Рішення № 99496243, 26.08.2021, Багачевський міський суд Черкаської області (до 25.04.2025 - Ватутінський міський суд Черкаської області)

Справа № 690/231/21

Провадження № 2/690/146/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року м. Ватутіне

Ватутінський міський суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Линдюка В.С.,

секретар судового засідання Руденко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Ватутінського міського суду Черкаської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, повноваження якого підтверджено довіреністю від 11.08.2020 року № 3084-К-Н-О, звернулась до Ватутінського міського суду Черкаської області з даним цивільним позовом у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 02.06.2011 року в розмірі 14 145 грн. 72 коп.

Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» мотивовані тим, що між сторонами 02.06.2011 року укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, максимальний розмір якого збільшувався до 7 000 грн. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 29.04.2021 року утворилася заборгованість у розмірі 21 549,20 грн., з яких: 4 802,15 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 9 194,27 грн. – заборгованість за простроченими відсотками, 7 552,78 грн. – заборгованість по пені, однак позов подано про стягнення заборгованості за простроченими тілом кредиту та відсотками, а також пені в розмірі 149,78 грн.

Ухвалою Ватутінського міського суду Черкаської області від 28.05.2021 року відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач надала до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення його позивачу, за змістом якої просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх безпідставними та невмотивованими. Власну позицію мотивувала висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.07.2019 року в справі № 342/180/17, про те, що до спірних правовідносин неможливо застосовувати положення ч. 1 ст. 634 ЦК України та вважати, що сторонами узгоджено умови надання банківських послуг, а також розмір відсотків та пені за прострочення зобов`язання.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, одночасно з позовною заявою, у якості додатку до неї, долучив клопотання про розгляд судом справи за відсутності сторони позивача. У даному клопотанні також представник позивача вказав, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі, а також підтримує позовні вимоги у повному обсязі, так як ним надано всі необхідні докази.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву про застосування до позовних вимог строків позовної давності.

У відповідності до ч. 14 ст. 7, ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою сторін у засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 264 ЦПК України, крім іншого, обов`язком суду є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно банківської ліцензії від 05.10.2011 року № 22, яка видана Національним банком України, публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» має право надання банківських послуг. Відповідно до змісту п. 1.7 Статуту рішенням Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 119 змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено його найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк»).

Згідно копії анкети-заяви ОСОБА_1 02.06.2011 року, у ній, окрім анкетних та контактних даних відповідача, відомостей про її сімейний стан, також вказано на те, що дана заява разом із Умовам та Правилами надання банківських послуг разом складають договір про надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі – Договір).

Підписана 02.06.2011 року ОСОБА_1 анкета-заява (а.с. 9) містить лише відмітку про її бажання отримати зарплатну картку ПАТ КБ «ПриватБанк», а не платіжну картку «Універсальна» з подальшим встановленням на ній кредитного ліміту в певному розмірі.

Представником позивача у якості додатків до вказаного позову також долучено копії Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 10) та Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 20-45), та розрахунок заборгованості за договором від 02.06.2011 року № б/н (а.с. 7-10), довідку про видані ОСОБА_1 кредитні картки (а.с. 17), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 (а.с. 16), виписку по рахунку ОСОБА_1 за договором № б/н станом на 05.05.2021 року (а.с. 11-15).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З огляду на вказане, оскільки умови договору приєднання розробляються банком, тому повинні вони бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Також за змістом правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 11.03.2015 року (справа № 6-16 цс15), згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Тож умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву про надання кредиту.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву-приєднання для отримання кредиту (договір).

Необхідність доказування ознайомлення відповідача з конкретними Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку підтверджується також правовим висновком Верховного Суду України, зробленим у постанові від 22.03.2017 року (справа № 6-2320 цс16).

