Ухвала суду № 99411725, 07.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Вінниця

07 вересня 2021 р. Справа № 120/10645/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Богоніс М.Б., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної та матеріальної шкоди

УСТАНОВИВ

У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Ознайомившись із позовною заявою вважаю, що вона підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Статтею 5 КАС України передбачено право на звернення до адміністративного суду. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб та повинна відповідати загальним вимогам, що встановлені статтями 160, 161 КАС України.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Норми статей 160, 161 КАС України не містять виключень і поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв`язку з чим недотримання положень цих норм свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам Закону.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Зміст позову - це звернена до суду вимога позивача про здійснення судом дій із зазначенням способу судового захисту, яка повинна узгоджуватися із нормами ст. 5 КАС України.

Згідно п. 3, 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, позивач може просити про захист своїх прав, свобод чи інтересів, у тому числі шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Бездіяльність - це певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України.

При цьому, як кожна окрема (одинична) бездіяльність так і їх сукупність можуть бути предметом судового оскарження, однак у другому випадку позивач повинен конкретно, точно та предметно зазначити кожен акт бездіяльність, яку він просить визнати протиправною. Конкретизація оскаржуваної бездіяльності має значення як для надання їй правової оцінки так і для визначення суми судового збору, який підлягає сплаті при зверненні до суду за кожну із вимог.

Натомість у прохальній частині позовної заяви позивачка просить: "визнати бездіяльність відповідача".

Аналіз зазначеної вимоги вказує на те, що оскаржувану бездіяльність позивачкою не конкретизовано, оскільки нею не вказано, які форми бездіяльності мали місце.

Узагальнене формулювання про "визнання бездіяльності" є недопустимим, адже в такому випадку суд позбавлений можливості чітко визначити предмет спору.

Відтак, з метою приведення позовної вимоги у відповідність із нормами п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України, позивачці слід чітко зазначити факт (факти) бездіяльності яку вона оскаржує.

Також, в силу п. 11 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Проте цієї вимоги Кодексу адміністративного судочинства України ОСОБА_1 теж не дотримано, що зумовлює необхідність зазначення у позові вказаних відомостей та підтвердження.

Згідно ч. 8 ст. 160 КАС України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

Крім того, ч. 3 ст. 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (далі – Закон від 08.07.2011 № 3674-VI).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як видно із прохальної частини позовної заяви, позивачка просить:

- визнати бездіяльність відповідача;

- зобов`язати відповідача:

1) визнати індивідуальний коефіцієнт страхового стажу - 0,75, індивідуальний коефіцієнт заробітку - 1,965;

2) витребувати у відповідача помісячний перерахунок пенсії за період з 01.01.2004 станом на 01.01.2021;

3) відшкодувати недораховану пенсію за період з 01.01.2004 станом на 01.01.2021 майнову (матеріальну) шкоду в сумі 1936810,00 гривень;

4) відшкодувати за рахунок державного бюджету моральну шкоду в сумі 100000,00 грн.

Аналізуючи зміст позовних вимог, суд зазначає, що п. 1 другої вимоги хоч і виділено в окремий абзац прохальної частини, однак є похідною від першої позовної вимоги, а тому розцінюється як одна вимога немайнового характеру.

Щодо п. 2 другої вимоги, то вказана вимога розцінюється як клопотання про витребування доказів.

Щодо п. 3 другої вимоги про відшкодування відповідачем майнової (матеріальної) шкоди в сумі 1936810,00 гривень, то ця вимога є вимогою майнового характеру.

Щодо п. 4 другої вимоги про відшкодування відповідачем моральної шкоди в сумі 100000,00 грн., суд зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди.

Якщо позивачка просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивачка вибирає інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28.11.2018 по справі № 761/11472/15-ц дійшов висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима є майновою вимогою, оскільки позивач її визначає у грошовому вимірі.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалах від 08.11.2019 по справі № 400/100/19, від 16.03.2020 по справі № 9901/64/20, від 30.07.2020 по справі № 9901/194/20,

З огляду на викладене, п. 4 другої вимоги про відшкодування відповідачем моральної шкоди в сумі 100000,00 грн. є майновою вимогою, а тому в цьому адміністративному позові заявлено окремі позовні вимоги одна із яких немайнового, а інші - майнового характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI, за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2021 року встановлено у розмірі 2270,00 гривні.

Отже, розмір судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, становить 908,00 гривень (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

За подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову, що містить вимогу майнового характеру в загальному розмірі 2036810 грн, позивачка повинна сплатити судовий збір у розмірі 11350.00 грн. Вказана сума судового збору є максимальною ставкою (не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу).

Відтак, позивачка за подання до адміністративного суду позову, що містить вимоги одна із яких немайнового, а інші майнового характеру, повинна сплатити судовий збір в загальному розмірі 12258,00 грн.

Однак, при перевірці позовної заяви встановлено, що позивачкою у прохальній частині позову заявлено клопотання про звільнення її від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI.

Так відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Однак вважаю, що норма п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI не підлягає застосуванню як підстава для звільнення позивачки від сплати судового збору, адже її зміст вказує на те, що така застосовується коли факт незаконності рішення, дії чи бездіяльності на момент пред`явлення позову про відшкодування шкоди є встановленим у визначеному порядку. І лише після цього, позивачка звертаючись в порядку цивільного судочинства із позовом про відшкодування шкоди заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, може посилатися на їх незаконність (протиправність) як на доведену обставину.

В свою чергу, із заявленого позову вбачається, що крім вимоги про відшкодування шкоди, його предметом є й вимога про "визнання бездіяльності відповідача". Саме із оскаржуваною бездіяльністю позивачка пов`язує підстави заподіяння їй майнової та моральної шкоди. Тому, з огляду на те, що оскаржувана позивачкою у цій справі бездіяльність на стадії відкриття провадження у справі не може вважатися протиправною, підстави для звільнення позивачки від сплати судового збору із застосуванням п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI відсутні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 30.07.2020 по справі № 9901/194/20.

Отже, позивачці необхідно надати до суду документ який підтверджує сплату судового збору у сумі 12258,00 грн.. Реквізити для сплати судового збору: ГУК у Він, обл./м.Вінниця/22030101, ЄДРПОУ 37979858, Банк одержувач: Казначейство України (ЕАП), р/р UA028999980313181206084002856, призначення платежу: судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький окружний адміністративний суд.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Крім того, поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору у цій справі є вимога позивачки про визнання при нарахування пенсії індивідуального коефіцієнту страхового стажу - 0,75 та індивідуального коефіцієнту заробітку - 1,965 за період з 01.01.2004 по день подання позовної заяви.

Слід зауважити, що правовідносини, з приводу яких позивачка звернулася до суду, виникли ще 01.01.2004, водночас із відмітки поштового відділення на конверті в якому надіслано позовну заяву до суду встановлено, що позов здано на пошту з метою направлення до Вінницького окружного адміністративного суду 30.08.2021, тобто з істотним пропуском строку передбаченого статтею 122 КАС України.

Суд наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

У мотивувальній частині позовної заяви позивачка посилається на те, що дізналася про порушення своїх прав з листа відповідача від 07.05.2021 № 4495-3962/В-02/8-0200/21, однак суд не враховує лист відповідача, як підставу для поновлення строку звернення позивачки до суду, з огляду на таке.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.

У постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 суд Касаційної інстанції дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Відтак, отримання позивачкою листа відповідача від 07.05.2021 у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивачка почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку, оскільки такі дії позивачка почала вчиняти більш ніж через 14 років від тоді, коли на її думку мав місце факт порушення прав.

Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 у справі № 127/13736/16-а зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."

Доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачкою суду не наведено.

Як зазначалося, згідно ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску

При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.

Частиною 1 статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відтак, позивачці встановлюється десятиденний строк з дня вручення ухвали для подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин пропуску строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Отже, позовна заява підлягає залишенню без руху із встановленням позивачці десятиденного строку із моменту отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків у способи зазначені в мотивувальній частині ухвали.

Керуючись ст. 122, 123, 160, 161, 169, 248, 256, КАС України,

УХВАЛИВ

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, залишити без руху.

2. Запропонувати позивачці у 10-ти денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.

3. Копію ухвали надіслати позивачці.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 293 КАС України, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Богоніс Михайло Богданович