Рішення № 99384576, 30.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 року Справа № 160/3418/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

16.04.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області, в якій позивач просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо виставлення ОСОБА_1 вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-2415-50/67 від 12.11.2018р. на суму 15819,54грн. та №Ф-2415-50/67 від 08.02.2019р. на суму 18276,72грн. і скасувати вказані вимоги.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням додаткових пояснень, зазначається, що спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню, з наступних підстав. По-перше, ОСОБА_1 не являється фізичною особою-підприємцем, ніколи у минулому та по теперішній час він фактично підприємницьку діяльність не здійснював та не подавав жодної звітності і про те, що він зареєстрований та перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець з 14.08.2003р. він дізнався лише у березні 2019 року, у зв`язку із чим 06 березня 2019 року звернувся до державного реєстратора з заявою про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей щодо нього як фізичної особи підприємця та запису про припинення підприємницької діяльності. При цьому, після 2003 року і до березня 2019 року позивач до державного реєстратора з відповідною реєстраційною карткою з метою внесення про нього відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не звертався та свідоцтво про реєстрацію фізичною особою-підприємцем нового зразка не отримував. Таким чином, на думку останнього, у нього не могли виникнути зобов`язання стосовно сплати будь-яких податків, пов`язаних з веденням підприємницької діяльності, у тому числі єдиного внеску, а тим паче недоїмки зі сплати єдиного внеску, чи боргу зі сплати фінансових санкцій. По-друге, відповідно до ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску контролюючими органами здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати ЄСВ, звітності, що подається платниками ЄСВ, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) нараховується ЄСВ. Водночас, спірні вимоги, в порушення наведених приписів, винесені на підставі даних інформації системи ДФС, які незрозуміло звідки взялися, оскільки перевірка правильності нарахування та сплати ЄСВ відповідачем не проводилася. Крім того, позивач наголошував, що у період, за який відповідачем нараховано недоїмку зі сплат ЄСВ, він перебував у трудових відносинах із підприємством, яке здійснювало відрахування єдиного внеску з отриманої ним заробітної плати. За наведених обставин, на думку позивача, спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2415-50/67 від 12.11.2018р. на суму 15819,54грн. та №Ф-2415-50/67 від 08.02.2019р. на суму 18276,72грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач пред`явлений позов не визнав та подав на нього відзив, в якому просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 14.08.2003 року та взятий на податковий облік як платник податків на загальній системі оподаткування, при цьому, податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, водночас, згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" був платником єдиного внеску в цей період. Оскільки протягом 2017-2018р.р. позивачем доходів отримано не було, останній повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Оскільки така сплата позивачем здійснена не була, відповідачем сформовано спірні вимоги на виниклу заборгованість. Так, контролюючим органом нараховано ФОП ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати єдиного внеску із наступного розрахунку за 2017 рік ця сума була: 3200 грн. (мінімальна заробітна плата) * 22% = 704 грн/місяць, тобто 8448грн., за 2018 рік 3723 грн. (мінімальна заробітна плата) *22% = 819,06 грн/місяць. Отже, вимога про сплату боргу на суму 15819,54грн. була винесена за 2017 рік та 3 квартали 2018 року (8448+819,06*9 місяців), а на суму 18276,72 грн. була винесена вже після нарахування за 4 квартал 2018 року (704 грн *12 місяців + 819,06 грн * 12 місяців). Згідно даних інформаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 був нарахований єдиний соціальний внесок за 2017 та 2018 роки на загальна суму недоїмки 18276,72грн. При цьому, згідно з даними Єдиного державною реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на час винесення спірних вимог реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця протягом періоду 2017-2018р.р. не здійснено. Позивач перебував на загальний системі оподаткування та відповідно до ст.7 Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» повинен був сплачувати єдиний внесок навіть за відсутності отримання доходу. Зважаючи на несплату позивачем за вищевказаний період сум ЄСВ, відповідачем на підставі ч.4 ст.25 Закону №2464 та п.2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 04.05.2018р. №469(449), правомірно сформовано на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу та належним чином направлено спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки), а, отже, підстави для скасування цих вимог про сплату боргу (недоїмки) відсутні. Зняття з обліку ФОП ОСОБА_1 не відбувалося (до моменту винесення вимоги), адже зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону №2464, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.

31 липня 2019 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом винесено рішення у справі №160/3418/19, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2019р. у справі №160/3418/19 - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року - скасовано, а справу №160/3418/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Адміністративна справа №160/3418/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування вимог надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 21.10.2020 року.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2020 року зазначена вище справа розподілена судді Туровій О.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу №160/3418/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 26.11.2020 року за наявними у справі матеріалами у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Крім того, вищезазначеною ухвалою суду витребувано у ОСОБА_1 витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця та реєстрації припинення його підприємницької діяльності; належним чином засвідчену копію Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця у серпні 2003 року; інформацію, а також докази на її підтвердження, відносно того, чи подавалась ОСОБА_1 державному реєстратору відповідна реєстраційна картка для включення про нього відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та заміни свідоцтва про державну реєстрацію його, як фізичної особи-підприємця, виданого у серпні 2003 року, на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка до березня 2012 року.

24 листопада 2020 року від позивача до канцелярії суду надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 26 жовтня 2020 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року вирішено перейти до розгляду адміністративної справи №160/3418/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 27 січня 2021 року о 13:00 год.

Сторони в підготовче судове засідання 27.01.2021р. не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Підготовче судове засідання в справі №160/3418/19 відкладено на 24 лютого 2021 року на 14:30 год.

Відповідно до довідки секретаря судового засідання Молоданова М.Ю. від 24 лютого 2021 року №200 справа №160/3418/19 знята з розгляду 24 лютого 2021 року у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Турової Олени Михайлівни.

При цьому, відповідно до довідки начальника відділу управління персоналом Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року №41 суддя Турова Олена Михайлівна з 08.02.2021р. по 26.02.2021р., включно, була тимчасово непрацездатна, а з 01.03.2021р. по 05.03.2021р., включно, - перебувала у щорічній відпустці.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 року продовжено строк підготовчого провадження в адміністративній справі №160/12512/20 до 31 березня 2021 року. Наступне підготовче судове засідання призначено на 31 березня 2021 року об 11:00год.

Позивач в підготовче судове засідання 31.03.2021р. не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.

Представник відповідача в підготовче судове засідання 31.03.2021р. також не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу №160/3418/19 до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 27 квітня 2021 року о 15:00год.

Позивач в судове засідання 27.04.2021р. не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, при цьому, 15.04.2021р. від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання 27.04.2021р. також не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Фіксування судового засідання відповідно до статті 229 КАС України не здійснювалося, тому керуючись приписами пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд заяви судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.

Таким чином, суд дійшов висновку про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, виданого виконкомом Ленінської районної у місті ради, 14 серпня 2003 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець (запис у журналі обліку реєстраційних справ №04052577Ф0060182 від 07.08.2003р.) (а.с.141).

Наведене також підтверджується довідкою Новокодацької районної у місті Дніпрі ради від 14.01.2019р. №М-1 (а.с.143).

Згідно з довідкою про взяття на облік платника податків від 18.08.2003р. №11935/19-172 ФОП ОСОБА_1 узятий на облік у ДПІ Ленінського району м. Дніпропетровська як платник податків 18.08.2003р. (а.с.142).

04 січня 2019 року позивачем отримано засобами поштового зв`язку від Головного управління ДФС у Дніпропетровській області податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2415-50/67 від 12 листопада 2018 року зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн (за 2017 рік та 3 квартали 2018 року), а 8 квітня 2019 року - вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2415-50/67 від 8 лютого 2019 року зі сплати єдиного внеску на загальну суму 18276,72 грн. (за 2017 та 2018 роки).

За встановленими обставинами справи вищевказана недоїмка утворилась у зв`язку із тим, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець і зняття його з обліку не відбулось; податкову звітність позивач не подавав, доходів не отримував, а тому, як наслідок, на думку контролюючого органу, він повинен був сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

При цьому, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час винесення вищевказаних вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2415-50/67 від 12 листопада 2018 року та №Ф-2415-50/67 від 8 лютого 2019 року відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, взяття його на облік в контролюючих органах як платника податків та як платника єдиного внеску відсутні.

06 березня 2019 року позивач звернувся до Державного реєстратора одночасно із двома заявами, а саме: про реєстрацію фізичною особою-підприємцем та про припинення цієї діяльності.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №25937850 від 17.11.2020р. державна реєстрація включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 здійснена у цьому Реєстрі 06.03.2019р. (запис №22240170000132755), при цьому, цієї ж дати (06.03.2019р.) у Реєстрі здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за його рішенням про що 06.03.2019р. внесено запис в Єдиний державний реєстр номер: 22240060002132755, підстава: власне рішення (а.с.139).

Незгода позивача з вищеозначеними вимогами та діями відповідача щодо їх винесення стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ("Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 3 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Задля визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

Так, позивач стверджував, що у спірні періоди він не перебував у статусі фізичної особи-підприємця. Податкова ж наполягає на тому, що до моменту винесення спірних вимог зняття з обліку позивача як фізичної особи-підприємця не відбувалось.

Таке ж питання було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі за подібних фактичних обставин (№260/81/19). У постанові від 1 липня 2020 року за результатами її розгляду ВП ВС дійшла наступних висновків.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).

01 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:

"Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру".

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Так, 25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI.

Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 1 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості. Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання", які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

В контексті викладеного Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 липня 2020 року у справі №260/81/19 зауважила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування з відповідним статусом.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яке видане виконкомом Ленінської районної у місті ради, слідує, що ОСОБА_1 зареєстровано суб`єктом підприємницької діяльності 14 серпня 2003 року, про що зроблено запис 07 серпня 2003 року у журналі обліку реєстраційних справ за №04052577Ф0060182.

Тобто державна реєстрація позивача як фізичної особи-підприємця проведена до 01 липня 2004 року.

При цьому, як зазначає позивач, фактично підприємницьку діяльність він не здійснював з 2003 року, а 06 березня 2019 року подав заяву та відповідні документи на припинення підприємницької діяльності для зняття з обліку.

Разом з цим, позивач стверджує, а відповідачем не спростовано, що позивач не звертався із відповідною заявою до державного реєстратора в порядку приписів п.п.2,3,7,8 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI з метою внесення про нього відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як про фізичну особу-підприємця до 06.03.2019р.

Як встановлено судом, 06 березня 2019 року позивач звернувся до Державного реєстратора одночасно із двома заявами, а саме: про реєстрацію фізичною особою-підприємцем та про припинення цієї діяльності.

Наявним в матеріалах справи Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №25937850 від 17.11.2020р. підтверджено, що первинна державна реєстрація включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 здійснена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань лише 06.03.2019р. (запис №22240170000132755), при цьому, цієї ж дати (06.03.2019р.) у Реєстрі здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за його рішенням про що 06.03.2019р. внесено запис в Єдиний державний реєстр номер: 22240060002132755, підстава: власне рішення.

Отже, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця до 06.03.2019р. (дати звернення позивача з заявою про реєстрацію припинення підприємницької діяльності) не містилася.

Таким чином, з урахуванням наведеного та приписів п.4 та абз.2 п.8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 14.08.2003р., видане Ленінської районної у місті ради, відповідно до якого ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, з 03.03.2012р. вважалося недійсним, а позивачем фактично констатовано відмову від набуття статусу ФОП шляхом неподання державному реєстратору відповідної реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

При цьому, в подальшому позивачем підтверджено свою відмову від набуття статусу ФОП шляхом звернення до державного реєстратора 06.03.2019р. із заявою про внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення своєї підприємницької діяльності.

Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періодів, за які позивачеві нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ (2017-2018 роки), свідоцтво про державну реєстрацію позивача як суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи було дійсним та позивачем здійснювалась підприємницька діяльність з отриманням відповідного доходу у періодах, за які нараховано єдиний внесок.

Натомість, відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується, що згідно з інформаційною базою даних органів ДПС позивач про отримані доходи не звітував, податкову звітність не подавав та не отримував доходи від зайняття підприємницькою діяльністю.

Отже, встановлені судом обставини свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ в період 2017-2018р.р. у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 , копія якої знаходиться в матеріалах справи, ОСОБА_1 02.09.2014р. прийнято на посаду директора по якості в ТОВ «Завод Містер Профі» та 10.07.2019р. звільнено за власним бажанням згідно зі ст.38 КЗпП України (а.с.99-101).

При цьому, факт працевлаштування позивача, в тому числі і у період, за який спірними вимогами нараховано заборгованість з ЄСВ, а також факт сплати за нього страхових внесків за цей період роботодавцем, підтверджено індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5, які долучено до матеріалів справи (а.с.102-104).

Водночас, жодного доказу того, що роботодавцем не виконувався обов`язок зі сплати за ОСОБА_1 єдиного внеску відповідачем надано не було.

Отже, встановлені обставини, по-перше, свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, а, по-друге, свідчать про те, що позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464.

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ за 2017рік та 2018рік, тому спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2415-50/67 від 12.11.2018р. та №Ф-2415-50/67 від 08.02.2019р. є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, - задоволенню.

При цьому, суд зауважує, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимог, а не дій відповідача щодо їх винесення, тому суд, керуючись приписами ч.2 ст.9 КАС України, задовольняє позовні вимоги саме у такий спосіб.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на положення вказаної статті та зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 768,40 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цих коштів на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000) про визнання дій протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2415-50/67 від 12.11.2018р. на суму 15819,54грн. та №Ф-2415-50/67 від 08.02.2019р. на суму 18276,72грн.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 30 квітня 2021 року.

Суддя: О.М. Турова