Рішення № 99296565, 01.09.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2021 м. Дніпро Справа № 904/5645/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєва Е.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ді Елком Україна" (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, буд. 37/48, офіс 1, ідентифікаційний код 39841080) до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Донпроммаш" (49006, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Пушкіна, буд. 8А, офіс 402, ідентифікаційний код 33920093) про стягнення 134 644,45 грн. заборгованості з оплати вартості наданого права використання технічної документації

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ді Елком Україна" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою №149/21 від 26.05.2021 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Донпроммаш" 134 644,45 грн. заборгованості з оплати вартості наданого права використання технічної документації.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №27/06/19-1 від 27.06.2019 на право використання технічної документації в частині своєчасної та повної оплати вартості наданого права використання технічної документації в формі винагороди - 3,5% від продажної вартості за кожну партію, виготовленої, відвантаженої та оплаченої продукції за 2019 рік та 2020 рік.

Ухвалою суду від 14.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/5645/21, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

До суду 26.07.2021 відповідачем подано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Також відповідач просить суд витребувати у позивача для дослідження в судовому засіданні оригінали первинних бухгалтерських документів на підставі яких проведений розрахунок заборгованості (договір на право використання технічної документації №27/06/19-1 від 27.06.2019). Клопотання обґрунтовано необхідністю дослідження в судовому засіданні оригіналів документів на які посилається позивач.

Відповідач зазначає, що відповідно до п.4.1.1 договору на право використання технічної документації від 27.06.2019, вартість права використання технічної документації визначається у вигляді винагороди в розмірі 3,5 % від вартості за кожну партію, виготовленої відвантаженої та оплаченої продукції (що виготовлена на підставі переданої технічної документації). Тобто вартість продукції можливо визначити лише після того як продукція буде виготовлена відвантажена та оплачена компанією на замовлення якої така продукція виготовлялась. Відповідач уклав договір на право використання технічної документації від 27.06.2019 з позивачем з метою виконання своїх зобов`язань за договором поставки з АТ "Електровозостроітель". На теперішній час відповідач виготовив та відвантажив АТ "Електровозостроітель" партію товару про те до теперішнього часу не отримав від зазначеного контрагента оплату поставленого обладнання. Господарським судом Дніпропетровської області 24.05.2021 ухвалено рішення у справі №904/5338/20 про стягнення з АТ "Електровозостроітель" Республіка Грузія м. Тбілісі 31 257 доларів США 98 центів, штраф у розмірі 7 486 доларів 45 центів США, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 16 390,17 грн. 18.06.2021 Господарським судом Дніпропетровської області ухвалено рішення у справі №904/5338/20 видано наказ на примусове виконання судового рішення. Таким чином, відповідач вважає, що позивач передчасно подав позов по стягненню з відповідача боргу за договором на право використання технічної документації №27/06/19-1 від 27.06.2019.

Розглянувши клопотання відповідача, суд вважає, що клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи підлягає залишенню без задоволення на підставі наступного.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 249 Господарського процесуального кодексу клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, з сукупного аналізу наведених вище положень Господарського процесуального кодексу України вбачається, що однією з умов, яка є підставою для розгляду справи спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, є характер спірних правовідносин та предмет доказування, які вимагають заслуховування усних пояснень учасників справи.

З наявних матеріалів справи, вбачається, що предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів у розмірі 134 644,45 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають заслуховування усних пояснень учасників справи, у зв`язку із чим відсутня необхідність проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи малозначність справи, господарський суд вважає за доцільне відмовити у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з викликом учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

27 червня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ді Елком Україна" (далі - позивач, сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Донпроммаш" (далі - відповідач, сторона 2) укладено договір №27/06/19-1 на право використання технічної документації (далі - договір) відповідно до п.1.1 якого у відповідності з умовами договору сторона 1 надає стороні 2 право на використання Технічної документації для виготовлення деталей кузова моторного думпкара та рами візка тягового агрегату (далі - Технічна документація), що розроблена стороною 1, а сторона 2 зобов`язується використовувати вказану документацію на умовах, визначених договором та сплачувати винагороду в порядку, визначеному договором.

Згідно з п.1.2 договору технічна документація на виготовлення надається за принципом "як є" і являє собою комплект документів, що включають в себе креслення, перелік якої зазначено в Додатку №1 (узгоджується сторонами в електронному вигляді), що є невід`ємною частиною договору і включає:

- 550 файлів - креслення на кузов моторного думпкара;

- 189 файлів - креслення на раму візка.

Технічна документація надається для виготовлення вузлів і деталей тягового агрегату ПЕ2У в кількості 8-ми од. (далі - продукція) для: Акціонерного товариства "Електровозостроітель", Тбілісі, Грузія.

Відповідно до п.2.1.1 договору сторона 1 має право отримувати від сторони 2 інформацію про дотримання умов договору та (або) інформацію, необхідну для виконання договору та додаткових угод до нього.

Згідно з пунктами 2.4.2 та 2.4.5 договору сторона 2 зобов`язана сплачувати винагороду стороні 1 в розмірі та строки, встановлені договором, та за письмовою вимогою сторони 1, але не рідше одного разу на рік, надавати стороні 1 інформацію про продукцію, виготовленої на підставі та із застосуванням наданої стороні 2, в рамках договору, Технічної документації, із зазначенням кількості виготовлених Тягових агрегатів чи комплектуючих Тягових агрегатів, ціни контракту (тів) на виготовлення Тягових агрегатів для третіх осіб та/чи оціночної вартості Тягових агрегатів, виготовлених стороною 2 для особистого користування.

У додатковій угоді №1 від 10.09.2019 сторони узгодили відповідність кресленої документації, а саме: 1) Рама верхня креслення 5ТП.084.785 відповідає кресленню АТК1.022.000.000; 2) Борт поздовжній креслення 5ТП.050.707 відповідає кресленню АТК1.024.000.000; 3) Рама нижня креслення 5ТП.084.764.01 відповідає кресленню АТК1.021.000.000; 4) Рама візка креслення 5ТП.084.890 відповідає кресленню АТК1.033.000.000.

Також сторони внесли зміни в пункт 4.1.1 договору: вартість наданого права використання технічної документації визначається у вигляді винагороди в розмірі 3,5% за курсом НБУ від продажної вартості за кожну партію, виготовленої, відвантаженої і оплаченої продукції (виробленої на підставі переданої технічної документації).

Відповідно до п.4.2.1 договору оплата винагороди здійснюється згідно п.4.1 договору, протягом 10-банківських днів від дати реалізації агрегату, виготовленого на підставі та/або із застосуванням технічної документації.

Договір укладено на строк 3 роки, який обчислюється з моменту підписання договору обома сторонами (п.10.1 договору).

На виконання умов договору за Актами приймання-передачі технічної документації від 27.06.2019 та від 21.01.2020 позивач передав, а відповідач отримав Технічну документацію в електронному вигляді для Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Донпроммаш" відповідно до умов договору №27/06/19-1 від 27.06.2019, на виготовлення деталей кузова моторного думпкара та рами візка тягового агрегату, а саме:

1) - 550 файлів - креслення на кузов моторного думпкара;

- 189 файлів - креслення на раму візка;

2) - 53 файлів - комплект креслення на систему ручного гальма 5ТП.274.043.

Як вбачається з матеріалів справи листами №1-05/08 від 05.08.2020 та №1-06/08 від 06.08.2020 (а.с. 24, 25 том 1) відповідач повідомив позивачу інформацію про найменування та кількість виготовленої та відвантаженої продукції Акціонерному товариству "Електровозостроітель":

- в 2019 році на загальну 4 902 911,01 грн. та про здійснену 03.08.2020 та 06.08.2020 сплату на користь позивача винагороду в розмірі 3,5% у сумі 171 601,00 грн.;

- в 2020 році на загальну 4 989 841,34 грн.

Також відповідач повідомив позивачу, що станом на 05.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Донпроммаш" та Акціонерним товариством "Електровозостроітель" виникли непорозуміння в частині сплати за поставлену продукцію в сумі 31 257,98 дол. США.

Позивач в якості доказів часткової оплати у загальній сумі 40 000,00 грн. надав банківські виписки про сплату відповідачем 29.10.2020 - 15 000,00 грн. та 22.02.2021 - 25 000,00 грн.

Таким чином, позивач посилаючись на те, що відповідачем було допущено порушення, прийнятих на себе зобов`язань, встановлених в п.2.4.2., п.4.2.1. договору за 2019 рік в частині строків здійснення розрахунку, з урахування здійсненого розрахунку 03.08.2020 та 06.08.2020, за 2020 рік - в чистині здійснення розрахунків в цілому, з урахуванням часткової оплати суми винагороди 29.10.2020 та 22.02.2021, просить стягнути з відповідача 134 644,45 грн. ( 174 644,45 грн. (4 989 841,34 грн. * 3,5% = 174 644,45 грн.) - 40 000,00 грн. = 134 644,45 грн.).

З підстав невиконання договірних зобов`язань відповідачем, а також враховуючи факт надання відповідачем інформації (відомостей) про реалізацію виробів виготовлених на підставі або з використанням переданої позивачем відповідачу документації, позивач звернувся до суду з метою поновлення порушених прав та охоронюваних Законом інтересів, що є причиною виникнення спору.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору на право використання технічної документації, строк його дії, умови договору, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цім Кодексом.

Відповідно до ст. 426 Цивільного кодексу України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.

Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до частини першої статті 15 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються, зокрема, технічні умови.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про стандартизацію" технічні умови - це нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинна відповідати продукція, процес або послуга, та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги.

Відповідно до статті 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Подія є явищем об`єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб`єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Поряд з цим, нормою частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.

Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Здійснивши аналіз змісту укладеного між сторонами договору судом встановлено, що в спірному правочині строк виконання зобов`язання з повної оплати винагороди визначений вказівкою на події - "з дати реалізації агрегату", тобто обумовили настання у відповідача обов`язку сплатити винагороду обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, що свідчить про вчинення правочину під відкладальною умовою (частина 1 статті 212 Цивільного кодексу України).

При цьому відкладальна обставина вважається такою, що настала, якщо її настанню недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно (ч. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України).

В пункті 14.1.202 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Суд зазначає, що загальні умови виконання господарського зобов`язання з оплати товару встановлені статтею 692 Цивільного кодексу України.

Отже, враховуючи приписи вказаної статті Цивільного кодексу України, предмет спору у даній справі та правило розподілу тягаря доказування між сторонами, відповідач, для звільнення себе від обов`язку оплатити вартість товару, має довести належними та допустимими доказами, що отриманий ним товар ще не реалізований.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 910/4846/17.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, в матеріалах справи відсутні як будь-які докази на підтвердження того, що агрегат, виготовлений на основі та/або із заточуванням технічної документації, є таким, що нереалізований.

З урахуванням вище веденого, оскільки відповідачем також не надано суду доказів на підтвердження кількості та вартості нереалізованого агрегату за договором, суд приходить до висновку, що станом на дату звернення позивача до суду в силу ч. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України, погоджена сторонами в пункті 4.2.1Договору відкладальна обставина - щодо сплати винагороди протягом 10 банківських днів від дати реалізації агрегату є такою, що настала.

Як зазначено в позовній заяві позивачем та підтверджується матеріалами справи, відповідачем здійснено часткову оплату винагороду в загальній сумі 40 000,00 грн., на підтвердження факту здійснення якої надано відповідні виписки банку.

Отже, з урахуванням часткової оплати сума винагороди становить 134 644,45 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки відповідачем не було здійснено повну винагороду та з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензія № 03/21 від 05.01.2021 з вимогами сплатити суму заборгованості у розмірі 159 569,81 грн., факт надсилання яких відповідачеві підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінні листи від 06.01.2021 та накладної №5000024160228.

Проте, вказані вимоги позивача залишені відповідачем без відповіді та задоволення, погашення заборгованості відповідачем здійснені не були.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, свої зобов`язання щодо сплати винагороди в сумі 134 644,45 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам договору відповідач не виконав.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, свої зобов`язання щодо сплати винагороди в сумі 134 644,45 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати винагороди відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 134 644,45 грн. винагороди за вказаним договором підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 129, 165, 202, 233, 236-241, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ді Елком Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Донпроммаш" про стягнення 134 644,45 грн. заборгованості з оплати вартості наданого права використання технічної документації задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Донпроммаш" (49006, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Пушкіна, буд. 8А, офіс 402, ідентифікаційний код 33920093) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ді Елком Україна" (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, буд. 37/48, офіс 1, ідентифікаційний код 39841080) 134 644,45 грн. заборгованості з оплати вартості наданого права використання технічної документації та 2 270,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Е.М. Бондарєв