Ухвала суду № 99456282, 06.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про відмову в закритті провадження

06 вересня 2021 року м. Київ № 640/129/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Левкович А.С., розглянувши в судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом юридичної особи - резидента Республіки Кіпр ALDOZA INVESTMENTS

LIMITED (НЕ319315, 332 Агіу Андреа Стріт, Патріш Чемберс, 3035, Лімасол,

Кіпр)

до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

(04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 73)

третя особа Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (03087, м.

Київ, вул. Єреванська, 1)

за участю Офісу Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул.Різницька, 13/15)

про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправною та скасування

постанови,-

за участю:

представника позивача - Ляшенко С.В.,

представника відповідача - Юлдашев Ю.М.,

представника третьої особи - Мартинюк Є.В.,

прелставник Офісу Генерального прокурора - Іващенко І.А.

ВСТАНОВИВ:

Юридична особа - резидент Республіки Кіпр ALDOZA INVESTMENTS LIMITED (надалі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність державного виконавця, у провадженні якого перебуває виконавче провадження №56422704 у вигляді неповернення виконавчого листа № 3 від 21.08.2017 №712/9154/17; - визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 18.05.2018 по виконавчому провадженні №56422704.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову юридичної особи - резидента Республіки Кіпр ALDOZA INVESTMENTS LIMITED відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 15 грудня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2020 року прийнято адміністративну справу №640/129/19 до провадження та призначено до судового розгляду.

В ході нового розгляду справи представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що спеціальним законом, який регулює виконавче провадження, а також Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що лише учасники виконавчого провадження мають право звертатися до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, а компанія ALDOZA INVESTMENTS LIMITED не є учасником виконавчого провадження та, відповідно, її права не порушені державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження.

Представник позивача проти закриття провадження у справі заперечував, зокрема, з підстав того, що вказане питання вирішувалось Верховним Судом при направленні даної справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Вирішуючи клопотання про закриття провадження, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно- правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

З аналізу наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин, адже визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Так, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Суд зазначає, що клопотання представника відповідача ґрунтується виключно на тому, що позивач не є учасником виконавчого провадження, відтак позбавлений права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця прийнятих/вчинених в межах такого виконавчого провадження.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі №640/129/19 суд касаційної інстанції вказав, що «Верховний Суд вважає помилковими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про відмову позивачу у задоволенні позову з підстав відсутності у останнього правових підстав для такого оскарження через те, що він не належить до кола осіб, визначених у статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», а право на таке оскарження мають виключно сторони та учасники виконавчого провадження, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується передбачено статтею 6 цього Кодексу.

З викладених обставин і норм закону слідує, що особи, які не залучалися до участі у справі, можуть оскаржити рішення, дію та бездіяльність державного виконавця, якщо вважають, що ними зачіпаються їхні права, а тому позивач має безперечне право звернутися до суду за своїм захистом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року №475/97- ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - «Конвенція»), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ») розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (Bezymyannaya v. Russia) (заява №21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень.

Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони».

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France).

Верховний Суд зауважує, що у випадках не передбачених законом та відсутності у особи процесуального права на звернення до господарського та цивільного суду або в порядку, передбаченому статтею 287 КАС України, з позовом до органів державної виконавчої служби щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності необхідно враховувати, що особа має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку, встановленому КАС України для оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі №640/9729/19».

Аналіз наведених обставин свідчить, що питання наявності у позивача права на звернення до суду з даним позовом уже було предметом дослідження Верховним Судом в межах даної справи.

Крім того, суд зазначає, що перелік підстав для закриття провадження справі, наведений у статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, є вичерпним та вказана представником відповідача обставина не є підставою для закриття провадження у справі. В той же час, інших законодавчо передбачених підстав представником відповідача не наведено.

Додатково суд враховує, що відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі №823/359/18, справи за позовами осіб, які не являються учасниками виконавчого провадження підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням наведеного вище в сукупності, суд приходить до висновку, що підстави для закриття провадження відсутні та, як наслідок, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 19, 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні клопотання представника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закриття провадження у справі №640/129/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя А.Б. Федорчук