Рішення № 99449165, 08.09.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2021 року ЛуцькСправа № 140/6538/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства «Володимирліфт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення Фонду, позивач) звернулося в суд з позовом до Спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства «Володимирліфт» (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 49136,37 грн. та пеню в сумі 697,93 грн., разом до сплати 49834,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідачем у 2020 не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 1 особи. Відділення Фонду направило відповідачу повідомлення від 16.03.2021 №04/01-112 про наявність заборгованості з адміністартивно-господарських санкцій у розмірі 59136,37 грн. і про необхідність їх сплати до 15.04.2021. Проте відповідачем самостійно сплачено лише 10000,00 грн. заборгованості. З наведених підстав позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 49136,37 грн. та пеню в сумі 697,93 грн.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що підприємство створило робочі м`ясця для працевлаштування осіб з інвалідністю та виконувало всі зобов`язання, які покладаються чинним законодавством щодо працевлаштування громадян, які визнані особами з інвалідністю. Так, відповідними звітами, відповідач протягом 2020 щомісячно інформував державну службу зайнятості про наявність вільних робочих місць, на яких може бути використана праця осіб з інвалідністю, проте останні на підприємство не направлялися. Також вказує, що підприємством було працевлаштовано одну особу з інвалідністю у 2021. Вважає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов`язком займатися пошуком для працевлаштування, а створення робочих місць має відбуватися з урахуванням стану здоров`я, здібностей і професійних навичок осіб з інвалідністю, направлених на підприємство органами їх працевлаштування. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач вважає твердження відповідача про належне інформування центру зайнятості безпідставним. Вказує, що 24.03.2021 відділення Фонду направило запит до Володимир-Волинської міськрайонної філії Волинського обласного центру зайнятості з приводу того, чи звертався у 2020 керівник СРБП «Володимирліфт» відповідач до центру зайнятості з інформацією про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця осіб з інвалідністю та чи направлялись до роботодавця особи з інвалідністю, і чи був факт відмови у працевлаштуванні осіб з обмеженими фізичними можливостями адміністрацією підприємства. Листом № 376/29.6/4 від 07.04.2021 Володимир-Волинською міськрайонною філією Волинського обласного центру зайнятості повідомлено відділення Фонду про те, що впродовж 2020 від СРБП «Володимирліфт» надійшло 12 звітів про попит на робочу силу (вакансії) форми №3-ПН для осіб з інвалідністю за професією «електромеханіку з ліфтів. Позивач вказує, що вказані звіти за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», що направлялись відповідачем до центру зайнятості щодо наявності вакантних посад, були оформлені з порушенням Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Мінсоцполітики України №316 від 31.05.2013 (в редакції наказу №1476 від 05.12.2016). Подання відповідачем звітності до центу зайнятості про кількість вакантних місць для осіб з інвалідністю шляхом направлення Звіту за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» не могло мати наслідком сприяння центру зайнятості у працевлаштуванні осіб з інвалідністю на підприємство відповідача у 2020, оскільки подана відповідачем звітність не відповідала вимогам Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Мінсоцполітики України №316 від 31.05,2013. Просив позов задовольнити.

У запереченнях представник відповідача, вважає доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, необґрунтованими. Водночас саме листом № 376/29.6/4 від 07.04.2021 підтверджено надані пояснення і правову позицію у відзиві на позовну заву. Просила у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що Спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство «Володимирліфт» зареєстроване як юридична особа 28.03.2001, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

23.02.2021 Спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство «Володимирліфт» подало Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою №10-ПОІ (а.с.8). Відповідно до звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 141 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 0 особа; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2020 році становив 1301 тис. грн, а середньорічна заробітна плата штатного працівника - 9856 тис. грн.

16.03.2021 Відділення Фонду сформувало в адресу відповідача повідомлення №62/20-68 про сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання встановленого законом нормативу робочих місць на підставі поданого звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у сумі 59136,37 грн., які необхідно сплатити до 15.04.2021 року; одночасно роз`яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати (а.с.01).

15.04.2021 відповідач сплачено кошти у сумі 10000,00 грн., що не заперечується сторонами.

Згідно з розрахунком вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені Відділенням Фонду визначено до сплати відповідачу пеню у сумі 697,93 грн (а.с.4).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої-третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вищенаведеного слідує, що обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць; у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; у звітуванні перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок з працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Водночас обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Як визначено пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.2007 №70 (далі - Порядок №70), звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 №1476, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520; далі - Порядок №316).

Пунктами 3, 5 розділу І Порядку №316 встановлено, що форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, наведеними вище нормами законодавства чітко визначено, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для їх працевлаштування та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. У свою чергу закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Частинами першою та четвертою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Визначені статтею 20 названого Закону санкції є адміністративно-господарськими санкціями - застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не вживались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Проте у розглядуваному випадку матеріалами справи підтверджено, що відповідач вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушень вимог Закону №875-ХІІ при здійсненні господарської діяльності.

Так, зі звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою №10-ПОІ судом встановлено, що при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу підприємства 14 осіб норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю становить 1 особа.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем відповідно до наказу від 08.01.2020 № 2 «Про виділення (створення) одного робочого місця для осіб з інвалідністю» створено на підприємстві одне робоче місця для працевлаштування особи з інвалідністю, а саме: електромеханік 1 розряду.

Суд звертає увагу, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01.01.2013, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01.01.2013 періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі - Наказ №316).

Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункти 3-5 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом №316 (зі змінами)).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Тобто, на час спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму № 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму №3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 825/1790/18.

Судом встановлено, що первинну звітність форми №3-ПН відповідачем 10.01.2020 було подано до Володимир-Волинської міськрайонної філії Волинського обласного центру зайнятості, тобто в межах трьох робочих днів з дати відкриття вакансії - створення робочого місця (наказ від 08.01.2020 № 2). Докази наявності безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, відсутні.

Вказані обставини, на думку суду, свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності на підставі частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Також матеріалами справи підтверджується, що відповідач щомісяця у 2020 подавав у Володимир-Волинську міськрайонну філію Волинського обласного центру зайнятості звітність форми №3-ПН, тим самим підтверджуючи добросовісність виконання статті 19 Закону №875-ХІІ. При цьому, суд звертає увагу на те, що подання такої звітності з допущеними недоліками не є підставою для застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, оскільки останній обов`язок щодо інформування центру зайнятості виконав в межах трьох робочих днів з дати відкриття вакансії.

Отже, судом встановлено, що відповідач виконав покладений на нього законодавством обов`язок: створив робоче місце для особи з інвалідністю та проінформував центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для особи з інвалідністю. У цій справі відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування у 2020.

При цьому суд вважає безпідставним посилання відповідача на працевлаштування на підприємство особи з інвалідністю - ОСОБА_1 на посаду електромеханіка 1-го розряду з 01.06.2021, оскільки прийняття такої особи на роботу відбулося у 2021, а звітним періодом у спірних правовідносинах є 2020. Разом з тим, вказана обставина свідчить про те, що відповідач мав намір працевлаштувати на роботу особу з інвалідністю, та в подальшому реалізував його.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що виконання відповідачем вимог Закону №875-ХІІ щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю виключає можливість застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи те, що відповідач у 2020 створив робоче місце для особи з інвалідністю та вживав своєчасних заходів, спрямованих на працевлаштування такої особи, при цьому позивач не надав суду доказів того, що підприємство відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 49136,37 грн, а також пені у сумі 697,93 грн. та їх стягнення у судовому порядку, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. О. Андрусенко