Рішення № 99383664, 25.08.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1231/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича (адреса для листування: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Приватного підприємства "ЕРФОЛГ ВД77" (61070, Харківська обл., м. Харків, вул. Рудика, буд. 6; код ЄДРПОУ: 35473745) 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) про відшкодування збитків в порядку регресу за участю представників:

позивача - Самойленка П.М., договір №1 від 10.12.19;

відповідача - Лукашова В.В., ордер №180800107 від 06.08.21;

3-ї особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

07.04.2021 Фізична особа-підприємець Войтюк Олександр Вячеславович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "ЕРФОЛГ ВД77", в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства «ЕРФОЛГ ВД77» завданні збитки в порядку регресу у розмірі 3 280,23 грн., а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 270,00 грн. та витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 8 644,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення відповідачем вимог Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в частині відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, право вимоги на яке перейшло до позивача на підставі договору про відступлення права вимоги.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.04.2021 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, а саме: надання до суду належних відомостей щодо адреси позивача, у відповідності до статті 162 ГПК України.

15.04.2021 через систему "електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№8576 від 15.04.2021) з додатками, а саме: доказами направлення належним чином оформленої позовної заяви на сторонам по справі.

19.04.2021 на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 12.04.2021 позивачем через канцелярію господарського суду Харківської області надано заяву про усунення недоліків (вх.№8871 від 19.04.2021) з додатками, а саме: уточненою позовною заявою з зазначенням вірної адреси позивача та доказами направлення належним чином оформленої позовної заяви сторонам по справі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.04.2021 прийнято позовну заяву (вх.№1231/21 від 07.04.2021) Фізичної особи-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1231/21. Визначено, розгляд справи №922/1231/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Фізичну особу ОСОБА_1 . Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.4 ст.250 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз`яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України. Третій особі, згідно статті 251 ГПК України, встановлено строк 5 днів з дня вручення цієї ухвали на подання до суду письмових пояснень щодо позову; строк 10 днів на подання до суду письмових пояснень щодо відзиву з дня його отримання.

04.06.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№13120 від 04.06.2021), в якому просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Як стверджує відповідач, про обставини та сам факт ДТП, яка відбулася 15.05.2018 ПП «ЕРФОЛГ ВД77» взагалі було не відомо. Так, ПрАТ «СК «ВУСО» ані про настання страхового випадку за страховим полісом АК/3385179 від 09.03.2017, ані про заявлені вимоги щодо виплати відшкодування шкоди з боку іншого учасника ДТП, ані про здійснення страхової виплати іншому учаснику ДТП ПП «ЕРФОЛГ ВД77» не повідомляло. ПП «ЕРФОЛГ ВД77» не вчиняло будь-яких дій по самовільному залишенню місця ДТП, та й взагалі не могло жодним чином про неї дізнатися, адже транспортний засіб ISUZU, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , будь-яких ознак ушкоджень не мав. Вважає, посилаючись на пп.38.1.1. п.38.1 ст.38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що позивач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до ОСОБА_1, який визначений позивачем у позовній заяві як третя особа. В той же час, в силу приписів абзацу "в" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в системному взаємозв`язку із положеннями ст.1166 ІІК України, право на звернення з регресним позовом саме до ПП «ЕРФОЛГ ВД77» у страховика не виникло.

На переконання відповідача, вимога в порядку регресу на підставі ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» нерозривно пов`язана з особою кредитора, а саме: з особою страховика. А отже, може бути реалізована виключно страховиком. В той же час, Фізична особа-підприємець Войтюк О.В., як і будь яка Фізична особа-підприємець, не відповідає жодному із наведених вище критеріїв вимог щодо особи страховика. З огляду на те, що у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, заміна кредитора не допускається, а Договір №10/03/2020 про відступлення права вимоги, укладений між ПрАТ «СК «ВУСО» та ФОП Войтюк О.В. 10.03.2020 фактично є договором факторингу, то вказаний договір на підставі ч.1 та ч.2 ст. 215ЦК України є нікчемним правочином. А отже, згідно з ч.1 ст.216 ЦК України, такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Також відповідач просить суд звернути увагу на те, що позивач обґрунтовує наявність у нього права вимоги тією обставиною, що між ним та ПрАТ «СК «ВУСО» 22.02.2021 укладено договір №22/02/2021 про відступлення права вимоги. В той же час, до позовної заяви позивачем зазначеного договору не долучено. Разом з тим, позивачем долучений до позовної заяви договір №10/03/2020 про відступлення права вимоги, укладений між ПрАТ «СК «ВУСО» та ФОП Войтюк О.В. 10.03.2020.

10.06.2021 через систему "Електронний суду" до господарського суду Харківської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№134707 від 10.06.2021), де зазначив, що позивачем на адреси відповідача та третьої особи здійснювалось відправлення актів (вимоги) №06930-24 про відшкодування збитків в порядку регресу та повідомлення про відступлення права вимоги котрі були залишені зазначеними сторонами без жодної уваги. Факт здійснення відправлення підтверджується відповідними платіжними дорученнями відділення поштового зв`язку, копія даних фіскальних чеків повинна міститись на звороті повідомлення про відступлення права вимоги. У разі якщо дані фіскальні чеки відсутні на звороті зазначеного документу то це скоріш за все зумовлене низькою якістю платіжних документів, що не дозволила зробити якісну їх копію, у зв`язку із вище зазначеним просимо долучити оригінали фіскальних чеків до матеріалів справи з метою підтвердження здійснення інформування відповідача про факт ДТП та наявність відповідних вимог. Стверджує, що укладений між ФОП Войтюк О.В. та ПрАТ «СК «ВУСО» договір №10/03/2020 від 10.03.2020 про відступлення права вимоги за своє правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги. Відтак, договір про відступлення права вимоги №10/03/2020 від 10.03.2020 , за своєю правовою природою є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки не містять ознак договору факторингу чи договору фінансових послуг.

Вищезазначену відповідь на відзив також 14.06.2021 було надано представником позивача через канцелярію суду (вх.№14013 від 14.06.2021).

Оскільки з матеріалів справи неможливо чітко встановити, який саме договір відступлення права вимоги укладався між позивачем та страховою компанією та який саме договір є підставою даного позову, суд дійшов до висновку, що у матеріалах справи недостатньо доказів для правильного вирішення спору у зв`язку із чим, з метою всебічного, повного та об`єктивного вирішення спору, ухвалою господарського суду Харківської області від 22.06.2021 вирішено перейти до розгляду справи №922/1231/21 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено справу №922/1231/21 до розгляду у підготовчому засіданні на 28.07.2021.

Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича надати суду пояснення, в яких пояснити, який саме договір про відступлення права вимоги є підставою даного позову. Копію такого пояснення надіслати на адресу відповідача. Документи, що підтверджують надіслання пояснення на адресу відповідача надати суду разом із поясненням.

Витребувано у Фізичної особи-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича оригінал належного договору про відступлення права вимоги. Встановлено, пояснення та витребувані докази надати суду у строк до 28 липня 2021 року.

Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Звернуто увагу учасників справи, що подання доказів у справі здійснюється учасниками справи на стадії підготовчого провадження. Запропоновано учасникам справи забезпечити участь у судовому засіданні компетентного представника з документами, що посвідчують його особу та повноваження. Явку представників учасників справи визнано необов`язковою.

29.06.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області представник відповідача надав заперечення на відповідь на відзив (вх.№15109 від 29.06.2021), де зазначив, що право подати регресний позов на підставі підпункту «в» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає саме у страховика, тобто страхової організації, що має право на здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування» (п.1.2 ст. І Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), причому не у будь-якого страховика, а саме у того страховика, який здійснив виплату страхового відшкодування у конкретному випадку. Також, представник відповідача вважає, що відповідно до ч.6 ст.20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом. Таким чином, страховику забороняється передавати іншим особам відомості щодо страхувальників, крім випадків, передбачених законом. Ні Закон України "Про страхування", ні Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачають випадків та не містять дозволу на передачу відомостей про страхувальника та його майнове становище при відступленні права вимоги.

В той же день, через систему "Електронний суду" до господарського суду Харківської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№15068 від 29.06.2021), в яких зазначено, що право регресної вимоги перейшло до позивача на підставі договору №10/03/2020 від 10.03.2020. Посилання представника позивача на договір про відступлення права вимоги №22/02/2021 від 22.02.2021 є технічною опискою котра була допущена під час написання позову.

05.07.2021 представником позивача вищезазначені додаткові пояснення було надано через канцелярію суду (вх.№15614 від 05.07.2021).

В підготовчому засіданні 28.07.2021 судом було встановлено, що представником позивача не виконано пункт 4 ухвали господарського суду Харківської області від 22.06.2021 та не надано суду у строк встановлений зазначеною ухвалою оригінал належного договору про відступлення права вимоги. Разом з цим, судом попереджено представника позивача про застосування заходів процесуального примусу у разі невиконання ухвали господарського суду Харківської області від 22.06.2021, про що зафіксовано в протоколі підготовчого засідання від 28.07.2021.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.07.2021 усне клопотання представника Фізичної особи-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича про визнання явки представників відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, у судове засідання обов`язковою задоволено частково. Визнано явку представника відповідача Приватного підприємства "ЕРФОЛГ ВД77" у судове засідання у справі №922/1231/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича до Приватного підприємства "ЕРФОЛГ ВД77", 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Фізична особа ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу обов`язковою. В іншій частині клопотання відмовлено. Відкладено підготовче засідання у справі № 922/1231/21 на 11.08.2021.

04.08.2021 через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про надання оригіналу витребуваного доказу (вх.№18210 від 04.08.2021) разом із оригіналом договору про відступлення права вимоги №10/03/2020 від 10.03.2020.

Наданий представником позивача оригінал договору про відступлення права вимоги №10/03/2020 від 10.03.2020 було досліджено судом в підготовчому засіданні 11.08.2021 в присутності представника відповідача. Після чого, судом було виготовлено копії зазначеного договору та долучено відповідні копії до матеріалів справи. В той же день, оригінал договору про відступлення права вимоги №10/03/2020 від 10.03.2020 судом було повернуто представнику позивача засобами поштового зв`язку.

В підготовчому судовому засіданні 11.08.2021 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.08.2021 об 12:00.

25.08.2021 присутній в судовому засіданні представник відповідача надав заяву (вх.№19620 від 25.08.2021), в які зазначив, що позивачем всупереч вимогам ст.ст.74, 80 ГПК України разом із поданням позовної заяви до суду не подано доказів переходу до нього від первісного кредитора права вимоги за договором про відступлення права вимоги №22/02/2021 від 22.02.2021.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 25.08.2021 заяву (вх.№19620 від 25.08.2021) представника відповідача прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Разом з цим, присутній в судовому засіданні 25.08.2021 представник відповідача надав заяву (вх.№19621 від 25.08.2021).

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 25.08.2021 на підставі частини 2 статті 207 ГПК України відмовлено у прийнятті до розгляду заяви представника відповідача (вх.№19621 від 25.08.2021).

В судовому засіданні 25.08.2021 представник позивача, який брав участь в даному судовому засіданні в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Присутній в судовому засіданні 25.08.2021 представник відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Фізична особа ОСОБА_1, в судове засідання 25.08.2021 не з`явився, явку свого представника не забезпечив. Про причини неявки не повідомив. Так, судом направлялося на адресу третьої особи ухвали суду, зокрема, про прийняття позовної заяви до розгляду від 21.04.2021, про перехід до розгляду справи №922/1231/21 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначення справу №922/1231/21 до розгляду у підготовчому засіданні від 22.06.2021, про відкладення підготовче засідання у справі № 922/1231/21 від 28.07.2021, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 11.08.2021, на адресу зазначену позивачем в позовній заяві. Дана адреса також зазначена відповідачем в відзиві на позов. Проте, відповідну кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти "адресат відсутній".

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 25.08.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представників сторін у судових дебатах, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалі справи, між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (страховик) та Приватним підприємством «ЕРФОЛГ ВД77» (страхувальник), було укладено Договір обов`язкового страхування наземного транспорту №АК/3385179 від 09.03.2017 (надалі - Поліс) (а.с.23-25 т.1).

Згідно вищезазначеного Полісу, Приватне підприємство "ЕРФОЛГ ВД77" зобов`язалось відшкодувати шкоду заподіяну страхувальником життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля «Isuzu» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 ».

15.05.2018 в місті Харкові, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Isuzu» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » під керуванням ОСОБА_1 , та автомобілів «Honda» державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 », що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду №3018136374894549 та відповіддю Національної поліції України (а.с.17-20 т.1).

В результаті вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди були пошкоджено транспортний засіб «Honda» державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 ».

23.05.2018 з заявою про подію з ознаками страхового випадку до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» звернулась потерпіла сторона (а.с.26-27 т.1).

Відповідно до постанови Київського районного суду міста Харкова від 26.06.2018 по справі №640/9563/18, ОСОБА_1 визнано винним у вчинені правопорушень передбачених ст. ст. 122-4, 124 КУпАП України (а.с.22 т.1).

Як вбачається з вищезазначеної постанови, водій Приватного підприємства "ЕРФОЛГ ВД77" ОСОБА_1 15.05.2018 о 12.20 год. в м. Харкові вул. Пушкінська, буд. 83, керуючи автомобілем «Isuzu» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », не дотримався безпечного бокового інтервалу та допустив зіткнення з автомобілем "Honda" державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 », після чого покинув місце дорожньо-транспортної пригоди, в результаті чого вчинив правопорушення, передбачене ст.ст.122-4, 124 КУпАП.

Для встановлення вартості відновлюваного ремонту пошкодженого транспортного засобу «Honda» державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 » був організований огляд автомобіля на підставі чого складено відповідний акт (а.с31-32 т.1).

Згідно Ремонтної калькуляції №877352 від 06.06.2018 вартість відновлюваного ремонту автомобіля «Honda» державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 » склала 8733 ,55 грн. (а.с.33-36 т.1).

Факт дорожньо-транспортної пригоди 15.05.2018 був визнаний ПрАТ СК «ВУСО» страховим випадком, що підтверджується страховим актом №06930-24 від 20.07.2018 (а.с.37 т.1).

На підставі ремонтної калькуляції співробітниками ПрАТ СК «ВУСО» було зроблено розрахунок страхового відшкодування та здійснено виплату страхового відшкодування на користь потерпілого в сумі 3 280,23 грн., що підтверджується платіжним дорученням №16335 від 20.07.2018 (а.с.37 т.1).

22.02.2021 між ПрАТ «СК «ВУСО» (первісний кредитор) та Фізичною особою- підприємцем Войтюк Олександром Вячеславовичем (новий кредитор) укладено договір №10/03/2020 про відступлення права вимоги (надалі - Договір) (а.с.2-10 т.2).

Відповідно до п.2.1. Договору, первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за укладеними договорами страхування та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.

Загальний розмір заборгованостей боржників, права вимоги до яких відступається згідно цього Договору, складає: 1 053 082,73 грн., згідно Реєстру прав вимог, який складається сторонами в паперовому та електронному вигляді за формою, що наведена у Додатку 1 до цього Договору. Реєстр прав вимог на паперовому носії (з основною інформацією за Договорами страхування) підписується сторонами/ уповноваженими представниками сторін і скріплюється печатками сторін і є невід`ємною частиною цього Договору. Реєстр прав вимог на електронному носії (з додатковою інформацією за Договорами страхування) передається первісним кредитором новому кредитору і повинен повністю відповідати Реєстру прав вимог на паперовому носії в частині основної інформації за Договорами страхування, підписаному сторонами. У випадку розбіжностей між інформацією, що наведена у Реєстрі прав вимог на паперовому носії та Реєстру прав вимог на електронному носії перевагу має інформація Реєстру прав вимог на паперовому носії.

Відповідно до п.3.1. Договру, оформлення відступлення права вимоги відбувається в наступному порядку:

Права вимоги відступаються (передаються) в розмірі Заборгованості Боржників перед Первісним кредитором.

Для підтвердження наявності та дійсності прав вимоги, що відступаються, первісний кредитор передає новому кредитору документацію в порядку та строки, що передбачені цим Договором.

Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту перерахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, внаслідок чого Новий кредитор набуває прав нового кредитора по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей, які виникли внаслідок заподіяння боржниками збитків страхувальникам первісного кредитора, які уклали Договір страхування із первісним кредитором або третім особам (вимога відшкодування у порядку регресу заподіяного збитку в межах виплачених сум страхових виплат/страхових відшкодувань).

Відповідно до п.10.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Заний договір засвідчено підписами та печатками сторін.

Таким чином, як стверджує позивач, до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача вищевказаної суми боргу.

З метою досудового врегулювання спору, відповідачеві було направлено повідомлення про відступлення права вимоги та вимогу про відшкодування збитків в порядку регресу (а.с.38-39 т.1), але відповідач не проводив ніяких платежів. В зв`язку з тим, що відповідач не погашає заборгованості в добровільному порядку, позивач змушений звертатись до суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується з положеннями ст.979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п.3 ч.1 ст.20 Закону України "Про страхування", страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

У частині 1 статті 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.

У справі, що розглядається, спір виник з приводу відшкодування витрат, понесених у зв`язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземного транспорту.

Згідно зі ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача.

У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Як свідчать матеріали справи, грошові кошти в розмірі 3 280,23 грн. були перераховані ПАТ "СК "ВУСО", згідно заяви страхувальника, на рахунок у АТ КБ "ПриватБанк" відповідно до платіжного доручення №16335 від 20.07.2018, а отже до ПАТ "СК "ВУСО" перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, саме в межах суми 3 280,23 грн.

Разом з цим, як було встановлено судом, 22.02.2021 між ПрАТ «СК «ВУСО» (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Войтюк Олександром Вячеславовичем (новий кредитор) було укладено договір №10/03/2020 про відступлення права вимоги.

Так, відповідно до ст.52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

При розгляді питання про можливість заміни кредитора правонаступником в порядку статті 52 ГПК України, господарський суд приймає не суто процесуальне рішення, а здійснює аналіз норм матеріального права на предмет наявності підстав для правонаступництва і дійсності відступленого права вимоги до боржника від первісного до нового кредитора.

Відповідно до ч.3 ст.512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Прямої норми заборони заміни кредитора правонаступником у відносинах, які виникли із договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів чинне законодавство Кураїни не містить.

Договір обов`язкового страхування наземного транспорту №АК/3385179 від 09.03.2017, яки було укладено між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (страховик) та Приватним підприємством «ЕРФОЛГ ВД77» (страхувальник) такої заборони також не передбачає.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Інших обмежень права кредитора на укладення договору уступки вимог законодавство не містить.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст.516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч.1 ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на зазначене, заслухавши доводи сторін та враховуючи те, що відповідний договір про відступлення права вимоги на час розгляду даного спору не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, суд виходить з принципу правомірності цього правочину, а відтак до позивача перейшло право вимоги відшкодування збитків в порядку регресу за договором обов`язкового страхування наземного транспорту №АК/3385179 від 09.03.2017, який було укладено між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (страховик) та Приватним підприємством «ЕРФОЛГ ВД77» (страхувальник).

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач реалізував своє право кредитора шляхом пред`явлення вимоги до відповідача про виплату страхового відшкодування на суму 3 280,23 грн., оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останній надав згоду на прийняття обов`язку сторони боржника у деліктному зобов`язанні, якщо воно виникне.

Згідно з ч.2 ст.999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Водночас, як передбачено приписами ч.3 ст.985 ЦК України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

За загальним правилом, згідно з положеннями ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п.22.1 ст.22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст.29); відповідно до п.32.4, 32.7 ст.32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з п.12.1 ст.12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями ст.29 цього Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність встановлено ст.1194 ЦК України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Isuzu» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » була застрахована в ПАТ "СК "ВУСО", право вимоги якого перейшло до Фізичної особи-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича згідно договору про відступлення права вимоги №10/03/2020 від 10.03.2020.

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми ст.19 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі ст.1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 року у справі №910/3650/16 та у справі №910/32969/15).

Крім того, згідно з абц.2 п.36.2 ст.36 Закону "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

За наведених обставин у відповідача у зв`язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов`язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми фактичних затрат, право на вимогу якої перейшло до позивача у зв`язку з виплатою страхового відшкодування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що страховий акт №06930-24 від 20.07.2018 та платіжне доручення №16335 від 20.07.202018 є достатніми доказами фактично здійснених витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши розрахунок суми витрат по виплаті страхового відшкодування які підлягають стягнення з відповідача, судом встановлено, що даний розрахунок здійснено арифметично вірно.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача затрат по оплаті страхового відшкодування у розмірі 3 280,23 грн.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що даний позов повинен пред`являтися до ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, оскільки з відповідно до постанови Київського районного суду міста Харкова від 26.06.2018 по справі №640/9563/18, ОСОБА_1 є водієм Приватного підприємства "ЕРФОЛГ ВД77", транспортний засіб якого було застраховано в ПАТ "СК "ВУСО".

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8644,50 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд також враховує, що в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Пунктом 3 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Судом встановлено, що правовідносини між позивачем та адвокатом Самойленко П.М. на момент розгляду справи господарським судом Харківської області підтверджуються договором №1 про надання правової (правничої) допомоги від 10.12.2019 (а.с.40-41 т.1).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката представник позивача надав суд: копії платіжного доручення №61 від 11.01.2021 на суму 8 644,50 грн. та додаткову угоду до договору №1 про надання правової (правничої) допомоги від 10.12.2019 в якому містить ся детальний опис виконаних робіт (а.с.41-42 т.1).

Суд зазначає, що надані представником позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Вищевказані докази підтверджують фактичне понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 644,50 грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати: консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Частинами 1, 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та в надання інших видів правової допомоги клієнту.

Судова практика свідчить, що українські суди, здійснюючи розподіл витрат на послуги адвоката, керуються практикою Європейського суду з прав людини.

У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015 p., "Гімадуліна та інші проти Україїш" від 10.12.2009р., "Двойних проти України" від 12.10.2006 p., "Меріт проти України" від 30.03.2004 p., "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 p. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 4 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд в постанові від 01 серпня 2019 року по справі №915/237/18 зазначив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідач, не погоджуючись з розміром витрат на оплату послуг адвоката позивача, в судовому засіданні проти задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу заперечував.

В обґрунтування клопотання відповідач зазначив про неспівмірністю заявлених витрат на правову допомогу з ціною позову та складністю справи.

Проаналізувавши подані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та заперечення представника відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Керуючись приписами ст.129 ГПК України, позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, надано докази виконання робіт та оплати позивачем наданих послуг за договором та факт понесених позивачем витрат у розмірі 8 644,50 грн.

Водночас, суд погоджується з позицією відповідача та зазначає, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності.

Крім того, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Суд також погоджується з твердженням відповідача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу адвоката у сумі 8 644,50 грн. та ціною позову, яка становить 3 280,23 грн.

Разом з цим, суд бере до уваги ту обставину, що дана справа була визнана малозначною, про що було зазначено в ухвалі суду від 21.04.2021 у зв`язку із чим, вирішено розгляд справи №922/1231/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Проте, оскільки з наявних матеріалів справи №922/1231/21 не можливо було чітко визначити, який саме договір відступлення права вимоги укладався між позивачем та страховою компанією та який саме договір є підставою даного позову, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд перейшов до розгляду справи №922/1231/21 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та зобов`язав Фізичну особу-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича надати суду пояснення, в яких пояснити, який саме договір про відступлення права вимоги є підставою даного позову та витребувати у Фізичної особи-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича оригінал відповідного договору про відступлення права вимоги у строк до 28 липня 2021 року, про що було постановлено ухвалу від 22.06.2021.

Проте, представником позивача неналежно виконано вищезазначену ухвалу суду з порушенням строків, передбачених судом.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, беручи до уваги заперечення відповідача щодо витрат на оплату правової допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суд вважає за доцільне заяву представника позивача щодо вирішення питання про розподіл судових витрат задовольнити частково, а саме у розмірі 1 000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича до Приватного підприємства "ЕРФОЛГ ВД77" про відшкодування збитків - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "ЕРФОЛГ ВД77" (61070, Харківська обл., м. Харків, вул. Рудика, буд. 6; код ЄДРПОУ: 35473745) на користь Фізичної особи-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) завданні збитки у розмірі 3 280 (три тисячі двісті вісімдесят) грн. 23 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

Заяву Фізичної особи-підприємця Войтюка Олександра Вячеславовича про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "ЕРФОЛГ ВД77" (61070, Харківська обл., м. Харків, вул. Рудика, буд. 6; код ЄДРПОУ: 35473745) на користь Фізичної особи-підприємця Войтюк Олександра Вячеславовича ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

В іншій частині відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "06" вересня 2021 р.

Суддя Т.О. Пономаренко