Рішення № 99359318, 01.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2021 р. Справа № 520/11272/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (заробітної плати) з 26 березня 2020 р. по 26 травня 2021 р. в порядку та розмірах, передбачених ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил провести перерахунок та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) з урахуванням проведених виплат ОСОБА_1 у період його служби на посаді начальника першого відділу військової прокуратури Харківського гарнізону з 26 березня 2020 р. по 26 травня 2021 р. відповідно до п. 3-1 «Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури», затвердженого постановою КМУ від 09.12.2015 р. №1090, додатку 16 до постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704, п. 2 «Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», затвердженого постановою КМУ від 15.06.1994 р. №414, додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, (з урахуванням приписів примітки до цього Додатку).

Позовні вимоги мотивує тим, що у період служби в органах військової прокуратури грошове забезпечення позивача розраховувалась відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, яка діяла до 26.03.2020 року) з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року № 505. З 26.03.2020, а саме з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» визначає, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Тобто, у спірний період заробітна плата прокурора має обраховуватись, виходячи з п`ятнадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у тому числі вислуги років, премій, надбавок та інших виплат, передбачених законодавством. Не впливає на правове регулювання виплати заробітної плати прокурора і набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-IX, з огляду на дискримінаційний характер вказаного нормативного акту. Оскільки грошове забезпечення позивачу виплачувалось у меншому розмірі, ніж визначено спеціальним законом, позивач вимушений звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів щодо належних умов оплати праці.

Ухвалою суду від 29.06.2021 справу прийнято до провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що на час виникнення спірних відносин вищезазначені нормативно - правові акти неконституційними не визнавались, були чинними та підлягали обов`язковому виконанню, заробітна плата позивачу нараховувалась і виплачувалась згідно з умовами оплати праці працівників органів прокуратури, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012. Рішенням Конституційного Суду України у справі №6-р/2020 від 26.03.2020 визнано неконституційним окреме положення п. 26 розд. VI «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яке втратило чинність 26.03.2020, відповідно. Відповідач вважає, що на правовідносини щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу як прокурору військової прокуратури у період з 26.03.2020 по 26.05.2021 рішення Конституційного Суду України у справі №6-р/2020 від 26.03.2020 не поширюється, оскільки з 25.09.2019 вони були врегульовані Законом № 113-ІХ, положення останнього та постанови Кабінету Міністрів України № 505 є чинними та неконституційними не визнавались.

У відповіді на відзив позивач спростовує доводи відповідача, посилаючись на нормативно-правове обґрунтування, зазначене у позовній заяві та на судову практику з аналогічних спорів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України з липня 2005 року.

Згідно з наказом Міністерства оборони України № 271 від 30 березня 2016 року позивач увільнений від займаної посади та відряджений із залишенням на військовій службі до Генеральної прокуратури України (ас. 17).

Наказом в.о. військового прокурора Південного регіону України № 203к від 14.04.2016 на підставі наказу Генерального прокурора України №138кк від 14.04.2016 позивача призначено слідчим військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України (ас. 18). В подальшому позивача призначено на посаду начальника 1 відділу військової прокуратури Харківського гарнізону, що не заперечується учасниками справи.

Наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил №270к від 25 травня 2021 року позивача з 26 травня 2021 року звільнено з посади начальника першого відділу військової прокуратури Харківського гарнізону та органів прокуратури, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Василівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Запорізької області.

Згідно довідки про додаткові види грошового забезпечення від 26.03.2021 (а.с. 19) грошове забезпечення позивача нараховувалось та виплачувалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов праці працівників прокуратури» від 31.05.2012 №505 (посадовий оклад, надбавка за високі досягнення у праці та премія), постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (оклад за військове звання), Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 (надбавка за вислугу років), постанови Кабінету Міністрів України «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» від 15.06.1994 № 414 (надбавка за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці).

Спірні правовідносини у цій справи виникли з приводу застосування частин 2, 3, 7 статті 81 «Про прокуратуру», а саме: щодо нарахування та виплати заробітної плати прокурорам військових прокуратур у період до початку створення та після створення окружних, обласних прокуратур та переведення прокурорів до таких прокуратур в порядку проходження атестації прокурорів, передбаченої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, яким зумовлено застосування до спірних правовідносин норм статті 81 Закону України «Про прокуратуру», що визначають розміри та порядок виплати заробітної плати прокурорам.

Позиція позивача в даній справі ґрунтується на бездіяльності та протиправності дій суб`єкта владних повноважень щодо не здійснення останнім виплати належної заробітної плати, а саме відповідного посадового окладу за період з 26.03.2020 по 26.05.2021, як працівника прокуратури, визначеного Конституцією України, ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про оплату праці», застосувавши необґрунтовано постанову Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 та не врахувавши рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020.

В свою чергу, позиція відповідача ґрунтується на тому, що на вказаний позивачем період норми ст. 81 Закону № 1697-VII застосуванню не підлягали, фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 з огляду на вимоги п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25.09.2019, вважає, що на спірні правовідносини рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 не впливає.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.

Відповідно до частини 1 статті 81 Закону №1697-VII, заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

Згідно з частиною 3 статті 81 Закону №1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 7 статті 81 Закону №1697-VII, прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина 9 статті 81 Закону №1697-VII).

Частиною 1 статті 89 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.

Статтею 90 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, які набрали чинності з 01 січня 2015 року установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці.

Суд враховує, що за загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.

Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII прийнятий пізніше Закону №1697-VII, а тому у 2017, 2018 та 2019 роках норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовувались в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не був наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Такої позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 21 березня 2018 року у справі № 817/548/16, від 31 січня 2018 року у справі № 810/1304/16.

Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, до визнання Конституційним Судом неконституційними окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, у відповідача не виникло підстав обраховувати посадовий оклад позивача, з урахуванням приписів ст.81 Закону України "Про прокуратуру".

Вказані обставини визнаються позивачем, який наголошує на тому, що саме з дня прийняття рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 відповідач повинен був здійснювати нарахування та виплату всіх складових його грошового забезпечення виходячи з посадового окладу, який встановлений в розмірі, що передбачений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»

З такими аргументами відповідача суд не погоджується з таких підстав.

Так, абзацом 3 п.3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Зазначений Закон є чинним та неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався.

З системного аналізу наведених вище норм вбачається, що до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, та переведення до цих органів, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 05.02.2020 № 67 «Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)» перейменовано юридичну особу «Військова прокуратура об`єднаних сил» у «Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил» (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У структурі Спеціалізованої прокуратури (на правах обласної прокуратури) у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил скорочено загальну штатну чисельність 58 одиниць та зараховано їх до резерву Офісу Генерального прокурора з відповідним фондом заробітної плати

Військовим прокурорам Центрального, Південного, Західного регіонів та об`єднаних сил надано завдання розпочати роботу з підготовки до звільнення військовослужбовців військових прокуратур з військової служби з додержанням вимог законодавства у сфері проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Втім, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач за результатами атестації чи за її відсутності був переведений на посаду до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. При цьому, згідно наказу №270к від 25 травня 2021 року позивача звільнено саме з посади начальника першого відділу військової прокуратури Харківського гарнізону, а не з посади працівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил.

Отже, нарахування посадового окладу позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» відповідала приписам чинного на той час законодавства.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно, без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому, ніж встановленому постановою Кабінету Міністрів України №505, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (код ЄДРПОУ 39969443, адреса: вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Шевченко О.В.