Рішення № 99484390, 01.09.2021, Селидівський міський суд Донецької області

242/3655/16-ц

2/242/367/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2021 року Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Владимирської І.М., при секретарях Сафроновій К.В., Гандзюк К.С., Уварову М.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України, третя особа ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 03.11.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Авдіївського міського нотаріального округу Донецької області. Під час артобстрілу 01.02.2015 року в місті Авдіївка її будинок за вищевказаною адресою при прямому влученню снаряду було зруйновано. За зазначеним фактом СВ Авдіївського ВП Красноармійського ВП ГУНП України в Донецькій області здійснюється досудове розслідування за кримінальним провадженням № 12015050140000075, внесеним в ЄРДР 03.02.2015 року. Крім того, в результаті артобстрілу 04.02.2015 року знову в її будинок потрапив снаряд та знову відбулось руйнування будинку. Даний факт підтверджено довідкою органу поліції та відкритим кримінальним провадженням № 12015050140000083. В результаті терористичного акту (артилерійського обстрілу) було зруйновано її будинок спричинений вибухом, що призвело до спричинення їй матеріальних збитків. В подальшому позивач уточнила позовні вимоги та просить суд стягнути з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом у розмірі 186 386 грн.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 10.08.2016 року відкрито провадження по справі, призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 23.08.2016 року цивільну справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 19.12.2017 року продовжено судовий розгляд по справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 27.06.2018 року зупинено провадження по цивільній справі.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 21.05.2020 року поновлено провадження по зазначеній справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 29.09.2020 року залучено до участі по справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 .

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 02.02.2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено судовий розгляд по суті.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 01.09.2018 року в задоволені клопотання представника відповідача про залучення третьої особи відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, просить їх задовольнити.

Представник відповідача Держави України в особі Кабінету Міністрів України в судовому засідання позовні вимоги не визнав, надав суду пояснення, підтримавши доводи, викладені в відзиві на позов. Просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представники відповідача Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області в судове засідання не з`явились, про день та час слухання справи повідомлені належним чином, надано до суду відзив, в якому позовні вимоги не визнано, та просять в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вивчивши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

Згідно договору купівлі-продажу від 03.11.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Авдіївського міського нотаріального округу Донецької області Василенко В.А., ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_1 купила житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під номером один( АДРЕСА_1 . Загальна площа житлового будинку 68,90 кв.м., житлова площа 39,40 кв.м. На земельній ділянці площею 0,0647 га кадастровий номер 1410200000:03:012:0054 наданій для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд належній Авдіївській міській раді, розташований: житловий будинок (шпали обкладені цеглою) означений в плані літерою А-1, та слідуючі надвірні побудови: Б – літня кухня (шпали обклад, цеглою), В-убиральня (цегла), Д сарай (дошки), № 1-3 –огорожа (метал, дерево). Зареєстровано у реєстрі за № 3114.

Згідно витягу про державну реєстрацію прав № 36557281 від 05.12.2012 р., житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 03.11.2012 року.

Згідно акту про пожежу від 01.02.2015 року, за адресою АДРЕСА_1 виникла пожежа 01.02.2015 року о 15 год. 50 хв., ліквідована 01.02.2015 року о 18 год. 00 хв., пожежею знищено 30 м2 покрівлі, 3 віконних блоки, 20 м2 стіну (шпали), меблі б/в, побутова техніка, речі б/в. Прямі збитки від пожежі орієнтовні 100 тисяч грн., побічні збитки орієнтовні 120 тисяч грн.

Згідно довідки, виданої СВ Авдіївським ВП Красноармійського ВП ГУПН в Донецькій області, 03.02.2015 рок в ДЧ Авдіївського МВ ГУМВС в Донецькій області було зареєстровано заяву ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , за фактом пошкодження домоволодіння розташованого за вказаною адресою в результаті артобстрілу ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Авдіївка невстановленими особами. Заява зареєстрована в журналі ЕУ № 291 від 03.02.2015 року, та внесено в ЄРДР № 12015050140000075.

