Рішення № 99270330, 31.08.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2021 р. справа № 300/3087/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2019 по день фактичної виплати 08.06.2021 терміном 436 днів, виходячи із середньоденного грошового забезпечення, в розмірі 319 169,44 гривень, без урахування обов`язкових податків та зборів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (надалі по тексту також - відповідач, обласний територіальний центр, обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2019 по день фактичної виплати 08.06.2021 терміном 436 днів, виходячи із середньоденного грошового забезпечення, в розмірі 319 169,44 гривень, без урахування обов`язкових податків та зборів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 згідно наказу військового комісара Надвірнянського районного військового комісаріату від 10.09.2019 за №107 виключений зі списків особового складу Надвірнянського районного військового комісаріату Івано-Франківської області та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Проте при звільненні з військової служби відповідач протиправно не провів з ним повний розрахунок, зокрема, не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.06.2015 по 10.09.2019, що встановлено рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 в адміністративній справі №300/635/21. У спірному випадку також мало місце невиплата відповідачем індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, що встановлено рішенням того ж суду від 05.05.2021 в адміністративній справі №300/636/21. Як зазначив позивач, розрахунок належних при звільненні компенсації та індексації проведено відповідачем лише 08.06.2021. Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України (надалі по тексу також - КЗпП України, Кодекс), в даному випадку необхідно застосувати норму статті 117 такого Кодексу щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. А тому, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні підлягає стягненню середній заробіток за період з 10.09.2019 по 08.06.2021 в розмірі 319 169,44 гривень як добуток, визначений шляхом множення 436 днів затримки на 732,04 гривень середньоденного грошового забезпечення позивача. На підставі вказаного просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 30.06.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.42-43).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву №6/987 від 09.07.2021, який надійшов на адресу суду 15.07.2021 із відповідними письмовими доказами (а.с.47, 48-51). Свої заперечення обґрунтовує неможливістю застосування до спірних правовідносин загальних норм трудового права в частині оплати праці, оскільки порядок проходження військової служби і оплата грошового забезпечення військовослужбовця врегульовані спеціальним законодавством. Відповідач вказав, що відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 за №13, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Отже за доводами відповідача трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, таким чином передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Тобто, спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України на них не поширюється. У зв`язку із цим, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 , в свою чергу, 19.07.2021 подав суду, через канцелярію, відповідь на відзив (а.с.52-55), в якій зазначив, що відповідач, провів з ним повний розрахунок лише після ухвалення Івано-Франківським окружним адміністративним судом рішень від 27.04.2021 у справі №300/635/21 та від 05.05.2021 у справі №300/636/21, виплативши грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.06.2015 по 10.09.2019 та індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, тобто не в день виключення зі списків особового складу, а із затримкою на 436 дня, чим порушив вимоги КЗпП України. Також позивач не погодився з доводами обласного територіального центру про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми загального трудового права, зокрема норми статей 116, 117 КЗпП України, оскільки при звільненні відповідач був зобов`язаний провести з ним повний розрахунок всіх належний йому сум. Позивач, обґрунтовуючи заперечення на доводи відповідача, навів суду правові позиції Великої палати Верховного Суду щодо застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, зокрема, постанови від 13.05.2020 року у справі №810/451/17, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16. Наполягає на задоволення позовних вимог в повному обсязі.

На виконання вимог ухвали суду від 30.06.2021 відповідачем направлено поштовим зв`язком витребувані судом докази, які надійшли на адресу суду 19.07.2021 (а.с.57-61).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви і відзиву на позов, відповіді на відзив, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 в період з 19.11.2003 по 10.09.2019 проходив службу в Збройних Силах України, в тому числі на посаді начальника відділення зв`язку та інформатизації - начальника радіостанції Надвірнянського районного військового комісаріату Івано-Франківської області. Свідченням вказаного є пояснення позивача, наведені у позовній заяві, зміст яких не заперечуються відповідачем, а також витяг із послужного списку позивача (а.с.58-59).

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 12.06.2015 позивач має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.8).

Так, наказом військового комісара Івано-Франківського обласного військового комісаріату (по особовому складу) від 06.09.2019 за №21-РС, сержанта ОСОБА_1 , начальника відділення зв`язку та інформатизації - начальника радіостанції Надвірнянського районного військового комісаріату Івано-Франківської області звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (а.с.12).

