Вирок № 99392301, 06.09.2021, Київський районний суд м. Харкова

Справа№ 640/20244/16-к

н/п 1-кп/953/53/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2021 Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Губської Я.В.,

при секретарі – Мордухович К.Г.,

за участю прокурора – Ільюшонок О.Ю.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

захисника - адвоката Краснової Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 02.07.2016 року за № 42016220000000618 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, 2019 р.н., раніше не судимого, зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1

з кваліфікацією кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 372 КК України

Встановив:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 372 КК України.

Так, згідно обвинувального акту, ОСОБА_1 , відповідно до наказу № 55 о/с від 11.02.2016, обіймаючи посаду оперуповноваженого Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта поліції та будучи службовою особою, працівником правоохоронного органу, з владними повноваженнями скоїв посадове підроблення при наступних обставинах.

Так, ОСОБА_1 20 серпня 2015 року, перебуваючи за місцем своєї роботи у приміщенні Київського ВП ГУ НП в Харківській області, розташованого за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Алчевських, 49, хибно розуміючи завдання Національної поліції України, з мотивів та з метою штучного збільшення показників про розкриття кримінальних правопорушень та створення уявлення про проведення слідчих дій, отримавши доручення старшого слідчого СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Пятенко Т.М., користуючись правами слідчого в порядку ст. 41 КПК України, склав завідомо недостовірні протоколи про проведення чотирьох слідчих дій про впізнання свідком ОСОБА_2 осіб за фотографіями та вніс завідомо неправдиві відомості до зазначених чотирьох протоколів пред`явлення осіб для впізнання за фотографією від 20.08.2015 у кримінальному провадженні №12015220490003577 від 28.07.2015 про нібито впізнання свідком ОСОБА_2 осіб за фотографіями, які скоювали кримінальні правопорушення, пов`язані з незаконними заволодіннями транспортними засобами.

Таким чином, ОСОБА_1 , користуючись повноваженнями слідчого, сформувавши фіктивні докази, чотири протоколи впізнання осіб за фотографіями, передав їх старшому слідчому слідчого СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Пятенко Т.М. для долучення до кримінального провадження №12015220490003577 від 28.07.2015.

За результатами досудового розслідування кримінального провадження №12015220490003577 від 28.07.2015 безпідставно та незаконно вказані чотири сфальсифіковані ОСОБА_1 протоколи про впізнання особи за фотографіями визнані доказами у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 289 КК України та слугували однією з підстав повідомлення про підозру, до скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_3 про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Дїї ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані як кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України – службове підроблення, тобто складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Крім того, згідно обвинувального акту, ОСОБА_1 , при вищезазначених обставинах будучи службовою особою, працівником правоохоронного органу, з владними повноваженнями, наділеним повноваженнями представника влади, вчинив дії, які утворюють закінчений замах на злочин передбачений ч. 2 ст. 372 КК України тобто притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1 , здійснюючи на підставі доручення слідчого СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Пятенко Т.М. слідчі дії у кримінальному провадженні №12015220490003577 від 28.07.2015 за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, за ч. 2 ст. 289 КК України, виконуючи свої службові обов`язки, з мотивів та з метою штучного збільшення показників про розкриття кримінальних правопорушень та створення уявлення про проведення слідчих дій, користуючись правами слідчого відповідно до ст. 41 КПК України, достовірно знаючи та розуміючи вимоги ст.ст. 9, 40 КПК України щодо неухильного дотримання слідчим під час кримінального провадження вимог Конституції України, чинного КПК України та відповідальність за законність здійснення процесуальних дій, перебуваючи за місцем своєї роботи у приміщенні Київського ВП ГУ НП в Харківській області, розташованого за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Алчевських, 49, 20.08.2015 діючи умисно, хибно розуміючи завдання служби, з метою штучного підвищення особистих показників у роботі, в порушення вимог ст. 276 КПК України, маючи намір штучно створити докази, фактично за відсутності ОСОБА_2 склав завідомо недостовірні протоколи про проведення чотирьох слідчих дій про впізнання свідком ОСОБА_2 осіб за фотографіями та вніс завідомо неправдиві відомості до зазначених чотирьох протоколів пред`явлення осіб для впізнання за фотографією від 20.08.2015 у кримінальному провадженні №12015220490003577 від 28.07.2015 про нібито впізнання свідком ОСОБА_2 осіб за фотографіями які скоювали кримінальні правопорушення пов`язані з незаконними заволодіннями транспортними засобами.

Таким чином, ОСОБА_1 , користуючись повноваженнями слідчого, сформувавши фіктивні докази, чотири протоколи впізнання осіб за фотографіями, передав їх старшому слідчому слідчого СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Пятенко Т.М. для долучення до кримінального провадження №12015220490003577 від 28.07.2015.

В подальшому в порушення вимог ст. 276 КПК України, на підставі наданих ОСОБА_1 у якості доказів вище перелічених протоколів пред`явлення особи для впізнання, старший слідчий СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_4 склала повідомлення про підозру, до скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_3 про вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України використовуючи сфальсифіковані ОСОБА_1 вищезазначені протоколи слідчих дій.

Дїї ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані як закінчений замах на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення та зазначено, що він скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 372 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою провину у висунутому йому обвинуваченні повністю не визнав, вказуючи, що дійсно він працював оперуповноваженим в Київському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, де розслідувалась кримінальна справа відносно угону автомобілів. В ході проведення оперативних заходів був виявлений та затриманий громадянин ОСОБА_5 і слідчий, який розслідував цю справу викликав свідка ОСОБА_6 , а той не приходив для допиту та впізнання. Тоді слідчий дав йому доручення провести впізнання зі свідком ОСОБА_6 . Він поїхав на місце, де працював ОСОБА_6 і провів впізнання, привіз протоколи впізнання слідчому. Дані свідка, понятих записував зі слів, документи не перевіряв, чи ставив свідок свій підпис в протоколі не пам*ятає, розписувались всі учасники. Вказує, що складу злочину в його діях немає, умислу підроблення та штучного підвищення показників діяльності в нього не було, доказів провини ОСОБА_5 було достатньо і без цього, просить його виправдати повністю. Після роз*яснення права подати заяву про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності у зв*язку з закінченням строку давності відмовився і таку заяву до суду не подав.

В судовому засіданні були досліджені докази, які сторона обвинувачення поклала в основу обвинувачення відносно ОСОБА_1 , об`єм та порядок дослідження яких встановлено у відповідності до ч.1 ст. 349 КПК України, а саме:

- Заява адвоката Олійника О.А., подана 30.05.2016 в інтересах ОСОБА_3 до управління внутрішньої безпеки в Харківській області ДВБ Національної поліції України. До заяви додані фотокопії протоколів впізнання свідком ОСОБА_2 осіб ОСОБА_3 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 по кримінальному провадженню № 12015220490003510.

- Надані Київським ВП ГУНП України в Харківській області копії наказу ГУ НП в Харківській області №55-о/с від 11.02.2016 про призначення ОСОБА_1 на посаду оперуповноваженого до Київського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Харківській області (м.Харків), звільнивши з посади оперуповноваженого Київського відділу поліції (м.Харків) ГУНП в Харківській області, копія журналу відвідувачів за 20.08.2015.

- Протокол отримання зразків почерку ОСОБА_2 для експертизи від 25.07.2016 із наданими зразками на 20 арк.;

- Постанова про відібрання зразків для проведення експертизи від 15.07.2015, згідно з якої ОСОБА_1 відмовився давати зразки почерку та підпису.

- Протокол допиту ОСОБА_1 від 15.07.2016, де ОСОБА_1 відмовився давати показання в порядку вимог ст. 63 Конституції України.

- Протокол отримання зразків для експертизи від 22.07.2016 у ОСОБА_4 із наданими зразками на 20 арк.

- Протокол тимчасового доступу до речей і документів від 19.08.2016, згідно якого прокурору Харківської місцевої прокуратури № 2 Чеблукову Д.М. надано з матеріалів кримінального провадження №12015220490003577 протоколи пред`явлення особи для впізнання свідку ОСОБА_2 , де він впізнає як осіб, які керували автомобілем ВАЗ - ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Протоколи складені оперуповноваженим Семенюком Р.Ю. додані до протоколу тимчасового доступу на 3 арк.

- Копія ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова Сороки О.П. від 28.07.2016 про дозвіл на проведення тимчасового доступу до документів у Харківській місцевій прокуратурі № 2.

- Постанова про визнання речовими доказами у кримінальному провадженні від 19.08.2016, якою зазначені оригінали протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками визнані речовими доказами.

- Надані Київським ВП ГУНП України в Харківській області документи, які містять зразки підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за різний період часу згідно листа № 8108/119-61/02-16 від 06.10.2016 на 21 арк.

- Надані ТзОВ «ОККО--РІТЕЙЛ» документи, які містять зразки почерку та підписів ОСОБА_2 (згідно листа № 276 від 22.11.2016) на 15 арк.

- Довідка ФОП ОСОБА_11 проте, що ОСОБА_2 працював оператором АЗС на І арк.

- Надані Київським ВП ГУНП України в Харківській області додаткові документи, які містять зразки почерку та підписів ОСОБА_4 (згідно листа від 24.11.2016) на 11 арк.

- Надані Київським ВП ГУНП України в Харківській області оригінали відомостей, які містять зразки підписів ОСОБА_1 (згідно листа №9022/119-1/01-16 від 23.11.2016) на 11 арк.

- Постанова слідчого про призначення судово-почеркознавчої експертизи від 09.11.2016.

- Висновок судово-почеркознавчої експертизи № 434 від 29.11.2016 про те, що підписи від імені ОСОБА_2 у протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками №№ 1,2,3,4 від 20.08.2015 виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою. Рукописні записи у рядках «На запитання слідчого свідок (потерпілий) відповів:» протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками №№ 1,2,3,4 від 20.08.2015 виконані не ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 . Вирішити питання «Чи виконано підписи від імені ОСОБА_2 у протоколах пред`явлення особи для впізнання №№ 1,2,3,4 за фотознімками від 20.08.2015, в кримінальному проваджені №12015220490003510 від 24.07.2015, ОСОБА_12 , ОСОБА_1 або іншою особою?» не видалось можливим з причин, вказаних в дослідницькій частині.

Згідно пояснень експерта в дослідницькій частині, при порівнянні підписів, що досліджуються, почерків та підписів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , встановлені окремі збіги та розбіжності ознак, однак їх об`єм та значущість - «ні по одному з порівнянь», недостатні для будь-якого категоричного або ймовірного (позитивного або негативного) висновку. Більшої кількості ознак виявити не надалося можливим в зв`язку з малим об`ємом графічного матеріалу, який міститься в досліджуваних підписах та відсутністю в розпорядженні експерта порівнянних за способом виконання зразків почерків ОСОБА_4 і ОСОБА_1 . Малий об`єм графічного матеріалу обумовлений відносною короткістю та простотою будови досліджуваних підписів, виконанням підписів з ретельним наслідуванням якимось справжнім підписам ОСОБА_2 , внаслідок чого ознаки почерку виконавця не проявилися в обсязі, необхідним для ідентифікації. Тому вирішити питання, чи виконані данні підписи ОСОБА_4 , ОСОБА_1 не видалось можливим.

-Довідка про вартість експертизи, що складає 3521,60 грн.

-Відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_1

-Копія вироку Київського районного суду м. Харкова від 15.07.2016 по справі № 640/20583/ 15

стосовно ОСОБА_3 .

Також, в судовому засіданні були допитані свідки, заявлені як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.

Так, допитаний в якості свідка ОСОБА_13 пояснив, що він є прокурором ХМП №1, з обвинуваченим не знайомий, бачив в Київському районному суді м. Харкова, коли допитувався в якості свідка в 2018 році. Зазначав, що в 2018 році він працював на посаді прокурора ХМП№2 та підтримував державне обвинувачення по справі за обвинуваченням ОСОБА_3 , за ч. 2 ст. 289 КК України. Він вступив до участі у справі на стадії дебатів. В ході судового засідання від адвоката обвинуваченого Ринди та учасників судового процесу, йому стало відомо, що в ході розгляду кримінального провадження, був допитаний свідок ОСОБА_6 та були долучені до матеріалів кримінального провадження протоколи впізнання осіб за фотозйомками за участю свідка ОСОБА_6 , які стали підставою для реєстрації вказаного кримінального провадження та проведення досудового розслідування. Йому стало відомо, що в судовому засіданні свідком ОСОБА_6 було сказано, що за його участі не було складено протоколи впізнання осіб за фотознімками та відповідний протокол допиту вказаного свідка. За наслідками вказаних подій, ці протоколи були долучені до матеріалів кримінального провадження, проте судом вони були визнані недопустимими доказами. Інші обставини йому не відомі. Повідомив також, що відносно ОСОБА_5 був винесений обвинувальний вирок та призначено покарання 5 років 6 місяців позбавлення волі, однак ці докази (протоколи впізнання) визнані недопустимим доказами. По тому кримінальному провадженню було допитано близько 5 свідків, обвинувачений знаходився під домашнім арештом, носив електронний браслет, до матеріалів кримінального провадження були долучені відеозаписи з камер спостереження з заправки, де було вчинено кримінальне правопорушення.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні вказував, що в 2015 році працював в Київському райвідділі поліції разом з ОСОБА_15 . Йому відомо, що ОСОБА_15 працював на посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Київського райвідділу поліції у групі розкриття та профілактики злочинів, пов`язаних з незаконним заволодінням транспортних засобів і автомобілів. Виконував і входив до групи кримінального провадження, яке розслідувалось. Слідча Пятенко розслідувала кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , за ч. 2 ст. 289 КК України. Оперативне супроводження проводив і в тому числі ОСОБА_15 . Йому відомо, що ОСОБА_5 був засуджений за цей злочин. ОСОБА_15 виконував доручення слідчої ОСОБА_16 в ході досудового розслідування. ОСОБА_15 , за дорученням, слідчої ОСОБА_16 проводив впізнання по фотографіями. Проводив на території заправочної станції, тому що хтось зі свідків відмовлявся їхати до Київського райвідділу поліції та було знайдено компроміс проводити слідчі дії на заправці. В ОСОБА_15 не було необхідності підробляти протокол впізнання, оскільки ОСОБА_5 скоїв цей злочин, будучи на домашньому арешті з носінням електронного браслету. Протоколи може складати оперативний співробітник тільки за письмовим дорученням слідчого. Вважає себе свідком захисту.

Свідок ОСОБА_17 пояснила суду, що є слідчою відділу ДБР м. Полтави. До 2016 року працювала на посаді прокурора ХМП №2 і здійснювала процесуальне керівництво по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_5 . Вказаний обвинувальний акт було направлено до суду. Пам*ятає, що під час одного з судових засідань, під головуванням судді Нев`ядомського, був викликаний свідок ОСОБА_6 , який на той час працював на посаді патрульного поліцейського, а до цього часу він працював на заправці. В ході досудового розслідування ОСОБА_15 здійснював впізнання за фотознімками неповнолітнього ОСОБА_5 . Після поставлених в ході судового слідства захисник Олійник Ринді, ОСОБА_6 сказав, що він не пам`ятає чи впізнавав він неповнолітнього ОСОБА_5 , він сказав, що йому показували фотографії ОСОБА_5 в телефоні і він не пам`ятає чи ставив він свій підпис в протоколі. І сказав, що він не був в приміщенні Київського райвідділу поліції. Цей протокол впізнання був долучений до матеріалів кримінального провадження, як підтвердження вини ОСОБА_5 . ОСОБА_15 здійснював супроводження по кримінальному провадження, слідча ОСОБА_18 працював на посаді оперативного співробітника поліції. Пам*ятає, що у ОСОБА_5 був запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з носінням електронного браслету. Вона запитала у ОСОБА_16 , чи викликався свідок ОСОБА_6 , чи був він в приміщенні Київського райвідділу поліції, слідчий ОСОБА_16 відповіла, що викликався і він був у приміщенні Київського райвідділу поліції. Відповідно до норм чинного законодавства, цей протокол повинен був складати слідчий.

Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що в 2015 році він працював на заправці «ОККО» по вул. С.Ковпака, 24 в м. Харкові, оператором-касиром. Пам*ятає, що приїздив оперуповноважений ОСОБА_15 та опитував його як свідка. ОСОБА_15 питав, чи заправлялась розшукуване авто, яку відповідь він давав не пам`ятаю, пам`ятає, що це був угон. Через деякий час, його викликали до Київського районного суду м. Харкова для дачі показань по справі про угон. Питав суддя в судовому засіданні, чи впізнає він обвинуваченого і він відповів, що не знає його. Суддя запитував, що в справі був протокол впізнання особи, підписаний ним і він впізнавав дану особу по фотознімками. Він судді сказав в судовому засіданні, що не пам`ятає такої дії як впізнання. Потім захисник обвинуваченого запитав, чи був він в Київському відділі поліції, оскільки протокол був складений в Київському відділі поліції, і він відповів, що в відділі поліції точно не був. Йому показували цей протокол впізнання, і він сказав, що підпис схожий на його, однак не пам`ятає, щоб він його підписував. Пояснював, що підпис в нього не стійкий, тобто не завжди однаковий підпис. Пам`ятає, що коли до нього на заправку приїжджав ОСОБА_15 він надавав письмові пояснення, а впізнавав когось чи ні, він не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_4 в суді пояснила, що в 2015 році працювала на посаді ст.слідчого СВ Київського райвідділу поліції. Семенюк супроводжував матеріали кримінального провадження, яке вона розслідувала за обвинуваченням ОСОБА_5 , за ч. 2 ст. 289 КК України. Потім їй стало відомо, що в протоколі впізнання за фотознімками, нібито не є дійсним підпис свідка ОСОБА_6 і їй повідомив про це співробітник прокуратури. Повідомила, що або вона або прокурор надавали письмове доручення оперативним співробітникам про проведення окремих слідчих дій: встановлення свідків, допит свідків, впізнання особи за фотокартками. Доручення було виконано, пам`ятає, що був протокол допиту свідка, був протокол вилучення відеозаписів, протокол впізнання був. Доручення виконував ОСОБА_15 . Свідок ОСОБА_6 неодноразово в телефонному режимі викликався до Київського райвідділу поліції для проведення слідчих дій, але він не з`являвся, тому була необхідність провести слідчі дії за місцем його роботи. Матеріали, які були зібрані під час доручення, були долучені до матеріалів кримінального провадження. У ОСОБА_15 не було причин підробляти підпис свідка, оскільки в кримінальному провадженні було достатньо доказів, що підтверджувало вину обвинуваченого ОСОБА_5 , це була остання процесуальна дія – протокол впізнання особи за фотознімками. ОСОБА_15 не міг впливати на прийняття рішення прокурора у справі за обвинуваченням ОСОБА_5 . Ухвали суду не було, коли відбирали зразки її підпису.

Свідок ОСОБА_19 пояснив в суді, що є адвокатом і одним з його клієнтів був ОСОБА_5 . Досудове розслідування проводились Київським райвідділом поліції. Слідча Пятенко надала матеріали кримінального провадження для ознайомлення, в порядку ст. 290 КПК України. Під час розгляду справи в Київському районному суді м. Харкова вивчали матеріали кримінального провадження і за протоколом впізнання особи за фотознімками, викликали одну особу з понятих – ОСОБА_6 . Під час його допиту було з`ясовано, що він не був у Київському райвідділі поліції, оскільки відповідно до тих документів, які надавались суду, а саме: протокол впізнання особи було встановлено, що місце складання даного протоколу був Київський районний відділ поліції. Відповідно на всі запитання учасників справі, свідок упевнено сказав, що ніколи не був у приміщенні Київського відділу поліції. Також, свідок в суді сказав, що підписи в цих документах не його. Під час роботи на АЗС він пам`ятав обставини справи, що обвинувачений ОСОБА_5 приїжджав на АЗС з друзями, при цьому він сказав, що оперуповноважений працівник поліції також приїжджав до нього на АЗС і показував фотографії обвинуваченого на мобільному телефоні, фотокартки обвинуваченого. Маргарян в судовому засіданні говорив, що протокол впізнання він не підписував. В подальшому судом, цей протокол був визнаний недопустимим, в силу ст. 87, 89 КПК України та не покладено в доказову базу обвинувачення ОСОБА_5 . В свою чергу, виявивши ознаки кримінального правопорушення, він як захисник Ринді звернувся до прокуратури з заявою в порядку ст. 214 КПК, та просив розібратися в даній ситуації, з`ясувати особу, яка на його думку, вчинила дане кримінальне правопорушення та в подальшому притягнути її до кримінальної відповідальності.

Свідок ОСОБА_20 пояснив, що з ОСОБА_15 він не знайомий, працює на будівництві. На досудовому слідстві був в якості свідка, надавав пояснення з приводу крадіжки автомобіля, його запросили бути понятим на АЗС «ОККО» на вул. С. Ковпака в м. Харкові. Пам*ятає, що він їхав з ринку Героїв Праці, попросив знайомого відвезти додому, вони заїхали на АЗС «ОККО», аби заправити автомобіль. Коли заправились, до них підійшов співробітник поліції, прізвища не пам`ятає, однак впізнає ОСОБА_15 , як особу, що підійшла і той попросив бути понятими. Вони зайшли всередину АЗС, на столі співробітник поліції почав складати протокол. Працівник поліції показував 4 фотографії, вони були у рядок, які були на аркуші, після чого в протоколі вони розписалися: він, водій та касир. Касира може описати: невеликого зросту, середньої статури, чорнявий. Поки складався протокол, касир відлучався, для того, щоб розрахувати людей. Події були влітку 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно із ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Відповідно до ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України покладається на слідчого, прокурора.

Європейський суд з прав людини у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» вказував, що рівень певності, якого має досягати суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», є важливим для постановлення справедливого рішення.

Отже, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний із злочином, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Таким чином, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається об`єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на безсумнівних доказах і безспірних фактах.

Відповідно до ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив, мета вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Суд розглядає кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, з урахуванням положень ст. 337 КПК України, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків сторонами, у зв`язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган.

В основу вироку можуть бути покладені тільки достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. Обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Оцінивши сукупність зібраних та наданих стороною обвинувачення доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а також кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено в судовому засіданні складу кримінального правопорушення, що інкриміновано обвинуваченому ОСОБА_1 за ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 372 КК України, а саме, що він скоїв службове підроблення, тобто складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, та закінчений замах на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення.

Згідно із ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Зазначена норма закону повністю узгоджується з вимогами ст. 62 Конституції України, відповідно до положень якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Це положення передбачено й пунктом 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, в якому зазначено, що кожен обвинувачений в скоєнні кримінального злочину вважається невинним, до тих пір поки його винність не буде встановлена в законному порядку.

Також однією із засад кримінального провадження є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Надані стороною обвинувачення докази таким критеріям не відповідають, оскільки містять сумніви, що виключають можливість прийняття рішення поза розумними сумнівами про винуватість обвинуваченого в інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Доказів, що доводять винуватість обвинуваченого у вчинені інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не надано.

Обвинувачення повинно довести кожний факт, пов`язаний із злочином, щоб не існувало жодної розумної підстави для сумнівів. Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувачення по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Під час розгляду даної кримінальної справи обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні категорично заперечував свою причетність до вказаних кримінальних правопорушень за ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 372 КК України, зазначаючи, що він не складав та не видавав завідомо неправдивих офіційних документів, а саме неправдивих протоколів впізнання та не вносив до цих офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, та не скоював закінчений замах на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення.

У вільних поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що він провів впізнання осіб, яких підозрювали у вчиненні злочинів за місцем роботи свідка ОСОБА_6 на автозаправці за участі свідків, були складені протоколи впізнання, всі особи розписалися – свідок, поняті, він. Також, особа, яка підозрювалась у вчиненні злочину ОСОБА_5 був засуджений вироком суду, наміру в нього ані на службове підроблення, ані на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів не було, він тільки виконував свою роботу. Пояснює, що він є невинуватим у інкримінованих йому злочинах, просить його виправдати, інших будь-яких клопотань до суду не подавав.

Згідно п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 року з наступними змінами, виправдувальний вирок постановлюється у випадках:

- за відсутністю події злочину, коли судовим розглядом справи встановлено, що діями, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв`язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, настання яких обумовлюється злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки, що настали в результаті дій особи, яким заподіяно шкоду, або в результаті дії сил природи тощо;

- за відсутністю в діянні підсудного складу злочину, коли встановлено, що діяння, яке сталось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє суспільної небезпеки;

- відсутні інші умови, за яких діяння визначається злочинним (повторність діяння, попереднє притягнення до адміністративної відповідальності тощо);

- діяння вчинено у стані необхідної оборони або крайньої необхідності; мала місце добровільна відмова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу іншого злочину;

- підсудний не є суб`єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб`єкта даного складу злочину;

- підсудний не досяг віку, з якого він може нести кримінальну відповідальність;

- за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але дослідженні судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.

Згідно п. 23 зазначеної постанови, всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок. Якщо висунуті обвинувачення у вчинені кримінально карного діяння, то тягар доведення цих звинувачень, тобто обов`язок щодо пошуку, збирання і надання суду доказів вини обвинуваченого, лежить на стороні обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип призумції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину: обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain).

У справі «Яременко проти України», від 12.06.2008 року (п.74), Європейський Суд з прав людини звернув увагу на те, що складовою справедливого судового розгляду є врахування якості доказів і, зокрема, того чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності. При тому, що питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується і навпаки збільшується, коли характер доказів не є вагомим, вони не є достовірним та точними.

Крім того, у справі «Юртаєв проти України» від 31.01.2006 року Європейським Судом з прав людини наголошується на недопустимості надмірно тривалого кримінального провадження, що суперечить вимогам розумного строку.

Суд наголошує, що стаття 366 КК України ( в ред. станом на 20.08.2015 року, що інкриміновано обвинуваченому) передбачає відповідальність за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. (службове підроблення).

Об*єктивна сторона службового підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Цей злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи і може бути вчинений однією з декількох альтернативно передбачених в ч. 1 ст. 366 КК дій: а) внесення до документів не правдивих відомостей; б) інше підроблення документів; в) складання неправдивих документів; г) видача неправдивих документів.

Суб`єктом службового підроблення може бути тільки службова особа. До числа службових закон відносить чотири категорії осіб, які постійно чи тимчасово: а) здійснюють функції представників влади; б) обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов`язків; в) обіймають у тих же організаціях посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських обов`язків; г) виконують зазначені обов`язки за спеціальним повноваженням.

До представників влади закон відносить перш за все працівників державних органів та їх апарату, наділених правом у межах своєї компетенції пред`являти вимоги, а також приймати рішення, обов`язкові для виконання юридичними та фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Отже, представник влади це, як правило, працівник, який перебуває на службі у державних органах, діє від їх імені та за їх дорученням і у межах своєї компетенції здійснює функції цих органів.

Крім того, частиною 2 ст. 41 КПК України закріплено, що під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів (крім підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України) не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», оперативні підрозділи проводять слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні за дорученням слідчого, прокурора в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. Письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, прокурором у межах компетенції та в установленому порядку, є обов`язковими до виконання оперативним підрозділом.

Основним Законом України (ст. 19) закріплено обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Лише письмове доручення уповноваженої особи є єдиною підставою для виникнення у співробітника оперативного підрозділу певних повноважень.

Згідно обвинувального акту, який є предметом судового розгляду, ОСОБА_1 20 серпня 2015 року, будучи оперуповноваженим Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта поліції та будучи службовою особою, за місцем своєї роботи у приміщенні Київського ВП ГУ НП в Харківській області за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Алчевських, 49, з мотивів та з метою штучного збільшення показників про розкриття кримінальних правопорушень та створення уявлення про проведення слідчих дій, отримавши доручення старшого слідчого СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Пятенко Т.М., користуючись правами слідчого в порядку ст. 41 КПК України, склав завідомо недостовірні протоколи про проведення чотирьох слідчих дій про впізнання свідком ОСОБА_2 осіб за фотографіями та вніс завідомо неправдиві відомості до зазначених чотирьох протоколів пред`явлення осіб для впізнання за фотографією від 20.08.2015 у кримінальному провадженні №12015220490003577 від 28.07.2015 про нібито впізнання свідком ОСОБА_2 осіб за фотографіями, які скоювали кримінальні правопорушення, пов`язані з незаконними заволодіннями транспортними засобами.

При цьому, суд зазначає, що протягом усього судового розгляду з 2016 року стороною обвинувачення до суду не було надано жодних доказів (ані наказу про призначення на посаду станом на момент вчинення злочину, ані даних про спеціальне звання, ані посадової інструкції оперуповноваженого Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, ані доручення) на підтвердження того, що станом на день скоєння злочину, що інкриміновано, тобто на 20.08.2015 року ОСОБА_1 був оперуповноваженим Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, мав спеціальне звання старшого лейтенанта поліції та виконував доручення слідчого, тобто був службовою особою, працівником правоохоронного органу, з владними повноваженнями.

Посилання обвинувачення лише на наказ № 55 о/с від 11.02.2016 не може трактуватись судом на підтвердження наявних повноважень, оскільки наказ стосується лише призначення на посаду оперуповноваженого ОСОБА_1 станом на 11.02.2016 року, звільнивши його з посади оперуповноваженого Київського ВП ГУНП в Харківській області, і даних щодо посади, звання ОСОБА_1 на 20.08.2015 року даний наказ не містить.

Також, в матеріалах кримінальної справи відсутні, і прокурором до справи не надані дані на підтвердження наявності доручення старшого слідчого СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Пятенко Т.М. в порядку ст. 41 КПК України, щодо проведення ОСОБА_1 необхідних слідчих дій щодо впізнання та складання протоколів впізнання.

І всі ці встановлені судом обставини ставлять під сумнів дані, викладені в обвинувальному акті про те, що обвинувачений ОСОБА_1 станом на 20.08.2015 року був службовою особою, працівником правоохоронного органу, з владними повноваженнями.

Крім того, дослідженими судом доказами не підтверджуються обставини вчинення кримінального правопорушення, які викладені стороною обвинувачення - місце вчинення (у приміщенні Київського ВП ГУ НП в Харківській області, розташованого за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Алчевських, 49), оскільки всі допитані свідки в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_15 опитував свідка ОСОБА_6 та складав протоколи за місцем роботи свідка, тобто за заправці АЗС.

Також, за висновками судової почеркознавчої експертизи № 434 від 29.11.2016 підписи від імені ОСОБА_2 у протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками №№ 1,2,3,4 від 20.08.2015 виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою. Вирішити питання «Чи виконано підписи від імені ОСОБА_2 у протоколах пред`явлення особи для впізнання №№ 1,2,3,4 за фотознімками від 20.08.2015, в кримінальному проваджені №12015220490003510 від 24.07.2015, ОСОБА_12 , ОСОБА_1 або іншою особою?» не видалось можливим.

При цьому, суд зауважує, що всі сумніви повинні трактуватись на користь особи. А посилання у даній експертизи на те, що ОСОБА_1 виконані рукописні тексти не можуть бути належним підтвердженням фіктивності даних протоколів або їх недостовірності.

Судом протягом усього розгляду справи були допитані свідки і надана їх показанням належна оцінка. Так, свідки ОСОБА_6 , Свідло підтвердили, що дійсно на автозаправці, де на той момент працював ОСОБА_6 був ОСОБА_15 , показував фото осіб для впізнання. ОСОБА_6 пояснив, що він не пам*ятає, чи підписував протоколи, Свідло пояснив, що був понятим і всі присутні (він, 2 понятий, касир, тобто ОСОБА_6 ) протокол впізнання підписували. Свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 пояснювали, що їм відомо про те, що протоколи впізнання свідком ОСОБА_6 осіб, причетних до угону автомобілів були складені та долучені до матеріалів кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_5 , під час судового розгляду був допитаний свідок ОСОБА_6 , який сказав, що не пам*ятає, щоб підписував такий протокол і повідомив, що у Київському РВ ГУНП в Харківській області не був.

Згідно наданого до суду вироку Київського районного суду м. Харкова від 15.07.2016 року, яким ОСОБА_3 був засуджений за ч.2 ст. 289 КК України встановлено, що допитаний свідок ОСОБА_2 пояснив суду про те, що ОСОБА_5 в судовому засіданні не впізнає, оскільки пройшло багато часу, але оперативник приїжджав до нього та показував декілька фотокарток, де він впізнав підозрюваного. Пояснював в суді під час розгляду кримінальної справи відносно ОСОБА_5 також, що до міліції він не приїжджав, чи підписував протоколи допиту та впізнання особи не пригадує.

Таким чином, надавши належну оцінку всім доказам, суд приходить до висновку, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 складено 20.05.2015 року завідомо недостовірні протоколи про проведення слідчих дій про впізнання свідком ОСОБА_2 осіб за фотографіями та внесення завідомо неправдивих відомостей до зазначених чотирьох протоколів пред`явлення осіб для впізнання за фотографією від 20.08.2015 у кримінальному провадженні №12015220490003577 від 28.07.2015 про нібито впізнання свідком ОСОБА_2 осіб за фотографіями, які скоювали кримінальні правопорушення, пов`язані з незаконними заволодіннями транспортними засобами, суду під час розгляду справи стороною обвинувачення не надано.

Також, суд зазначає, що суб`єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, характеризується тільки прямим умислом, оскільки службова особа повинна завідомо усвідомлювати неправдивий характер тих відомостей, які вносяться нею до офіційних документів.

В даному випадку, стороною обвинувачення до доведено під час судового розгляду, що ОСОБА_1 завідомо усвідомлював неправдивий характер відомостей, що вносились у протокол впізнання, з мотивів та з метою штучного збільшення показників про розкриття кримінальних правопорушень та створення уявлення про проведення слідчих дій, як вказано у обвинувальному акті.

А навпаки, як під час даного судового розгляду, так і під час судового розгляду в 2016 році, де обвинуваченим був ОСОБА_5 , було доведено доказами, що наведені у вироку суду від 15.07.2016 року про причетність ОСОБА_5 до вчиненого кримінального правопорушення за ч.2 ст. 289 КК України, долучені докази на підтвердження зазначеного яким надана оцінка судом у вироку.

Також, вирішуючи питання щодо доведеності провини ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 372 КК України, тобто закінчений замах на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення, суд зазначає, що даний склад кримінального правопорушення є спеціальним видом службового зловживання і об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 372 КК України, вичерпується притягненням завідомо невинного до кримінальної відповідальності, яке включає до себе дві обов`язкові дії: винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, пред`явлення їй обвинувачення.

Із суб`єктивної сторони злочин за ст. 372 КК України може бути вчинений лише з прямим умислом, оскільки суб`єкт діє завідомо і тим самим усвідомлює очевидність того, що притягує до відповідальності невинного.

Суб`єктом даного злочину за ст. 372 КК України ( в ред. на 2015 рік) є спеціальний, оскільки даним суб*єктом може бути лише особа, яка проводить дізнання, слідчий або прокурор, або інша уповноважена службова особа, яка згідно із статтями 276-278 КПК має право здійснювати повідомлення про підозру, тобто особи, яким за законом надане право притягнення особи до відповідальності як обвинуваченого за кримінальною справою.

Аналізуючи надані стороною обвинувачення докази на підтвердження провини ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 372 КК України, суд приходить до висновку, що прокурором жодним дослідженим судом доказом не доведено, що обвинувачений ОСОБА_1 є особою, яка наділена повноваженнями щодо притягнення особи до відповідальності як обвинуваченого за кримінальною справою і що ним було вчинено дії задля штучного створення доказів обвинуваченого на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності.

А тому, всі сумніви трактуються на користь обвинуваченого і суд зазначає, що доказування не може будуватись на припущеннях.

Судом під час розгляду справи та належної і усесторонньої оцінки наданих доказів були вивчені і досліджені усі докази, які маються в матеріалах справи (пояснення свідків, висновок експертизи, протоколи впізнання, вирок суду) та суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено в судовому засіданні складу кримінального правопорушення, що інкриміновано обвинуваченому ОСОБА_1 за ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 372 КК України, а саме: службове підроблення, тобто складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та закінчений замах на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення, а усі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.

Прокурором в суді не доведено, що в діях обвинуваченого є об`єктивна та суб*єктивна сторона складу злочинів, передбачених ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 372 КК України.

Згідно вимог ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є в тому числі рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини у кримінальних справах правило ч.2 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (презумпція невинуватості) вимагає, щоб обов`язок доказування покладався на сторону обвинувачення (справа «Капо проти Бельгії»).

Суд також керується вимогами ст. 22 КПК України, норми якої визначають, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне отстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, з огляду на те, що суд не може перебирати на себе функцію обвинувачення та захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Зміни обвинувачення в суді заявлено не було та будь-яких інших клопотань від сторін також не заявлено.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.п. 18 та 19 своєї Постанови № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суди при розгляді кримінальних справ мають суворо додержуватись закріпленого у ч. 1 ст. 62 Конституції принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Визнати особу винною у вчиненні злочину можливо тільки за умови доведеності її вини. При цьому необхідно мати на увазі, що в силу ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.3 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь обвинуваченого.

Враховуючи викладене, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд приходить до висновку, що прокурором в суді не доведено, що в діяннях обвинуваченого ОСОБА_1 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 372 України по подіях 20.08.2015 року, що є підставою, визначеною п.3 ч.1 ст.373 КПК України, для ухвалення виправдувального вироку.

Вивченням особи ОСОБА_1 встановлено, що той не судимий, проживає та зареєстрований в м. Харкові, одружений, має на утриманні малолітню дитину, 2019 р.н., на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується.

Судові витрати за проведення експертизи підлягають віднесенню на рахунок держави. Питання речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373-376 КПК України, суд,-

Ухвалив:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 372 КК України - визнати невинуватим та виправдати.

Речові докази (протоколи впізнання) – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Судові витрати за проведення експертизи в розмірі 3521,60 грн. підлягають віднесенню на рахунок держави.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно вручається прокурору та обвинуваченому. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий -