Рішення № 99383665, 06.09.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2558/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, Харківська обл., м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11; код ЄДРПОУ: 31557119) до Фізичної особи-підприємця Кутявіної Тетяни Юріївни ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

29.06.2021 Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Кутявіної Тетяни Юріївни, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Кутявіної Тетяни Юріївни заборгованість у розмірі 116 904,26 грн., з яких: 95 115,39 грн. вартість спожитої теплової енергії по договору про постачання теплової енергії №3844 від 01.12.2007, що утворилась з лютого 2014 року по квітень 2021 року, 3% річних за період з 01.09.2014 по 19.05.2021 у розмірі 5 403,11 грн., інфляційні втрати за період з 01.09.2014 по 19.05.2021 у розмірі 16 385,76 грн., а також судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №3844 від 01.12.2007 в частині своєчасної та повної оплати спожитої теплової енергії.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.07.2021 прийнято позовну заяву (вх.№2558/21 від 29.06.2021) Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2558/21. Визначено, розгляд справи №922/2558/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.4 ст.250 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз`яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.

Фізична особа-підприємець Кутявіна Тетяна Юріївна своїм правом, наданим відповідно до ст.251 ГПК України, не скористалась, відзив на позов не надала.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 02.07.2021 було направлено на адресу відповідача - АДРЕСА_1, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи (а.с.182 т.1). Дана адреса також вказана позивачем в позовній заяві.

Проте зазначену кореспонденцію повернуто на адресу суду 12.07.2021 без доказів вручення з відміткою пошти "адресат відсутній" та зазначенням дати "10.07.2021".

Суд зазначає, що згідно із ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Проте, станом на 06.09.2021 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

01.12.2007 між Фізичною особою-підприємцем Кутявіною Тетяною Юріївною (споживач) та Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (теплопостачальна організація) було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №3844 (а.с.10-13 т.1) (надалі - Договір).

За цим Договором теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором (розділ 1 Договору).

Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього Договору в гарячій воді на такі потреби:

- опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону;

- гаряче водопостачання - протягом року;

- кондиціювання повітря - по мірі необхідності та наявності технічної можливості.

Відповідно до п.3.1.1. Договору, споживач має право на вибір теплопостачальної організації.

Згідно п.3.2.6. Договору, споживач зобов`язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені Договором.

Облік споживання теплової енергії проводиться за приладами комерційного обліку або розрахунковим способом (опалення, гаряче водопостачання) згідно з додатком 4 (п.5.1.Договору).

Споживач, що має прилади комерційного обліку, щомісячно подає до теплопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку до Договору (п.5.3.Договору).

Передача теплової енергії здійснюється на межі балансової належності сторін, яка вказана у додатку 2 до Договору та не може бути змінена в односторонньому порядку (п.5.4.Договору).

Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій або в іншій формі, яка не суперечить чинному законодавству України, відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів, діючих на період постачання теплової енергії, та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії, а при їх відсутності - виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень (п.6.1.Договору).

Крім оплати теплової енергії за тарифом, споживач відшкодовує теплопостачальній організації витрати, пов`язані з неповерненням теплоносія (витоку), виходячи з планової собівартості одержаної води від постачальника та її хімочищення, або знесолення, яка приймається як собівартість в середньому по всім джерелам теплової енергії Теплопостачальної організації (п.6.2.Договору).

Відповідно до п.6.3. Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

Споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду самостійно, ініціативнім дорученням сплачує теплопостачальної організації вартість, зазначеної в додатку 1 до Договору кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію споживач здійснює до 18-го числа місяця, наступного за розрахунковим, при відсутності приладів комерційного обліку, до 28-го числа поточного місяця, при розрахунках за показниками приладів обліку (п.6.4.Договору).

Відповідно до п.6.10. Договору, споживач з 12 по 15 число місяця, наступного за розрахунковим, отримує від теплопостачальної організації документи за розрахунковий період:

- рахунок-фактуру;

- акт звіряння розрахунків.

По одному примірнику оформлених актів споживач повертає теплопостачальній організації через 10 днів після їх отримання.

Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2008 року (п.10.1.Договору).

Відповідно до п.10.4. Договору, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Додатком №1 від 01.12.2007 до Договору, сторони погодили обсяги постачання теплової енергії споживачу (а.с.14 т.1).

Як вбачається з Додатку №2 від 01.12.2007 до Договору, сторонами визначено схему межі поділу теплової мережі та складено Акт розмежування межбалансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін (а.с.15 т.1).

Відповідно до вищезазначеного Акту розмежування межбалансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, сторони погодили, що межа балансової належності, експлуатаційної відповідальності теплопостачальної організації та межа продажу теплової енергії проходить по кільцевим лініям на трубопроводах, розміщених на відстані 100 мм від зварного шва в місцях врізки трубопроводів споживача в трубопроводи, які знаходяться на балансі КП "Харківські теплові мережі" і проходять по технічному підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3, згідно з наведеною у Додатку 2 схемою.

Додатком №3 від 01.12.2007 до Договору, сторони погодили умови припинення постачання теплової енергії (а.с.16 т.1).

Разом з цим, сторонами визначено перелік об`єктів теплоспоживання до Договору, відповідно до якого теплопостачальна організація постачає споживачу теплову енергію на об`єкт "службове приміщення і пральня" (вбуловане в житло) за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.17 т.1).

01.11.2012 сторонами Додатком №1 до Договору було погоджено обсяги постачання теплової енергії споживачу (а.с.19 т.1), Додатком №2 - Схему поділу теплової мережі , а також підписано Акт розмежування межбалансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін до Договору (а.с.21 т.1).

Відповідно до Акту розмежування межбалансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін до Договору, межа розподілу балансової належності теплопостачальної організації та межа продажу теплової енергії є кільцеві смуги на 2Ду 70 на відстані 100 мм від зварних швів на трубах 2Ду 80 в місцях врізок 2Ду 70 в 2Ду 80, згідно з наведеною у цьому Додатку 2 схемою. Межа експлуатаційної відповідальності теплопостачальної організації є зовнішня поверхня фланця засувки вхідного по подаючому трубопроводу та вихідного - по зовнішньому.

Також, 01.11.2012 сторонами визначено перелік об`єктів теплоспоживання до Договору, відповідно до якого теплопостачальна організація постачає споживачу теплову енергію на об`єкт "службове приміщення і пральня" (вбудоване в житло) та "службове житло" (вбудоване в приміщення) за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.22 т.1).

Відповідно до Додаткової угоди б/н від 17.11.2014 до Договору, сторони виклали пункт 6.1. Договору в наступній редакції:

Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, вказані в Договорі, відкриті теплопостачальною організацією для кожної категорії з окремими встановленими тарифами ("населення", "інші споживачі"), відповідно їх тарифів, діючих в період постачання теплової енергії та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії, а при їх відсутності - виконаних розрахунків відповідно до планових навантажень, або в іншій формі, яка не суперечить чинному законодавству України (а.с.18 т.1).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підриємця серії В00 №636125, місцем проживання Фізичної особи-підприємця Кутявіної Тетяни Юріївни є АДРЕСА_2 (а.с.23 т.1).

Як стверджує позивач, житловий будинок по АДРЕСА_3, до лютого 2017року не був обладнаний приладам обліку теплової енергії, тому розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався позивачем розрахунковим способом згідно з нормативним документом "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94.

Починаючи з лютого 2017 року розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався позивачем згідно показань приладів обліку, встановлених у будинках.

На підтвердження зазначеного позивач надає відомості обліку споживання теплової енергії (а.с.108- 125 т.1).

Факт споживання відповідачем теплової енергії також підтверджується актами на включення та відключення теплової енергії у приміщення відповідача, так і до житлового будинку в цілому (а.с.126-144 т.1).

Вищезазначені акти на включення та відключення опалення підписані та скріплені печатками повноважених представників КП "Харківські теплові мережі" та балансоутримувачем будинку.

На підставі зазначеного позивачем були направлені відповідачу разом із листами-вимогами про сплату заборгованості відповідні рахунки-фактури за спожиту теплову енергію (а.с.24-107 т.1).

Як стверджує позивач, відповідач вищезазначені рахунки не сплачує.

Як вбачається з наданих позивачем рахунків-фактур, загальна заборгованість за неналежне виконання договірних зобов`язань відповідача за період з лютого 2014 року по квітень 2021 року складає 95 115,39 грн.

Також, по особовому рахунку Фізичної особи-підприємця Кутявіної Тетяни Юріївни обліковується заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 95 115,39 грн., яка утворилась за період з лютого 2014 року по квітень 2021 року (а.с.145 т.1).

Доказів оплати відповідачем отриманої теплової енергії за Договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №3844 від 01.12.2007 за період з лютого 2014 року по квітень 2021 року в сумі 95 115,39 грн. матеріали справи не містять.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), вказані Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (пункт 1 Правил).

Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Згідно з пунктом 4 Правил - користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією.

Пунктом 14 Правил передбачений обов`язок споживача укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Статтею 12 цього Закону визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, станом на момент укладання договору), розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до п.23 Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Положення ст.19 Закону України «Про теплопостачання» передбачає обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; ліквідацію наслідків аварії.

У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ст.25 Закону України «Про теплопостачання»).

При цьому, з аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що надання житлово-комунальних послуг, до яких віднесено послуги з теплопостачання здійснюється виключно на договірних засадах, забезпечення надання послуг з постачання теплової енергії здійснюється виконавцем безперервно. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними у строки, встановлені договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Зміна або розірвання договору допускається тільки за угодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі з підстав, установлених договором або законом. Тобто припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, позивачем в обґрунтування суми заборгованості відповідача надано розрахунок вартості спожитої теплової енергії Фізичною особою-підприємцем Кутявіною Тетяною Юріївною за період з лютого 2014 року по квітень 2021 року, рахунки-фактури за період з лютого 2014 року по квітень 2021 року з доказами їх направлення на адресу відповідача, акти підключення та відключення споживача, відомості обліку споживання теплової енергії.

Таким чином, факт споживання відповідачем теплової енергії за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №3844 від 01.12.2007 у період з лютого 2014 року по квітень 2021 року позивачем належним чином доведено, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №3844 від 01.12.2007 у розмірі 95 115,39 грн., доказів оплати теплової енергії за період з лютого 2014 року по квітень 2021 року не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги КП "Харківські теплові мережі" в частині стягнення основної заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №3844 від 01.12.2007 у розмірі 95 115,39 грн., що утворилась у період з лютого 2014 року по квітень 2021 року обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 01.09.2014 по 19.05.2021 у розмірі 5 403,11 грн. та інфляційні втрати за період з 01.09.2014 по 19.05.2021 у розмірі 16 385,76 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Фізичної особи-підприємця Кутявіної Тетяни Юріївни про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кутявіної Тетяни Юріївни ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, Харківська обл., м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11; код ЄДРПОУ: 31557119) 95 115 (дев`яносто п`ять тисяч сто п`ятнадцять) грн. 39 коп. вартість спожитої теплової енергії по договору про постачання теплової енергії №3844 від 01.12.2007, що утворилась у період з лютого 2014 року по квітень 2021 року, 3% річних за період з 01.09.2014 по 19.05.2021 у розмірі 5 403 (п`ять тисяч чотириста три) грн. 11 коп., інфляційні втрати за період з 01.09.2014 по 19.05.2021 у розмірі 16 385 (шістнадцять тисяч триста вісімдесят п`ять) грн. 76 коп., а також судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "06" вересня 2021 р.

Суддя Т.О. Пономаренко