Ухвала суду № 99351307, 02.09.2021, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/3637/21

Провадження № 2-н/206/310/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2021 суддя Самарського районного суду м. Дніпропетровська Маштак К.С. розглянувши заяву про видачу судового наказу ОСОБА_1 про стягнення з Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ

Заявник звернулась до суду із заявою, у якій просить стягнути з Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв про видачу судового наказу» № 14 від 23 грудня 2011 року роз`яснено, що заява про видачу судового наказу подається до суду за загальними правилами підсудності, встановленими главою 1 розділу III ЦПК. Зокрема, заява подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходженням юридичної особи; на вимогу про стягнення заробітної плати поширюються також правила підсудності за вибором заявника - за зареєстрованим місцем його проживання чи перебування.

Підсудність є сукупністю цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції.

Територіальною називається підсудність справи суду залежно від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду. З її допомогою розмежовується компетенція однорідних судів (однієї ланки судової системи). Як правило, територіальна підсудність підрозділяється на загальну, за вибором позивача, договірну, виключну і підсудність пов`язаних справ.

Так, цивільне процесуальне законодавство виділяє кілька видів просторової підсудності, у залежності від місця знаходження сторін, характеру спірних правовідносин, угоди сторін, наявності зв`язку між справами. До них відносяться: загальна територіальна підсудність, альтернативна підсудність та виключна підсудність.

Загальна підсудність визначає компетенцію суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача. Коли ним є громадянин, то позови пред`являються до суду за місцем його проживання, його постійної осілості. Позови до підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності пред`являються за місцем знаходження їх органу управління. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК встановлює інший вид підсудності.

Статтею 28 ЦПК України передбачено, що підсудність справ за вибором позивача, встановлює правила підсудності справ за вибором позивача, яку ще називають альтернативною підсудністю. Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.

Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян. Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин (стан здоров`я, малолітні діти тощо) позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу.

Виключна підсудність встановлює, що пред`явлення позовів у деяких справах можливе тільки у точно визначеному законом суді. Вона передбачена до незначної частини позовів, виключаючи можливість застосування до них інших видів територіальної підсудності, тому і названа виключною підсудністю.

Пунктами 34, 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01 березня 2013 року роз`яснено, що якщо інше не встановлено ЦПК, позови пред`являються: до фізичної особи - до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування; до юридичної особи - за її місцезнаходженням, яке стосовно фізичної особи визначається відповідно до положень статті 29ЦКі статті 3Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV"Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", а щодо юридичної особи - за положеннями статті 93 ЦК.

Право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві, а не стягувачу.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

З норми вказаної статті, вбачається, що заявник має право звернутися про стягнення саме нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. Вказана заборгованість має бути безспірною та підтверджена відповідними доказами.

Разом з тим, відповідно до відомостей з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на офіційному сайті Міністерства юстиції України, https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result, відносно ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (ЄДРПОУ 31899285), рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2021 відкрито провадження у справі № 904/6344/20 про банкрутство юридичної особи.

Так, згідно із ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 КУзПБ, кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Розпорядник майна зобов`язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та/або даними обліку боржника. (ч. 8 ст. 45 КУзПБ).

Більш того, за приписами ч. 5 ст. 45 КУзПБ, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу у разі, якщо наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу у разі, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.

Згідно із п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, з урахуванням вимог Кодексу України з процедур банкрутства, суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що відновлення порушених прав заявника за вимогами про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, заявленими до юридичної особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, можливе лише у рамках справи про банкрутство такої особи. Тобто, така заява має бути подана в порядку визначеному Кодексом України з процедур банкрутства до Господарського суду Дніпропетровської області, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 160, 161, 165, 186, 260, 261, 353 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про стягнення з Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.С. Маштак