Рішення № 9945374, 21.05.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

21 травня 2010 р.           Справа 7/47-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Україна", м. Київ.

до: Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство "Іллінецьке", с. Іллінецьке, Іллінецького району, Вінницької області.

про стягнення 10583,72 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники сторін в судове засідання не з'явились.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява про стягнення з Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство "Іллінецьке" на користь ТОВ "Агроскоп Україна" 10583, 72 грн., з яких 7141,43 грн. боргу з урахуванням курсової різниці, 1746,47 грн. штрафу, 1015,76 грн. пені, 53,42 грн. інфляційних втрат, 3 % річних в розмірі 148,64 грн. в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 30.03.2009 року № 9ЗК012/ВІШЮ в частині своєчасності та повноти оплати.

Ухвалою від 24.03.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/47-10 та призначено до розгляду на 28.04.2010 року.

20.04.2010 року до суду надійшов лист позивача № 312 від 14.04.2010 року в якому останній, крім іншого, просив розглянути та вирішити по суті справу за наявними у справі та доданими до клопотання документами, без участі представника позивача (а.с.37, т.1).

В зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 26.04.2010 року по 30.04.2010 року у відрядженні судове засідання 28.04.2010 року не відбулося.

З урахуванням наведеного, ухвалою від 20.04.2010 року справу було призначено до розгляду на 20.05.2010 року.

Сторони в судове засідання призначене на 20.05.2010 року не з'явились не повідомивши про причини своєї неявки.

При цьому суд констатує, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, оскільки ухвала від 20.04.2010 року надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресами вказаними у позовній заяві.

Дійшовши висновку про те, що сторони є повідомленими про час та місце судового засідання судом було враховано те, що ухвалу про порушення від 24.03.2010 року (яка надсилалась за тими ж адресами, що і ухвала від 20.04.2010 року) сторони отримали, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.35-36, т.1).

При неявці сторін в судове засідання суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

В позовній заяві та доданих до неї документах зазначено поштову адресу позивача - бульвар І.Лепсе, 55, м. Київ, 03065 та відповідача - вул.Леніна, 6, с. Іллінецьке, Іллінецький район, Вінницька область за якою і надсилалась ухвали у справі.

Вказані адреси ідентична адресам, які вказані в довідці з ЄДРПОУ № 191632 та довідці Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві від 12.04.2010 року № 21-10/2003-1.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал у справі, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За відсутності сторін і поданих ними відповідних клопотань справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 20.05.2010 року судом оголошувалась перерва до 21.05.2010 року з метою проведення перевірки розрахунків заявлених до стягнення позивачем сум.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

30.03.2009 року між ТОВ "Агроскоп Україна" (Продавець) та ДП СП "іллінецьке" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 9ЗК012/ВІШЮ відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця належні продавцю засоби захисту рослин, згідно специфікацій, визначених у додатку до договору, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його згідно умов договору.

На умовах укладеного договору позивач поставив товар згідно видаткової накладної від 16.06.2009 року № ХМ-0000293 на суму 13575,22 грн. та від 10.07.2009 року № ХМ-0000394 на суму 2109,96 грн. загалом на 15685,18 грн. (а.с.18-21, т.1).

За умовами укладеного договору, а саме п. 2.3 оплата відповідачем товару здійснюється наступним шляхом: 10% попередньої оплати вартості кожної партії товару. Наступний платіж до 10.08.2009 року, в розмірі 20% вартості партії та повну вартість товару до 15.08.2009 року.

Однак відповідач виконав лише частковий розрахунок за отриманий товар, а саме сплативши 11.06.2009 року 1357,52 грн. та 30.09.2009 року 7358,85 грн..

При цьому частина від загальної сплаченої суми 30.09.2009 року в розмірі 20000,00 грн., зарахована позивачем в рахунок погашення боргу відповідача по договору № 9ЗК012/ВІШЮ згідно листа № 968 від 13.11.2009 року та акту звіряння розрахунків між сторонами від 24.02.2010 року (а.с.23-29, т.1).

Решта вартості товару залишилась не оплаченою у результаті чого у позивача виник борг у розмірі 6968,81 грн..

Вказаний борг в розмірі 6968,81 грн. наявний станом на 20.05.2010 року, що вбачається із довідки б/н від 20.05.2010 року наданої позивачем за підписом директора та головного бухгалтера.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначеним вище накладним відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору поставки 04.09.2008 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, в п. 2.3. договору визначено порядок оплати отриманого товару.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 6968,81 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Розглянувши вимоги позивача щодо стягнення курсової різниці по відношенню до долара США, яку позивач заявив до стягнення в розмірі 172,62 грн. суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У відповідності до п.п. 2.2. Договору при зміні міжбанківського курсу гривні до долара США за позивачем закріплено право в односторонньому порядку коригувати ціну Товару на дату здійснення повного розрахунку за Товар.

При цьому ціна Товару може бути змінена Позивачем в односторонньому порядку у випадку падіння міжбанківського курсу гривні до долара США, діючого на дату кожного платежу, вказаного в Договорі, відносно міжбанківського курсу гривні до долара США, що діяв на дату укладення Договору. У цьому випадку вартість Товару розраховується за формулою: Х2 = (У2/У1) * XI, де

XI - вартість Товару у національній валюті України на момент підписання Договору та Додатку;

У1 - міжбанківський курс придбання долара США до валюти України на дату підписання Договору та Додатку;

У2 - міжбанківський курс придбання долара США до валюти України, який визначається на час закриття валютних торгів дня на міжбанківському валютному ринку, що передує дню розрахунків по даному Договору;

Х2 - кінцева вартість Товару у національній валюті України до сплати.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення курсової різниці правомірною.

При перевірці правильності розрахунку курсової різниці судом не виявлено помилок з урахуванням чого вимоги позивача щодо стягнення курсової різниці задовольняються в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1015,76 грн. пені, 1746,47 грн. штрафу, 531,42 грн. інфляційних та 148,64 грн. 3% річних за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктами 5.3 та 5.4 вищевказаного Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної сплати за отриманий товар Відповідач сплачує Позивачу штраф у розмірі 10% від суми несплаченої або несвоєчасно оплаченої вартості Товару за кожне порушення строків проведення оплати, а також за несвоєчасну або неповну оплату за Товар сплачує Позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від неоплаченої суми, за кожен день прострочення до моменту повної оплати.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення штрафу, пені, інфляційних та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та договору.

Перевіркою наданого позивачем розрахунку штрафу, пені, інфляційних та 3 % річних виявлено помилки в розрахунку пені, інфляційних та 3 % річних, які полягають в допущенні математичних помилок при проведенні розрахунку.

При перерахунку судом отримано 1006,38 грн. пені, 147,27 грн. 3 % річних та 522,03 грн. інфляційних втрат, що є меншим ніж заявлено позивачем в позовній заяві з врахуванням чого суд відмовляє в стягненні 9,38 грн. пені, 1,37 грн. 3 % річних та 9,39 грн. інфляційних втрат, як заявлених безпідставно.

Разом з тим стосовно стягнення штрафу суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 .9.2. роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги те, що порівняння суми боргу (6968,81 грн.) із загальною сумою заявленого до стягнення боргу (10583,72 грн.) свідчить про можливість стягнення з відповідача суми, яка на 51,87 % компенсує позивачу негативні наслідки завдані порушенням зобов'язання відповідачем. На думку суду такий розмір штрафних санкцій загалом є надмірним.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленого до стягнення штрафу до 500,00 грн..

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних, інфляційних, штрафу та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з врахуванням вищевикладених мотивів стосовно часткової відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 110,00 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 16.03.2010 року № 5279. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 10583,72 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 105,83 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

При розподілі судових витрат суд враховує п.6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 78, 82, п.3 ст.83, ст.ст. 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство "Іллінецьке", вул. Леніна, 6, с. Іллінецьке, Іллінецький район, Вінницька область - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 36131454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Україна", бульвар І.Лепсе, 55, м. Київ, 03065 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32154038) - 7141 грн. 43 коп. основного боргу з урахуванням курсової різниці, 1006 грн. 38 коп. пені, 500 грн. 00 коп. штрафу, 147 грн. 27 коп. 3 % річних, 522 грн. 03 коп. інфляційних, 105 грн. 64 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 56 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 04 грн. 17 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Україна", бульвар І.Лепсе, 55, м. Київ, 03065 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32154038) сплаченого за платіжним дорученням від 16.03.2009 року № 5279 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/47-10 (а.с.6, т.1).

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 26 травня 2010 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - бульвар І.Лепсе, 55, м. Київ, 03065.

3 - відповідачу - вул.Леніна, 6, с. Іллінецьке, Іллінецький район, Вінницька область, 22712.