Таким чином, суд вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Умови та Правила надання банківських послуг, які долучено до позовної заяви представником позивача, оскільки вони неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин (02.06.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (16.05.2021 року), тобто фактично представник позивача має можливість додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Долучені до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 19), витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 20-45), суд оцінює критично, оскільки вказані письмові докази, на відміну від інших (а.с. 18, 48-53), не містять відомостей про особу, яка їх підписала, а також їх подано у копіях, які всупереч вимог ч.ч. 4, 5 ст. 95 ЦПК України, незавірені належним чином, що свідчить про їх недопустимість, у розумінні ч. 2 ст. 78 ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо недопустимості вищевказаних доказів також висловлено в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року в справі № 332/3299/13-ц.

Порядок засвідчення копій документів визначений п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого наказом Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 року № 55 «ДСТУ 4163-2003», відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складаються зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, про що також неодноразово у своїх постановах вказував Верховний Суд.

Крім того, долучений до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», у неналежним чином завіреній копії, не можна вважати складовою кредитного договору, а також будь-яких інших встановлених ним нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, оскільки вона не підписана ОСОБА_1 .

З огляду на вказане, суд вважає, що роздруківки Витягів з Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку не можуть бути належними доказами, оскільки вони повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (справа № 6-16цс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Таким чином, суд вважає недоведеним, що сторони дійшли згоди щодо умов використання (у тому числі розміру відсотків, що підлягають сплаті) ОСОБА_1 кредитних коштів позивача, у межах встановленого йому кредитного ліміту, які відповідно до п.п. 2.1.12.4, 2.1.12.6, 2.1.12.8, 2.1.12.8.1, 2.1.12.9, 2.1.12.10, 2.1.12.13 Договору визначено у Пам`ятці Клієнта/Довідці про умови кредитування, як невід`ємній частині Договору, оскільки стороною позивача не надано жодних доказів про те, що саме їх розуміла та на них погоджувалась відповідач, під час підписання 02.06.2011 року анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Аналогічні висновки щодо спірних правовідносин викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року (справа № 342/180/17-ц).

Окрім вказаного, відповідно до довідки про кредитні картки, видані ОСОБА_1 (а.с. 17), вперше позивачем їй відкрито кредитні картки 12.05.2011 року з терміном дії до 05/15 та 18.07.2012 року з терміном дії до 05/16.

Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (а.с. 16), датою старту карткового рахунку є 12.05.2011 року, на якому 02.06.2011 року встановлено кредитний ліміт в розмірі 1 000 грн., який 14.10.2011 року збільшено до 7 000 грн.

Таким чином, вбачається, що відповідач отримала кредитну картку ще 12.05.2011 року, а не на підставі підписаної нею 02.06.2011 року анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, що свідчить про невідповідність доводів представника наданим ним же доказів.

Розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 29.04.2021 року за договором від 02.06.2011 року № б/н (а.с. 7-10), підлягає критичній оцінці судом, оскільки він є документом, який власноручно створені стороною позивача з метою створення підстав для задоволення позовних вимог та повністю залежать від його волі.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Крім того, відповідно до змісту п.п. 57-59, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75, саме виписки з особових рахунків клієнтів є різновидом регістрів обліку банку на підтвердженням виконаних за операцій та сум оборотів за його дебетом і кредитом, які, крім іншого, повинні містити прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Розрахунок заборгованості, наданий представником позивача, не є первинним обліковим бухгалтерським документом, а його зміст не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», як наслідок, не може підтверджувати існування тих чи інших операцій. Крім того, він не містить: даних про вид договору, реквізитів розрахункових рахунків чи виду та номеру платіжної картки, на якому (якій) виникла заборгованість; не містить підпису відповідальних осіб АТ КБ «ПриватБанк» та не скріплений печаткою банку, а тому не може бути належним та допустимим доказом у справі.

Верховний Суд зробив аналогічний висновок про неналежність доказу – розрахунку заборгованості, зробленого АТ КБ «ПриватБанк» у справах вказаної категорії, про що вказано у постанові від 30.01.2018 року у справі № 161/16891/15-ц, який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами під час ухвалення рішення, та, як наслідок, не може ігноруватися судом апеляційної інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Оскільки представником позивача не підтверджено, що загальний розмір заборгованості, який вказано у даному розрахунку, та його складові, є узгодженим з відповідачем, суд вважає, що відсутні підстави, передбачені ч. 1 ст. 82 ЦПК України, для звільнення АТ КБ «ПриватБанк» від доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог, зокрема і в частині заборгованості за кредитом.

