Рішення № 99414541, 07.09.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6998/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

27 квітня 2021 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому представник позивача просить суд:

визнати неправомірним призупинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2016 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість, що виникла з 01.07.2016 року, разом із поточною пенсією одним платежем.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 27.04.2021 року о 14:10:48 справа №420/6998/21 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 30.04.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст.262 КАС України, а також звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі п.3 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» за подання даного позову.

В обґрунтування вимог позову вказано, що з 01.07.2016 року позивачці припинено виплату пенсії з підстави отримання інформації від Управління соціального захисту населення Біляївської райдержадміністрації про припинення дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Позивачка не погоджується із обґрунтованістю такої підстави для припинення виплати їй пенсії та вказує, що така підстава не передбачена у статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому виплата пенсії позивачці має бути поновлена, а заборгованість, яка виникла з 01.07.2016 року, має бути виплачена.

14.05.2021 року за вх.№ЕП/13217/21 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування власної правової позиції пенсійний орган вказує, що підставою для припинення виплати пенсії стали положення Порядку №365, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року. Інформація, отримана від Управління соціального захисту населення Біляївської райдержадміністрації, була дійсною та позивачкою не заперечувалась. У період з моменту припинення виплати пенсії і до моменту звернення до суду позивачка не зверталась із заявою до Головного управління про поновлення виплати пенсії.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області (Малиновський район) як отримувач пенсії та внутрішньо переміщена особа з 01.08.2014 р. (а.с.31-33).

За даними витягу з журналу про реєстрацію осіб-переселенців позивачка з 18.08.2014 року тимчасового проживає в Одеській області (а.с.40), за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.41).

09.12.2016 року Протоколом №4 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено припинити з 01.07.2016 року виплату пенсії, оскільки позивачка не проживає за встановленою адресою (а.с.45-46).

У відповідь на адвокатський запит листом від 30.03.2021 року №1500-0403-8/38447 Головне управління повідомило, що з липня 2016 року позивачці припинена виплата пенсії з підстави отримання відомостей про те, що переселенець не зареєстрований (а.с.10).

При цьому у протоколі відсутні дані та відомості про те, з яких документів встановлено факт не проживання ОСОБА_1 за адресою тимчасової реєстрації.

Не погоджуючись із вказаним, позивачка звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Згідно з п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі - Порядок № 509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п. 7.1 Порядку № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Як зазначає відповідач, Управлінням соціального захисту населення Біляївської райдержадміністрації була надана інформація щодо зміни статусу позивачки як не зареєстрованого переселенця. Вказане слугувало підставою для розгляду питання 09.12.2016 року комісією про припинення позивачці виплати соціальних виплат на підставі Постанови №365.

Так, згідно із п. 7 Порядку №365 для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи. Водночас, п. 3 Порядку N365 визначено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення та/або робочі групи, що утворюються з представників територіальних підрозділів МВС, ДМС, СБУ, Національної поліції, Держфінінспекції, Держаудитслужби та Пенсійного фонду України за рішенням районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - робоча група) також можуть проводити додаткові перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Суд зазначає, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

У статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії. Інформація про перетин адміністративного кордону, відсутність за місцем проживання або скасування довідки про взяття на облік як ВПО не є підставою для припинення виплати пенсії.

Крім цього, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження. Таким чином, держава зобов`язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа № 243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору (припинення виплати пенсії особі, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у Постанові від 25.03.2020 року у справі №592/5928/17.

Таким чином, суд констатує порушення відповідачем вимог ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд також вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин практику Європейського Суду з прав людини як джерела права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд також звертає увагу, що вищевказаними положеннями введено в дію нову підставу, крім визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» N1058-IV, для припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеної особи або відмови їх поновлення. Наведена обставина свідчить про те, що пенсіонери з числа внутрішньо переміщених осіб виділені оскаржуваними положеннями в окрему групу, відносно яких застосовується окремий механізм припинення пенсійних виплат, що не передбачений Законом N1058-IV.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 по справі №826/12123/16, яке набрало законної сили, визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 5 листопада 2014 р. №637.

Таким чином, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. Посилання Відповідача на підстави припинення соціальних виплат, що передбачені Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/ перебування, затверджені постановою КМУ від 08.06.2016 року №365, суд до уваги не приймає. Вказані нормативно правові акти є підзаконними, суперечать Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд критично ставиться до посилання Головного управління на те, що позивачка у періоді з моменту припинення виплати пенсії і до моменту звернення до суду не зверталась із заявою до Головного управління про поновлення виплати пенсії, оскільки питання поновлення виплати пенсії вирішується безвідносно факту звернення пенсіонера із відповідною заявою. Більше того, предметом позову є дії пенсійного органу щодо припинення виплати пенсії, а не відмова у її поновленні.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2016 року.

В частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість, що виникла з 01.07.2016 року, разом із поточною пенсією одним платежем суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18 та справі №520/8576/18 від 26 грудня 2019 року.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2016 року, то співмірним та достатнім способом захисту порушених прав позивачки є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.07.2016 року, та виплатити заборгованість пенсії, що виникла з 01.07.2016 року. В частині вимог про виплату заборгованості одним платежем суд зауважує, що нормативних положень, які б обґрунтовували таку вимогу або вказували на встановлений законом механізм подібної виплати заборгованості немає, а тому у даній частині вимог позов задоволенню не підлягає.

З огляду на вказане, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведена законність його дій, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

Позивачку звільнено від сплати судового збору, судові витрати, які підлягають розподілу, відсутні.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2016 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії та виплатити заборгованість пенсії, що виникла з 01.07.2016 року по день поновлення виплати пенсії.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян