Рішення № 99449219, 30.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 року Справа № 160/11349/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Царікової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17.09.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), в якій позивач просить суд:

- визнати бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії позивачу протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладене в листі відповідача від 14.02.2020 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 19.03.2018 (з дня першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- стягнути з відповідача кошти в сумі 100,000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не врегулювання на законодавчому рівні питання призначення пенсій громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання у країни, з якими не укладено відповідних договорів про пенсійне забезпечення, за практикою Європейського Суду з прав людини породжує дискримінацію громадян.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі № 160/11349/20 (суддя Луніна О.С.) позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди повернуто позивачу.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.03.2021, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі №160/11349/20 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

За результатами проведення повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Царікової О.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/11349/20. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

20.07.2021 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що оскільки позивачем не надано документів, які підтверджують проживання в Україні на законних підставах та надані документи завірені адвокатом, що унеможливлює їх врахування, підстави для призначення пенсії відсутні.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, пенсія позивачу не призначалась, пенсійних виплат не отримує.

До липня 1999 року позивач мешкала в м. Дніпрі.

20.07.1999 року ОСОБА_1 виїхала із України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що вона має стаж роботи на роботах з особливо шкідливими і особливо важками умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Так, ОСОБА_1 звернулась через свого представника до Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії. До заяви були додані: копія довіреності; копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон; копія трудової книжки; копія диплома НОМЕР_2 ; копія диплома НОМЕР_3 ; оригінал особистої заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії.

Втім, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 727/02-06/21 від 30.03.2018 року ОСОБА_1 відмовлено в нарахуванні та виплаті пенсії за віком.

25.09.2018 року представник ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, що викладене у відмові відповідача №727/02-06/21 від 30.03.2018 року та визнати бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії - протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії - призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 19.03.2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з; проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі 0440/7183/18 від 16.10.2018, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №2326 від 19.03.2018 року про призначення пенсії за віком в порядку, передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року №22-1.

19.12.2018 року представник позивача звернувся до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про добровільне виконання рішення суду від 16.10.2018 у справі №0440/7183/18.

09.09.2019 року позивачем отримано лист відповідача від 29.12.2018 за № 1044/038-45 згідно з яким, позивачу відмовлено у поновленні пенсії на підставі того, що у позивача відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача.

Як встановлено судом, відмову відповідача від 29.12.2018 за № 1044/038-45 також було оскаржено представником позивача до суду.

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі 0440/7183/18 від 20.12.2019 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладену у листі №1044/038-45 від 29.12.2018 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №2326 від 19.03.2018 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення суду відповідачем виконано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі 0440/7183/18 від 20.12.2019 та повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 №2326 від 19.03.2018 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.

За наслідком повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії відповідачем складено лист від 14.02.2020 за №330/03.7-22, за яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії та зазначено, що позивачем не надано документів, які підтверджують проживання в Україні на законних підставах та надані документи завірені адвокатом, що унеможливлює їх врахування, підстави для призначення пенсії відсутні.

Не погодившись з таким рішенням відповідача представник позивача і звернувся до суд з даним позовом.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, право на отримання пенсії є конституційним правом громадян України.

Частиною 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Зазначені положення Закону № 1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.10.2009 року.

Як вказано в Рішенні № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, оспорюваними нормами Закону № 1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону № 1058, громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.

Отже, проживаючі в Ізраїлі громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Втім, суд погоджується з відповідачем щодо відмови у призначенні пенсії позивачам за заявою №2326 від 19.03.2018 року, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 5 статті 45 Закону № 1058 визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058 визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Тобто однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України.

Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).

Згідно з абз. 1 п. 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку №22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до п. 1.6, п. 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Пунктом 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку №22-1 визначений перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення […];

3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення) […];

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи […];

6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).

Пунктом 2.9 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 закріплено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (пункт 2.23 розділу II Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший Порядку № 22-1).

Згідно з абз. 1, 3 п. 4.1 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.2 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1).

Згідно з абз. 1 п. 4.7 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку. При цьому, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

У ході судового розгляду справи встановлено, що позивач звернулася до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком №2326 від 19.03.2018 року, за результатом розгляду якого прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.

Судом також встановлено, що до заяви про призначення пенсії №2326 від 19.03.2018 року, окрім іншого додано копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон Серії НОМЕР_4 від 11.06.1999 року.

Відповідно до приписів статті 5 Закону України «Про громадянство України», документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на:

1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України;

2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

Отже, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є тим самим документом, який посвідчує особу та підтверджують громадянство України.

Втім, суд вказує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон Серії НОМЕР_4 від 11.06.1999 року, на момент звернення позивача до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії не посвідчував особу позивача та не підтверджував громадянство України, оскільки строк дії такого паспорту закінчився 11.06.2009 року, будь-які відомості щодо продовження терміну його дії в наданих до заяви документах відсутні.

Інших документів щодо посвідчення особи та підтвердження громадянства України разом із заявою про призначення пенсії позивачем та представником позивача не подано.

Отже, на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком від 19.03.2018 жодних документів, які посвідчують особу позивача та підтверджують громадянство України, всупереч п. 2.9 Порядку № 22-1 не надано.

За таких обставин, позивачем під час звернення із заявою про призначення пенсії від 19.03.2018 року до пенсійного органу не було дотримано вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в частині подання документу, що посвідчує особу та засвідчує громадянство України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що за виявлених недоліків заяви про призначення пенсії від 19.03.2018 та відсутності всіх необхідних документів, відповідач не мав можливості прийняти рішення по призначення пенсії позивачу.

Суд звертає увагу, що предметом спору є правомірність дій відповідача по відмові у призначенні позивачу пенсії, за результатами розгляду заяв від 19.03.2018 та доданих до неї документів, і як встановлено судом, позивачем не додано усіх необхідних документів для призначення пенсії за віком.

Вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, є похідними, відтак, залежать від задоволення вимоги про визнання протиправною бездіяльності, таким чином у їх задоволенні також необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (ч.2 ст.1167 ЦК України).

Згідно статіті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.ч. 1, 2 ст.23 ЦК України).

За приписами ч.3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 18 означеної Постанови Пленуму передбачено, що при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди суди мають виявляти і всебічно з`ясовувати причини й умови, що призводять до порушення прав фізичних і юридичних осіб та заподіяння їм моральної шкоди.

Тобто, умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. Відсутність хоча б одного з елементів виключає цивільно-правову відповідальність.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та безпідставність доводів позивача щодо неправомірних дій відповідача, а позивачем не доведено обставин спричинення йому моральної шкоди саме неправомірними діями відповідача, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 139, 241, 242-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 30 липня 2021 року.

Суддя О.В. Царікова