Рішення № 99434147, 27.08.2021, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/401/21

номер провадження 2/695/712/21

27 серпня 2021 року м. Золотоноша

головуючого - судді Ушакової К.М.

за участю: секретарів судового засідання - Оніщенко Н.В., Біленко Н.Г.,

позивача - ОСОБА_1,

представників позивача - адвокатів Орла С.І., Побиванця Ю.В.,

представника відповідача - адвоката Бочарова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Корсунь-Шевченківська державна нотаріальна контора про встановлення факту належності заповіту, визнання причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними та встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Корсунь-Шевченківська державна нотаріальна контора, про встановлення факту належності заповіту, визнання причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними та встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Свої позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області померла ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та двох земельних ділянок. Померла склала заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Золотоніської державної нотаріальної контори Компанієць О.Г., згідно якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, взагалі все те, що буде належати їй і на що вона матиме право заповіла ОСОБА_1. Про існування заповіту позивач дізналася на початку червня 2020 та звернулася до приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Кравченка С.В., де написала заяву при прийняття спадщини за заповітом. В січні 2021 від Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори позивачу прийшло повідомлення про те, що нотаріальною конторою заведена спадкова справа за заявою дочки померлої ОСОБА_2, яка є спадкоємицею першої черги за законом. Також нотаріус повідомив, що позивач пропустила строк для прийняття спадщини, і що заповіт від імені ОСОБА_3 зроблений на ім'я ОСОБА_1, а згідно поданих документів, прізвище позивача «ОСОБА_1» та рекомендував звернутися до суду для продовження терміну прийняття спадщини та тлумачення заповіту.

Враховуючи викладене вище, позивач просить встановити, що заповіт від 13.08.2004, посвідчений державним нотаріусом Золотоніської міської державної нотаріальної контори Компанієць О.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1855, складений на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 та визначити додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тривалістю два місяці.

Ухвалою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 22.02.2021 провадження у справі відкрито та визначено справу розглянути в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 02.04.2021 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представник відповідача адвокат Бочаров О.М. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції вказав, що позивач була обізнана, що на неї було складено заповіт, оскільки вона мала доступ до документів, постійно була зареєстрована в будинку та періодично проживала. Доказом того є, що 02.03.2016 її малолітні діти були зареєстровані в даному будинку, а також пояснення рідної сестри померлої ОСОБА_4 Щодо того, що малолітні діти позивача хворіли зазначив, що тільки хвороба спадкоємця розглядається як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки заяву про прийняття спадщини спадкоємець подає особисто або надсилає поштовим зв'язком. До відповідного висновку прийшов Верховний суд України у справі №136/200/17 від 12.11.2018. Щодо того, що нотаріус не повідомив позивачку зазначив, що нотаріус не міг повідомити позивача, оскільки нею було витребувано тільки заповіт після спливу шести місяців. Крім цього, позивач не є єдиним спадкоємцем, оскільки на момент смерті ОСОБА_3 відповідач була непрацездатною особою, а отже має обов'язкову частку незалежно від зміст заповіту . Позивач незалежно від того, що вона дізналася про існування заповіту була спадкоємицею першої черги за правом представлення, а отже мала право на Ѕ будинку та земельних ділянок. Однак позивач була впевнена в тому, що вона є єдиною спадкоємицею, оскільки знала про заповіт. Позивач відмовлялася категорично доглядати за померлою рідною бабою ОСОБА_3, оскільки не бажала. Поховання ОСОБА_3 здійснила відповідач за свій рахунок, в той час коли позивач була проти того, щоб померлу привозили до її будинку, як забирали з інтернату, яка на момент смерті перебувала в інтернаті в смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.

Представник позивача адвокат Орел С.І. подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що позивач була постійно зареєстрована в будинку своєї баби, яка була її опікуном, але не знала про існування заповіту, їй про це ніхто ніколи не говорив, так як на момент складання заповіту їй було лише 10 років, вона була дитиною, про існування заповіту вона дізналася лише на початку червня 2020 року коли переглядала речі померлої ОСОБА_3, факт її реєстрації та проживання у будинку баби ОСОБА_3 не є доказом того, що вона знала про існування заповіту. Стосовно пояснень ОСОБА_4, дійсно позивач забирала у неї документи своєї баби ОСОБА_3, а саме: паспорт та технічний паспорт на будинок, але ніякого заповіту там не було. Про те, що на неї складений заповіт ОСОБА_4 ніколи їй не говорила, так як вони фактично не спілкувалися. Твердження відповідача викладені у відзиві є необґрунтованими та нічим не підтверджені.

У судовому засіданні позивач та її представники позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Позивач додала, що вона виховує дітей сама, батько дітей не проживає разом з нею і дітьми. Додатково представник позивача адвокат Побиванець Ю.В. пояснив, що державний нотаріус Корсунь -Шевченківської державної нотаріальної контори після відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_3 на підстав заяви ОСОБА_2 повинен був перевірити наявність інших спадкоємців, зокрема за пошуком спадкоємців за заповітом. Після цього, з'ясувавши наявність заповіту, повідомити про це спадкоємця за заповітом зокрема ОСОБА_1 в тому числі шляхом розміщення оголошення в пресі проте таких заходів нотаріус не зробив та лише через пів року після надходження від ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини 11.06.2020 нотаріус 12.01.2021 направила позивачу повідомлення про необхідність встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. Ще однією вагомою причини пропуску строку для прийняття спадщини являється те, що позивач не знала про існування заповіту напевно, оскільки останні три роки перед смертю, спадкодавець ОСОБА_3 страждала на психічні розлади, сам заповіт був вчинений у 2004 році, коли позивачу було лише десять, а тому не могла в повній мірі усвідомлювати правових наслідків складення заповіту навіть при умові, якщо такі розмови з боку бабусі велись у її присутності. Останнім терміном для подачі заяви на прийняття спадщини припав на 04.04.2020, коли на території України був введений жорсткий карантин, зокрема був обмежений рух транспорту в тому числі заборонено міжміське сполучення. Зокрема Постановою КМУ № 215 від 16.03.2020 заборонено з 12.00 год. 18.03.2020 до 12.05.2020 регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньо обласному і міжобласному сполученні. Також в даний період був обмежений прийом громадян нотаріусами за місцем поживання позивача, адже для подачі заяви про прийняття потрібно подати заяву і засвідченим нотаріусом підписом особи, яка подає заяву на прийняття спадщини, тому позивач навіть при умові наявності в неї заповіту на руках не мала б об'єктивної можливості надіслати вчасно належними чином оформлену заяву, так як вона має на утриманні двох малолітніх дітей, які в той час хворіли, що стверджується медичними документами. В той же час нотаріусами за рекомендацією Мінюсту було обмежено прийом громадян.

Представник відповідача адвокат Бочаров О.М. у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав указаних у відзиві на позовну заяву. Додав, що позивач була спадкоємцем першої черги за правом представлення, а тому мала право подати заяву про прийняття спадщини і у випадку відсутності заповіту. Відповідний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №671/308/20.

Представник Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явився. Завідувач Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори подала до суду заяву про розгляд справи без участі представника нотаріуса.

Свідок ОСОБА_4, яка є рідною сестрою спадкодавця ОСОБА_3, у судовому засіданні пояснила, що вона проживала поруч із померлою.У 2017-2018 роках остання принесла їй заповіт та домову книгу. Через тиждень позивач забрала у неї заповіт. Позивач не доглядала за хворою ОСОБА_3, яка проживала у веранді домоволодіння. Родичі постійно говорили позивачу, що їй необхідно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Свідок ОСОБА_5, яка є рідною сестрою спадкодавця ОСОБА_3, у судовому засіданні пояснила, що вона знала, що сестра склала заповіт на користь позивача, так як була домовленість про те, що відповідачу ОСОБА_3 купила трьохкімнатну квартиру, а будинок буде належати за заповітом позивачу. Відповідач була ображена на ОСОБА_3 та могла до неї роками не ходити. Свідок сама не бачила заповіту і не знає чи бачила заповіт позивач і чи знала вона про його існування. ОСОБА_3 ніколи не говорила про те, що заповіт передала на зберігання ОСОБА_4 У веранду домоволодіння ОСОБА_3 сама переселилася для зручності, так як була хвора і маленькі діти їй заважали.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що вона є мамою біологічного батька малолітніх дітей позивача. Проживала у будинку спадкодавця деякий час з січня 2016 року, оскільки позивачу було тяжко з маленькими дітьми та хворою ОСОБА_3 Між відповідачем та ОСОБА_3 були недобрі відносини. ОСОБА_3 ображалася на відповідача, оскільки остання не провідувала її. Розмова про заповіт із ОСОБА_3 була, але свідок не бачила заповіту.

Свідок ОСОБА_7, яка є сусідкою позивача та померлої ОСОБА_3, у судовому засіданні пояснила, що між померлою та позивачем були гарні відносини. ОСОБА_3 виховувала і навчала позивача, як рідну дитину. ОСОБА_3 говорила, що будинок буде належати позивачу.

Заслухавши сторони, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, щовідповідно до заповіту від 13.08.2004, посвідченого державним нотаріусом Золотоніської міської нотаріальної державної контори Компанієць О.Г., зареєстровано в реєстрі за № 1855, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, взагалі все те, що буде належати їй і на що вона за законом матиме право ОСОБА_1.

Згідно з свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 14.09.2001, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 31.05.2012 у справі № 2306/2188/12, яке набрало законної сили ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4 оголошено померлою з дня набрання рішенням законної сили.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Золотоніської міської ради від 22.06.2006 № 513 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, призначено опікуном над малолітньою онукою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

04 жовтня 2019 року померла ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підстав свідоцтва про право на спадщину) № 60494751 від 10.06.2020.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зауважує, що у заповіті від 13.08.2004, посвідченому державним нотаріусом Золотоніської міської нотаріальної державної контори Компанієць О.Г., зареєстровано в реєстрі за № 1855, ОСОБА_3 заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, взагалі все те, що буде належати їй і на що вона за законом матиме право ОСОБА_1.

Водночас відповідно до паспорта громадянина України № НОМЕР_2, виданого 31.01.2020 та свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 14.09.2001, прізвище, ім'я та по батькові позивачки зазначено - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У даному положенні йдеться про умови, за яких можливе встановлення інших юридичних фактів, до таких умов віднесено: а) встановлюваний факт повинен бути юридичним, тобто від його встановлення у особи виникають, змінюються та припиняються особисті майнові права; б) якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Пленум Верховного Суду України у постанові №5 від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», роз`яснив, що такі справи розглядаються, якщо згідно із законом, такі факти породжують юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Враховуючи, що між сторонами наявний спір про право, встановлення факту, що в заповіті ОСОБА_3 від 13.08.2004, посвідченому державним нотаріусом Золотоніської міської нотаріальної державної контори Компанієць О.Г., зареєстровано в реєстрі за № 1855, належить розуміти замість неправильного прізвища спадкоємиця ОСОБА_1 правильне ОСОБА_1 - пов'язане з наступним вирішенням спору про право, законом не визначено іншого порядку його встановлення, а також те, що у разі встановлення такого юридичного факту, допущеної описки в заповіті, у заявника виникають майнові права щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, суд приходить до висновку, що дана технічна помилка (описка) у вказаному заповіті не впливає на його дійсність.

Наведене узгоджується з позицією викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 397/1396/19 (провадження № 61-14040 св 20), з якої вбачається, що технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення, оскільки він містить особистий підпис заповідача, який свідчить та підтверджував його дійсні наміри.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом, суд зазначає про таке.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ч. 1 ст. 1217 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті

Згідно з ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

Згідно з ч. 1 ст. 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Частиною першою статті 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1258 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 20.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Суд, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини.

При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Позивач та її представники посилалися на те, що вона не була обізнана у тому, що спадкодавець склала заповіт, яким заповідала спадкове майно позивачу. Строк прийняття спадщини був з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 04.04.2020, саме в цей час малолітні діти позивача хворіли, про що в матеріалах справи є відповідні медичні довідки (а.с. 37-42), на території України був введений жорсткий карантин, що зумовило пропуск стоку звернення до нотаріальної контори.

Крім зазначеного, позивач зазначала про те, що вона не знала про існування заповіту, тому що його текст було знайдено у будинку спадкодавця випадково на початку червня 2020, вже тоді як минув строк для прийняття спадщини. Заповіт був складений 13.08.2004, коли позивачу було десять років.

Постановою Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17 були зроблені висновки про те, що необізнаність про існування заповіту є поважною причиною пропуску строку звернення до нотаріальної контори.

Так, у зазначеній постанові наголошується, що за загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, зокрема пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Аналогічні причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як поважні, наведені також у постанові Верховного суду від 10 січня 2019 року у справі № 205/8697/16-ц (провадження № 61-39620св18). Окрім того, у вказаній постанові враховано також незначний період пропуску строку для прийняття спадщини.

Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Покази свідка ОСОБА_4 про те, що позивач знала про наявність заповіту і він перебував у неї, суд не бере до уваги, оскільки вони не підтверджені іншими доказами у справі та поясненнями інших свідків.

При розгляді справ про надання додаткового строку для прийняття спадщини судом застосовуються інші, порівняно із поновленням строку позовної давності, підстави для визнання причин пропуску цього строку поважними.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Згідно з пунктом 1.2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття (пункт 3.2 глави 10 розділу II Порядку № 296/5). Пунктом 3.16 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 передбачено, що суд може визначити спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Отже, на нотаріуса покладено обов`язок щодо повідомлення спадкодавця про необхідність подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи листа Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори від 12.01.2021 № 9/02-14, адресованого ОСОБА_1, в нотаріальній конторі за заявою дочки померлої ОСОБА_2 від 19.02.2020, заведена спадкова справа № 22/2020 від 25.02.2020, яка є спадкоємицею першої черги за законом. ОСОБА_1 направила заяву в державну нотаріальну контору 11.06.2020 на прийняття спадщини за заповітом. Термін прийняття спадщини згідно ст.. 1270 ЦК України встановлюється терміном шість місяців з часу відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 04.04.2020. Крім того, заповіт від імені ОСОБА_3 був посвідчений на ім'я «ОСОБА_1». Для оформлення спадщини на спадкове майно за заповітом після смерті ОСОБА_3 позивачу рекомендовано звернутися до суду для продовження строку прийняття спадщини та тлумачення заповіту.

Вирішуючи спір, суд врахуває, що пропуск строку для прийняття спадщини є незначним. Так, позивач повинна була подати заяву про прийняття спадщини у період із ІНФОРМАЦІЯ_1 по 04.04.2020. Звернулась з відповідною заявою до нотаріуса 11.06.2020, тобто пропустила зазначений строк на два місяці і декілька днів, який суд, враховуючи обставини, вважає незначним.

Встановивши, що позивач була необізнана про наявність заповіту, перебування на утриманні малолітніх дітей, одна з яких - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, в період з 04.02.2020 по 15.04.2020 хворів, постановою КМУ № 215 від 16.03.2020 на території України був установлений карантин (заборонено з 12.00 год. 18.03.2020 до 12.05. 2020 регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньо обласному і міжобласному сполученні; був обмежений прийом громадян нотаріусами), оскільки нотаріусом не були здійснені повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом і відповідь позивачу про розгляд її заяви від 11.06.2020 про прийняття спадщини направлено нотаріусом лише 12.01.2021, незнаний строк пропуску подання заяви про прийняття спадщини, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку прийняття спадщини, що відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України є підставою для визначення їй додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

При цьому суд враховує також вимоги розумності та справедливості. Згідно зі ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Суд враховує, що у даному випадку необізнаність про існування заповіту, хвороба дитини та нездійснення нотаріусом повідомлень та викликів спадкоємця за заповітоммогли стати поважною причиною для незверення у нотаріальну контору.

До того ж суд враховує що існувала воля спадкодавця на передання спадкового майна позивачу, ця воля втілена у заповіті та має поважатися при вирішенні питання про подальшу долю спадкового майна.

Також при вирішенні даної справи суд зауважує, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

З приводу застосування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові по справі № 671/308/20 суд зазначає таке. У справі № 671/308/20 правовідносини виникли у зв'язку із спадкуванням позивачем, яка є спадкоємцем першої черги після смерті батька. У справі, яка розглядається, позивач можливо мала право на спадкування за законом як спадкоємець першої черги за правом представлення (з матеріалів справи неможливо визначити, що ОСОБА_9 є матір'ю позивача та донькою померлої і даний факт не встановлюється судом, оскільки не оспорювався сторонами), що передбачено ст. 1266 ЦК України, але встановлені обставини даної справи не є подібними, тому суд не застосував до спірних правовідносин висновки, викладені у справі № 671/308/20.

Окрім того, суд вважає за необхідне зауважити, що визначення для спадкоємця поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини є занадто оціночним судженням. Суцільне заперечення іншою стороною поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, наведеної позивачем (спадкоємцем), по суті нівелює застосування положень ч. 3 ст. 1272 ЦК України, а зайвий судовий формалізм не може бути виправданим у сфері захисту прав і законних інтересів громадян, пов`язаний, у тому числі, з набуттям права власності в порядку спадкування.

З огляду на викладене, суд вважає можливим задовольнити вимоги про визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 315, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) до ОСОБА_2 (проживає за адресою: АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4), третя особа Корсунь-Шевченківська державна нотаріальна контора(місцезнаходження: провул. Г.Жаданенка, 4-А, м. Корсунь-Шевченківський, Черкаська обл.; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02901291) про встановлення факту належності заповіту, визнання причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними та встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщинизадовольнити.

Встановити, що заповіт від 13.08.2004, посвідчений державним нотаріусом Золотоніської міської державної нотаріальної контори Компанієць О.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1855, складений на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тривалістю два місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1362 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пп.15.5 п.15 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до або через відповідні суди.

Повний текст судового рішення складено 06.09.2021.

Суддя: К.М. Ушакова