Ухвала суду № 9933674, 09.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" червня 2010 р. м. КиївК-13513/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Сергейчука О.А.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Славкова Д.А.

відповідача Радутного О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 05.02.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 р.

у справі № 25/685-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма аудиторських послуг «СПМ»

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду міста Києва від 05.02.2007 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 р., позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Соломянському районі м. Києва № 0000532301/0 від 05.04.2006 р. та №0000272302/0 від 05.05.2006 р. Стягнуто з рахунків Державного бюджету України на користь ТОВ «Фірма аудиторських послуг «СПМ»10 грн. судових витрат.

ДПІ у Соломянському районі м. Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Посилаючись на порушення судами норм матеріального права, вважає правомірним позбавлення позивача права на нарахування податкового кредиту за будь-який період з тих підстав, що свідоцтво платника податку на додану вартість постачальника товару визнано недійсним у судовому порядку з моменту його видачі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом апеляційної інстанції встановлені такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення № 0000532301/0 від 05.04.2006 р. про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 34835,74 грн., в тому числі 23223,83 грн. основного платежу та 11611,91 грн. штрафних санкцій, прийнято на підставі акту № 2658-1027/23-0111/19498379 від 30.03.2006 р. невиїзної документальної перевірки позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Новартис»за березень 2003 року.

Податкове повідомлення-рішення № 0000272302/0 від 05.05.2006 р. про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 82503,75грн., в тому числі 55002,50 грн. основного платежу та 27501,25 грн. штрафних санкцій, прийнято на підставі акту перевірки від 27.04.2006 р. про результати документальної невиїзної перевірки позивача з питань проведення взаєморозрахунків з ТОВ «Фітос-НВ»за період серпень-листопад 2003 р.

Актами перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.4, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що податковий кредит сформований на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Фітос-НВ»та ТОВ «Новартис», установчі документи та свідоцтва про реєстрацію платників податку на додану вартість яких рішеннями районних судів у 2004 та 2005 роках визнані недійсними з моменту державної реєстрації.

Інших фактичних та правових підстав для зменшення позивачеві суми податкового кредиту податковою інспекцією не встановлено, реальність здійснення господарських операцій податковою інспекцією не заперечується.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі, надали їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що врегульовує спірні відносини.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час його формування позивачем), яких платник податків зобовязаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Згідно із п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією податкової інспекції про відсутність у позивача права на включення до податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість на підставі податкових накладних, складених ТОВ «Фітос-НВ»та ТОВ «Новартис», які, на час їх складання, були зареєстровані платниками податку на додану вартість у визначеному законом порядку.

Визнання недійсним свідоцтва платника податку на додану вартість та установчих документів судовим рішенням після здійснення операцій з поставки товарів (робіт, послуг) не може бути єдиною підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих підприємством, зареєстрованим платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, та висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених такому постачальнику.

Платник податку на додану вартість покупець товару на час здійснення господарської операцій з придбання товару (робіт, послуг) не має обовязку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку, як юридична особа, та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних матеріальних наслідків за можливу неправомірну діяльність порушника.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 05.02.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

К.В. Конюшко

Л.В. Ланченко

О.А. Сергейчук