Рішення № 99417249, 07.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2021 року м. Київ № 640/6253/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві пропро скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві та просить суд:

- визнати неправомірним статус фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві скасувати рішення про нарахування єдиного соціального внеску і відповідного боргу (недоїмки) за 2017-2020 роки, як таких, що не мають підстав.

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві відізвати вимогу до виконавчої служби щодо виконавчого провадження ВП №61471058;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві виправити неправомірний статус фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в інформаційній системі Державної податкової служби України;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві проінформувати про виправлення Пенсійний фонд України;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві скасувати штрафні санкції та нарахування пов`язані з відповідним боргом/недоїмкою;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві в повному обсязі відшкодувати збитки (судовий і апеляційний збір) пов`язані з розглядом цієї справи.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що не є фізичною особою-підприємцем, а єдиний внесок за нього сплачується його роботодавцем, що, в свою чергу, виключає правомірність прийнятого відповідачем рішення.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній стверджує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, контролюючий орган вказує, що позивач перебуває на обліку як ФОП на загальній системі оподаткування з 17.09.2003 року по дату подання відзиву на позовну заяву і в останнього обліковується автоматичні нарахування єдиного внеску за січень-грудень 2017 року, I-IV квартали 2018 року в сумі 9828,72 грн., за I-IV квартали 2019 року в сумі 11016,72 грн., за I-III квартали 2020 в сумі 8495,30 грн. Також, відповідачем повідомлено, що звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період перебування на обліку позивачем не подавались.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

17.05.2019 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-276859-17, якою повідомлено ОСОБА_1 про наявність боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн. станом на 30.04.2019 та вимагається сплатити таку недоїмку протягом 10 календарних днів з дня отримання вимоги.

ОСОБА_1 категорично не погоджується зі спірним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає до скасування, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.20013 року №755-IV (далі - Закон №755-IV) в частині відносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон №2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно із положеннями пункту 2 частини 4 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Аналіз наведеного дає суду підстави вважати, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року №440/2149/19.

Згідно наявної довідки Форми ОК-7 за період, зокрема, з 2016 по лютий 2020 року єдиний внесок за позивача сплачувався його роботодавцем.

Тобто, в період виникнення заборгованості, яка вказана у вимозі про сплату боргу (недоїмки) позивач був найманим працівником і внески за нього були сплачені його роботодавцем.

Між тим, згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Верховною Радою України 01.07.2010 року прийнято Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», яким пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» викладено в такій редакції: усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру».

Тобто, усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них.

Відповідно до розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» передбачено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

03.02.2012 року завершився процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004.

Свідоцтво про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Положенням про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року № 575/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 за № 569/20882, врегульовано порядок утворення, завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 3.2 зазначеного Положення врегульовано, що комісія відповідно до покладеного на неї завдання: приймає від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців (далі - уповноважені органи), аналітичну інформацію про невключених суб`єктів; розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів реєстраційним службам головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення їх державними реєстраторами до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр); передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційний службі України; виконує інші повноваження, що випливають з покладених на неї завдань.

Відповідно до пункту п`ятого цього Положення, державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зобов`язано забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Зміст наведених положень нормативно-правового акта дає підстави для висновку, що навіть у разі набуття особою статусу фізичної особи-підприємця до початку функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесення відомостей про таку особу до Єдиного державного реєстру забезпечується державою, через відповідні органи, тому в обов`язковому порядку містяться у такому реєстрі.

Судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація про державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) відсутня.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19 суд вказав, що за практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) відсутні, суд вважає, що фактична участь позивача у системі загальнообов`язкового соціального страхування за відповідним статусом (ФОП) є не підтвердженою належними та достатніми доказами.

З урахуванням наведеного стверджувати про наявність у позивача боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування не вбачається за можливе.

При цьому, суд також враховує, що за наявними в матеріалах справи документами у спірний період позивач був найманим працівником, а єдиний внесок за нього сплачувався його роботодавцем, що, в свою чергу, свідчить про досягнення мети збору єдиного внеску.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 просить суд зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві скасувати рішення про нарахування єдиного соціального внеску і відповідного боргу (недоїмки) за 2017-2020 роки, як таких, що не мають підстав, скасувати штрафні санкції та нарахування пов`язані з відповідним боргом/недоїмкою.

Водночас, належним та ефективним захистом порушеного права позивача в цій частині є визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 17.05.2019 №Ф-276859-17.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження прийняття відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, жодних рішень після 17.05.2019, якими б до позивача були застосовані штрафні та фінансові санкції тощо.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Зважаючи на те, що в ході розгляду справи не підтверджено належними та достатніми доказами наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця, встановлено обставини сплати внеску за позивача його роботодавцем, з метою повного та ефективного захисту порушеного права ОСОБА_1 суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом задоволення позовних вимог в цій частині, а саме: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 17.05.2019 №Ф-276859-17.

Разом з цим, в частині зобов`язання відповідача вчити дії, які вказані судом вище суд відмовляє.

Що ж стосується позовних вимог в частині визнання неправомірним статус фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , то суд відмовляє в їх задоволенні, з огляду на те, що такий статус не підтверджений відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Окрім цього, такі вимоги не є конкретизованими позивачем та не можуть бути заявлені до контролюючого органу, оскільки останній не є суб`єктом, який вчиняє реєстраційні дії.

Також, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача відізвати вимогу до виконавчої служби щодо виконавчого провадження ВП №61471058, оскільки жодним нормативно-правовим актом не покладено такого обов`язку на контролюючий орган. Водночас, в цій частині суд роз`яснює позивачу, що наслідки скасування в межах даної справи вимоги про сплату боргу (недоїмки), як виконавчого документу передбачені Законом України «Про виконавче провадження» і останній не позбавлений права, як боржник звернутися до державного виконавця із відповідною заявою про закінчення виконавчого провадження, у випадку набрання рішенням законної сили.

Також, не можуть бути задоволенні позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача виправити неправомірний статус фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в інформаційній системі Державної податкової служби України та зобов`язання повідомити про такі обставини Пенсійний фонд України, оскільки жодним нормативно-правовим актом не зобов`язано контролюючий орган вчиняти такі дії.

Суд наголошує, що наслідки для позивача можуть мати виключно владно-управлінські рішення суб`єкта владних повноважень, в даному випадку, ГУ ДПС у м. Києві.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом виходу за межі позовних вимог.

З урахуванням наведеного сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 840,80 грн.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ ВП: 44116011) про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Ввизнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 17.05.2019 №Ф-276859-17.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ ВП: 44116011) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева