Рішення № 99422022, 06.09.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/74/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2021 Справа № 908/1284/21

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 6)

до відповідача Концерну «Міські теплові мережі», (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137)

про стягнення 1902738,95 грн.

Суддя Зінченко Н.Г.,

при секретарі судового засідання Гасумян М.М.

За участю представників сторін:

від позивача – Остапенко В.М., на підставі довіреності № 14-339 від 22.12.2020 (адвокат);

від відповідача – Корнієць О.А., на підставі довіреності № 983/20-19 від 29.12.2020;

07.05.2021 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. № 39/5-2905-21 від 16.04.2021 (вх. № 1366/08-07/21 від 07.05.2021) Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя про стягнення 1902738,95 грн. заборгованості за договором про постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019, в тому числі: 539380,98 грн. 3 % річних, 755052,79 грн. інфляційних втрат та 608305,18 грн. пені.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2021 справу № 908/1284/21 за вище вказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1284/21 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/74/21, підготовче засідання призначено на 02.06.2021.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.06.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/1284/21 до 10.08.2021, підготовче засідання відкладено на 12.07.2021.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.07.2021 закрито підготовче провадження у справі № 908/1284/21 та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 09.08.2021.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.08.2021 розгляд справи відкладено на 06.09.2021.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.08.2021 задоволено клопотання Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ про участь у судовому засіданні 06.09.2021 о 10:00 год. по справі № 908/1284/21 в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку .

Судове засідання 06.09.2021 проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв`язку «EASYCON», здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

До системи відеоконференцзв`язку «EASYCON» 06.09.2021 приєднався представник позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.09.2021 приймав участь безпосередньо в приміщені суду.

В судовому засіданні 06.09.2021 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655 ЦК України, ст., ст. 20, 173-175, 193, 216, 230-232 ГК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на виконання укладеного сторонами договору постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 ним передано у власність відповідача у період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року природний газ на загальну суму 68621163,57 грн., оплата вартості якого останнім здійснювалась несвоєчасно, що є порушення умов господарського зобов`язання. У зв`язку із цим, приймаючи до уваги умови договору та приписи діючого законодавства, позивачем нараховані відповідачу 539380,98 грн. 3 % річних, 755052,79 грн. інфляційних втрат та 608305,18 грн. пені за порушення строків розрахунків за договором постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати, 3 % річних та пеню в загальному розмірі 1902738,95 грн. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 28541,08 грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у Відзиві на позовну заяву вих. № 2737/20 від 28.05.2021 (вх. № 11030/08-08/21 від 28.05.2021) і Запереченнях на відповідь на відзив вих. № 3067/20 від 10.06.2021 (вх. № 12119/08-08/21 від 11.06.2021). Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач зазначив, що на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі сума основного боргу по договору постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 відсутня. При цьому відповідач не заперечує факту несвоєчасного здійснення розрахунків перед позивачем за вказаним договором. Проте відповідач просить суд врахувати, що у період дії договору постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки (надалі – Постанова № 217). Таким чином, оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Постанова № 217 є обов`язковою для виконання, в силу приписів ст. 117 Конституції України всіма учасниками, на яких вона розповсюджується. Розрахунки за поставлений позивачем природний газ за договором № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 на суму 68621163,57 грн. здійсненювалися відповідачем через розподільчі рахунки, відповідно до Постанови № 217. Право власності на кошти, що надходять від споживачів теплової енергії відповідач набуває тільки після здійснення розподілу коштів і повернення їх у відсотку, що залишився на його поточному рахунку. Приписи вказаного вище законодавства з фінансування оплати комунальних послуг в даному випадку є публічно-правовими й не можуть бути змінені сторонами цивільних (договірних) правовідносин, заснованих на вільному волевиявленні, юридичній рівності та майновій самостійності їх учасників. Також відповідач зазначає, що з огляду на особливості здійснення господарської діяльності в сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб`єктами, що здійснюють господарську діяльність в цій сфері, відповідач не має можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у зв`язку з чим вина Концерну «МТМ» у простроченні платежів за договором відсутня, тому і відсутній склад правопорушення, що згідно зі ст. 614 ЦК України позбавляє позивача права застосовувати до боржника заходи відповідальності, передбачені умовами договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України. На підставі викладеного відповідач просить суд в задоволені позову відмовити повністю.

Також у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відзив на позовну заяву відповідачем заявлені клопотанням про зменшення заявленої позивачем до стягнення пені на 99,9 % та розстрочення виконання рішення суду у даній справі строком на 12 місяців. В обґрунтування вказаних клопотань відповідач зазначає, що Концерн «МТМ» є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і природний газ споживається відповідачем не для власних потреб, а для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів. За результатами фінансово-господарської діяльності: дефіцит коштів за 12 місяців 2019 року становить - 469691,6 тис.грн); дефіцит коштів за 12 місяців 2020 року становить - 625921,4 тис.грн). Прострочення відповідачем платежів за договором спричинено також невідповідністю діючого тарифу на теплову енергію (послуг з централізованого опалення, підігріву питної води) економічно обґрунтованому рівню витрат. Надходження від споживачів теплової енергії - це єдиний дохід відповідача. Відсутність основного боргу за договором підтверджує, що відповідач практично щоденно здійснював оплату, тобто добросовісно вживав всіх можливих заходів для виконання зобов`язання за договором, вищезазначеним підтверджується, що в діях відповідача відсутня вина, як необхідна умова для покладання на нього відповідальності за порушення зобов`язання. В той же час, доказів, що порушення відповідачем строків розрахунків за постачання газу призвело до виникнення збитків в сумі, заявленої до стягнення пені саме з вини відповідача, позивач до суду не наддав. Стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат у даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси інших споживачів - бюджетних та не бюджетних установ, організацій та населення, що може призвести до збільшення заборгованості відповідача перед позивачем. Стягнення заборгованості з відповідача одноразово призведе до дестабілізації роботи підприємства (зрив опалювального періоду 2021-2022 років, банкрутство Концерну «МТМ»), у тому числі щодо невиконанням ним зобов`язань перед контрагентами зі сплати за електричну енергію, холодне водопостачання, природний газ (на 21.05.2021 року загальна сума боргу складає 1376156306,537 грн.) та виплати заробітної плати працівниками підприємства. Агресивна політика позивача по відношенню до відповідача щодо стягнення непомірних фінансових санкцій є руйнівним, дестабілізуючим фактором в роботі підприємства теплокомуненерго. Також відповідач просить суд врахувати, що запровадження на території України постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (з подальшими змінами) карантину, який наразі триває, із запровадженням відповідних заборонюючих та обмежувальних карантинних заходів внесло корективи у ведення діяльності відповідача та стало причиною значного зростання обсягу заборгованості споживачів теплової енергії перед відповідачем.