Згідно заяви від 03.02.2015 року, ОСОБА_1 зверталась до міського голови Черкасова Ю.А. щодо надання допомоги на відновлення її будинку внаслідок артобстрілу 01.02.2015 року.

Згідно довідки, виданої СВ Авдіївським ВП Красноармійського ВП ГУПН в Донецькій області, 03.04.2015 р. в ДЧ Авдіївського МВ ГУМВС в Донецькій області було зареєстровано заяву ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , за фактом пошкодження домоволодіння, розташованого за вказаною адресою, в результаті артобстрілу ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Авдіївка невстановленими особами. Заяву зареєстровано в журналі ЕУ № 746 від 03.04.2015 року та внесено в ЄРДР № 12015050140000083.

Згідно витягу з ЄРДР № 12014050140000522 від 21.07.2014 року внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення в результаті артобстрілу м. Авдіївки з боку НЗФ «ДНР», що відбулось 01.02.2015 року та 04.02.2015 року було пошкоджено житловий будинок АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Згідно акту попередньому обстеженню об`єктів, які постраждали внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка від 14.01.2016 року, було проведено попереднє візуальне обстеження житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , виявлено: руйнування лицьової кладки цегли з фасаду житлового будинку (30м2). Руйнування покрівлі (69 м2) шиферного покриття, кроквяної конструкції перекриття. Руйнування матеріалів оздоблення в житлових приміщеннях житлового будинку. Пошкоджена система опалення, електропроводка. Пошкодження п`яти віконних блоків. Руйнування вхідних воріт і паркану (15 м/п).

Згідно зведеного кошторисного розрахунку вартості об`єкта будівництва на 06.05.2016 р., загальна вартість капітального ремонту житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 складає 186 386 грн.

Згідно відповіді на запит № 2031/404-2017 від 06.04.2017 року Авдіївський ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області повідомив, що кримінальне провадження №1201505014000007, до якого були долучені матеріали за зверненням ОСОБА_1 за фактом пошкодження її будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в теперішній час передане за підслідністю до УСБУ в Донецькій області.

Згідно відповіді на запит № 02-02/22-610-4 від 11.04.2017 року Департамент фінансів Донецької обласної державної адміністрації повідомив, що матеріальна допомога ОСОБА_1 на відновлення пошкодженого майна за адресою: АДРЕСА_1 з обласного бюджету не надавалась.

Згідно відповіді на запит № 01-15/0731 від 15.05.2017 року Військово-цивільна адміністрація м. Авдіївка Донецької області повідомила, що: міським головою Авдіївської міської ради 12.11.2015 року не приймалось розпорядження за № 197; щодо надання матеріальної допомоги ОСОБА_1 до міської комісії з надання матеріальної допомоги громадянам за рахунок коштів міського бюджету не зверталась; ОСОБА_1 отримано допомогу у вигляді будівельних матеріалів (шифер -67 листів; дошка – 27 штук; рубероід – 22 рулони; фанера (8мм) -32 листи; фанера (15 мм) – 9 листів).

Згідно відповіді на запит № 1 від 10.05.2017 року Військово-цивільна адміністрація м. Авдіївка Донецької області повідомила, що ОСОБА_1 до міської комісії з надання матеріальної допомоги громадянам за рахунок коштів міського бюджету не зверталась.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Право на відшкодування матеріальної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 13, 41 статтях 1166, 1177 Цивільного кодексу України.

Частиною 4 статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Суд звертає увагу, що позивач в обґрунтування позову зазначала, що не отримала від держави відшкодування за пошкодження (знищення) її майна, вважає, що вона має право згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також позивач зазначала, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.

Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.

Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.

Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Позивач обґрунтувала розмір завданої їй шкоди на підставі зведеного кошторисного розрахунку вартості капітального ремонту об`єкта будівництва на 06.05.2016 року.

Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону).

З огляду на зміст вказаних положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.

На час звернення з позовом у законодавстві України була відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06,§42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08).

Крім того, відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 Кодексу цивільного захисту України, Постановою Кабінету Міністрів України від 18грудня 2013року №947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), який викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623, потім в редакції постанови КМУ від 02.09.2020 р. № 767.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджене у період проведення антитерористичної операції житло.

З аналогічних підстав не породжує у позивача такого очікування і стаття 85 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до якої відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється порядку, визначеному законом.

Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акту належного позивачеві на праві власності житла, не мало у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача.

Так, стаття 86 Кодексу цивільного захисту України регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини 10 вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання).

Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодування винятково на державу, так як передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (пункт 1 частини першої статті 49 цього Кодексу). Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюється за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (пункт 3 частини третьої статті 84 Кодексу цивільного захисту України).

Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.

Разом з тим позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Позивач, зокрема, зазначила, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Проте помилково вважає, що має право вимоги до держави про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акту житла у розмірі реальної вартості житла.

Також позивач, по суті, посилалася на: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житла; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджене внаслідок терористичного акту житло.

Зазначені доводи позивача суд вважає доведеними та обґрунтованими.

Так, відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням квартири внаслідок терористичного акту, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» ( ОСОБА_3 v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

Відсутність на час звернення позивача до суду у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості та рухомого майна терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14-17 цс 19 та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 04 березня 2020 року у справі 646/5063/17-ц, провадження № 61-36595 св 18.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому правовою підставою для виплати компенсації, а не шкоди, є не положення статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України, а невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому суд виходить з того, що згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У справі «Докіч проти Боснії та Герцеговини» (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2010 року, заява № 6518/04) ЄСПЛ підкреслив, що заявник чітко виразив погодження на компенсацію замість реституції і, таким чином, отримав право на відповідну суму. ЄСПЛ також констатував відсутність компенсаційної схеми, яка відповідає стандартам та практиці цього Суду, а розмір запропонованої Урядом компенсації за 1 кв. м визнав занадто малим, застосувавши критерій «ринкової вартості майна».

На підставі цієї практики ЄСПЛ, яка є сталою, а відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вона є джерелом права в Україні, так само виникають легітимні очікування щодо отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно в результаті проведення антитерористичної операції, а мовою ЄСПЛ - збройного конфлікту на території, підконтрольній уряду України.

В будь-якому випадку якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту на територіях, підконтрольних Уряду України впродовж більше ніж 5 років, це не має унеможливлювати захист права власності позивача, який гарантований Конституцією України.

Суд звертає увагу, що відповідний механізм, який передбачає, порядок надання компенсації або допомоги особам, житлові будинки яких пошкоджені внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації запроваджено постановою КМУ № 623 від 10.07.2019 р. № 623 та в подальшому змінений постановою КМУ № 767 від 02.09.2020 р. майже через чотири роки з моменту пошкодження житла позивача. Тобто до прийняття зазначених нормативно-правових актів позивач не мала можливості отримати відповідну компенсацію з обставин, що від неї не залежали.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, та стягнення за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 100 000,00 грн. за пошкоджене майно, виходячи при цьому з наведених вище підстав та обґрунтування позову, а саме: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житла. Вирішуючи питання про задоволення позову, суд враховує постанову КМУ № 767 від 02.09.2020 року, якою затверджений Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, однак вважає, що належним способом захисту прав позивача є стягнення грошової компенсації.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.10,11,74,77,79,88,209,212,214-215,218,224-227 ЦПК України, ст. ст.41,55,129 Конституції України, ст. ст.22, 319,321,346,347,1167,1177 ЦК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (місце знаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00015622), Державної казначейської служби України (місце знаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6), третя особа ОСОБА_5 (який проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції задовольнити частково.

Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН НОМЕР_1 ) грошову компенсацію у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог - відмовити.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлено 09.09.2021 року.

Суддя І.М. Владимирська