Рішення № 99270680, 27.08.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 серпня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3596/21

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Смішливої Т.В.,

за участю

секретаря судового засідання - Чепурової К.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - Дашка Ю.І., ордер серії АА № 058075 від 02.08.2021, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 833 від 17.01.2008,

представника відповідача - Хворостян К.Ю., витяг ЄДРПОУ (самопредставництво),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення компенсації,

ВСТАНОВИВ:

12.07.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної, додаткової відпустки та відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основних та додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2015, 2016. 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 13.05.2020.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 26.10.1998 по 06.11.2015 та органах Національної поліції з 07.11.2015 по 13.05.2020. В період часу з 07.11.2015 по 12.03.2020 проходив службу на посаді начальника СЛМТЗ Кремінського ВП ГУНП в Луганській області (0121520).

Позивач є учасником бойових дій з 02.07.1996. 13.05.2020 позивач наказом № 423 о/с від 06.05.2020 звільнений зі служби в поліції.

Згідно листа №1145/111/22-2021 від 05.07.2021, довідки №689/111/22-2021 від 16.06.2021 та довідки з відділу поліції №2 Сєвєродонецького РУП ГУНП в Луганській області №225 від 24.06.2021 у 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роках не надавалась відпустка як учаснику бойових дій та є невикористані дні основної та додаткової відпустки.

З посиланням на норми Конституції України, Законів України ''Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про Національну поліцію" та "Про відпустки", позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати зазначеної компенсації протиправною.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 21-30), в якому зазначив таке.

Згідно з довідкою ВП № 2 Сєвєродонецького РУП від 21.07.2021 № 306 та відповідно до витягу з наказу від 25.12.2015 № 81 о/с ОСОБА_1 надавалась додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 днів з 28.12.2015 по 10.01.2016; відповідно до витягу з наказу від 21.02.2017 № 124 о/с ОСОБА_1 надавалась додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 днів з 07.04.2017 по 20.04.2017; відповідно до витягу з наказу від 01.11.2018 № 548 о/с ОСОБА_1 надавалась додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 днів з 06.11.2018 по 19.11.2018; відповідно до витягу з наказу від 28.05.2019 № 436 о/с ОСОБА_1 надавалась додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 днів з 14.06.2019 по 27.06.2019.

Згідно з довідкою ВП № 2 Сєвєродонецького РУП від 21.07.2021 № 306 ОСОБА_1 була використана щорічна основна відпустка за 2016 рік в повному обсязі та відповідно залишок складає - 0 діб.

Відповідач зазначає, що порядок надання відпусток поліцейським передбачений ст.ст. 92, 93 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон).

Так, ч.ч. 1, 2 ст. 92 Закону визначено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпПУ у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, законодавством не передбачена.

Згідно з довідкою ВП № 2 Сєвєродонецького РУП від 21.07.2021 № 306 у ОСОБА_1 наявні такі залишки відпусток: за 2015 рік залишок основної щорічної відпустки у кількості 03 доби; за 2017 рік залишок основної щорічної відпустки складає 14 діб; за 2018 рік залишок основної щорічної відпустки складає 30 діб; за 2019 рік залишок основної щорічної відпустки складає 10 діб. Залишок додаткової відпустки за 2018 рік у кількості 15 діб; залишок додаткової відпустки за 2019 рік у кількості 15 діб.

ОСОБА_1 був звільнений з 13.05.2020 наказом ГУНП в Луганській області від 06.05.2020 № 423 о/с.

В наказі від 06.05.2020 № 423 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції зазначається, «...з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 15 діб...».

Відповідно до листа УФЗБО ГУНП в Луганській області від 21.07.2021 №1265/111/22-2021 грошова компенсація за 15 днів невикористаної відпустки була перерахована ОСОБА_1 .

Таким чином, грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку ОСОБА_1 була виплачена згідно з положеннями чинного законодавства.

Крім того, витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції було отримано ОСОБА_1 в день звільнення (13.05.2020), про що свідчить його власноручна розписка.

Позивач у встановленому порядку наказ ГУНП в Луганській області від 06.05.2020 №423 о/с, не оскаржив, а тому позовні вимоги позивача є передчасними та такими, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат.

Просить суд, у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі у зв`язку з необґрунтованістю.

02.08.2021 позивачем до суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) надано відповідь на відзив, в які позивачем викладено доводи аналогічні, викладеним у позові, при цьому зазначивши, що залишок відпусток як учаснику бойових дій з 07.11.2015 по 31.12.2019 складає 14 діб. Залишок щорічних основних відпусток складає 107 діб (арк. спр. 53-58).

Представником відповідача до суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) надано заперечення на відповідь на відзив в яких відповідачем викладено доводи, аналогічні викладеним у відзиві (арк. спр. 67-69).

Ухвалою суду від 14.07.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі (арк. спр. 15-16).

Ухвалою суду від 11.08.2021 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.08.2021 (арк. спр. 72).

Ухвалою суду від 27.08.2021 клопотання представника позивача адвоката Дашка Юрія Івановича про витребування додаткових доказів, а саме стройових записок про перебування ОСОБА_1 на службі у період з 11 по 31 грудня 2017 року залишено без розгляду (арк. спр. 83-84).

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогійні викладеним у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві та запереченні, просила суд у позові відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій, з 07.11.2015 по 13.05.2020 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області (арк. спр. 5, 6, 7, 8, 11, 45-46).

Відповідно до витягу з наказу № 423 о/с «По особовому складу» від 06.05.2020 відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції: майора поліції ОСОБА_1 (0121520), начальника сектору логістики та матеріально-технічного забезпечення Кремінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби), з 13.05.2020, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 22 роки 10 місяців 19 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 09 років 03 місяці 11 днів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 15 діб, встановивши відсоток премії за травень 2020 року 0 %, сума відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, складає 5907,65 грн (арк. спр. 12, 32).

Відповідно до листа за вихідним номером 1145/111/22-21 від 05.07.2021 «Про розгляд заяви» позивачу повідомлено про відсутність підстав для виплати компенсації за невикористані відпустки за період з 2015 по 2020 роки (арк. спр. 9).

Згідно з довідкою № 225 від 24.06.2021 (арк. спр. 11) за наявними обліками відділу поліції № 2 Сєвєродонецького районного управління поліції ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 використав відпустки у період з 2015 по 2020 рік та має такі залишки:

за 2015 рік наказом ГУНП від 25.12.2015 № 81 о/с використав відпустку як учасник бойових дій за 2015 рік у кількості 14 днів, з 28.12.2015 по 10.01.2016; залишок відпустки за 2015 рік складає - 03 доби; залишок відпустки як учасник бойових дій за 2016 рік складає - 0 днів;

за 2016 рік наказом ГУНП від 16.09.2016 № 639 о/с використав щорічну чергову оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 31 діб, з 15 вересня по 15.10.2016; залишок щорічної основної відпустки за 2016 рік складає - 0 діб; залишок відпустки як учасник бойових дій за 2016 рік складає - 14 днів;

за 2017 рік наказом ГУНП від 21.02.2017 № 124 о/с використав відпустку як учасник бойових дій за 2017 рік у кількості 14 днів, з 07 квітня по 20.04.2017; наказом ГУНП від 21.03.2017 № 200 о/с використав залишок щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2016 рік у кількості 14 діб, з 10 березня по 23.03.2017; наказом ГУНП від 21.03.2017 № 200 о/с використав частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 14 діб, з 24 березня по 06.04.2017; наказом ГУНП від 11.07.2017 № 487 о/с використав частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 10 діб, з 04 липня по 13.07.2017; наказом ГУНП від 28.12.2017 № 889 о/с використав частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 20 діб, з 11 грудня; залишок щорічної основної відпустки за 2017 рік складає - 14 діб; залишок відпустки як учасник бойових дій за 2017 рік складає - 0 днів.

за 2018 рік наказом ГУНП від 01.11.2018 № 548 о/с використав відпустку як учасник бойових дій за 2018 рік у кількості 14 днів, з 06 листопада по 19.11.2018; залишок щорічної основної відпустки за 2018 рік складає - 30 діб; залишок додаткової відпустки за 2018 рік складає - 15 діб; залишок відпустки як учасник бойових дій за 2018 рік складає - 0 днів.

за 2019 рік наказом ГУНП від 28.05.2019 № 436 о/с використав відпустку як учасник бойових дій за 2019 рік у кількості 14 днів, з 14 червня по 27.06.2019; наказом ГУНП від 24.10.2019 № 1035 о/с використав частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 10 діб, з 04 листопада по 13.11.2019; наказом ГУНП від 24.10.2019 № 1035 о/с використав частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 11 діб, з 04 листопада по 13.11.2019; наказом ГУНП від 26.12.2019 № 1267 о/с використав частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 11 діб, з 06 січня по 16.01.2020; залишок основної відпустки за 2019 рік складає - 10 діб; залишок додаткової відпустки за 2019 рік складає - 15 діб; залишок відпустки як учасник бойових дій за 2019 рік складає - 0 днів;

за 2020 рік наказом ГУНП від 03.02.2020 № ПО о/с використав відпустку як учасник бойових дій за 2020 рік у кількості 14 днів, з 03 лютого по 16.02.2020; залишок відпустки як учасник бойових дій за 2020 рік складає - 0 днів. Відповідно до наказу ГУНП від 06.05.2020 № 423 о/с ОСОБА_1 було звільнено з 13.05.2020 з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 15 діб, що підтверджено довідкою № 306 від 21.07.2021 (арк. спр. 42).

Відповідно до довідки № 307 від 21.07.2021 позивач з рапортами про виплату компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій не звертався (арк. спр. 43).

Відповідно до витягу з наказу від 25.12.2015 № 81 о/с позивачу надавалась додаткова відпустка, як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 днів з 28.12.2015 по 10.01.2016 (арк. спр. 33).

Відповідно до витягу з наказу № 639 о/с від 16.09.2016 позивачу надавалась щорічна чергова оплачувана відпустка за 2016 рік у кількості 31 доби, з 15.09.2016 по 15.10.2016 (арк. спр. 34).

Згідно з витягом з наказу від 21.02.2017 № 124 о/с позивачу надавалась додаткова відпустка, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 днів з 07.04.2017 по 20.04.2017 (арк. спр. 35).

Відповідно до витягу з наказу № 200 о/с позивачу надано залишок щорічної чергової відпустки за 2016 рік у кількості 14 діб з 10.03.2017 по 23.03.2017, та залишок щорічної чергової відпустки за 2017 рік у кількості 14 діб з 24.03.2017 по 06.04.2017 (арк. спр. 36).

Згідно з витягом з наказу від 11.07.2017 № 487 о/с позивачу надано частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 10 діб, з 04.07.2017 по 13.07.2017 (арк. спр. 37).

Наказом № 899 о/с від 28.12.2017 позивачу надано частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 20 календарних днів, з 11.12.2017 по 31.12.2017. Залишок відпустки складає 14 діб (арк. спр. 70).

Відповідно до витягу з наказу від 01.11.2018 № 548 о/с позивачу надано додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 днів з 06.11.2018 по 19.11.2018 (арк. спр. 38).

Відповідно до витягу з наказу від 28.05.2019 № 436 о/с позивачу надано додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 днів з 14.06.2019 по 27.06.2019 (арк. спр. 39).

Наказом від 24.10.2019 № 1035 о/с позивачу надано частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 10 діб з 04.11.2019 по 13.11.2019 (арк. спр. 40).

Відповідно до наказу від 26.12.2019 № 1267 о/с позивачу надано щорічну чергову відпустку за 2019 рік у кількості 11 діб з 06.01.2020 по 16.01.2020 (арк. спр. 41 зв.б.).

З матеріалів справи встановлено, що позивач у спірний період не використав календарні дні щорічної основної оплачуваної та додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2017-2019 роки в кількості 87 календарних днів з яких: за 2015 рік - 03 календарних днів, за 2017 рік - 14 календарних днів, за 2018 рік - 45 календарних днів та за 2019 рік - 25 календарних днів, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік в кількості 14 календарних днів.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Згідно із частиною першою статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки, зокрема, працівникам, які мають дітей.

Щодо невиплати компенсації за невикористанні календарні дні щорічної основної оплачуваної та додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2017-2019 роки, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Закон України "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).

Службовий час і час відпочинку поліцейських регулюється статтями 91 - 93 Закону № 580-VIII.

Приписами частини другої статті 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4)премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 8 розділу III Порядку № 260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

При вирішені справи суд враховує висновки викладені в рішенні Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означитиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Суд зазначає, що частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Суд наголошує, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII, з чим погоджується відповідача.

Системний аналіз вказаної норми права свідчить про те, що поліцейським можуть надаватись такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Крім того, суд звертає увагу, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Таким чином, з огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд вважає, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19. Також, постановою Верховного Суду від 04.02.2021 (справа № 160/5393/19).

За цих обставин суд вважає, що позивач набув право на виплату компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток при звільненні зі служби в поліції, проте відповідач протиправно її не виплатив.

З наведеного, суд дійшов висновку про визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної та додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2017-2019 роки та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної та додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2017-2019 роки в кількості 87 (вісімдесят сім) календарних днів виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 13.05.2020.

В частині вимог щодо виплати компенсації за невикористану основну відпустку в кількості 14 календарних днів за 2016 рік слід відмовити, оскільки позивачу надавалась відпустка в 2017 році відповідно до наказу № 200 о/с (арк. спр. 36).

Посилання позивача на те, що наказ № 899 о/с від 28.12.2017 в частині надання йому відпустки за 2017 рік у кількості 20 діб з 11 грудня 2017 року по 31 грудня 2017 року є протиправним оскільки виданий після початку відпустки, а тому не є належним доказом перебування у відпустці суд вважає безпідставним.

Наказом МВС України № 1235 від 23.11.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2016 року за № 1668/29798, затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції(далі - Порядок № 1235).

Відповідно до розділу ІІ Порядку № 1235 підставою для видання наказів по особовому складу є зміни в службовій діяльності, зокрема, надання відпусток відповідно до законодавства.

Розділом ІІІ Порядку № 1235 передбачено, що видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.

Підставою для видачі наказу № 899 о/с від 28.12.2017 в частині, що стосується позивача, зазначено рапорт ОСОБА_1 від 04.12.2017.

Отже, належним доказом перебування особи у відпустці є відповідний наказ.

Так, наказ № 899 о/с від 28.12.2017 на час розгляду справи не оскаржений та не скасований, а позивачем не надано належних доказів щодо несення ним служби у період з 11 по 31 грудня 2017 року.

Щодо невиплати компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, суд зазначає таке.

Відповідно до статті п`ятої Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час".

За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 2016 року.

За приписами статті 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік".

Приписами частини другої статті 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

За приписами частини дев`ятої та десятої статті 93 Закон № 580-VIII, поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Крім того, відповідно до абзацу 8 пункту 8 Розділу III Порядок № 260 встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Слід зазначити, що в частині десятій статті 93 Закону № 580-VIII та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про "невикористану в році звільнення відпустку" без вказівки на її вид (основна чи додаткова).

Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закон № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Закон № 504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво - важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Приписами частини першої статті четвертої Закону № 504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".

Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 805/5111/15-а.

При вирішені справи суд враховує висновки викладені в рішенні Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означитиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні позивача як учасника бойових дій, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним щорічну додаткову відпустку у 2016 році.

З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 у справі №620/1487/20, від 29.04.2021 у справі № 200/602/20-а та від 26.05.2021 № 360/1362/20.

Таким чином, на момент звільнення позивача, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2016 рік.

Отже, суд не приймає доводи відповідача, що позивач не звертався з відповідними заявами та рапортами, оскільки наведені норми пов`язують виплату компенсацію за невикористані дні відпусток із звільненням, а не з відповідним зверненням.

Посилання відповідача, що не оскарження наказу про звільнення позивача є підставою для визнання позову передчасним, суд вважає незмістовним, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу позивача про звільнення, при цьому, розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 № 21-87а13.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що розрахунок розміру та нарахування суми компенсації за невикористані дні відпусток належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. І оскільки така компенсація позивачу не нараховувалася взагалі, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму, у зв`язку з чим вимога про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію, задоволенню не підлягає.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає самостійно обрати спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної та додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2017-2019 роки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 13.05.2020;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної та додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2017-2019 роки в кількості 87 (вісімдесят сім) календарних днів, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік в кількості 14 (чотирнадцять) календарних днів виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 13.05.2020.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити частково.

Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (93406, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1, ідентифікаційний код 40108845) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення компенсації за невикористані відпустки задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної та додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2017-2019 роки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 13.05.2020.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної та додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2017-2019 роки в кількості 87 (вісімдесят сім) календарних днів, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік в кількості 14 (чотирнадцять) календарних днів виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 13.05.2020.

В іншій частині позову відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 30 серпня 2021 року.

Суддя Т.В. Смішлива