Рішення № 99480176, 08.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2021 року м. Київ № 640/8319/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань

про поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (далі також - відповідач, Департамент), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань по невиконанню наказу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 16.09.2019 року №125/ОС-19 протиправною та зобов`язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань виконати наказ Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 16.09.2019 року №125/ОС-19, шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу з організаційно-аналітичних питань Управління забезпечення та документообігу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно не забезпечено позивача робочим місцем у зв`язку із ліквідацією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, яке гарантовано ОСОБА_1 наказом від 16.09.2019 року № 125/ОС-19.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Через канцелярію суду 18.06.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, що Департамент не наділено правом скасовувати чи виконувати накази, які видавалися Адміністрацією Державної кримінально-виконавчої служби України.

Крім того, відповідачем зазначено, що наказом Адміністрації ДКВС України від 18.03.2020 року № 149ЮС-20 позивача звільнено з займаної посади, водночас, вказаний наказ є чинним та не оскаржувався ОСОБА_1 у судовому порядку.

Через канцелярію суду 09.07.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, разом з тим, заявою від 20.08.2021 року відповідь на відзив позивачем відкликано.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

З 10.05.2018 ОСОБА_1 працювала на посаді провідного спеціаліста відділу організаційно-аналітичної роботи та планування Управління організаційно-аналітичного, документального та адміністративно-господарського забезпечення Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України.

Адміністрацією ДКВС України, у зв`язку зі вступом позивача на денну форму навчання до Національної академії державного управління при Президентові України, видано наказ від 16.09.2019 року № 125/ОС-19 «Про навчання ОСОБА_1 », в якому зазначено, що позивач є слухачем денної форми навчання Національної академії державного управління при Президентові України (м. Київ) із збереженням на час навчання посади та заробітної плати, з 16 вересня 2019 року.

Наказом Адміністрації ДКВС України від 18.03.2020 року № 149ЮС-20 позивача звільнено з посади провідного спеціаліста відділу організаційно-аналітичної роботи та планування Управління організаційно-аналітичного, документального та адміністративно-господарського забезпечення Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з 18 березня 2020 року у зв`язку з ліквідацією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка виявилася у невиконанні наказу від 16.09.2019 року № 125/ОС-19 «Про навчання ОСОБА_1 », тобто, у незбереженні на час навчання посади, яку займала позивач на час його видання, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав шляхом поновлення останньої на посаді на підставі зазначеного наказу у новоутвореному після ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України органі - Департаменті з питань виконання кримінальних покарань.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантується право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 1 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (в редакції, чинній на момент направлення позивача на навчання) (далі також - Закон №889) встановлено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до частини другої вказаної статті, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частинами першою, другою статті 48 Закону №889 державним службовцям створюються умови для підвищення рівня професійної компетентності шляхом професійного навчання, яке проводиться постійно.

Професійне навчання державних службовців проводиться за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством, через систему підготовки, перепідготовки, спеціалізації та підвищення кваліфікації, зокрема в галузі знань «Публічне управління та адміністрування», у встановленому законодавством порядку в навчальних закладах, установах, організаціях незалежно від форми власності, які мають право надавати освітні послуги, у тому числі за кордоном.

Частиною сьомою статті 48 Закону №889 визначено, що на строк професійного навчання за державним службовцем зберігаються його посада та заробітна плата.

З матеріалів справи судом встановлено, що Адміністрацією ДКВС України видано наказ від 16.09.2019 року № 125/ОС-19 «Про навчання ОСОБА_1 », в якому зазначено, що позивач є слухачем денної форми навчання Національної академії державного управління при Президентові України (м. Київ) із збереженням на час навчання посади та заробітної плати, з 16 вересня 2019 року.

Разом з тим, наказом Адміністрації ДКВС України від 18.03.2020 року № 149ЮС-20 позивача звільнено з посади провідного спеціаліста відділу організаційно-аналітичної роботи та планування Управління організаційно-аналітичного, документального та адміністративно-господарського забезпечення Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з 18 березня 2020 року у зв`язку з ліквідацією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби та визначено виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

З матеріалів справи, а саме, письмових свідчень позивача та відповідача, викладених у процесуальних заявах останніх, судом встановлено, наказ Адміністрації ДКВС України від 18.03.2020 року № 149ЮС-20, яким звільнено позивача з посади з припиненням державної служби, останньою не оскаржено, натомість позивач наполягає на поновленні на роботі на підставі наказу від 16.09.2019 року № 125/ОС-19 «Про навчання ОСОБА_1 », яким правовідносини щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді у разі звільнення не врегульовано.

Зокрема, з Єдиного реєстру судових рішень, комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» та матеріалів справи судом встановлено, що у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва (суддя Вєкуа Н.Г.) перебувала адміністративна справа №640/8379/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про стягнення з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у виді розрахунку в порядку статті 116 КЗпП України при звільненні.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2020 року справі №640/8379/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо не виплати ОСОБА_1 при звільненні із займаної посади заробітної плати за час її навчання в Національній академії державного управління при Президентові України. Зобов`язано Департамент з питань виконання кримінальних покарань здійснити розрахунок сум при звільненні ОСОБА_1 , які підлягають виплаті на її користь відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині даного рішення та здійснити виплату таких сум. В іншій частині позову відмовлено.

Крім того, ухвалою суду від 27.04.2021 року у справі №640/8379/20, якою у задоволенні заяви про винесення додаткового рішення ОСОБА_1 відмовлено, судом у мотивувальній частині наголошено, що під час звернення до суду з адміністративним позовом в межах справи №640/8379/20 ОСОБА_1 не заявлялись вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 18.03.2020 року № 149/ОС-20 стосовно звільнення позивача з посади державної служби під час професійного навчання в Національній академії державного управління при Президентові України, а питання виплати заробітної плати за час професійного навчання було вирішено під час прийняття рішення у справі, що вбачається з мотивувальної та резолютивної частин рішень.

Отже, зазначене є підставою стверджувати, що здійснюючи дії щодо подання позову до суду про стягнення недоотриманої суми заробітної плати при звільненні, позивачем не висловлено незгоди із наказом від 18.03.2020 року № 149ЮС-20, яким останню звільнено з посади.

В свою чергу, твердження позивача, що наказ Адміністрації ДКВС України від 18.03.2020 року № 149ЮС-20, виданий Головою Ліквідаційної комісії є нікчемним в силу закону, є передчасним, оскільки правомірність чи протиправність наказу про звільнення встановлюється безпосередньо судом у разі оскарження такого наказу особою, права якої порушено таким наказом.

Зокрема, вживання такого поняття як «нікчемність» у правовому полі може стосуватися правочину, яким наказ від 18.03.2020 року не є, в той час як стосується збереження посади за позивачем на час її навчання, проте, не гарантує обов`язок відповідача не вчиняти дій щодо звільнення працівника у разі настання інших обставин, передбачених законодавством України.

Відповідно до змісту частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Зважаючи на викладене, належним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин мало би бути оскарження наказу Адміністрації ДКВС України від 18.03.2020 року № 149ЮС-20, яким позивача звільнено з посади провідного спеціаліста відділу організаційно-аналітичної роботи та планування Управління організаційно-аналітичного, документального та адміністративно-господарського забезпечення Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з 18 березня 2020 року у зв`язку з ліквідацією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.

В той же час, позивач скористався правом на судовий захист, та йому такий захист надано відповідно до способу, обраного останнім.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, а також доводи позивача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 9, 12, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Департамент з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242, адреса: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81).

Повне рішення складено 08.09.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна