Рішення № 99454643, 08.09.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7607/21Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини 2269 Національної гвардії України про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до військової частини 2269 Національної гвардії України (надалі також - відповідач, Військова частина), у якому позивач просив стягнути з військової частини 2269 Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача грошові кошти у сумі 27580,46 грн, як грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, 4867,14 грн, як грошову компенсацію за час необхідний для проїзду до місця проведення відпустки та назад, середньомісячне грошове забезпечення за час затримки компенсації за невикористану додаткову відпустку у сумі 142829,47 грн, а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 175277,07 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що на момент звільнення з військової служби та виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідач не провів із ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013-2018 роки загальним терміном 34 календарні дні, чим порушив його права. Також, наголосив, що компенсації підлягає і час необхідний для проїзду до місця проведення відпустки та назад. Як наслідок викладеного, відповідачем має бути виплачено середньомісячне грошове забезпечення за час затримки компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом; розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).

06 серпня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив закрити провадження у справі, залишити без розгляду позовні вимоги в їх частині, а у разі продовження розгляду справи - відмовити у його задоволенні /а.с. 47-49/. Наголошував, що Військова частина не сплатила Позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки та компенсацію за час, необхідний для проїзду до місця проведення відпустки та назад у зв`язку з припинення надання таких відпусток під час дії особливого періоду та у зв`язку з відсутністю механізму щодо підрахунку часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад; кількість днів, зазначених у довідці №184 від 14.07.2020, була розрахована на підставі вимог постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 та відповідної норми нальоту; на даний момент Військова частина не має можливості надати копії відпускних квитків у зв`язку з їх частковим знищенням або частковою передачею на зберігання до Центрального архіву Національної гвардії України. При цьому Військова частина погоджується з автентичністю копій відпускних квитків, котрі надані Позивачем.

08 вересня 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач, наполягаючи на задоволенні позову, навів власні спростування аргументів відповідача, викладених у відзиві.

Ухвалою суду від 08 вересня 2021 року вирішено у задоволенні клопотання представника військової частини 2269 Національної гвардії України про закриття провадження у справі, а також залишення без розгляду позовної заяви в частині вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2020 по 27.09.2020 (включно) у справі №440/7607/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2269 Національної гвардії України про стягнення коштів - відмовити.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Позивач проходив військову службу за контрактом у лавах Національної гвардії України на посаді командира вертольоту вертолітної ланки авіаційної ескадрильї на вертольотах (ВОС-0616013) військової частини 2269 Національної гвардії України з 14 липня 2015 року по 14 липня 2020 року /а.с. 50-51/.

У зв`язку зі звільненням позивач звернувся з рапортами від 03.07.2020, в якому просив надати йому розрахунок додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, та про виплату йому грошової компенсації за усі невикористані дні такої додаткової відпустки, а також про виплату компенсації за час необхідний для проїзду до місця проведення основної відпустки (м. Полтава) та назад /а.с. 18-19/

Згідно з довідкою військової частини 2269 Національної гвардії України №184 від 14.07.2020 майор ОСОБА_1 за період проходження військової служби за контрактом на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, щорічну додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2021 №702 у розраховану пропорційно річним нормам нальоту, які встановлюються Головним управлінням Національної гвардії України, а саме: за 2016 рік - 2 дні, за 2017 рік - 8 днів, за 2018 рік - 4 дні, з 2019 рік - 10 днів, за 2020 рік - 10 днів не використав /а.с. 15/.

Вважаючи свої права порушеними не проведенням вказаних компенсацій, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку вимогам позивача в частині стягнути з військової частини 2269 Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача грошові кошти у сумі 27580,46 грн, як грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено право військовослужбовців на відпустки, а також порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Відповідно до пункту 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012 затверджено Переліки військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5, зокрема, додаток 3 - Перелік військових посад Національної гвардії, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Відповідно до пункту 188 вказаного Переліку командир бази (ескадрильї, загону, ланки, вертольота, корабля) всіх найменувань має право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 10 календарних днів.

Також постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012 затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (надалі - Порядок №702).

Відповідно до пункту 6 Порядку №706 додаткова відпустка військовослужбовцям, зазначеним у пунктах 183-206 додатка 3 до постанови, надається пропорційно виконаним річним нормам нальоту, які встановлюються Головним управлінням Національної гвардії.

Згідно з пунктом 12 Порядку №706 якщо військовослужбовець проходив службу в різних умовах, на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на щорічну додаткову відпустку різної тривалості, підрахунок часу виконання обов`язків військової служби проводиться окремо за кожною умовою (посадою).

У разі коли військовослужбовець має право на додаткову відпустку за різними підставами, надання такої відпустки проводиться за однією з них за бажанням військовослужбовця.

Облік часу виконання обов`язків військової служби за кожною умовою (посадою) здійснюється командиром (начальником) або уповноваженою ним особою.

Згідно з абзацом 2 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до Указів Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію", від 06.05.2014 №454/2014 "Про часткову мобілізацію", від 21.07.2014 №607/2014 "Про часткову мобілізацію", від 14.01.2015 №15/2015 "Про часткову мобілізацію", якими оголошено мобілізацію, з 17.03.2014 в Україні розпочався та діє особливий період.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.

У разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація особі невикористаної відпустки.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.04.2018 року за №405/31857, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної та додаткової відпусток, на які вони мають право в році звільнення.

Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної відпустки, яка визначається відповідно до статті 10 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Одержаний результат обчислення тривалості відпустки, що надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку військовослужбовці мають право за кожен повний місяць служби в році звільнення, округлюється з урахуванням математичних правил.

Пунктами 5, 10 розділу XXXI цієї Інструкції передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Верховний Суд у судових рішеннях у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/3/19) дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 12.04.2021 року у справі №1.380.2019.006595 зазначив, що висновки, висловлені у зразковій справі №620/4218/18, також можуть бути застосовані і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки правовий висновок Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 стосується права військовослужбовців на виплату компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки в особливий період, право на яку він набув за період проходження ним військової служби.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас у 2020 році позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним під час служби додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тривалість якої згідно з довідкою №184 від 14.07.2020 склала за 2016 рік - 2 дні, за 2017 рік - 8 днів, за 2018 рік - 4 дні, з 2019 рік - 10 днів, за 2020 рік - 10 днів /а.с. 15/.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що військової частиною 2269 протиправно не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2016 року по 2020 рік.

Що стосується вимоги позивача стягнути із відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2016-2020 роки у сумі 27580,46 грн, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Пунктом 11 вказаного Порядку передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Як зазначив позивач, щорічна додаткова відпустка за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я не надавалась йому у спірний період загальним терміном 34 календарні дні.

Оскільки відповідачу належить право визначати та обраховувати розмір відпустки працівника та суму компенсації за її невикористання, суд вважає належним способом захисту права позивача на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, не стягнення визначеної позивачем самостійно суми компенсації, а зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищенням нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я з 2016 року по 2020 рік пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Надаючи оцінку вимозі позивача в частині стягнення грошової компенсації за час необхідний для проїзду до місця проведення відпустки та назад, суд зазначає наступне.

Згідно з аб.2 п.2 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.15 ст.10-1 Закону №2011-XII у разі звільнення військовослужбовців зі служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" , у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) та невикористання ними щорічної основної відпустки за їх бажанням надається невикористана відпустка з наступним звільненням їх зі служби. Датою звільнення військовослужбовця зі служби у такому разі є останній день відпустки.

До виникнення спірних відносин порядок оплати вартості проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України регулювала постанова Кабінету Міністрів України № 538 від 17.09.1992, якою затверджено Порядок забезпечення безплатного проїзду військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпуску, на нове місце служби та перевезення багажу. Чинність якої поширювалась і на військовослужбовців Національної гвардії.

Така постанова втратила чинність відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №155 від 02.03.2016, якою затверджено Порядок відшкодування витрат, пов`язаних з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом.

Відповідно до п.4 даного Порядку відшкодування витрат, пов`язаних з проїздом та перевезенням особистого майна, може здійснюватися шляхом: відшкодування фактичних витрат у разі придбання військовослужбовцями та членами їх сімей проїзних (перевізних) документів (квитків на проїзд, квитків на перевезення багажу, квитанцій) за власні кошти; розрахунків із перевізниками на підставі договору.

В п.8 цього Порядку передбачено, що фактичні витрати військовослужбовцям та членам їх сімей, пов`язані з їх проїздом та перевезенням їх особистого майна, у разі придбання військовослужбовцями та членами їх сімей проїзних (перевізних) документів за власні кошти відшкодовуються шляхом виплати їм грошової компенсації відповідно до наказів командирів військових частин (керівників установ, організацій), в яких вони проходять військову службу.

Для відшкодування фактичних витрат командиру військової частини (керівнику установи, організації) у місячний строк після здійснення перевезення подаються: заява; використані проїзні (перевізні) документи (квитки на проїзд та перевезення багажу, квитанції); оригінал відпускного квитка з відповідними відмітками (припис, посвідчення про відрядження); довідки про склад сім`ї та про розмір грошових доходів членів сім`ї за попередні шість місяців (у разі проїзду військовослужбовця, членів його сім`ї у відпустку); копії документів, що підтверджують родинні зв`язки (у разі проїзду та перевезення особистого майна військовослужбовцем, членами його сім`ї до нового місця служби, обраного місця проживання після звільнення з військової служби, а також проїзду та перевезення особистого майна членами сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця до обраного місця проживання); завірена копія свідоцтва про смерть військовослужбовця (у разі проїзду та перевезення особистого майна членами сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця до обраного місця проживання). Відшкодування зазначених витрат здійснюється на підставі наказу командира військової частини (керівника установи, організації).

З урахуванням наведеного суд наголошує, що позивачем не надано доказів, що він звертався та подавав вказаний у п.8 Порядку перелік документів.

Крім того, судом зауважується, що ні Законом №2011-XII, ані Постановою Кабінету Міністрів України №155 від 02.03.2016 не визначено порядку та підстав проведення грошової компенсації за час необхідний для проїзду до місця проведення відпустки і назад, що мала б місце у разі звільнення військовослужбовця.

Відтак, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Надаючи оцінку вимозі стягнути з відповідача середньомісячне грошове забезпечення за час затримки компенсації за невикористану додаткову відпустку у сумі 142829,47 грн, суд зазначає наступне.

Верховний Суд України при тлумаченні положень статті 3 Кодексу законів про працю України вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова від 17.07.2015 у справі №21-8а15).

Оскільки спеціальними законами не визначено порядку виплати військовослужбовцю середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, до спірних відносин належить застосувати норми трудового законодавства.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) зробив висновок, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

З огляду на викладене, враховуючи встановлену судом протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористану відпустки при звільненні, а також вирішуючи спір в межах заявлених вимог, суд дійшов висновку, що відповідач буде зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з дати звільнення позивача з військової служби, однак лише після проведення нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку за 2016-2020 роки на виконання рішення суду у цій справі.

Таким чином, вимога позивача про обчислення середнього заробітку наразі є передчасною, оскільки на момент розгляду судом цієї справи ОСОБА_1 не нарахована та не виплачена спірна сума компенсації, що унеможливлює обчислення судом розміру середнього заробітку.

До того ж, суд враховує, що Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, відступаючи від висновків Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, зазначила, що при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних відносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Окрім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 дійшов висновку, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). У разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

За вищевикладених обставин, враховуючи те, що у спірних відносинах нарахування та виплату позивачу компенсації за невикористану відпустку наразі не проведено, суд визнає позовні вимоги в частині нарахування середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України передчасними та, як наслідок, відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1752,77 грн /а.с. 40/, що розрахований позивачем відповідно до долученого до позовної заяви розрахунків ціни позову та судових витрат /а.с. 11-12/.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на ухвалення судом у цій справі рішення про часткове задоволення позовних вимог фізичної особи (у тому числі в частині відмови у задоволенні вимог зі стягнення на користь позивача грошових коштів у сумі 4867,14 грн, як грошову компенсацію за час необхідний для проїзду до місця проведення відпустки та назад, середньомісячного грошового забезпечення за час затримки компенсації за невикористану додаткову відпустку у сумі 142829,47 грн; а також часткового задоволення вимоги зі стягнення коштів у сумі 27580,46 грн, як грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку), понесені позивачем судові витрати сплаченого судового збору у розмірі 137,90 грн ((27580,46 грн/2) х 1%) належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до військової частини 2269 Національної гвардії України (вул. Діброви, 77/95, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000, ідентифікаційний код 14322859) про стягнення коштів задовольнити частково.

Зобов`язати військову частину 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищенням нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я з 2016 року по 2020 рік пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 2269 Національної гвардії України (вул. Діброви, 77/95, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000, ідентифікаційний код 14322859) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 137,90 грн (сто тридцять сім гривень дев`яносто копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський