Рішення № 99353700, 02.09.2021, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.09.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/448/21

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна"

до відповідача: Приватного підприємства "Астразенека"

про стягнення заборгованості в сумі 7473,79 грн.

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Астразенека" про стягнення заборгованості за договором поставки № 32/ІФ від 07.02.2020 у розмірі 7473,79 грн.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2021, справу № 909/448/21 передано на розгляд судді Неверовській Л.М.

Позовну заяву ТОВ "Долфі-Україна" прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі; суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив відповідні строки для подачі сторонами відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив; запропонував сторонам у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження подати суду заяву із обґрунтуванням своїх заперечень протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали (ухвала про відкриття провадження у справі від 20.05.2021).

Ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 28.05.2021; даний факт підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

З огляду на перебування судді Неверовської Л.М. у відпустці з 12.07.2021 по 13.08.2021, суд здійснює розгляд справи після виходу з відпустки.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 32/ІФ від 07.02.2020, внаслідок чого виникла заборгованість за поставлений товар у сумі 7473,79 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач відзив на позов не надав, проти позову не заперечив.

Обставини справи. Оцінка доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

07.02.2020 між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) було укладено договір поставки № 32/ІФ (далі - договір).

Зазначений вище Договір укладено у письмовій формі, підписано сторонами, підписи засвідчено печатками, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України; погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього.

У відповідності до п. 6.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2020 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, в тому числі і щодо нарахування неустойки за цим договором. Сторони домовилися, що у випадку, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного договору, не повідомить другу сторону про припинення його умов (розірвання), договір вважається автоматично пролонгованим на наступний рік на тих же умовах.

Згідно приписів п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується поставляти покупцю непродовольчі товари (надалі - товар) відповідно до поданого Покупцем замовлення, а покупець зобов`язується приймати товари та своєчасно оплачувати поставлений Постачальником Товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони погодили, що постачальник здійснює постачання товару, а покупець приймає та оплачує товар за цим договором окремими партіями. Кількість товару у кожній партії товару визначається виходячи з усної чи письмової заявки покупця та наявності товару у постачальника на момент отримання заявки, і вказується у первинних документах, які підтверджують передачу товару (товарно-транспортні, видаткові накладні) і мають силу специфікації.

Ціна та порядок розрахунків визначені у розділі 4 договору.

Пунктом 4.4. договору покупець зобов`язався сплатити 100% вартості кожної партії товару протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Додатковою угодою від 26.05.2020 до договору поставки № 32/ІФ від 07.02.2020 доповнено вищезазначений пункт договору та викладено його у наступній редакції: "Покупець сплачує 100% вартості кожної партії реалізованого товару протягом 14 календарних днів з моменту реалізації товару".

У позовній заяві позивач зазначає, що на виконання умов Договору постачальником було поставлено покупцю товар на суму 51564,03 грн. Відповідач здійснив часткову оплату товару в сумі 44090,24 грн; залишок непогашеної заборгованості складає 7473,79 грн.

В матеріалах справи наявні копії видаткових накладних на суму 12107,43 грн (а.с. 19-38), які підписані представниками сторін та скріплені печатками.

З метою досудового врегулювання спору, 25.03.2021 та 31.03.2021, позивачем на адресу відповідача направлено претензію з вимогою розрахуватися в повному обсязі за поставлений товар протягом 7 календарних днів з моменту отримання даної претензії; докази направлення останньої наявні в матеріалах справи. Проте, вимога щодо оплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 7473,79 грн. залишена без відповіді та задоволення.

З огляду на вищевикладене, позивач звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області за захистом свого порушеного права.

Докази оплати відповідачем заборгованості в сумі 7473,79 грн. в матеріалах справи відсутні.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно частини другої вказаної статті підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України): господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

Окремим видом зобов`язання є договір поставки. Так, згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 530 ЦК України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Слід зазначити, що 17 жовтня 2019 р. набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 р. № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було внесено зміни до ГПК України, зокрема, змінено назву статті 79 цього Кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 р. у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 р. у справі № 917/2101/17). Наведений стандарт доказування також застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23 серпня 2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Таким чином, суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Правова позиція аналогічного змісту викладена в постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 р. у справі № 914/4/20; від 01 грудня 2020 р. у справі № 904/1103/20.

Тож виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих та досліджених у ході розгляду даної справи, враховуючи їх вірогідність та взаємозв`язок, у відповідності до ст. 86 ГПК України, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, жодних доказів оплати отриманого за Договором поставки № 32/ІФ від 07.02.2020 товару не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна", підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За поданий позов позивач сплатив судовий збір у розмірі 2270,00 грн.

Враховуючи задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

При поданні позовної заяви позивач надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесло ТОВ "Долфі-Україна" та просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3830,75 грн. та 1000,00 грн. в якості відшкодування гонорару успіху.

На підтвердження здійснених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги №б/н від 26.04.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна", як клієнтом та адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною, додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №б/н від 26.04.2021, акт прийому-передачі послуг від 05.05.2021 р. за договором про надання правової допомоги № б/н від 26.04.2021 та додатковою угодою №1 від 26 квітня 2021 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правничої (правової) допомоги.

Пунктом 1.1 договору про надання правової допомоги № б/н від 26.04.2021 сторони погодили, що адвокат зобов`язується надавати клієнту консультації з правових питань, організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом, надавати клієнту правову допомогу та представляти інтереси клієнта щодо захисту прав та інтересів останнього у судах під час здійснення господарського судочинства, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

Порядок оплати послуг адвоката визначений у розділі 4 договору.

Пунктом 4.4. договору та п. 4.2 додаткової угоди №1 сторони погодили, що у разі досягнення мети представництва інтересів у суді першої інстанції (прийнято судове рішення про стягнення заборгованості у повній сумі) клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 1000,00 грн.

Згідно акта прийому-передачі послуг від 05.05.2021 адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: аналіз матеріалів справи - 1,5 год. (вартість однієї години 1094,50 год.; загальна сума - 1641,75 грн.); підготовка та подача позовної заяви до Господарського суду Івано-Франківської області про стягнення заборгованості - 2 год. (вартість однієї години 1094,50 год.; загальна сума - 2189,00 грн.).

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При дослідженні наданих позивачем документів судом встановлено, що гонорар успіху обумовлений сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тобто належить до судових витрат.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно приписів частини 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У даній справі відповідач не звернувся до суду із заявою про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, відтак, підстав для зменшення суми судових витрат у суду немає.

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач заявив до стягнення з відповідача 3830,75 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1000,00 грн. в якості відшкодування гонорару успіху, що разом становить 4830,75 грн. (65% від ціни позову).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Така правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

За наведеного, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, суд дійшов висновку про наявність підстав про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2736, 25 грн, виходячи з такого.

Перш за все, суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань по договору поставки №32/ІФ від 07.02.2020 щодо оплати отриманого від позивача товару, відповідач проти позовних вимог не заперечував, розгляд справи № 909/448/21 здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, спір відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договору купівлі-продажу (поставки). У спорах такого характеру, за відсутності особливостей поставки товару у спірних правовідносинах, відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо факту поставки товару і його часткової оплати, судова практика є сталою (тим більше, що відповідач навіть не заперечує поставку і суму позовної вимоги).

Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

За наведеного, дана справа є звичайним розрахунковим спором; адвокат мав дослідити умови договору, вирахувати загальну суму поставки і відрахути від цієї суми часткову оплату.

Підсумовуючи викладене, дослідивши поданий позивачем акт приймання-передачі послуг, суд встановив, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4830,75 грн становлять 65% ціни позову у справі № 909/448/21 (ціна позову - 7473,79грн), є неспівмірними із складністю справи (справа є малозначною, незначної складності), наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що стягнення останніх з Приватного підприємства "АСТРАЗЕНЕКА" становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Відтак, здійснюючи розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, керуючись критерієм розумності розміру адвокатських витрат, з урахуванням обставин справи, суд виходить із встановленої додатковою угодою №1 до договору про надання правової допомоги №б/н від 26.04.2021 вартості послуги адвоката за одну годину у розмірі 1094,50 грн.

Так, в акті прийому-передачі наданих послуг від 05.05.2021 зазначено, що на аналіз матеріалів справи адвокатом затрачено 1,5 години, на підготовку та подачу позовної заяви до Господарського суду Івано-Франківської області затрачено 2 години, але з урахуванням вищенаведеного, суд вважає вказаний затрачений адвокатом час завищеним.

На думку суду, оскільки на підготовку та подачу позовної заяви до Господарського суду Івано-Франківської області затрачено 2 години, для кваліфікованого юриста є достатнім 0,5 годин для аналізу матеріалів справи.

За наведених обставин та правових норм, суд дійшов висновку про відмову у покладенні на відповідача 1000,00 грн. в якості гонорару успіху та стягненню з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2736, 25 грн.

Керуючись статтями 2, 74, 79, 86, 123, 126, 129, 165, 232, 236, 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з Приватного підприємства "Астразенека", вул. Героїв Крут, буд. 12, м. Івано-Франківськ, 76018 (ідентифікаційний код 43329196) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна", вул. Березинська, буд. 24-А, м. Дніпро, 49130

(ідентифікаційний код 37068787) - 7473 (сім тисяч чотириста сімдесят три) грн 79 коп. заборгованості, 2736 (дві тисячі сімсот тридцять шість) грн 25 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 02.09.2021.

Суддя Л.М. Неверовська