Рішення № 99273115, 30.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2021 року м. Київ № 640/33328/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

третя особа Київський міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Київський міський військовий комісаріат (далі також - третя особа), в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати пункт 23 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ОСОБА_1 , інвалідності 1-ої групи з 21.02.2018р. внаслідок захворювання, що мале місце в період проходження військової служби, та оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018р. №104.

2. Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 , у зв`язку із встановленням інвалідності 1-ої групи внаслідок захворювання, що мало місце в період проходженням військової служби, у розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 21.02.2018р. відповідно до Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та "Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням виплаченого мені 06.05.1998р. страхового відшкодування з обов`язкового особистого державного страхування Міністерства оборони України в розмірі 1 480 грн. за 40% втрати працездатності.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу у 2018 році повторно встановлено першу групу інвалідності з причин травми, що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. З метою реалізації права на виплату одноразової грошової допомоги позивач звернувся із заявою та необхідними документами до Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Київського міського військового комісаріату із заявою про можливість виплатити позивачу одноразової грошової допомоги, однак відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 року №104. Позивач вважає відмову відповідача незаконною та протиправною, у зв`язку з чим просить суд задовольнити свої позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, в якій встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

01.04.2021 року представником Міністерства оборони України через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що з огляду на те, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним терміном з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Зауважено, що в даному випадку між встановленням позивачу ІІ групи інвалідності та І групи інвалідності минуло більше 10 років.

Через канцелярію суду 30.04.2021 року позивачем подано клопотання про пришвидшення розгляду справи.

Відповідно до положень статті 52 Кодексу адміністративного суду України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

За інформацією згідно листів від 10.12.2020 року № 2647 та від 13.01.2020 року № 101 на підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 02.09.2020 року № Д-321/7 дек Київський міський військовий комісаріат (код ЄДРПОУ 07774420) реорганізовано в Київський міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 07774420).

Тобто, з вищевикладеного можна прийти до висновку, що в даному випадку фактично здійснено зміну найменування без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, оскільки в даному випадку не має місце правонаступництво та реорганізація третьої особи, а було здійснено лише зміну назви без зміни ідентифікаційного коду, суд дійшов висновку про наявність підстав для заміни найменування відповідача - «Київський міський військовий комісаріат» на «Київський міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки».

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Відповідно до довідки МСЕК серія КИЕ-1 №008332 від 20.01.2001 року під час первинного огляду органами МСЕК року позивачу встановлено другу групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.

Згідно довідки МСЕК мерія КИ-1 №065433 від 21.11.2003 року позивачу під час повторного огляду встановлено другу групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби - безстроково.

Із довідки МСЕК серія АВ №0969416 від 28.02.2018 року під час повторного огляду органами МСЕК позивачу встановлено першу групу інвалідності, внаслідок захворювання, так, пов`язаного з проходженням військової служби - безстроково.

Відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги: 23. Полковнику у відставці ОСОБА_1 (Київський МВК), якого 19.05.1997 року звільнено з військової служби та 20.02.2001 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія КИЕ-1 №008332 від 20.01.2001). ОСОБА_1 не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2001 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.

Позивач, вважаючи таке рішення протиправним, а своє право на отримання одноразової грошової допомоги порушеним, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбаченими Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі також - Закон №2011-ХІІ).

Так, право на виплату одноразової грошової допомоги (далі також - ОГД) передбачено Законом №2011-ХІІ.

Статтею 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (ОГД), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 року шляхом доповнення Закону №2011-ХІІ статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 року №5040-VI).

З метою реалізації норм статті 16-3 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975.

Пунктом 3 Порядку №975 (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК).

З огляду на це, встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.

Судом встановлено, що відповідно до довідки МСЕК серія КИЕ-1 №008332 від 20.01.2001 року під час первинного огляду органами МСЕК року позивачу встановлено другу групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.

У подальшому, із довідки МСЕК серія АВ №0969416 від 28.02.2018 року висновується, що під час повторного огляду органами МСЕК позивачу встановлено першу групу інвалідності, внаслідок захворювання, так, пов`язаного з проходженням військової служби - безстроково.

З огляду на те, що встановлення інвалідності ІІ групи та встановлення інвалідності І групи у подальшому встановлювалися позивачу органами МСЕК, суд дійшов висновку, що оцінка причин ушкодження здоров`я особи, ступеня такого ушкодження та його наслідків, здійснюється тільки компетентним органом, а саме, медико-соціальною експертною комісією, яка, за наслідками такої оцінки, уповноважена визначити ступінь ушкодження здоров`я військовослужбовця (шляхом встановлення відповідного відсотка втрати працездатності або встановлення відповідної групи інвалідності).

Оскільки відповідно до пункту 3 Порядку №975 законодавець пов`язує момент набуття права на отримання ОГД з датою, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, то заподіяння шкоди здоров`ю та оцінка його ступеню без встановлення такого факту уповноваженим органом - органом МСЕК, в т. ч. причинного зв`язку такої шкоди здоров`ю з проходженням військової служби, не створює підстав для виплати ОГД.

Це також свідчить про те, що визначальним та достатнім для встановлення права на виплату ОГД є не ступінь тяжкості ушкодження здоров`я, а рішення органу МСЕК про наявність такого ушкодження (яке викликало втрату працездатності або встановлення групи інвалідності).

Аналіз зазначених норм, у світлі правових питань, які постали у цій справі, дає підстави зробити висновок, що виплата ОГД з підстав встановлення інвалідності та/або встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності не є самостійними та окремими підставами для виплати ОГД, оскільки законодавець застосовує такі поняття лише для визначення ступеня заподіяння шкоди здоров`ю.

Спірним питанням у даній справі є тлумачення положень пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та з`ясування можливості їх застосування до правовідносин, які виникли у даній справі.

Верховний Суд вже розглядав справи за аналогічних правовідносин, зокрема, у постановах від 20.02.2020 року у справі №806/714/18, від 04.03.2020 року у справі №240/5688/18, від 17.06.2020 року у справі №0640/3968/18 Верховний Суд застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та дійшов висновку, що у разі встановлення групи інвалідності, понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Крім того, Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.12.2020 року у справі К/9901/15869/20, розглядаючи необхідність відступу від висновку сформованого у постановах Верховного Суду, зазначив, що з метою забезпечення єдності судової практики при вирішенні спорів цієї категорії не знайшов підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах від 20.02.2020 року у справі №806/714/18, від 04.03.2020 року у справі №240/5688/18 та від 17.06.2020 року у справі №0640/3968/18, з наступних підстав.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, яка набрала чинності з 01.01.2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто, після 01.01.2014 року.

Надалі Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01.01.2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється". Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.

Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону 2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.

З огляду на вищевикладене право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 року чи після).

Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 року у справі № 240/10153/19.

Як слідує із вказаних висновків, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували.

Одночасно цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я.

Проте, ті особи, стан здоров`я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров`я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.

З огляду на зазначене Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 року у справі К/9901/15869/20 дійшов висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.

Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.

За наслідками розгляду вказаної справи, виходячи з чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання, судова палата зробила наступні висновки:

- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати ОГД;

- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;

- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.

У справі, що розглядається суд встановив, що інвалідність ІІ групи встановлена позивачу під час первинного огляду органами МСЕК у 2001 році, у подальшому, під час повторного огляду, що відбувся 21.02.2018 року позивача визнано інвалідом I групи, внаслідок травми, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Отже, з вищевказаного висновується, що позивачу повторно встановлено І групу інвалідності внаслідок травми, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, понад 10 років, у зв`язку з чим, у суду відсутні правові підстави для відступу від висновків, Верховного Суду, що викладені у постановах від 20.02.2020 року у справі №806/714/18, від 04.03.2020 року у справі №240/5688/18, від 17.06.2020 року у справі №0640/3968/18 та висновків Верховного Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду викладених у постанові від 02.12.2020 року у справі К/9901/15869/20.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З часу первинного встановлення ступеню втрати працездатності до дня встановлення I групи інвалідності минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач як суб`єкт владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування правомірності свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 9, 72-77, 139, 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6);

Третя особа: Київський міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 07774420, адреса: 04112, м. Київ, вул. Парково-Сирецька, 19).

Повне судове рішення 30.08.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна