн. по платіжному документу від 29.07.2016р., сплачений ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зараховано податковим органом на СПД ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Так згідно облікової картки платника податків ОСОБА_1 , враховуючи наявність переплати, станом на 19.08.2016р. утворилася недоїмка зі сплати єдиного податку в сумі 497,71 грн., та станом на 10.11.2016р. сума недоїмки склала 327,71 грн.

Враховуючи, що сума недоїмки не перевищувала двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковим органом, відповідно до ст. 59 Податкового кодексу України, не надсилалася податкова вимога позивачу.

Згідно матеріалів адміністративної справи, в 2017 році відділом адміністрування доходів і зборів самозайнятих осіб Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області на підставі п. 299.10 ст. 299 Податкового кодексу України (далі - Кодексу) було проведено аналіз щодо порушення умов перебування платником єдиного податку на спрощеній системі оподаткування ФОП ОСОБА_1 , та встановлено, що платником податків порушено умови перебування на спрощеній системі оподаткування, а саме: Згідно даних ТТС “Податковий блок” в ІКП платника по єдиному податку (18050400) станом на 01.03.2017р. рахувалась податкова заборгованість за узгодженим податковим зобов`язанням в сумі 327,71 грн. Заборгованість виникла за рахунок несплати податкового зобов`язання нарахованого відповідно до поданої декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за І півріччя 2016р. від 26.07.2016р. № 1600058006. Граничний термін сплати узгодженого податкового зобов`язання становить 19.08.2016р. в сумі 1156,01 грн.

В результаті проведеного аналізу, підрозділом встановлено, що у ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 наявний податковий борг на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Податковим органом проведено камеральну перевірку фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 щодо порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування, про що складено Акт про результати камеральної перевірки щодо порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування від 31 березня 2017 року №2856/13-02 та винесено Рішення про анулювання платника єдиного податку від 31.03. 2017 року № 552 з 31.03.2017.

Не погодившись з рішенням про анулювання реєстрації платника єдиного податку, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 295.3 статті 295 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Згідно з пунктом 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, зокрема у випадку передбаченому пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 цього Кодексу тобто, у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Згідно з абз. 8 п.п. 298.2.3. п. 298.2. ст. 298 ПК України платник єдиного податку зобов`язаний в останній день другого із двох послідовних кварталів перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Згідно з пунктом 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, зокрема, у разі у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.

Так, зазначеним положенням встановлено вичерпний перелік випадків, у разі яких платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом:

1) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

2) у разі перевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, платниками єдиного податку першої і другої груп, які використали право на застосування інших ставок, встановлених для третьої групи, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

3) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

4) у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 цього Кодексу, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків;

5) у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;

6) у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення;

7) у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності;

8) у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів;

9) у разі здійснення платниками першої або другої групи діяльності, яка не передбачена у підпунктах 1 або 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу відповідно, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому здійснювалася така діяльність.

Положеннями п. 299.11. ст. 299 ПК України встановлено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої-третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої-третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Таким чином, підставою для анулювання реєстрації платника єдиного податку є встановлення контролюючим органом за наслідками перевірки факту наявності у платника податків податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Щодо доводів позивача з приводу неправомірності оскаржуваного рішення податкового органу з огляду на те, що у відношенні ФОП ОСОБА_1 не було проведено документальної перевірки та посилань на практику Верховного Суду, суд зазначає наступне.

Як видно з конструкції абз. 1 пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням податкового органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.

Тобто, для платників єдиного податку першої-третьої груп, в разі допущення ними порушень з якими законодавець пов`язує можливість анулювання реєстрації платника податку, не передбачено проведення саме документальної перевірки, нормою ПК визначено лише, що такі порушення мають бути виявлені за наслідками перевірки.

Посилання ж позивача на практику Верховного Суду суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки зазначені позивачем постанови ВС не стосуються предмету розгляду даної справи. Так, у справах, на які посилається позивач, предметом оскарження є рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, які були прийняті податковим органом без проведення жодної перевірки. Більш того, у справі 805/1396/17-а рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку стосувалось підприємства - платника єдиного податку четвертої групи, для якого абз. 2 п. 299.11. ст. 299 ПК України прямо передбачено, що рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку може бути прийняте за наслідками проведення саме документальної перевірки.

Як встановлено судом, рішення про анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку прийнято на підставі акту камеральної перевірки, якою встановлено наявність податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Несплата позивачем узгодженої суми грошового зобов`язання з єдиного податку протягом двох послідовних кварталів встановлена контролюючим органом на підставі аналізу даних ІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач за 1 півріччя 2016 року своєчасно та у повному обсязі сплачувала податкові зобов`язання з єдиного податку до бюджету. Однак, у платіжних дорученнях про перерахування коштів позивач в призначенні платежу помилково також вказала РНОКПП іншої особи, не зважаючи на те, що і власний РНОКПП позивачем був вказаний та платником зазначена ОСОБА_1 , у зв`язку з чим мало місце зарахування коштів на рахунок іншого СПД та виник податковий борг в розмірі 327,71 грн., про який не була повідомлена позивач.

Позивач, сплативши суму зобов`язань, визначену у декларації за 1 півріччя 2016 рік, вважала себе добросовісним платником єдиного податку, яка своєчасно і в повному обсязі здійснила сплату податків.

Крім того, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 продовжувала сплачувати єдиний податок та визначати суму зобов`язань у поданих податкових деклараціях платника єдиного податку протягом 2017, 2018, 2019 років, які були прийняті відповідачем.

Згідно з положеннями п.300.1 ст. 300 Податкового Кодексу України, платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.

Відповідно до п. 4 та п.5 ст. 45 Бюджетного Кодексу України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і визнаються зарахованими до державного бюджету з дня їх зарахування.

У відповідності до п. 109.1 ст. 109 Податкового Кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В даному випадку підставою застосування такого виду санкцій є винне, протиправне невиконання чи неналежне виконання суб`єктом господарювання своїх зобов`язань, передбачених чинним законодавством.

Суд звертає увагу, що позивачем вживалися заходи для своєчасної та повної сплати єдиного внеску, що було підтверджено належними доказами.

Помилкове зазначення РНОКПП іншої особи в платіжному дорученні під час сплати суми єдиного внеску не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми єдиного внеску у визначений Законом строк, а відтак і для застосування відповідальності за несвоєчасне перерахування єдиного внеску.

Дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів та інших негативних наслідків для платника.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.10.2018 №821/1897/17, від 24.10.2018 3760/6097/16-а, від 30.10.2018 №824/7/16-а, від 16.06.2015 №21-377а15.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державна казначейська служба України, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (ч.1 ст.43 Бюджетного Кодексу України).

Податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном) (ч.4 ст.45 Бюджетного кодексу України).

А згідно із ч.5 ст.45 Бюджетного кодексу України, податки і збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Крім цього, п.22.4 ст.22 Закону України від 5 квітня 2001 року №2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Відповідно до п.38.1 ст.38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що сплата коштів до відповідного бюджету (місцевого бюджету) за податковими зобов`язаннями здійснена своєчасно, оскільки кошти (єдиний податок з фізичних осіб), хоча і були перераховані на рахунок в органи казначейства відкритий для сплати єдиного податку до бюджету на користь іншої особи, проте помилкове зазначення іншого РНОКПП не призвело до ненадходження коштів на єдиний казначейський рахунок, та як наслідок, до відповідного місцевого бюджету. Тому така сплата коштів не може вважатися підставою для висновку про несплату позивачем податкового зобов`язання та застосування до нього відповідних санкцій.

Відповідно до п. 56.21 ст.56 Податкового Кодексу України регламентує, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно - правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Із системного аналізу зазначених норм ст.4 та ст.56 ПК, суб`єкт владних повноважень під час прийняття рішень зобов`язаний дотримуватись встановленої законом процедури, з урахуванням принципу пропорційності, зокрема з дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване таке рішення контролюючого органу.

Крім того, надаючи оцінку спірним правовідносинам суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у спорі між сторонами судом встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики ЄСПЛ.

Враховуючи те, що у процесі судового розгляду встановлено своєчасну сплату позивачем єдиного податку за 1 півріччя 2016 р., відтак рішення відповідача від 31.03.2017р. №552 про анулювання реєстрації ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку , у зв`язку з наявністю податкового боргу за 1 півріччя 2016 року, є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на викладене, аналізуючи докази, долучені до матеріалів справи та положення чинного законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню. Перерахування ФОП ОСОБА_1 на неналежний рахунок суми коштів не вплинуло на виконання ним обов`язку платника зі сплати податку, доказів протилежного відповідачем суду не подано.

Суд зазначає, що належним способом судового захисту в межах спірних правовідносин буде зобов`язання відповідача поновити реєстрацію позивача, як платника єдиного податку з моменту анулювання - 31.07.2017, оскільки право позивача підлягає захисту та відновленню, шляхом приведення у стан, що існував до такого порушення з боку відповідача.

Такий визначений спосіб захисту прав та інтересів платника не є втручанням в дискреційні повноваження податкового органу, а спрямований на ефективне відновлення порушеного права позивача.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1861 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

В той же час, вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 25 000 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, положеннями ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також, що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Суд зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. При зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

В даному ж випадку, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги від 29.09.2020 №3., додаткову угоду до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29.09.2021 № 3, прибутковий касовий ордер № 1 від 20.07.2021 про оплату 16 000 грн., акт № 1 від 20.07.2021 приймання-передачі правових послуг до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29.09.2021 № 3, детальний опис робіт, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер серії ВН 139807.

Так, відповідно до п. 1.1 даного договору, адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнта ,У тому числі в представництві інтересів клієнта при розгляді Вінницьким окружним адміністративним судом позову клієнта пов`язаних із захистом порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інших інтересів клієнта, а клієнт зобов`язується вилатати адвокату гонорар за надання правової допомоги, передбаченої п. 1.2 цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 даного договору, адвокат погоджується надавати таку правову допомогу в Адміністративній справі:

- звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб

- представляти інтереси клієнта при розгляді Вінницьким окружним адміністративним судом позову клієнта

- представляти інтереси клієнта при розгляди Сьомим апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги чи вирішення інших процесуальних питань пов`язаних із захистом прав клієнта.

- складення позовної заяви, відповіді на відзив, письмово вимог клієнта, заперечень, аргументів, пояснень щодо предмета спору.

Відповідно до п. 4.1 даного договору, за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі, що визначається шляхом укладення додаткової угоди до цього Договору.

Так, між адвокатом Тимчуком О.В., який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000586 від 01.10.2019 з однієї сторони ФОП ОСОБА_1 з другої сторони укладено Додаткову угоду до Договору № 3 про надання правової (правничої) допомоги від 29.09.2021 про наступне:

Пунктом 1.1 передбачено, що сторони уклавши цю додаткову угоду домовились, що за надання правової допомоги, відповідно до умов Договору, клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі 25000 грн. У випадку задоволення судом позовних вимог клієнта, клієнт зобов`язується оплатити додатково адвокату, протягом семи днів з моменту набрання рішенням законної сили, кошти в сумі 25000 грн., що дорівнює ста відсоткам розміру гонорару адвоката визначеного Договором чи додатковими угодами до договору.

Пунктом 1.2 оплата послуг адвоката здійснюється на умовах попередньо оплати в розмірі 50 відсотків від розміру гонорару.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначив, що сума 25 000 грн. є завищеною та не містить ґрунтовного аналізу норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 12 КАС України, спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів незначної складності. Матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності у спорах такого характеру.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін..

З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, а також, те що справу віднесено до справ незначної складності, суд вважає, що заявлені до стягнення позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 грн. є неспівмірними зі складністю справи.

З аналізу договору про надання правової допомоги судом встановлено, що повноваження адвоката не обмежуються представництвом інтересів позивача у суді першої інстанції в межах розгляду даної справи.

Відповідно, сума в розмірі 25 000 грн. підлягає зменшенню з огляду на співмірність зі складністю справи та інстанційність.

Так, на переконання суду надання первинної правової допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом до суду є більш складної і об`ємною, такою, що потребує аналізу обставин справи та нормативно-правової бази.

Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 5 000 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Отже, за результатами розгляду цієї справи на користь позивача належить стягнути витрати зі сплати судового збору в сумі 1816 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про анулювання платника єдиного податку від 31.03.2021 № 552.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС поновити з 31.03.2017 реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремленого підрозділу ДПС судовий збір в розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Фізична особі-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ: 44069150)

Рішення в повному обсязі складено: 10.09.2021 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна