Рішення № 9942109, 13.05.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.05.10 р.                     Справа № 15/85пд                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Нєразік М.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Донецького комунального підприємства “Фармація” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 01976625)

до відповідача приватного підприємства “Бор-Дон” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 31875751)

про визнання договору постачання № ГБ-0000002 від 12.01.2009 р. недійсним

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Парфіло О.В. за довіреністю № 535/10–б від 10.03.2010 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Донецького комунального підприємства “Фармація” м. Донецьк до приватного підприємства “Бор-Дон” м. Донецьк про визнання договору постачання № ГБ-0000002 від 12.01.2009 р. недійсним.

Ухвалою суду від 15.04.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/85пд, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

До суду від позивача, Донецького комунального підприємства “Фармація”, 13.05.2010 р. надійшло клопотання без номеру та без дати, в якому позивач просить перенести судове засідання по справі на іншу дату у зв’язку з неможливістю представника позивача бути присутнім в судовому засіданні. Вказане клопотання суд відхилив з наступних підстав:

Згідно ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Таким чином, суд вважає, що керівник позивача або особа, яка виконує обов’язки керівника, у зв’язку з неможливістю попередньо визначеного представника позивача взяти участь в судовому засіданні мали можливість згідно вимог ст. 28 Господарського процесуального кодексу України визначити своєчасно іншу особу, яка буде представляти інтереси Донецького комунального підприємства “Фармація” в судовому засіданні по даній справі або представляти інтереси в суді особистою участю керівника.

Крім того, відсутність представника позивача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установленому порядку. В матеріалах справи є достатні документи для вирішення спору по суті. Витребувані судом ухвалою про порушення провадження у справі від позивача документи були представлені відповідачем. Про необхідність витребування від сторін будь–яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося. Сторони були повідомлені судом про дату та час проведення судового засідання належним чином, що унеможливлює порушення їх процесуальних прав в цій частині.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представника відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Предметом спору між сторонами у даній справі є договір поставки № ГБ–0000002/09–б від 12.01.2009 р., який в завіреній копії був представлений позивачем до суду. Спірний договір підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками. При цьому від імені ДКП „Фармація” „Аптека № 513” договір укладався завідуючою аптеки Сорокіною Н.Ф., що діяла на підставі довіреності, від імені ПП “Бор-Дон” – директором Бороновською Н.І., що діяла на підставі статуту, тобто уповноваженими особами укладати такі договори. Про відсутність повноважень цих осіб укладати спірний договір до суду не заявлялось, будь-яких доказів з цього питання не представлялося.

Підставою недійсності спірного договору позивач вважає наступні обставини:

1)          Відповідач навмисно ввів позивача в оману щодо порядку оплати отриманого товару, оскільки під час переговорів сторони нібито домовились про укладення договору з таким порядком проведення розрахунків, який передбачав би здійснення оплати переданого товару протягом не менше 90 календарних днів;

2)          Умови договору не містять ціну товару та загальну ціну договору, оскільки договір з цих питань має відсилки на видаткові накладні. При цьому позивач посилається на ч. 1 ст. 695 ЦК України як на норму, регламентуючу те, що істотною умовою договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару.

Відповідач надав до суду відзив № 564/10–б від 30.04.2010 р. на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує тим, що позивач протягом дії спірного договору жодного разу не порушував питання про введення його в оману стосовно кількості днів відстрочення здійснення платежу за отриманий товар; поставлений відповідачем товар прийняв, підписавши видаткові накладні без будь–яких заперечень; здійснив часткову оплату отриманого товару, про що свідчать банківські виписки, призначенням платежу в яких вказана оплата за медикаменти згідно спірного договору. Завірені копії банківських виписок додані до відзиву. При цьому відповідач звертає увагу суду на той факт, що позивач безпідставно посилається на ч. 1 ст. 695 ЦК України, оскільки спірним договором передбачено відстрочення платежу, а не розстрочка, тобто перенесення на більш пізній строк сплати платежу, а не розподіл суми платежу на декілька строків сплати. Крім того, відповідач зазначає, що відсутність визначення конкретної ціни товару в договорі не є підставою для визнання такого договору недійсним, при тому, що сторони узгодили між собою порядок погодження ціни за одиницю та порядок визначення загальної вартості товару.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку:

Сторони дійсно уклали договір поставки № ГБ–0000002/09–б від 12.01.2009 р., який містить умови про те, що асортимент, кількість та ціна товару (лікарські засоби та вироби медичного призначення) зазначаються у видаткових накладних протягом періоду дії цього договору. При цьому, товар вважається таким, що поставлений на умовах цього договору, незалежно від наявності в накладних посилання на договір і якщо товар поставлений протягом його дії. Пунктом 9.1 договору передбачено, що він вступив в силу з моменту підписання його сторонами та діяв до 31.12.2009 р. включно, але в будь–якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором.

Відповідно до п. 2.5 договору сторони дійшли взаємної згоди, що всі поставлені партії товару, що здійснюються за період дії цього договору за накладними, незалежно від зазначення в них як підстави цього договору, вважаються поставками, здійсненими на умовах цього договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна кожного найменування товару вказується в накладній зі складу постачальника. Приймання покупцем товару і підписання накладної довіреною особою покупця є згодою покупця з найменуванням, асортиментом, кількістю, ціною, встановленою постачальником, і вважається узгодженою сторонами.

Відповідно до п. 3.5 договору вартість цього договору визначається сумарною вартістю поставленого за цим договором товару протягом усього строку його дії.

Таким чином, сторони під час підписання спірного договору поставки визначили порядок погодження істотних умов договору щодо асортименту, кількості та ціни товару шляхом підписання видаткових накладних.

На виконання ухвали суду від 15.04.2010 р. відповідач надав до суду завірені копії видаткових накладних: № ГБ–000157 від 10.02.2009 р., № ГБ–000217 від 05.03.2009 р., № ГБ–000250 від 16.03.2009 р., № ГБ–000249 від 16.03.2009 р., № ГБ–000253 від 17.03.2009 р., № ГБ–000264 від 18.03.2009 р., № ГБ–000263 від 18.03.2009 р., № ГБ–000725 від 01.10.2009 р., № ГБ–000729 від 06.10.2009 р., № ГБ–000800 від 28.10.2009 р., № ГБ–000894 від 26.11.2009 р., № ГБ–000895 від 26.11.2009 р. Кожна з вказаних накладних містить найменування товару, його кількість, ціну одиниці товару та загальну суму вартості товару, отримувачем товарно–матеріальних цінностей вказано саме ДКП „Фармація” „Аптека № 513”, в графах „Відвантажив” та „Отримав” містяться підписи представників позивача та відповідача, скріплені печатками. Кожна з видаткових накладних була виписана в період дії спірного договору, тобто з 12.01.2009 р. по 31.12.2009 р., тому товар, переданий за цими видатковими накладними, вважається таким, що поставлений на умовах договору № ГБ–0000002/09–б від 12.01.2009 р.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ціна на товар та загальна ціна договору є істотними умовами договорів поставки (купівлі-продажу) товару. Сторони при укладанні спірного договору поставки в добровільному порядку погодили умови того, що всі істотні умови цього договору щодо асортименту, кількості, ціни за товар та строку оплати з відстроченням платежу будуть визначені у видаткових накладних. Введення відповідачем позивача в оману при підписанні договору не підтверджується матеріалами справи та обставинами, викладеними самим позивачем у позовній заяві. Так, позивач стверджує про те, що під час переддоговірних переговорів сторони дійшли згоди щодо укладення договору поставки за умови проведення розрахунку за отриманий товару протягом не менше 90 календарних днів. Відповідач підготував проект спірного договору та запросив представників позивача для укладення договору. Позивач вказує, що у видаткових накладних відповідач зазначив строк оплати протягом 90 днів.

З пункту 3.3 спірного договору вбачається, що товар оплачується шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок протягом 14 календарних днів з дня постачання згідно п. 2.3 цього договору.

При цьому позивач підписав договір поставки № ГБ–0000002/09–б від 12.01.2009 р. саме в такій редакції та скріпив підпис відбитком печатки. Сторони своїми фактичними діями підтвердили його виконання в частині отримання товару та здійснення його часткової оплати однією стороною (покупцем, позивачем у даній справі), та поставки товару іншою стороною (постачальником, відповідачем у даній справі). При цьому обидві сторони не заперечують факти поставки товару саме на виконання умов спірного договору. Таким чином, з боку як позивача, так і відповідача умови спірного договору виконувалися, будь-які докази, що викривають його оману при укладенні такого договору, судом не встановлені.

Постановою № 9 від 06.11.2009 р. Пленуму Верховного Суду України встановлено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач не довів належними доказами наявність умислу в діях відповідача; істотність значення обставин, щодо яких його нібито було введено в оману; сам факт обману. На підставі викладеного суд вважає вимоги позивача про визнання недійсним спірного договору поставки необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати у зв’язку з відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12; 33-34; 36; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 13.05.2010 р. оголошено рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Суддя