Суд, дослідивши виписку по рахунку ОСОБА_1 за договором № б/н станом на 05.05.2021 року (а.с. 11-15) встановив, що за період часу з 02.06.2011 року по 01.11.2020 року особисто ОСОБА_1 внесено на картковий рахунок грошові кошти на загальну суму 7 084,43 грн. (востаннє внесено 0,7 грн. 29.05.2013 року), а фактично відповідачем використано грошові кошти на загальну суму 9 480,22 грн. (востаннє використано 159,92 грн. 08.06.2012 року).

При цьому, відповідно до даної виписки вбачається, що позивачем за період часу з 02.06.2011 року по 01.11.2020 року додатково нараховано ОСОБА_1 грошових зобов`язань на загальну суму 637 091,51 грн., з яких: 618 389,05 грн. – відсотки за прострочений кредит; 11 422,12 грн. – відсотки за використання кредитних коштів; 4 000 грн. – пеня за прострочку за кредитом на суму понад 100 грн.; 3 280,44 грн. – штраф за прострочення за кредитом.

Водночас згідно даної виписки також вбачається, що 01.11.2020 року згідно рішення позивача відмінено штрафи за минулі періоди та поповнено картковий рахунок відповідача на суму 617 821,16 грн., однак не конкретизовано, які саме з нарахованих штрафних санкцій відмінено, та причину цього.

Однак зарахування позивачем до складу заборгованості ОСОБА_1 прострочених відсотків за використання кредитних коштів та пені є безпідставним, оскільки відповідно до вищевикладених висновків суду, сторонами не було узгоджено терміни та порядок погашення кредиту (кредитного ліміту), Овердрафту, розміру комісії за обслуговування кредиту, розміру відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язань клієнтом, а також черговість погашення таких боргових зобов`язань.

З огляду на вказане, відповідно до даного представником позивача розрахунку вбачається, що станом на дату 29.04.2021 року сума заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за тілом кредиту фактично становить 2 395,79 грн. (9 480,22 – 7 084,43 грн.), та виникла вона ще 29.05.2013 року.

Водночас наявні достатні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог, у тому числі в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 2 395,79 грн., що зумовлено спливом строку позовної давності та поданням ОСОБА_1 заяви про її застосування до спірних взаємовідносин.

Положеннями ч. 1 ст. 256, ч. 1 ст. 257 ЦК України передбачено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на встановлені обставини справи та надані стороною позивача докази, суд вважає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» достеменно було відомо як про рух коштів на кредитній картці ОСОБА_1 , зокрема, що востаннє нею використано кредитні кошти 08.06.2012 року в розмірі 159,92 грн., а останнє погашення заборгованості здійснено 29.05.2013 року в розмірі 0,7 грн., так і про її особу, та закінчення в травні 2015 року та травні 2016 року терміну дії кредитних карток, відкритих на її ім`я, тобто ПАТ КБ «ПриватБанк» мав можливість завчасно звернутися до суду за захистом свого порушеного права, однак цього не зробив та упродовж 2013-2020 років продовжував нараховувати ОСОБА_1 штрафні зобов`язання, які ж в подальшому ним 01.11.2020 року відмінено.

Таким чином, станом на 16.05.2021 року – дату звернення АТ КБ «ПриватБанк» до суду, закінчився строк позовної давності до вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та представник позивача не просив його поновити.

Обставин, передбачених ч. 1 ст. 263, ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України, які б свідчили про зупинення чи переривання позовної давності у спірних взаємовідносинах, судом не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, до винесення судом рішення, є підставою для відмови у позові.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з вищевказаних підстав, суд враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принципи, пов`язані з належним здійсненням правосуддя, положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суди зобов`язано давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Рішення у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 року, Рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача, сплаченого судового збору за подання даної позовної заяви, оскільки у задоволені позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» судом відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 279, 280-284, 352, 354, 355, пп. 15.5 п. 1 розділу ХІІ «Перехідних положень» ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Ватутінський міський суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду.

Суддя Линдюк В.С.