Позивач на підставі ст. 166 ГПК України надав Відповідь на відзив б/н і б/д (вх. № 11900/08-08/21 від 08.06.2021), в якій, зокрема зазначив, що посилання відповідача на те, що розрахунки між позивачем та відповідачем проводяться тільки з використанням рахунків із спеціальним режимом використання, є необґрунтованими та безпідставними. Відповідач мав передбачену договором можливість сплачувати кошти, перераховуючи з власних рахунків на рахунки зі спеціальним режимом використання, тим самим міг та мав впливати на стан рахунку. Законодавством встановлено обов`язок здійснювати розрахунки виключно через рахунки зі спеціальним режимом використання, однак, саме для споживачів газу, законодавством не встановлено заборони на проведення оплат шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2017 № 217 затверджено «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу на якого покладено спеціальні обов`язки». Даною постановою встановлено механізм затвердження нормативів відрахування коштів для теплопостачальних організацій, постачальників природного газу, газотранспортних підприємств, газорозподільних підприємств. На думку позивача, дане регулювання нормативу розподілу коштів надає можливість відповідачу впливати на порядок та строк розрахунків тим самим уникнути виникнення заборгованості шляхом здійснення остаточного розрахунку перед позивачем та отримання у подальшому від споживачів суми, еквівалентної сумі, перерахованій позивачу для погашення заборгованості. Позивач вказує на те, що жодним нормативним актом не встановлено заборону здійснення розрахунків поза межами механічного автоматичного розподілу коштів, відтак відповідач мав передбачену умовами Договору та нормативними актами можливість впливу на стан розрахунків. Відносно клопотань відповідача про зменшення пені та розстрочення виконання судового рішення позивач зазначив, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. Незадовільний фінансовий стан підприємства не є безумовною підставою для зменшення пені та розстрочки виконання рішення суду. Ті обставини, що відповідач є комунальним підприємством теплопостачання, на думку позивача, не впливають на обов`язок відповідача виконувати свої договірні зобов`язання перед позивачем та, відповідно, не виключають його вини у виникненні заборгованості. Позивач наголошує, що збитковість підприємства не є тією виключною обставино у спірних правовідносинах, що ускладнює виконання рішення або робить його неможливими. Відповідачем не наведено жодних обставин, які існують в реальності та будуть перешкоджати виконанню судовому рішенню. Таким чином, позивач заперечує проти зменшення розміру пені та розстрочення виконання рішення суду. Враховуючи зазначене, позивач вважає наявними підстави для задоволення позовних вимог.

Розглянувши зібрані у справі письмові докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ

01.10.2019 Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Постачальник) та Концерном «Міські теплові мережі» (відповідач у справі, Споживач) укладений Договір постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 (далі – Договір).

Відповідно до Статуту Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 1044, та постанови Кабінету Міністрів України № 226 від 06.03.2019 «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» змінено тип Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменувати його в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач у справі) є правонаступником прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

До вказаного Договору постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 сторонами підписані Додаткові угоди № 1 від 22.10.2019, № 2 від 29.10.2019, № 3 від 12.11.2019, № 4 від 28.11.2019, № 5 від 09.12.2019, № 6 від 26.12.2019, № 7 від 28.12.2019, № 8 від 28.01.2020, № 9 від 29.01.2020, № 10 від 24.02.2020, № 11 від 28.02.2020, № 12 від 23.03.2020, № 13 від 30.03.2020, № 14 від 29.04.2020, № 15 від 30.04.2020, № 16 від 22.05.2020, № 17 від 29.05.2020, № 18 від 22.06.2020, № 19 від 30.06.2020.

Відповідно до п., п. 1.1- 1.3 Договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які на є бюджетними установами/організаціями. За цим Договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України.

Умовами п. 3.8. 3.11. Договору визначено, що приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані Споживачем в той період (періоди), коли Споживач був включений до Реєстру Постачальника, що підтверджується Споживачем в акті приймання-передачі газу. В акті приймання-передачі природного газу ціна на природний газ має відповідати ціні, зазначеній в Прейскуранті на відповідний період, також має бути врахований тариф на послуги з транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розділ 4 цього Договору). Споживач зобов`язується надати Постачальнику не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом:

- копію акту про надання послуг з розподілу природного газу за розрахунковий період, складеного між Споживачем та оператором ГРМ (для Споживачів, об`єкти яких приєднані до газорозподільних мереж);

- інформацію за підписом уповноваженої особи Споживача стосовно обсягів природного газу, використаних виключно в період (періодах) розрахункового періоду, коли він був включений до Реєстру споживачів Постачальника (відповідно до п. 3.8 Договору), з розбивкою цих обсягів природного газу за категоріями використання газу (у тому числі згідно з цим Договором). Цю розбивку Споживач розраховує самостійно, несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації. Зазначена інформація не підлягає перевірці з боку Постачальника і приймається Постачальником як підтвердження фактично використаних споживачем обсягів газу в розрахунковому періоді;

- підписані Споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного у розрахунковому періоді природного газу згідно із цим Договором і з урахуванням пункту 3.8 цього Договору, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, повертає Споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання Постачальником акта приймання-передачі природного газу Постачальник письмово повідомляє Споживача про причини такого непідписання акта. Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання Постачальником своїх зобов`язань за цим Договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді.

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Відповідно до п. 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим Договором.

В п. 7.2 Договору встановлено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього Договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 17,8 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Додатковою угодою № 8 від 28.01.2020 з 01.01.2020 внесено зміни в пункт 7.2 Договору, якими передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього Договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 14,2 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з п. 11.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 15 від 30.04.2020) Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу за період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року, а останній прийняв у власність природний газ, передбачений умовами Договору на загальну суму 68621163,57 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу за вказаний період, які підписані сторонами без зауважень та заперечень. (Належним чином посвідчені копії актів залучені до матеріалів справи)

Відповідач факт отримання від позивача на підставі Договору постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 у період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року природного газу на загальну суму 68621163,57 грн. не заперечив.

На час вирішення спору в суді кошти за отриманий природний газ за Договором постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 сплачені відповідачем в повному обсязі.

Разом із тим, фактичні обставини справи свідчать та відповідачем не заперечується факт, що зобов`язання щодо своєчасної оплати фактично отриманого газу за вказаний позивачем період, як то встановлено в п. 5.1 Договору, не виконані, що стало підставою для нарахування позивачем штрафних та компенсаційних санкції у відповідності ст., ст. 661, 625 ЦК України, а також звернення з позовом у даній справі до суду за їх стягненням.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічні приписи містять ст., ст. 525, 526 ЦК України.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини сторін є Закон України «Про ринок природного газу» № 329-VIІІ від 09.04.2015.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Приписами п. 2 ч. 2 ст. 13 цього ж Закону передбачений обов`язок споживача природного газу забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Укладаючи Договір постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо його виконання, однак відповідач покладений на нього обов`язок щодо своєчасної оплати за фактично прийнятий природний газ у встановлений договором строк не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених Договором, доведений позивачем.

Отже, фактичні обставини справи свідчать, що зобов`язання з оплати поставленого природного газу з боку відповідача виконані неналежним чином.

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (ч. 6 ст. 231 ГК України)

Згідно із ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до ст., ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19 сформульована правова позиція, що, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина 3 статті 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Матеріали справи свідчать, що позивач за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за Договором постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 нарахував відповідачу пеню за порушення строків оплати вартості поставленого природного газу в сумі 608305,18 грн. за загальний період з 27.12.2019 по 17.04.2020 на підставі п. 7.2 Договору.

Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» правильність наданого позивачем розрахунку пені, суд дійшов до висновку, що даний розрахунок не порушує норми законодавства та виконаний правильно, розмір пені за порушення відповідачем строків розрахунків за Договором постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 за загальний період з 27.12.2019 по 17.04.2020 становить 608305,18 грн.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена обґрунтовано, заснована на законі та підлягає задоволенню судом в заявленому позивачем розмірі 608305,18 грн.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню, на 99,9 %, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту наведених норм вбачається, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.

При застосуванні частини 3 ст. 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, до обставин, що ускладнюють виконання рішення відповідач відносить складний фінансовий стан підприємства, збитковість підприємства, соціальну значимість підприємства, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, проведення розрахунків за спожитий газ відповідно до Порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014. Разом з тим в обґрунтування клопотання про зменшення пені відповідач посилається на відсутність основного боргу за Договором, незначність прострочення виконання обов`язку з оплати природного газу, відсутність вини у затримці платежів за Договором.

Матеріали справи свідчать, що відповідач прострочив виконання обов`язку з оплати поставленого природного газу за Договором.

Зменшення розміру пені на 99,9 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

В свою чергу, нарахована позивачем пеня в розмірі 608305,18 грн. базується на умовах Договору постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019, які в силу закону є обов`язковими для виконання, у тому числі для відповідача. Укладаючи вказаний Договір, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на його умови, в тому числі і щодо нарахування пені. Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Дослідивши наведені відповідачем обставини та подані в їх обґрунтування докази, суд вважає, що надані документи жодним чином не свідчать про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості і здійсненні з його боку конкретних дій щодо вжиття усіх можливих заходів для виконання зобов`язань за Договором постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що представлені відповідачем в обґрунтування свого клопотання докази не свідчать про винятковість розглядуваного випадку. Крім того, розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, суд вважає співрозмірним з порушенням.

З приводу посилань відповідача на запровадження на усій території України карантину з відповідними заборонюючими та обмежувальними карантинними заходами суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати» від 02.12.1997 № 671/97-ВР торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: ….. введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України … (ч. 2 ст. 14-1 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати» в редакції Закону України від 17.03.2020 № 530-ІХ).

Разом з тим, відповідачем до матеріалів справи не наданий сертифікат (чи інший документ) Торгово-промислової палати України чи уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат, який би засвідчував факт наявності форс-мажорних обставин (введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України) за відповідним зверненням Концерну «МТМ».

Крім того, судом приймається до уваги факт того, що запровадження на території України карантину з відповідними заборонюючими та обмежувальними карантинними заходами також має негативний вплив і на майнові інтереси позивача у справі.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем розрахунків за Договором постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

З наданих позивачем до матеріалів справи розрахунків вбачається, що нарахування 3 % річних здійснено за загальний період з 27.12.2019 по 31.01.2021, а нарахування інфляційних втрат – за загальний період з березня 2020 року по січень 2021 року.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок 3 % річних та встановлено, що даний розрахунок не порушує норми законодавства та виконаний правильно, розмір 3 % річних за порушення відповідачем строків розрахунків за Договором постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 за заявлений позивачем період становить 539380,98 грн.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 539380,98 грн. 3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що цей розрахунок позивачем виконаний правильно, розмір інфляційних нарахувань за порушення відповідачем строків розрахунків за Договором постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 за заявлений позивачем період становить 755052,79 грн.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 755052,79 грн. інфляційних втрат заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Відповідачем заявлено клопотання про розстрочку виконання рішення суду у даній справі строком на 12 місяців.

Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Умовою для надання розстрочки виконання рішення суду є встановлення судом факту наявності виняткових обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен врахувати викладені відповідачем обставини, матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

При цьому, надання заявникові розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, і закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання розстрочки.

Отже, визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Відповідно до приписів частин 1-3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Законодавець визначає, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

В обґрунтування клопотання про надання розстрочки відповідач зазначив, що основними споживачами теплової енергії є населення, бюджетні установи і організації, об`єкти соціальної сфери, інші суб`єкти господарювання, які здійснюють оплату за теплову енергію несвоєчасно та не у повному обсязі, мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. Технічна можливість відключення боржників відсутня. Здійснювати нарахування штрафних санкцій населенню на основний борг за спожиті послуги відповідач не має можливості. Відсутні реальні важелі впливу, адже згідно чинного законодавства України теплопостачальні підприємства не можуть нараховувати населенню ані штрафні санкції, ані збитки від інфляції. Заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 01.05.2021 року складає 1527083,41 грн.

Вказані обставини, відповідач вважає винятковими, оскільки вони перешкоджають своєчасно виконати рішення у спосіб та порядок визначені судом, а тому просить задовольнити його клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду.

На підтвердження викладених обставин відповідач надав суду наступні документи: звіти про фінансові результати (звіти про сукупний дохід) за 2019 рік, за 2020 рік, І квартал 2021 року, довідку про розподіл надходжень за теплову енергію від споживачів Концерну «МТМ» , довідку про розподіл надходжень за теплову енергію від споживачів Концерну «МТМ» , довідку про нормативи відрахувань із спеціальним режимом використання Концерну «МТМ» для НАК «Нафтогаз України», пояснення до банківських довідок про рух грошових коштів на поточних рахунках Концерну «МТМ», пояснення до банківських довідок про рух грошових коштів на поточних рахунках Концерну «МТМ».

З аналізу вищевказаних документів вбачається, що діяльність відповідача не є збитковою.

Викладені відповідачем обставини щодо скрутного матеріального становища не є винятковими, не спростовують наявність вини у простроченні виконання грошового зобов`язання. Суд зауважує, що всі підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (АТ НАК «Нафтогаз України») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому боргу за рішенням суду.

При цьому відповідачем не обґрунтована вимога про надання розстрочки виконання рішення суду саме строком на 12 місяців, не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження того, яким саме чином він буде щомісячно погашати заборгованість.

Крім того, слід зазначити, що складний фінансовий стан підприємства не є беззаперечною підставою для надання розстрочки виконання рішення. Неможливість виплати за судовим рішенням відповідачем має доводитися в загальному порядку.

Поряд з цим, надання розстрочки та відстрочки, у т. ч. зміну способу та порядку виконання рішення суду є правом, а не обов`язком суду. Посилання відповідача на обставини, які не підтвердженні засобами доказування, не вказують на ускладнення або неможливість виконання рішення суду та не є підставою для надання розстрочки суб`єкту господарювання.

Таким чином, оскільки посилання відповідача щодо ускладнення виконання рішення суду не підтверджені відповідними доказами, враховуючи заперечення позивача проти розстрочення виконання рішення, а також те, що поданими до відзиву (в якому викладено таке клопотання) доказами не підтверджено наявну загрозу банкрутства відповідача, відсутність майна, на яке можливо було б звернути стягнення, та відповідно винятковість обставин, які ускладнять виконання рішення, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про розстрочення виконання рішення на 12 місяців.

Втім суд звертає увагу відповідача, що він не позбавлений можливості звернутися із заявою в порядку ст. 331 ГПК України знову, надавши документи, які підтверджують наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, та відповідні докази.

Доводи відповідача щодо неможливості ним самостійно розпоряджатися грошовими коштами, які надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання не спростовують висновків суду, покладених в основу судового рішення, оскільки вказані обставини не звільняють відповідача від обов`язку здійснювати розрахунки за отриманий природний газ та не звільняють його відповідальності за порушення зобов`язання.

Гарантоване право позивача на захист своїх порушених прав та законних інтересів не може ставитись в залежність від порядку використання відповідачем грошових коштів, які знаходяться на рахунках зі спеціальним режимом використання і, відповідно, не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014, не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації як споживача в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі. Водночас положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 19.01.2021 у справі № 920/705/19.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України) (п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013).

Оцінивши у сукупності надані докази, зіставляючи майнові інтереси обох сторін, беручи до уваги факт того, що інфляційні процеси в державі також негативно впливають на майнові інтереси позивача у справі, суд не вбачає виключних підстав для надання відстрочки виконання рішення на 12 місяців.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача, надані в обґрунтування заперечень на позов, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя про стягнення 1902738,95 грн. заборгованості за договором про постачання природного газу № 4209/1920-КП-13 від 01.10.2019 задовольнити повністю.

2. Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі», (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) 608305 (шістсот вісім тисяч триста п`ять) грн. 18 коп. пені, 539380 (п`ятсот тридцять дев`ять тисяч триста вісімдесят) грн. 98 коп. 3 % річних, 755052 (сімсот п`ятдесят п`ять тисяч п`ятдесят дві) грн. 79 коп. інфляційних втрат та 28541 (двадцять вісім тисяч п`ятсот сорок одну) грн. 08 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 08» вересня 2021 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.