Рішення № 99326086, 31.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року м. Київ № 640/16267/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Донця В.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги.

Адвокат Фещенко Микола Леонідович звернувся до суду з адміністративним позовом інтересах ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м. Києві №Ф-6292-17 від 16.05.2019.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва: від 02.09.2019 - відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, встановлено строки для подання заяв по суті, від 08.11.2019 - замінено відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, від 31.08.2021 - замінено відповідача - Головне управління ДПС у м. Києві на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є найманим, застрахованим працівником і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а тому мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати такого внеску роботодавцем. Позивач відмітила, що під час прийняття оскаржуваної вимоги контролюючим органом не було перевірено обставини щодо наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця, здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання позивачем доходу в період, за який податковим органом нараховано єдиний внесок, а також не перевірено нарахування та сплату роботодавцями за позивача, як застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Позивач як ФОП, перебувала на обліку в ДПІ Деснянського району ГУ ДПС у м. Києві, як платник податків, з 21.11.2006 по 26.06.2019 на загальній системі оподаткування. Згідно даних інтегрованої картки за Позивачем по коду платежу 71040000 обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за 2017 рік та з IV кварталу 2018 по I квартал 2019 року, в розмірі мінімального страхового внеску. Зауважив, що посилання позивача на те, що вона не займалась підприємницькою діяльністю, є безпідставними, оскільки в силу частини 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. При цьому, відповідачем відзначено, що саме з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізична особа-підприємець позбавляється статусу платника єдиного внеску, а не у зв`язку з відсутністю факту здійснення підприємницької діяльності.

Позивач надала суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що відповідачем було пропущено строк на подання відзиву в адміністративній справі.

Розглянувши заяви по суті, дослідивши письмові докази, суд установив.

ОСОБА_1 з 21.11.2006 по 26.06.2019 перебувала на обліку у відповідача як фізична особа-підприємець.

Як вбачається з копії трудової книжки Позивач: з 30.06.2008 по 08.06.2017 працювала у ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця-консультанта; з 06.09.2017 по 31.05.2018 працювала у ФОП ОСОБА_3 на посаді продавця-консультанта; 03.09.2018 по 31.12.2018 працювала у ФОП ОСОБА_4 на посаді продавця-консультанта; з 01.02.2019 прийнята ФОП ОСОБА_5 на роботу на посаду продавця-консультанта.

Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято вимогу від 16.05.2019 року №Ф-6292-17 про сплату боргу (недоїмки), відповідно до якої позивачу відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів нараховано суму боргу в розмірі 21030,90 грн. зі сплати єдиного внеску (станом на 30.04.2019).

Як зазначає відповідач, вказаний борг обліковується в інтегрованій картці Позивача, нарахований в автоматичному режимі за 2017 рік та за період з IV кварталу 2018 по I квартал 2019 року, в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як фізичній особі-підприємцю, що перебуває на загальній системі оподаткування.

Вважаючи протиправною вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 16.05.2019 року №Ф-6292-17 позивач звернулась до суду.

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

У статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" закріплено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу) (частина дванадцята статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

У відповідності до частини першої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 та пункту 4 частини першої ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є:

- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

- фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Абзацом першим пункту 1 та пунктом 3 частини першої ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження), Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.

Відповідно до пунктів 2, 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (надалі - Інструкція №449) у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом 4 Інструкції № 449 регламентовано право контролюючих органів формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковими для врахування судом при розгляді цієї справи.

Суд звертає увагу на те, що позивач була зареєстрований як ФОП, але у період, за який їй було нараховано спірну заборгованість зі сплати єдиного внеску, вона не отримувала доходу від здійснення підприємницької діяльності, а працювала з 30.06.2008 по 08.06.2017 у ФОП ОСОБА_6 на посаді продавця-консультанта; з 06.09.2017 по 31.05.2018 працювала у ФОП ОСОБА_3 на посаді продавця-консультанта; 03.09.2018 по 31.12.2018 працювала у ФОП ОСОБА_4 на посаді продавця-консультанта; з 01.02.2019 прийнята ФОП ОСОБА_5 на роботу на посаду продавця-консультанта, що підтверджується записами у трудовій книжці Позивача.

Також, згідно даних Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування в період, за який їй було нараховано спірну заборгованість зі сплати єдиного внеску, такий внесок було сплачено у період з січня по травень 2017 року роботодавцем ФОП ОСОБА_6 , з вересня 2017 року по травень 2018 року роботодавцем ОСОБА_3 , з вересня по грудень 2018 року роботодавцем ОСОБА_7 , з березня по липень 2019 року роботодавцем ФОП ОСОБА_5 .

Таким чином, у період, за який їй було нараховано спірну заборгованість зі сплати єдиного внеску, внесок сплачувався за позивача роботодавцями, що виключає обов`язок останньої додатково сплачувати за себе ЄСВ як за ФОП, адже це спричинить подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем).

Отже, позивач, у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування», є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї нараховує та сплачує роботодавець в розмірі, не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем окремо за відповідні періоди. Наведена обставини відповідачем не враховані під час формування вимоги про спалту внеску

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у м. Києві сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування покладає на позивача подвійний обов`язок сплачувати внесок.

Проте суд зазначає, що у період за 2017 рік та з IV кварталу 2018 по I квартал 2019 року, тобто період, за який їй було нараховано спірну заборгованість зі сплати єдиного внеску, Позивач не був працевлаштований у червні-серпні 2017 року, червні-серпні 2018 року, у січні 2019 року, та, відповідно до даних Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування, ЄСВ "за себе" у вказані періоди Позивачем сплачено не було.

Враховуючи викладене, вимога відповідача від 16.05.2019 року №Ф-6292-17 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 21030,90 грн. зі сплати єдиного внеску (станом на 30.04.2019) є протиправною та підлягає скасуванню повністю. При цьому суд зазначає, що визначення суми єдиного внеску за періоди, щодо яких суд дійшов висновку про вдісутність доказів його сплати позивачем, належить до повноважень відповідача, тому судом не здійснювався відповідний розрахунок.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Представником позивача заявлено клопотання про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Відповідачем до суду не надано заперечень щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (частина третя).

За змістом статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта).

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката визначено частиною п`ятою статті 134 КАС України. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як убачається з наданої суду копії договору про надання правової допомоги від 11.08.2019 №12, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Фещенко Миколою Леонідовичем, останні прийняв на себе зобов`язання з надання правової допомоги в обсязі та на умовах передбачених цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити гонорар (винагороду) у порядку та строки, обумовлені сторонами (підпункт 1.1 пункту 1 договору).

Розмір гонорару за надання правової допомоги встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін (підпункт 5.1 пункту 5 договору).

Згідно з додатковою угодою від 11.08.2018 до договору про надання правової допомоги від 11.08.2019 сторони дійшли згоди, що вартість однієї години надання Адвокатом правової допомоги клієнту, передбаченої цією додатковою угодою становить 800,00 грн. (пункт 1 додаткової угоди).

Також згідно пунктів 2, 4 додаткової угоди сторони погодили, що гонорар адвоката становить загальну суму 3000 грн. та на умовах 100 відсоткової передоплати, але не раніше подання позову та до судового розгляду.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди адвокат надає клієнту наступні послуги з правової допомоги: консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви (1 год.) - 800,00 грн.; написання та оформлення позовної заяви в Київський окружний адміністративний суд, подання до суду (1 год.) - 800,00 грн.; підготовка та аналіз законодавства з написання та оформлення заперечення на відзив відповідача, подання до суду (1 год.) - 800,00 грн.

Матеріали справи містять позовну заяву ОСОБА_1 , відповідь на відзив Відповідача та доповнення до відзиву, додаткові пояснення, які підписані та подані до Окружного адміністративного суду м. Києва адвокатом Фещенко М.Л. в інтересах Позивача.

Позивачем також надано квитанцію від 18.09.2019 №0.0.1468485376.1 на суму 3000,00 грн., меморіальний ордер від 18.09.2019 №@2PL610864 на суму 3000,00 грн. довідку АТ "ПриватБанк" від 29.08.2019 №190829SU17234507 про відкриття адвокату Фещенко М.Л. банківського рахунку, які свідчать про перерахування Позивачем на рахунок адвоката Фещенка М.Л. гонорару адвоката за договором про надання правової допомоги від 11.08.2019 №12.

Також в матеріалах справи наявний ордер на надання правової допомоги серії ЧК №018956 від 11.08.2019.

На думку суду наведені докази підтверджують понесення позивачем фактичних витрат на правничу допомогу в адміністративній справі. Оскільки відповідачем не заявлено клопотання про зменшення розміру таких витрат, не зазначено про їх непропорційність, відповідні витрати підлягають стягненню в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. (квитанція від 20.08.2019 №21152871). Оскільки позов задоволено повністю, то на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. та 3000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління ДПС у м. Києві.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 16.05.2019 №Ф-6292-17 про стягнення боргу (недоїмки) в розмірі 21030,90 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень) та 3000,00 грн. (три тисячі гривень) судових витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві.

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу код 44116011, місцезнаходження: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.А. Донець