Рішення № 99386587, 06.09.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2021 р. № 400/2783/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, про:визнання відмови неправомірною та скасування рішення від 16.03.2021 № 191/03.04-пр.; зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач), в якій просить:

« 1. Визнати неправомірною відмову Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та скасувати відповідне рішення відповідача від 16.03.2021 № 191/03.04-пр.

2. Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити мені ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 10 березня 2021 року (з дня звернення до ПФУ)».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має достатній страховий стаж для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV), тому відмова відповідача у призначенні йому пенсії є неправомірною.

Ухвалою від 28.04.2021 суд відкрив провадження в адміністративній справі, постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження, зобов`язав відповідача надати письмові пояснення щодо періодів, зарахованих до страхового стажу позивача.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує і просить відмовити в позові з посиланням на статті 24, 26 Закону № 1058-IV, статтю 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон ) та зазначає, що записи у трудовій книжці про трудову діяльність працівника не завжди відповідають його фактичному страховому стажу. Відповідач також вказує на безпідставність позовної вимоги про призначення позивачу пенсії за віком з 10.03.2021, оскільки станом на цю дату позивач не досяг пенсійного віку (60 років).

На виконання ухвали від 28.04.2021 відповідач додав до відзиву розрахунок страхового стажу позивача у формі таблиці та подав пояснення щодо періодів, зарахованих та не зарахованих до страхового стажу позивача.

У зв`язку з тим, що від учасників справи не надходило заяв про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд розглянув справу у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.03.2021 (до досягнення 60 років) звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, до якої додав паспорт, картку фізичної особи - платника податків, трудову книжку колгоспника, трудову книжку, документи, які підтверджують страховий стаж, індивідуальні відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням від 16.03.2021 № 191/03.04-пр відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, визначеного частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV.

У рішенні від 16.03.2021 № 191/03.04-пр відповідач зазначив: «Страховий стаж позивача обчислений за період протягом травня 1979 року - січня 2012 року, становить 24 роки 10 місяців 0 днів, в тому числі періоди строкової військової служби, роботи в колгоспі та період отримання допомоги по безробіттю. До страхового стажу враховано всі періоди трудової діяльності згідно із наданими документами».

Зазначені вище обставини суд установив із змісту рішення відповідача від 16.03.2021 № 191/03.04-пр.

Ухвалюючи рішення у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У рішенні від 16.03.2021 № 191/03.04-пр зазначено, що «страховий стаж позивача обчислений за період протягом травня 1979 року - січня 2012 року, становить 24 роки 10 місяців 0 днів», натомість, за розрахунком суду, часовий проміжок з травня 1979 року по січень 2012 року налічує 32 роки 9 місяців 1 день.

Отже, певні періоди з цього часового проміжку відповідач не зарахував до страхового стажу позивача, однак не зазначив про це в рішенні про відмову в призначенні пенсії за віком.

У рішенні не розмежовано, які періоди роботи позивача відповідач зарахував до його страхового стажу, а які - ні.

Так само не зазначено фактичних обставин, у зв`язку з якими відповідач не зарахував певні періоди роботи до страхового стажу позивача. Посилання в рішенні на норми права, які регулюють зарахування страхового стажу, є цитуванням закону та не є тотожним наведенню саме фактичних підстав для відмови в призначенні пенсії.

У зв`язку з тим, що із змісту рішення неможливо установити, які саме періоди зараховані до страхового стажу позивача, а які не зараховані, суд ухвалою від 28.04.2021 витребував у відповідача пояснення щодо періодів, зарахованих до страхового стажу позивача.

На виконання ухвали від 28.04.2021 відповідач подав пояснення, у яких зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховані періоди його роботи з лютого 2007 року по липень 2007 року, з червня 2009 року по грудень 2010 року, з лютого 2011 року по січень 2012 року. Підставою незарахування цих періодів до страхового стажу позивача є несплата роботодавцями позивача страхових внесків за цей період.

Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Стаття 8 Закону № 1058-IV передбачає право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частина друга статті 24 Закону № 1058-IV передбачає, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з статтею 20 Закону № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV, виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Частина друга статті 6 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі -Закон №2464-VI) у сукупності з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI також покладає обов`язок своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на роботодавців.

Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцями позивача обов`язку із сплати внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на таких підприємствах, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату внесків для нарахування пенсії за період не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а та від 17.07.2019 у справі № 144/669/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частина п`ята статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII „Про судоустрій та статус суддів передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати внесків до Пенсійного фонду, а тому наявність відповідної заборгованості підприємства не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу часу його роботи в період з лютого 2007 року по липень 2007 року, з червня 2009 року по грудень 2010 року, з лютого 2011 року по січень 2012 року.

Суд також перевірив правильність обчислення відповідачем страхового стажу позивача, здійснивши власний розрахунок.

Суд зазначає, що з 08.11.1979 по 11.11.1981 позивач проходив військову службу, що підтверджується даними його військового білета, а згідно з даними трудової книжки позивач працював:

- з 04.01.1982 по 31.08.1986 - в АТП -1400;

- з 01.09.1986 по 16.09.1991 - в Первомайському АТП-1463;

- з 26.09.1991 по 18.06.1992 - у радгоспі «Кодимський»;

- з 14.07.1992 по 03.05.1995 - в АТП-1463;

- з 04.05.1995 по 01.07.1998 - у КСП ім. Горького;

- з 18.05.2002 по 28.12.2003 - у СФГ «Рідний край» (відповідач зарахував позивачу страховий стаж по 31.10.2003, тоді як даними трудової книжки та довідки від 24.02.2021 № 2/24 підтверджується, що позивач працював у цьому підприємстві по 28.12.2003);

- з 09.04.2004 по 15.12.2004 - у ТОВ «Агропромислове підприємство «Софіївка-Нова»;

- з 27.12.2004 по 19.04.2005 - отримував допомогу як безробітний у Первомайському міськрайонному центрі зайнятості;

- з 20.04.2005 по 05.12.2005 - у ТОВ «Агропромислове підприємство «Софіївка-Нова»;

- з 13.12.2005 по 02.04.2006 - отримував допомогу як безробітний у Первомайському міськрайонному центрі зайнятості;

- з 03.04.2006 по 09.01.2007 - у ТОВ «Агропромислове підприємство «Софіївка-Нова»;

- з 11.01.2007 по 21.08.2007 - у ВАТ «Первомайський спецкар`єр»;

- з 28.08.2007 по 17.01.2012 - у Первомайському гранітно-щебеневому кар`єрі.

За розрахунком суду, наведені вище періоди сумарно становлять 27 років 8 місяців 24 дні.

Відповідно до даних трудової книжки колгоспника у сукупності з довідкою від 24.02.2021 № 10, виданою КСП ім. Горького (правонаступник колгоспу ім. Горького), з 02.05.1979 по 31.10.1979 позивач працював у колгоспі ім. Горького. Кількість відпрацьованих людиноднів становить 142 за установленого у колгоспі мінімуму трудоднів (людиноднів) - 250.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частина друга статті 56 Закону № 1788-ХІІ установлює, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 17.05.1992 №17 «Про порядок застосування окремих положень статей Закону України «Про пенсійне забезпечення»», при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в том випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.

У зв`язку з цим суд вважає, що відповідач правильно обчислив колгоспний стаж позивача у 5 місяців 15 днів.

Підсумовуючи стаж позивача відповідно до даних військового білета, трудової книжки та трудової книжки колгоспника, суд дійшов висновку, що загальний стаж позивача становить 28 років 2 місяці 9 днів.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, в тому числі з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Отже, стаж позивача є достатнім для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV.

Відповідно, рішення від 16.03.2021 № 191/03.04-пр не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки прийняте відповідачем без урахування обставини наявності у позивача необхіднго страхового стажу, за умови неправильного обчислення такого стажу.

Одночасно суд погоджується з аргументом відповідача про те, що пенсія за віком не може призначатися позивачу з 10.03.2021, оскільки станом на цю дату позивач не досяг пенсійного віку.

Зокрема, позивач досяг віку 60 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , ураховуючи його дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 16.03.2021 № 191/03.04-пр та зобов`язання відповідача призначити позивачу з 18.03.2021 пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

Отже, позов належить задовольнити.

Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 908 грн, сплачений позивачем за подання позовної заяви за квитанцією від 20.04.2021, який, згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає до стягнення за рахунок бюджетних асигувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 13844159) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 16.03.2021 № 191/03.04-пр.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 13844159) призначити та виплатити з 18.03.2021 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна