Рішення № 99359137, 02.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

02 вересня 2021 року № 520/11502/21

Харківський окружний адміністративний суду у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що полягають у обмеженні максимального розміру пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплачувати ОСОБА_1 з 01.04.2019 р. пенсію без обмеження максимальним розміром із збереженням показника основного розміру пенсії 89 % грошового забезпечення та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини пенсії з 01.04.2019 р. однією сумою.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що на виконання судового рішення по справі №520/167/21 відповідачем було здійснено перерахунок пенсії позивача з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення, включених до оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача. Однак, при цьому, відповідачем протиправно, всупереч чинному судовому рішенню по справі №520/6154/19 зменшив розмір пенсії позивача з 89% до 70% грошового забезпечення, а з урахуванням максимального розміру пенсії, відповідач виплачує перераховану пенсію позивачу у розмірі 17690,00 грн. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 29.06.2021 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позов, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з підстав його необґрунтованості та недоведеності. При цьому, представником відповідача вказано, що пенсія позивачу була призначена 05.07.1999 року у розмірі 89% грошового забезпечення, а з 01.01.2018 року пенсію позивача було перераховано відповідно до ч.4 ст. 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” №2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України “Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” від 21.02.2018 №103, з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби, що визначені станом на 1 березня 2018 року, відповідно до постанови кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” на підставі довідки, виданої уповноваженим органом. При цьому, відповідно ч.2 ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (в редакції Закону №1166 від 27.03.2014 року, що діє на час проведення перерахунку) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення, що і було застосовано відповідачем при обчисленні розміру пенсії позивача. Водночас, представником відповідача вказано, що станом на час перерахунку відповідачем пенсії позивача діяли положення Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, які в свою чергу не містять застереження про застосування обмежень пенсії максимальним розміром, а буквальний та системний аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що вони не звужують зміст вже набутих прав пенсіонерів, розмір призначеної пенсії яких більший зазначеного максимального розміру. Водночас, запроваджують обмеження щодо розміру призначених та перерахованих пенсій. Відтак, підстав для виплати позивачу пенсії без обмеження її розміру з 01.01.2018 року у відповідача немає. Крім того, позивачем вказано на передчасність позовних вимог щодо виплати пенсії однією сумою. Водночас, представником відповідача наголошено на обставинах пропущення позивачем строку на звернення до суду з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24.12.2020 року №510/1286/16-а, а також відсутність підстав для застосування у даному випадку ч.3 ст.51 Закону №2262, оскільки зазначена норма регулює виплату за минулий час вже нарахованої пенсії, але не виплаченої з вини органу Пенсійного фонду України.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно із положеннями п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером, пенсія якому призначена за вислугу років згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Під час розгляду справи встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до вимог Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Пенсія призначена з 05.07.1999 року у розмірі 89% грошового забезпечення.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що з 01.01.2018 року на виконання вимог Постанови КМУ №103 від 21.02.2018 року з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку обіймав позивач на дату звільнення зі служби, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , що також підтверджується і відповідачем.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 року по справі №520/6154/19 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344 Держпром, 3 під`їзд. 2 поверх, м. Харків. 61022) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 з 89 % грошового забезпечення до 70 % грошового забезпечення з 01.01.2018 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі 89 % грошового забезпечення з 01.01.2018 р. та здійснити виплату ОСОБА_1 суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 р. однією сумою; звернуто до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць; стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344 Держпром, 3 під`їзд. 2 поверх, м. Харків. 61022) судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.

Відповідно до відомостей програми “Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)” зазначене судове рішення не було оскаржено в апеляційному порядку та набрало законної сили 03.09.2019 року.

Також, судом встановлено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 року по справі №520/167/21 позов ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково; постановлено вийти за межі позову; визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу перерахунку, нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Харківського обласного військового комісаріату від 07.10.2020 року №ФХ-104339; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) провести з 01.04.2019р. перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) на підставі довідки Харківського обласного військового комісаріату від 07.10.2020р. №ФХ-104339, провівши виплату боргу однією сумою; позов у решті вимог - залишено без задоволення.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 року по справі № 520/167/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто скаржнику.

Під час розгляду справи встановлено, що на виконання судового рішення по справі №520/167/21 відповідачем було проведено перерахунок пенсії позивача із одночасним зменшенням показника розміру пенсії з 89% до 70% грошового забезпечення та обмеження розміру пенсії максимальним розміром, після чого розмір пенсії позивача склав 17690,00 грн., що підтверджується довідкою №4177 від 24.06.2021 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Вважаючи зменшення відсоткового значення пенсії відповідних сум грошового забезпечення з 89 % до 70 % та обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Стосовно доводів представника відповідача про пропущення позивачем строку на звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У постанові від 24.12.2020 р. у справі №510/1286/16-а (провадження №11-345апп19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суд, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.

Зі змісту наданих представником відповідача пояснень встановлено, що останній пов`язує обставини пропущення позивачем строку на звернення до суду із частиною позовних вимог із обставинами не нарахування позивачу відповідних сум пенсії та відсутністю вини органу у невиплаті таких сум.

Натомість, як встановлено судом, спірним у даній справі є питання вчинення відповідачем дій, що полягають у обмеженні максимального розміру пенсії ОСОБА_1 . Доказів повідомлення позивача про прийняття будь-яких рішень з цього приводу до суду не надано.

Відтак, суд приходить до висновку про необґрунтованість зазначених доводів представника відповідача.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Під час розгляду справи встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача та одержує пенсію за вислугу років, яка призначена йому відповідно до Закону №2262-XII.

При цьому, питання обчислення пенсій військовослужбовців регулюються розділом V Закону № 2262, зокрема, статтею 43 "Заробіток (грошове забезпечення) для обчислення пенсій".

Як встановлено під час розгляду справи, Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI) частину 5 статті 43 Закону № 3668 викладено в такій редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".

В подальшому, у зв`язку з доповненням Законом № 1080-VIII від 12.04.2016 статті 43 Закону № 2262 новими частинами частина 5 стала частиною 7.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII зі змінами, а саме: ч. 7 ст. 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Як вбачається, зі змісту вказаного рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

У п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 року вказано, що положення ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Враховуючи вищевикладене слід дійти висновку, що з 20.12.2016 року ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII втратила чинність, а тому з цієї дати цей Закон, який є спеціальним у питаннях обчислення пенсії військовослужбовцям, не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".

Буквальне розуміння змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України № 2262 відсутня ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Отже, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Другого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2020 року №520/13910/19, Верховного Суду, викладеним у постановах від 15 квітня 2019 року по справі № 127/4270/17, 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17.

При цьому, під час розгляду справи було встановлено, що обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України “Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи” від 08.07.2011 року № 3668-VI.

Відповідно до положень ст. 2 Закону №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про судоустрій і статус суддів”, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України”, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ч.3 ст. 85 Закону №1788-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцевих та перехідних положення” Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Абзацом другим п. 2 розділу ІІ “Прикінцевих та перехідних положення” Закону № 3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.

Аналізуючи норми абзаців 1, 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону №3668-VI, суд зазначає, що вказані норми Закону №3668-VI стосуються виплат пенсії, призначеної до 01.10.2011, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.

Застереження у пункті 2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII, що обмеження виплати максимального розміру пенсії застосовуються з 1 січня 2016 року, означає, що пенсії, які призначені до 1 січня 2016 року та перевищують встановлений максимум, не можуть бути зменшені. Проте, їх перерахунок має відбуватися у відповідності до правил, передбачених абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону №3668-VI.

Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки їх дія розповсюджується на окрему групу суб`єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).

У постанові від 24.06.2020 року у справі № 580/234/19 Верховний суд зазначив, що наведені в п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб`єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).

Верховним Судом вказано, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв`язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв`язку з цим положення п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв`язку між собою.

Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01.10.2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).

Відтак, Судом зазначено, що оскільки на момент набрання чинності Законом № 3668-VI пенсія ОСОБА_1 не перевищувала законодавчо встановленого максимального розміру, колегія суддів Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку про те, що на позивача не поширюються норми п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 3668-VI.

Водночас, вказано, що текстуальний аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.

У даному контексті Верховний Суд також звернув увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України “Про статус суддів” (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав, що зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках.

Встановивши у законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості (абзаци перший, другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2005 року № 8-рп/2005).

Вказаному Рішенню передує й міжнародно-правова позиція, що міститься, зокрема, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною згідно із Законом України № 137-V від 14.09.2006 року. У цьому міжнародно-правовому акті передбачено, що держави-сторони зобов`язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

З огляду на викладене, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначила наступне.

Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01.10.2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01.10.2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.

Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.

Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” від 06.09.2012 року № 5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Верховний Суд не знайшов у такому різному ставленні правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети.

Водночас, Верховний Суд звернув увагу на той факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту “обмеження максимального розміру пенсії” за колом осіб в момент набуття чинності Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.

Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI).

Норми статті 2 Закону № 3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 85 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивачу пенсію було призначено з 15.03.2005 року відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Відтак, з огляду на вказане, наведені вище норми Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” підлягають до застосування відповідачем, але після проведення відповідного перерахунку пенсії позивача у випадку наявності підстав для обмеження граничним розміром пенсії позивача. Суд зазначає, що вказана норма не була визнана неконституційною, а отже є чинною та підлягає застосуванню відповідачем.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Також, суд зазначає, що Верховним Судом 04.02.2019 року розглянуто зразкову справу №Пз/9901/58/18 (№240/5401/18) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії.

За результатами вказаного розгляду прийнято рішення, яке набрало законної сили 16.10.2019 року.

У пунктах 33-34 рішення Верховного Суду від 04.02.2019 року у справі №Пз/9901/58/18 вказано, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом №2262-ХІІ, при здійсненні перерахунку пенсії у зв`язку із прийняттям Постанови КМУ № 704 відповідно до ст.63 Закону №2262-ХІІ на підставі Постанови КМУ №103. Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач є особою, якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ; б) відповідачем є відповідне Головне управління Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач; в) предметом спору є зміна відсоткового значення розміру пенсії при здійсненні її перерахунку з 1 січня 2018 року на підставі Постанови КМУ №103 у зв`язку з підвищенням сум грошового забезпечення, що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови КМУ №704.

З наявних в матеріалах справи доказів та заявлених позивачем вимог вбачається, що справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за ознаками є типовою справою та предмет спору, в даному випадку співпадає з предметом спору зразкової справи № Пз/9901/58/18.

Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, оскільки дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи в частині позовних вимог, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/58/18 (№240/5401/18).

Суд зазначає, що спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Положеннями статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, в редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії, пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового

забезпечення;

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);

в) особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 95 процентів, до категорій 2 і 3, - 90 процентів.

Перерахунок призначених відповідно до цього Закону пенсій визначений статтею 63, відповідно до якої перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України (редакція, чинна на час проведення перерахунку пенсії).

Відповідно до частини другої статті 63 цього Закону у разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Відповідно до п.п.2 та 3 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 (далі – Порядок №45), Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку. Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. На підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України (редакція, чинна на момент перерахунку пенсії позивача).

Як передбачено приписами п.4 Порядку №45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Пунктом 5 Порядку №45 передбачено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.

Отже, відсотковий розмір при призначенні пенсії визначається положеннями ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” на момент призначення пенсії, а розміри складових пенсії визначаються Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що такі складові пенсії, як і їх розміри, не є сталими і регулюються постановами Кабінету Міністрів України.

Проте відсоткове співвідношення, встановлене статтею 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, уже призначеної пенсії до складових грошового забезпечення (окладу) є сталим, оскільки визначається на день призначення пенсії.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивачу пенсію було призначено з 05.07.1999 року на умовах Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” № 2262-ХІІ від 09.04.1992 року та розмір пенсії позивача складав 89% грошового забезпечення.

При цьому, як встановлено судом, в подальшому положення зазначеної статті були неодноразово змінені в частині граничного розміру пенсії у відсотковому співвідношенні до розміру грошового забезпечення.

В той же час, станом на момент виникнення спірних правовідносин згідно із приписами вищевказаної статті максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення.

Проте, суд зазначає, що застосування відповідачем зазначеного показника до перерахунку пенсії відповідача є протиправним, оскільки стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, а також з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.

Таким чином, оскільки порядок перерахунку призначених пенсій військовослужбовців врегульовано приписами статті 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, яка змін не зазнавала, то застосування ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, яка регулює призначення пенсій, є протиправним, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 з 01.04.2019 р. пенсію із збереженням показника основного розміру пенсії 89 % грошового забезпечення.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини пенсії з 01.04.2019 р. однією сумою суд зазначає наступне.

Спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб`єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно.

Отже, у випадку набрання чинності рішенням суду про зобов`язання сплатити недоплачену частину пенсії перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.

Таким чином суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даної частини позовних вимог.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплачувати ОСОБА_1 з 01.04.2019 р. пенсію із збереженням показника основного розміру пенсії 89 % грошового забезпечення та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини пенсії з 01.04.2019 р.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.