Рішення № 99305280, 10.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2021 року м. Київ № 640/9237/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., при секретарі судового засідання Острович Е.С., розглянувши у відкритому судовому засідання матеріали адміністративної справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шерон Груп"доГоловного управління ДПС у м.Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньза участю представників сторін:

від позивача: Коломієць Є.В.

від відповідача: Івах Г.В., Кузнікова М.Д.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шерон Груп" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.03.2021 №00215750702, №00215760702, №00215780702.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач за результатами проведеної перевірки дійшов хибного висновку про порушення позивачам чинного податкового законодавства та безпідставно виніс податкові повідомлення-рішення.

Відповідачем надано суду пояснення по суті заявлених позовних вимог, та зазначено, що під час перевірки перевіряючими встановлено порушення ТОВ «Шерон Груп» податкового законодавства, що призвело до порушення законодавства та винесення податкових повідомлень-рішень.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням ДПС в м. Києві 02.03.2021 складено Акт від 02.03.2020 16862/26-15-07-02-05-17/37480101, яким встановлено порушення з боку ТОВ «Шерон Груп» вимог податкового законодавства, яке обґрунтовано відображенням у податковій звітності господарських операцій, які, на думку посадових осіб Відповідача, фактично не здійснювалися із контрагентами- постачальниками ТОВ «НІКА TP ACT», ТОВ «МАЛАРД», ПП «ТРАНСПОРТНІ БУДІВЕЛЬНІ СИСТЕМИ», ТОВ «ФІД-КОРП».

19.03.2021 відповідачем складено та винесено податкові повідомлення - рішення №00215750702, №00215760702, №00215780702.

ТОВ «Шерон Груп» здійснює транспортно-експедиторську діяльність в Україні, яка здійснюється у порядку та за правилами визначеними Законом України від 01.07.2004 №1955-ІV«Про транспортно-експедиторську діяльність», із змінами та доповненнями (далі - Закон №1955).

Відповідно до Закону №1955, експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями, тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

В заявках до договорів, укладених із контрагентами - постачальниками цілком чітко вказано характер послуг, замовлених у контрагентів - постачальників, а саме здійснення контролю за відповідністю якості та кількості вантажу під час завантаження вагонів, пломбування вагонів шляхом встановлення запірно-пломбувальних пристроїв.

Факти здійснення зазначених залізничних перевезень жодною особою, в тому числі Відповідачем, не оспорено. Податковим органом не визнано нереальним зазначені перевезення. Зокрема, жодним вантажоотримувачем не ставилося питання щодо відсутності запірних механізмів на вагонах, були відсутні претензії по кількості або якості вантажу під час перевезення, саме завдяки тому, що ТОВ «Шерон Груп» замовлено зокрема пломбування вагонів, участь в навантаженні тощо.

За договорами, укладеними із вказаними в акті контрагентами - постачальниками, порушень порядку та строків виконання договорів, претензій до виконання роботи чи якості такої, а також проблем з реєстрацією податкових накладних не виникало. Вагони завантажувалися та пломбувалися своєчасно, вантаж замовників доставлено в пункт призначення в повному обсязі, без претензій щодо кількості та якості, розрахунки проведено в повному обсязі та своєчасно.

Тим самим, ставити під сумнів надання допоміжних послуг при здійсненні цих же перевезень неможливо.

Як зазначив представник позивача, ТОВ «Шерон Груп» не може забезпечити самостійно виконання зазначених робіт власними силами у зв`язку із відсутністю достатньої кількості персоналу, у зв`язку із чим ТОВ «Шерон Груп» замовлено виконання зазначених послуг у контрагентів - постачальників, що повністю відповідає вимогам Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

ТОВ «Шерон Груп» надало для перевірки всі первинні документи, що в повній мірі підтверджують правомірність укладених правочинів із вказаними контрагентами та реальність виконаних робіт, а саме: договори, заявки, додатки, акти виконаних робіт, звіти до них, тощо.

Відповідно до Додатку 4 до акта перевірки «Перелік документів, які було використано при проведенні перевірки ТОВ «Шерон Груп» посадовими особами Відповідача перевірялися оборотно-сальдові відомості по рахунку 361 (Розрахунки з покупцями) та податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в суцільному порядку. Із зазначених документів чітко вбачається те, що отримані від контрагентів - постачальників послуги були використані ТОВ «ШЕРОН ГРУП» в господарській діяльності, шляхом реалізації цих допоміжних послуг в складі послуги з організації залізничних перевезень на користь контрагентів - покупців.

В акті перевірки, зазначено, що ТОВ «НІКА ТРАСТ» подало останній фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за 1 кв. 2019 року із нульовими показниками. Згідно фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва ТОВ «МАЛАРД» за 1 кв. 2019 року основні фонди, активи, зобов`язання та власний капітал - відсутні та фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва у 2019 році не подавався, що свідчить про відсутність активів, зобов`язань, власного капіталу, доходу та витрат.

ПП «ТРАНСПОРТНІ БУДІВЕЛЬНІ СИСТЕМИ» не подавав фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва. В той же час, в штаті ПП «ТРАНСПОРТНІ БУДІВЕЛЬНІ СИСТЕМИ» було працевлаштовано 11 осіб, що в цілому свідчить про достатність найманих працівників для надання послуг.

В той же час, з оборотно-сальдових відомостей по рахунку 631 (Розрахунки з постачальниками) а також банківських виписок ТОВ «Шерон Груп» вбачається здійснення останнім розрахунків із зазначеними контрагентами - постачальниками в безготівковій формі. Зазначені розрахунки в будь- якому випадку, навіть якщо б ці розрахунки були попередньою оплатою, а не розрахунком за фактично виконані роботи, мали б бути відображені в фінансовому звіті суб`єкта малого підприємництва.

Крім того, податкові накладні, складені контрагентами - постачальниками за результатами здійснених операцій на користь позивача, є зареєстрованими, що також свідчить про наявність у контрагентів - постачальників активів, зобов`язань тощо, які б мали бути відображені в фінансовому звіті суб`єкта малого підприємництва.

Тим самим подання зазначеного звіту із нульовими показниками свідчить про порушення податкової дисципліни самими постачальниками, а не про нереальність вчинених ними господарських операцій, адже вчинення господарських операцій відображається в первинних документах учасників таких операцій, а не в фінансовому звіті суб`єкта малого підприємництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію, а фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Тим самим, фінансова звітність в жодному випадку не призначена встановлювати здійснені суб`єктами господарювання господарські операції, а отже її показники не можуть свідчити про реальність, або не реальність вчинених господарських операцій.

Крім того, Відповідачем не прийнято до уваги зміст фінансової звітності самого Позивача, з якої вбачається наявність активів, зобов`язань тощо, тобто з неї можна зробити висновок про вчинення реальних операцій.

Щодо відсутності у контрагентів - постачальників найманих працівників, слід зазначити, що зазначене так само є порушенням трудової та податкової дисципліни з боку контрагента - постачальника, адже відповідні роботи постачальниками виконано, а трудові відносини із працівниками не оформлено.

Відповідач зазначаючи, що відповідні роботи не було виконано взагалі, або що вони були виконані невідомими особами, не можна, адже перевезення вантажів фактично здійснено, що підтверджується залізничними накладними, а перевезення вантажів в хоперах-зерновозах без накладення запірно-пломбувальних пристроїв не дозволяється. Крім того, представники контрагентів - постачальників прийняли відповідні ЗПП за актами приймання - передачі ЗПП, що додатково підтверджує те, що роботи виконані саме силами відповідних контрагентів - постачальників.

Відповідно до п. 38 Статуту залізниць України, затвердженого Постанова Кабінет міністрів України від 06.04.1998 № 457, завантажені контейнери, а також криті вагони (у тому числі ізотермічні) і цистерни пломбуються тим підприємством, організацією, засобами яких провадиться навантаження. Домашні речі можуть перевозитися за пломбами залізниці або експедитора.

Відповідно до п. 1 - 3 Правил пломбування вагонів і контейнерів (ст. 38 Статуту Залізниць України), затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 №542, вагони і контейнери пломбуються запірно-пломбувальними пристроями (пломба в єдиній конструкції з пристроєм для блокування), призначеними для одночасного запирання і пломбування вагонів і контейнерів або свинцевими пломбами. Запірно-пломбувальні пристрої (далі - ЗПП) належать до групи охоронних технічних засобів одноразового використання. Повторне використання їх можливе лише у разі, коли це передбачено їх конструкцією. Накладені на вагони і контейнери ЗПП і пломби за своєю конструкцією мають унеможливлювати зняття їх із вагона (контейнера) без порушення цілості. Запірні пристрої вагонів і контейнерів для накладення ЗПП і пломб повинні бути справними. Завантажені криті вагони, ізотермічні, хопери-зерновози, цистерни і контейнери пломбуються: ЗПП (пломбами) залізниці, коли вантаж завантажено залізницею; ЗПП (пломбами) відправника, коли вантаж завантажено відправником.

Відповідно до п. 10 Правил пломбування вагонів і контейнерів (ст. 38 Статуту Залізниць), затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, у перевізних документах під найменуванням вантажу зазначається належність ЗПП (відправнику чи залізниці), а також їх номери (контрольні знаки).

В відповідних залізничних накладних зазначено про накладення ЗПП вантажовідправника, тобто позивача, в той же час, відповідно до актів приймання передачі ЗПП, складених між позивачем та контрагентами - постачальниками зазначені ЗПП були передані в розпорядження контрагентів - постачальників, що повністю підтверджує виконання відповідних робіт саме контрагентами - постачальниками.

Відповідно до п. 2 Розділу 1 та п. 2 Розділу Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 13.01.2015 № 4 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 15.12.2020 № 773), розрахунок - податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску. Розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи не виплачує доходи платникам податку податковий агент та незалежно від того чи виплачені платником єдиного внеску суми такого внеску фактично після їх нарахування до сплати протягом звітного періоду.

Тим самим, податковий розрахунок за формою 1-ДФ передбачений виключно для відображення нарахування доходів платникам податку податковими агентами, та не може фіксувати здійснення господарської операції.

Отже, той факт, що контрагенти - постачальники не відобразили в податковому розрахунку за формою 1-ДФ власних працівників, свідчить не про нереальність вчинених операцій, адже фактичне вчинення цих операцій підтверджується цілою низкою інших документів, а лише про порушення цим контрагентом податкової дисципліни.

Судом встановлено, що у зв`язку із недостатністю власного персоналу для виконання окремих робіт, виключно для забезпечення технологічного процесу ТОВ «Шерон Груп» здійснює використання послуг експедиторських компаній, як субпідрядників. Кількість таких субпідрядників складає понад 1,5 (півтори) тисячі компаній. Перед укладенням договорів ТОВ «Шерон Груп» перевіряє добросовісність контрагентів по загальнодоступним реєстрам. На момент укладення відповідних договорів із зазначеними в акті перевірки контрагентами - постачальниками, жодних записів, які б свідчили про наявність у них податкового боргу, кримінального провадження або інших претензій контролюючих органів виявлено не було. Підприємство не є контролюючим органом, ТОВ «Шерон Груп» не могло перевірити добросовісність постачальників, інакше як за загальнодоступними реєстрами.

Позивач не має обов`язку, повноважень та можливості здійснювати контроль за дотриманням контрагентами - постачальниками податкової дисципліни в частині подання фінансової звітності та податкових розрахунків за формою 1-ДФ, а тому не може нести негативні наслідки неподання таких звітів або подання їх із недостовірними відомостями.

Верховний Суд в постанові від 23.10.2018 по справі №815/2946/13-а (№К/9901/4496/18) зазначив, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15- рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", від 20.05.2010 і "Тошкуце та інші проти Румунії", від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", та "Беєлер проти Італії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Разом з цим, Європейській суд з прав людини вказував, що поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод охоплює поняття "правомірні очікування" тобто законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу. ("Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії").

Тим самим, якщо податковий орган виявив факт подання фінансової звітності з нульовими показниками в той час, коли суб`єкт господарювання в цей же період отримував оплату за надані послуги в безготівковій формі, а також реєстрував податкові накладні, що фактично є порушенням чинного законодавства з боку такого суб`єкта господарювання, податковий орган має застосовувати заходи примусу саме до цього платника податків, який фактично допустив порушення, а не виправдовувати цими обставинами свої здогадки про нереальність операцій, вчинених із позивачем, в той час, коли ці операції цілком очевидно відбулися і були здійсненні сторонами в повному обсязі.

Жодною нормою діючого законодавства не передбачено обов`язку платника податків контролювати сплату своїм контрагентом податків, належне оформлення ним трудових відносин із його працівниками та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку.

Жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Отже, в будь-якому випадку покладення на позивача негативних наслідків неподання звітності контрагентами - постачальниками, шляхом визнання господарської операції нереальною, не відповідає критерію виправданого втручання в права та законні інтереси позивача, адже не засноване на вимогах закону.

В разі відсутності доказів того, що позивач був обізнаний про порушення податкової дисципліни контрагентом - постачальником та вчиняв операції виключно з метою створення штучної податкової вигоди, операція не може бути визнана нереальною, якщо вона була фактично здійснена та створила правові наслідки для позивача та зміну його економічних активів.

При виконанні договорів ТОВ «Шерон Груп» приймало до уваги той факт, що податкові накладні реєструвалися контрагентами - постачальниками своєчасно, зупинення реєстрації податкових накладних не відбувалося, що для ТОВ «Шерон Груп» свідчило про відсутність претензії контролюючих органів до субпідрядників.

Відповідно до п. 201.10 Податкового кодексу України, податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Спираючись на п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу, ТОВ «Шерон Груп» вважало факт реєстрації податкових накладних за здійсненими із цими контрагентами операціями, показником надійності компаній. З-поміж більш ніж півтори тисячі субпідрядників траплялись компанії, реєстрацію податкових накладних яких було зупинено, з такими компаніями ТОВ «Шерон Груп» одразу припиняло співпрацю.

Всі податкові накладні, складені за результатами здійснених зазначеними в акті перевірки контрагентами - постачальниками, є зареєстрованими, а тому надають позивачу право на декларування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, без будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 09.01.2013р. у справі „Волков проти України" зазначено, що в країнах повинен діяти принцип правової визначеності, який зобов`язує держави та їх органи здійснювати реалізацію прав та їх захист шляхом прийняття законодавства з чітким правовим визначенням спірних правовідносин та гарантує громадянам очікувати від держав та їх органів своєчасних та вичерпних дій відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.

Тим самим, якщо п. 201.10 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладана та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження, то платник податків законно розраховує на те, що в разі реєстрації такої податкової накладної, він дійсно матиме право на декларування податкового кредиту та не буде вимушений захищатися від абсурдних, надуманих та формальних звинувачень про нібито відсутність полісів страхування цивільної відповідальності, про наявність полісів на легкові автомобілі, відсутність транспортних засобів через неподання повідомлення про об`єкти, пов`язані із оподаткуванням, тощо.

У п.33 рішення в справі «Сєрков проти України» (2011р., заява №39766/05) ЄСПЧ зазначив: «Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення п.1 передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності та не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява №31107/96, п. 58, ECHR 1999 II).»

А у п.559 Рішення Європейського суду з прав людини по справі ВАТ «Нафтова компанія ЮКОС» проти РФ (Заява №14092/04), зазначено, що перша і сама важлива вимога ст.1 Протоколу №1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в безперешкодне користування власністю повинне бути законним, тобто втручання має відповідати національному законодавству і бути достатньо зрозумілим, щоб дозволити заявнику передбачати наслідки своїх дій. Таким чином, Європейський суд з прав людини визнав факт порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції з огляду на недодержання вимоги щодо «якості» податкових законів.

Аналогічно і Конституційний Суд України в рішенні від 29.06.2010р. №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

В цьому ж рішенні суд зазначив, що Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 п.5 мотивувальної частини).

Із урахуванням викладеного вище, втручання відповідача в законні очікування та інтереси позивача є неправомірними, адже не мають під собою правових підстав, та направлені на безпідставне позбавлення позивача його законних очікувань на отримання податкового кредиту за зареєстрованими податковими накладними контрагента-постачальника.

Застосування до позивача негативних наслідків, зокрема у формі зменшення податкового кредиту, у зв`язку із ненаданням звітності контрагентом - постачальником є неправомірними та необґрунтованими. Чинним податковим законодавством не передбачено повноважень податкового органу на зменшення суми податкового кредиту з ПДВ через неподання контрагентом - постачальником того чи іншого звіту, форми, повідомлення. А самий по собі факт неподання, несвоєчасного подання або подання із помилками звітності не може свідчити про нереальність операцій.

Відповідач вдається виключно до посилання на формальні обставини в обґрунтування нереальності операцій з метою зменшення сум податкового кредиту в той же час податок на додану вартість сплачено до бюджету, а податкові накладні зареєстровані.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п.198.3 ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних /розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг зазначеного строку переривається на період зупинення їх реєстрації та відновлюється з дня припинення процедури зупинення їх реєстрації згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних /розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг зазначеного строку переривається на період зупинення їх реєстрації та відновлюється з дня припинення процедури зупинення їх реєстрації згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 Податкового кодексу України, податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відповідно до висновку Верховного Суду в постанові від 27 березня 2018 року по справі №816/809/17, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Правова позиція Верховного Суду підтверджується, в тому числі, аналогічною правовою позицією Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) в рішенні від 22.01.2009 ЄСПЛ зазначив, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все- таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Також, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України» (п.37) вказується: Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов`язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності, які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови.

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може

прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Відповідачем не спростовано факт наявності у контрагентів постачальників позивача податкових накладних, які належним чином оформлені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також те, що за даними накладними сплачено постачальниками у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані декларації, як це узгоджується з положеннями Податкового кодексу України, відповідно, свідчить про наявність у позивача права на включення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість.

Відповідач посилається на наявність податкової інформації відносно ПП «ТРАНСПОРТНІ БУДІВЕЛЬНІ СИСТЕМИ» за 2017 рік, якою встановлено використання пересорту товару, проте зазначені посилання не можуть свідчити про нереальність господарських операцій із позивачем, адже вони відбувалися в 2018 році. Тим самим, будь-які зафіксовані в податковій інформації обставини не стосуються господарської діяльності ПП «ТРАНСПОРТНІ БУДІВЕЛЬНІ СИСТЕМИ» із позивачем в 2018 році.

Відповідно до змісту постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.08.2020 у справі № 826/7917/17, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні відсутність товарно-транспортних накладних при оформленні операцій з постачання товару самі по собі справді не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас разом з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Крім того, в кримінальному провадженні № 32019100000000291 від 04.04.2019 міститься посилання на цілу низку підприємств, серед яких в тому числі вказано ТОВ «МАЛАРД», як підприємство, яке здійснює фіктивне підприємництво. Тим не менш в зазначеному кримінальному провадженні не винесено вироку відносно посадових осіб ТОВ «МАЛАРД», а також ухвали про закриття провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності. В той же час, в ухвалах в кримінальному провадженні за останній час взагалі не має посилання на ТОВ «МАЛАРД», що в свою чергу може свідчити про те, що в межах досудового слідства версія про фіктивне підприємництво ТОВ «МАЛАРД» могла не підтвердитися.

З цього приводу суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 205 КК України фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес» № 101-ІХ від 18.09.2019 статтю 205 виключено.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

У постанові Касаційного адміністративного суду від 27.03.2018 по справі № 816/809/17 зазначено, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів в рамках такої кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами.

В постанові по справі №822/2198/17 від 12.06.2018 Верховний Суд звернув увагу на те, що наявність кримінальних проваджень стосовно контрагентів товариства не є підставою для визнання операцій нереальними. А якщо вже контролюючий орган посилається на відкрите кримінальне провадження як доказ, то повинен надати підтвердження причетності товариства до злочинів, щодо яких здійснюються кримінальні провадження.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №826/9569/18 зазначено, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними. Відтак, необхідно перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують реалізацію зазначених послуг контрагентам - покупцям, а також бухгалтерські довідки ТОВ «Шерон Груп», в яких розраховано позитивний економічний результат від здійснених ТОВ «Шерон Груп» операцій із продажу послуги з організації залізничних перевезень на користь контрагентів - покупців із урахуванням витрат на придбання послуг зазначених в акті контрагентів - постачальників.

Зазначені документи підтверджують наявність ділової мети та цілі в вигляді отримання позитивного економічного результату від діяльності та відповідно зміни активів ТОВ «Шерон Груп» при вчиненні операцій із контрагентами - постачальниками, вказаними в акті перевірки.

Висновок перевіряючих про нереальність здійснених операцій із контрагентами -постачальниками обґрунтовано відсутністю достатньої кількості персоналу у постачальників ТОВ «НІКА ТРАСТ», ТОВ «МАЛАРД», ТОВ «ФІД-КОРП», ПП «ТРАНСПОРТНІ БУДІВЕЛЬНІ СИСТЕМИ», а також поданням ними фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва з нульовими показниками, що в свою чергу не може свідчити про нереальність вчинених операції, а свідчить лише про порушення податкової дисципліни самими контрагентами - постачальниками, про які позивач не обізнаний та за які нести відповідальність не зобов`язаний знати.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність винесених податкових повідомлень-рішень, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість зазначених дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00215750702 від 19.03.2021; №00215760702 від 19.03.2021; №00215780702 від 19.03.2021.

Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 43141267) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерон Груп» (ЄДРПОУ 37480101) судові витрати в розмірі 22700,00грн.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Шерон Груп» (03186, м.Київ, бульв.Чоколівський, 19А, поверх 3, оф.3, код ЄДРПОУ 37480101).

Відповідач: Головне управління ДПС у м.Києві (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій