Рішення № 99480175, 08.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2021 року м. Київ № 640/9011/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженні, без виклику сторін, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті

Києві державної адміністрації

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації щодо не нарахування та невиплати позивачу, особі з інвалідністю 3 групи, працюючому пенсіонеру та проживаючому на території радіоактивного забруднення у розмірі, встановленому статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щомісячної грошової допомоги встановленої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 25 % мінімальної заробітної плати встановленої Держбюджетом на 01 січня поточного року, починаючи з 28 жовтня 2019 року;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації прийняти розрахунок та виплатити позивачу, особі з інвалідністю 3 групи, працюючому пенсіонеру та проживаючому на території радіоактивного забруднення у розмірі, встановленому статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щомісячної грошової допомоги встановленої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 25 % мінімальної заробітної плати встановленої Держбюджетом на 01 січня поточного року, починаючи з 28 жовтня 2019 року.

В обґрунтування позову зазначає, що має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, проживає та працює в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII, однак проведення нарахувань та виплат грошових коштів не проводиться з 28 жовтня 2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

23 квітня 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач працює у структурному підрозділі Коростенської колійної машинної станції, філії «Центр з будівництва та ремонт колії» АТ Українська залізниця» (далі по тексту Філія). Філія взята на облік Управлінням праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації відповідно до поданих нею документів лише 28 жовтня 2019 року. Від Філії до відповідача розрахункові документи щодо виплати пільг, компенсацій та допомог, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на позивача не надходили, в той час, як відповідач здійснює компенсацію доплат Філії, відповідно до наданих нею розрахункових даних та відомостей із зазначеними сумами доплат.

Разом з позовом позивачем подано клопотання про поновлення процесуального строку звернення до суду, в якій позивач просить суд поновити строк звернення до суду із даним позовом.

Щодо вказаного клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов`язується з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Прийняття рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 стало для позивача приводом для звернення до відповідача із заявою від 18 лютого 2021 року, в якій ним висловлено прохання надати письмову відповідь та довідку про нараховані та невиплачені кошти передбачені статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Отримавши лист Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 25 лютого 2021 року № 105/74/П-141/20-1560, позивач 02 квітня 2021 року звернувся до суду із позовом.

Відтак, саме з моменту отримання листа Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 25 лютого 2021 року № 105/74/П-141/20-1560 слід обраховувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом. Тому, за вказаних обставин, шестимісячний строк звернення до суду не вважається пропущеним.

Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати йому письмову відповідь та довідку про нараховані та невиплачені кошти передбачені статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації листом від 25 лютого 2021 року № 105/74/П-141/20-1560 повідомило позивача про те, що Управління згідно вимог підпункту 11 пункту 4 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 (далі по тексту - Порядок № 936) здійснює доплату особам, які працюють у зоні відчуження, відповідно до вимог статті Закону України № 796-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831 «Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження».

Також, повідомлено, що Філія «Центр з будівництва та ремонту колії» акціонерного товариства «Українська залізниця», зареєстровано Управлінням, згідно вимог Порядку № 936 28 жовтня 2019 року. Згідно з наданими Філією до Управління списків співробітників, основне місце роботи позивача є м. Коростень, Житомирської області. Відповідно до розділу 3 Додатка № 1 Постанови № 106 м. Коростень, Житомирської обл. відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Разом з тим повідомлено, що Філією у період з 28 жовтня 2019 по теперішній час не надавалися до Управління розрахункові документи щодо доплати за роботу в зоні гарантованого добровільного відселення.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон № 796)

Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі по тексту - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 987-VIII (далі по тексту - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян:

1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю);

2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях;

3) студентам, які там навчаються;

4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення;

5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

За результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року дійшла висновку, що із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII. В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону №987-VIII від 04 лютого 2016 року. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.

Тобто, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право осіб на отримання доплати до заробітної плати зумовлене їх проживанням та роботою на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Судом встановлено, що позивач має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає та працює у населеному пункті (м. Коростень), який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає, що Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві зобов`язане з 28 жовтня 2019 року нарахувати та виплатити доплату працівнику, який працює на території радіоактивного забруднення, встановленої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01 січня 2015 року.

Суд такі доводи вважає помилковими, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Як вбачається з статті 2 Закону України "Про оплату праці", структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону України "Про оплату праці").

Тобто, доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, передбачена статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, є додатковою заробітною платою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 956 Підприємства реєструються уповноваженим органом, для чого подають не пізніше ніж за два місяці до початку кожного бюджетного року відомості про підприємство з визначенням кількості постраждалих осіб за категоріями отримувачів компенсацій та допомоги певних видів та кількості громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, за формою, затвердженою Мінсоцполітики, і списки громадян із зазначенням прізвища, імені та по батькові, категорії, серії та номера посвідчення (за наявності), місця проживання (перебування), ідентифікаційного номера.

До 25 числа місяця, за який здійснюється нарахування, підприємства подають до уповноваженого органу документи щодо розрахункових витрат, пов`язаних з виплатою компенсацій та допомоги певних видів, за затвердженою Мінсоцполітики формою та реєстр отримувачів компенсаційних виплат і допомоги певних видів, де зазначаються прізвище, ім`я та по батькові, категорія, номер посвідчення, ідентифікаційний номер, відомості про нараховані виплати, суму компенсацій та вид допомоги.

Керівники підприємств несуть персональну відповідальність за своєчасність подання розрахункових документів до уповноваженого органу та правильність призначення і нарахування компенсаційних виплат та допомоги певних видів.

Отже, враховуючи те, що позивач є працюючою особою, суд вважає, що доплату до заробітної плати повинен проводити безпосередньо роботодавець, а не орган соціального захисту.

Таким чином, між сторонами в даній справі відсутні жодні правовідносини щодо реалізації позивачем свого права, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, а тому у відповідача відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу доплати до зарплати за роботу на території радіоактивного забруднення, передбачену статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, оскільки Управління не є роботодавцем позивача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку відмову у задоволені позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова