Ухвала суду № 99412321, 07.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

07 вересня 2021 року Справа № 160/14583/21 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій та рішення протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.08.2021 р., через систему «Електронний суд», до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якій позивач просить:

- визнати дії та рішення відповідача, повідомлено в листах № 0400-010303-8/79354 від 11.06.2021, стосовно відмові у призначенні пенсії позивачці, та бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії позивачки - протиправними, скасувати їх та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 10.03.2020 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- стягнути з Відповідача коштів в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії Позивачці.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/14583/21 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 27.08.2021 р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2021 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано час для усунення недоліків.

02.09.2021 р., через систему «Електронний суд», до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача на виконання вимог ухвали суду від 28.08.2021 р.

В даній заяві позивач зазначає, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає оплаті судовим збором.

В обґрунтування даного твердження позивач зазначає, що вимога про стягнення коштів в сумі 100 000 гривень за відшкодування моральної шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням відповідача – не є самостійною вимогою, а є похідною вимогою від вимоги про визнання протиправними акту, дії чи бездіяльності, котрі нанесли позивачу вищевказану моральну шкоду. Крім того зазначено, що протиправність акту, дії чи бездіяльності відповідача є необхідною підставою, без якої не може існувати вимога про відшкодування шкоди.

Також позивач зазначає, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Майнові елементи у законодавчому визначенні (дефініції) моральної шкоди відсутні. Отже, на переконання позивача, моральна шкода є немайновою.

Крім того позивач стверджує, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди розглядається в адміністративному судочинстві, якщо вона була заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин і якщо вона заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Таким чином, на переконання позивача, слід вважати, що відповідно до п.13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» - позовна вимога з приводу відшкодування моральної шкоді, яка заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір стосовно визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності відповідача стосовно відмови в призначенні пенсії позивачу, є похідною від цієї немайнової вимоги – та не є об`єктом справляння судового збору.

Розглянувши заяву позивача про усунення недоліків позовної заяви, суд зазначає таке.

Так, дійсно пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.

Між тим, з прохальної частини позовної заяви вбачається, що предметом розгляду цієї справи є визнання протиправним рішення відповідача, стосовно відмови у призначенні пенсії позивачці, та бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії позивачці. Вимога про стягнення грошових коштів за моральну шкоду, як майнова, є похідною вимогою від попереднього, та заявлена в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно правового спору немайнового характеру.

Суд наголошує, що наведене вище положення Закону України «Про судовий збір» передбачає звільнення від сплати судового збору у разі відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, а отже, для звільнення від сплати судового збору на цій підставі, на час звернення із вимогою про відшкодування шкоди ці рішення повинні бути визнані судовим рішенням незаконними.

Разом з тим, із самостійним позовом про відшкодування завданої моральної шкоди до суб`єкта владних повноважень позивач не звертався, а в межах даної справи рішення ще не прийнято та, як наслідок не встановлено, що позивачу заподіяно шкоду незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.

Відтак, застосування пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» у даному випадку є недоречним.

Згідно із ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою, а тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.

Таким чином, вимога про відшкодування моральної шкоди, що визначена у грошовому вимірі та що складає ціну матеріальних вимог, є майновою вимогою, а тому, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.

Виходячи з того, що на даний час не встановлено прийняття відповідачем незаконного рішення чи вчинення дій або бездіяльності по відношенню до позивача, суд дійшов висновку, що позивач в межах даної справи не входить до переліку осіб, які звільняються від сплати судового збору згідно з п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а отже при зверненні до суду з позовною вимогою про стягнення моральної шкоди позивачу необхідно сплачувати судовий збір.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалах від 16.03.2020 у справі № 9901/64/20, від 15.01.2020 у справі № 826/12286/15, від 30.07.2020 у справі № 9901/194/20.

При вирішенні питання про звільнення позивача від сплати судового збору за звернення з вимогою про стягнення моральної шкоди суд також ураховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 27.04.2020 у справі № 9901/19/20, в межах якої в тому числі заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди, зазначено наступне: «Із предмету спору, який сформулювала позивачка, принаймні за його зовнішнім вираженням (ознаками), можна побачити, що ці вимоги не охоплюються (не підпадають) під поняття об`єкта справляння судового збору, який позивачка не повинна платити з підстави передбаченої пунктом 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI, оскільки не мають під собою підстав, з огляду на які ці вимоги належить відносити до спорів про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду».

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що згідно із роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 (далі - Постанов, із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 вказаної постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Враховуючи викладене, слід наголосити, що позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Як звернуто увагу колегією суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові від 27.05.2021 у справі № 240/1289/21, першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

За висновками Верховного Суду, які були сформульовані у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Таким чином, звертаючись до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди, позивач зобов`язаний зазначити обставини її завдання, у чому вона полягає та обґрунтувати її розмір, втім відповідні обґрунтування позивач в позовній заяві, поданій на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху не навела, будь-яких розрахунків заявленої моральної шкоди до поданої заяви на виконання вимог ухвали позивачем не додано.

За відсутності таких доводів суд позбавлений можливості встановити, які саме з оскаржуваних дій відповідача завдали йому шкоди та у якій мірі, визначити рівень негативних фізичних або психологічних наслідків для позивача, оцінити чи досягають вони рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Таким чином, наведене свідчить, що позивачем не виконано вимог ухвали суду від 28.08.2021 р. а не надано до суду доказів сплати судового збору у розмірі 1000,00 грн. за вимогу майнового характеру (про стягнення моральної шкоди).

З огляду на наведене, суд вважає встановленим той факт, що позивач не усунув повністю недоліки позовної заяви, яку судом залишено без руху, що має наслідком повернення позову разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Керуючись статтями 2, 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій та рішення протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - повернути позивачеві.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачам разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова