Рішення № 99449857, 08.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2021 р. Справа№200/7478/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О.,

секретар судового засідання: Притула С.С.;

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: Дмитренко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії -

У С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Черкаській області (далі - Управління ФСС, відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо не продовження з грудня 2014 року призначеної страхової виплати згідно довідки МСЕК від 10.12.2014 серія ААА № 129370; - зобов`язати поновити нарахування і виплату щомісячних страхових виплат з 1 грудня 2014 року згідно з довідкою МСЕК від 10.12.2014 серія ААА № 129370.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на протиправність дій відповідача щодо припинення виплати йому соціальних виплат з грудня 2014 року на підставні Постанови КМУ № 365. Зазначає, що зміна місця проживання не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, виплати проводилися по 31.12.2014, а не безстроково, оскільки 31.12.2014 закінчувався термін дії довідки МСЕК. Позивач не оскаржив вказану постанову і погодився з таким періодом здійснення виплат. 01.01.2015 виплати були припинені у зв`язку з закінченням терміну дії довідки МСЕК. Позивачем до Черкаського районного відділення було надано нову довідку МСЕК від 10.12.2014 видану травматологічною МСЕК м. Макіївка, з аналізу якої було установлено, що позивач не проходив переогляд МСЕК на підконтрольній Українській владі території, а пройшов його на тимчасово окупованій території, у зв`язку з цим позивачу було запропоновано пройти переогляд на підконтрольній Українській владі території, та надати відділенню належну довідку МСЕК, чого позивачем зроблено не було. Вважає, що держава створила всі умови, для осіб які тимчасово покинули місце свого постійного проживання на окупованій території, з метою отримання ними легальних документів, які дають право на гарантовані соціальні виплати. Позивач не скористався цим правом, у матеріалах справи немає жодного доказу, що він намагався пройти огляд на підконтрольній Українській владі території та отримати належну довідку МСЕК. Крім того посилається на те, що відділенням було установлено, що з лютого 2015 року позивач фактично не проживав на території Черкаського району.

Ухвалою суду від 22 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визнано поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду, витребувано у відповідача докази.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог і просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України НОМЕР_1 , виданого 02.11.2001.

Позивач до суду надав копію довідки серія 10 ААА № 129370 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги щодо проведення огляду позивача 10.12.2014.

Указана довідка видана Травматологічною МСЕК в м. Макіївка.

Листом відповідача від 03.06.2021 № 01-08/С-50з-51 ОСОБА_1 повідомлено про те, що у зв`язку із закінченням терміну дії довідки МСЕК від 04.12.2012 серія ДОН-04 №034226 щомісячні страхові виплати та виплати на медико-соціальні послуги були припинені з 1 січня 2015 року.

Також до суду надана копія довідки від 08.12.2014 № 7122000342 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, за якою позивач перемістився з м. Макіївка до с. Мошни.

Позивач звернувся з заявою від 30.12.2014 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Черкаському районі, якою просив продовжити йому раніше призначену страхову виплату у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням).

Відповідач надав до суду копію довідки МСЕК серія ДОН-04 № 034228 від 04.12.2012 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги в якій зазначено, що позивач має ступінь втрати працездатності 100 % з 04.12.2012 по 01.01.2015, дата переогляду 04.12.2014.

Згідно з копією постанови Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Черкаському районі від 05.01.2015 № 2327/528/528/1 позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (код виплати 410, КЕКВ 2730,03) у розмірі 7479,17 грн. Виплати вирішено проводити з 01.12.2014 по 31.12.2014 включно.

Відповідно до копії постанови відповідача від 05.01.2015 № 2327/528/528/2 позивачу призначено доплату страхової виплати «виплати на спеціальний медичний догляд» (вид виплати 180, КЕКВ 2740.10) суму в розмірі 1218,00 грн за грудень 2014 року.

Згідно з копією постанови Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Черкаському районі від 05.01.2015 № 2327/528/528/3 позивачу призначено доплату страхової виплати «виплати на постійний сторонній догляд» (вид виплати 183, КЕКВ 2740.11) суму в розмірі 609,00 грн за грудень 2014 рік.

Відповідно до копії постанови відповідача від 05.01.2015 № 2327/528/528/4 позивачу призначено доплату страхової виплати «виплати на побутове обслуговування» (вид виплати 184, КЕКВ 2740.12) суму в розмірі 304,50 грн за грудень 2014 року.

Позивач звернувся до відповідача з заявою від 10 лютого 2015 року, якою просив виплатити раніше призначену йому раніше призначену страхову виплату за період, в якому не проведено платежі відділенням виконавчої дирекції Фонду у зв`язку з нещасним випадком на виробництві.

Листом відповідача від 12.05.2015 № 287/03-15 позивачу повідомлено про те, ще для уточнення реквізитів при перерахуванні заборгованості йому було за телефоновано і виявлено, що він не знаходитись за адресою зазначеною в заяві та виїхав за місцем постійного проживання.

Листом відповідача від 24.06.2021 № 01-08/С-64з-67 позивачу повідомлено, що у зв`язку з отриманою інформацією і порушенням ним поданої одночасно з заявою від 10.02.2015 розписки, щодо зобов`язання повідомити протягом 10 календарних днів з дати зміни фактичного проживання (перебування) робочий орган виконавчої дирекції Фонду, який здійснює страхові виплати про зміну фактичного місця проживання, довідку про суми невиплачених страхових виплат потерпілому ОСОБА_1 було повернуто до управління виконавчої дирекції Фонду у Донецькій області. Також роз`яснено, що продовження раніше призначеної страхової виплати згідно з довідкою від 10.12.2014 серія ААА № 129370, виданої міжрайонною травматологічною медико-соціальною експертною комісією м. Макіївка - відповідно до листа МОЗ України від 20.02.2015 №16.01/5392 щодо переогляду медико-соціальними експертними комісіями потерпілих з числа внутрішньо переміщених осіб, йому не було продовжено виплати. Відділенням виконавчої дирекції Фонду у Черкаському районі йому було надіслано за вказаною ним в заяві адресою лист з повідомленням про вручення від 12.05.2015 №287/03-15 щодо повернення довідки про суми невиплачених страхових виплат до управління виконавчої дирекції Фонду у Донецькій області та щодо необхідності для продовження виплат йому повторно пройти огляд МСЕК на підконтрольній Україні території за місцем тимчасової реєстрації. 16.06.2015 лист було повернуто відділенням Укрпошти за закінченням терміну зберігання у зв`язку з відсутністю адресата.

Відповідно до довідки відповідача від 19.07.2021 № 03-10-1693 ОСОБА_1 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Черкаській області було нараховано і виплачено за грудень 2014 року щомісячну страхову виплату в сумі 7479,17 грн, витрати на спеціальний медичний догляд в сумі 1218,00 грн, витрати на постійний сторонній догляд в сумі 609,00 грн, витрати на побутове обслуговування в сумі 304,50 грн. З січня 2015 року страхові виплати ОСОБА_1 не нараховувалися.

На підтвердження зазначеного відповідачем надані до суду копії платіжних доручень.

Обласний центр медико-соціальної експертизи (Донецька область) надав до суду письмові пояснення вих. № 208/01-06 від 30.07.2021, в яких зазначив, що Обласний центр медико-соціальної експертизи функціонує на підконтрольній Україні території в м. Краматорську з 01.04.2015. З 02.04.2015 наказом Департаменту охорони здоров`я від 01.04.2015 № 93 затверджена мережа Обласного центру медико-соціальної експертизи на 2015 рік, до якого не входить МСЕК непідконтрольної території України, у тому числі Травматологічна МСЕК м. Макіївки. Також зазначено, що архіви медико-експертних справ залишилися на території непідконтрольної України.

Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності невиплаті позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, страхових виплат.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).

Відповідно до ст. 16 ч. 1 п. 2 Закону № 1105-XIV, застрахована особа, має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, прийняття законодавцем Закону № 1706-VII спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, відповідачем невиплачені щомісячні страхові виплати позивачу на підставі постанови КМУ №365 від 08.06.2016. Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.

Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які невиплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України",

Суд зауважує, що доказів на підтвердження виплати позивачеві заборгованості зі страхових виплат, відповідачем до суду не надано, тобто позивачу не сплачено заборгованості за спірний період.

За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд звернув увагу, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Так, перший пункт передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що у частині першій статті 46 Закону № 1105-XIV наведено перелік підстав для припинення страхових, зокрема, "в інших випадках, передбачених законодавством". При цьому, в Законі не встановлено критеріїв для "інших випадків", крім закріплення цих випадків у законодавстві.

Суд вважає, що перелік підстав для припинення виплати страхових виплат в Законі закріплено з метою недопущення нецільового використання коштів Фонду, що виділяються на такі виплати, та унеможливлення свавільного втручання органів державної влади у право особи на її отримання.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що Фонд, не нараховуючи і не виплачуючи страхові виплати позивачу з 01.01.2015 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, відповідачем надані належні докази того, що виплати за грудень 2014 року були нараховані позивачу. Доказів не отримання вказаних виплат позивачем не надано.

Щодо посилання відповідача на те, що довідка МСЕК від 10.12.2014 серія ААА № 129370 була видана на тимчасово окупованій території України суд зазначає наступне.

Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» установлено, що Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям забезпечити: до 1 грудня 2014 р. переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності; невідкладне інформування Міністерства фінансів про зміну місцезнаходження бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, які переміщені з тимчасово неконтрольованої території.

Проте, з письмових пояснень Обласного центру медико-соціальної експертизи (Донецька область) вих. № 208/01-06 від 30.07.2021 випливає, що функціонування цього органу на підконтрольній території України почалося лише з 01.04.2015 і лише наказом від 01.04.2015 було затверджено мережу Обласного центру медико-соціальної експертизи на 2015 рік, в якій відсутні МСЕК, що розташовані в м. Макіївка.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави вважати, що довідка серія 10 ААА № 129370 від 10.12.2014 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги була видана позивачу вже після фактичного припинення діяльності МСЕК, що розташована в м. Макіївка.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо клопотання позивача про становлення судового контролю за виконанням судового рішення і подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просив позивач, є правом суду, а не обов`язком, яке не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд дійшов висновку, що за наведеними позивачем підставами, у суду відсутні підстави для застосування вказаного заходу.

Позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 133, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Черкаській області (ідентифікаційний код: 41321284, 18001, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, буд. 18) про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Черкаській області щодо не продовження, не нарахування і невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з січня 2015 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Черкаській області поновити нарахування і виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з січня 2015 року, з урахуванням довідки МСЕК від 10.12.2014 серія ААА № 129370.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, скорочене рішення проголошене в судовому засіданні 8 вересня 2021 року. У повному обсязі рішення буде складене протягом п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення суду складено 8 вересня 2021 року.

Суддя К.О. Куденков