Відомості із витягу з наказу військового комісара Надвірнянського районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 10.09.2019 за №107 свідчать про те, що начальника відділення зв`язку та інформатизації ОСОБА_1 10.09.2019 виключено зі списків особового складу Надвірнянського районного військового комісаріату Івано-Франківської області (а.с.12).

Позивач 27.01.2021 звернувся до відповідача із запитом на доступ до публічної інформації, з проханням здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.06.2015 по 10.09.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Відповідач у відповіді №9/2/122 від 08.02.2021 вказав, що для отримання компенсації, позивачу необхідно звернутися до суду.

Коментовані обставини встановлені рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 у справі №300/635/21, яким позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій за період з 12.06.2015 по 10.09.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 10.09.2019. Зобов`язано Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 12.06.2015 по 10.09.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 10.09.2019 (а.с.20-26).

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 у справі №300/635/21 набрало законної сили 28.05.2021 (https://reestr.court.gov.ua/Review/96527888).

За змістом частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також, за результатом розгляду вимоги позивача від 27.01.2021, Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки відповіддю від 08.02.2021 за №9/2/121 відмовив у виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з мотивів відсутності механізму здійснення нарахування за попередні періоди.

Вищевказані обставини встановлені рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 у справі №300/636/21, яким позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.27-31).

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 у справі №300/636/21 набрало законної сили 07.06.2021 (https://reestr.court.gov.ua/Review/96703512).

Згідно пояснень позивача, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 і 05.05.2021 відповідачем виконано повністю, на підтвердження чого ОСОБА_1 долучено до матеріалів позовної заяви копію виписки АТ "Ощадбанк" про надходження на банківський рахунок позивача 08.06.2021 коштів в сумі 36 414,48 гривень із призначенням платежу "індексація грошового забезпечення, компенсація за невикористану відпустку" (а.с.32-33).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби (не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.06.2015 по 10.09.2019 та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018), звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовом про зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2019 по 08.06.2021 в розмірі 319 169,44 гривень, без урахування обов`язкових податків і зборів .

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

За приписами пункту 17 частини 1 статті 4 та пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-ХІІ).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ).

Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За змістом частини 2 і 3 статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 за № 1934-XII соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.

Соціальний захист працівників Збройних Сил України забезпечується відповідно до законодавства про працю, про державну службу, інших нормативно-правових актів.

Так, Закон України від 20.12.1991 за №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі по тексту також - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).

Як визначено в частині 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 за №504/96-ВР (надалі по тексту також - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (стаття 16-2 Закону №504/96-ВР).

За змістом статті 12 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Так, згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм у рік звільнення виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Пункт 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008), передбачає, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За змістом абзацу 2 частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 за №1282-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення, обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (надалі по тексту також - Порядок №1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році - 103 відсотка, у 2018 році - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Положеннями пункту 6 Порядку №1078 визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд також враховує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

В контексті застосування у спірних правовідносинах юридичного визначення середнього заробітку працівника, то останнє визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 за №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також - Порядок №100).

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата (абзаци 1 і 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).

Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Досліджуване судом питання неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:

" … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини";

"… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України";

"…реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань".

Відтак, посилання відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КАС України є безпідставними.

З приводу наявності правових підстав для стягнення з Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2019 по 08.06.2021 в розмірі 319 169,44 гривень, суд зазначає наступне.

Як уже визначено судом по тексту вище ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, який наказом військового комісара Івано-Франківського обласного військового комісаріату від 06.09.2019 за №21-РС звільнений згідно підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту, та відповідно до витягу з наказу військового комісара Надвірнянського районного військового комісаріату (по стройовій частині) виключений зі списків особового складу (а.с.12).

Отож, датою завершення проходження військової служби є 10.09.2019, про що зазначено в наказі №107 від 10.09.2019, тобто 10.09.2019 є останнім робочим днем.

Така обставина представником Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не заперечується.

За змістом пункту 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення №1153/2008, в день виключення зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок за грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Як встановлено в рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 у справі №300/635/21, Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки протиправно в день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військового комісаріату не виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.06.2015 по 10.09.2019.

Водночас рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 в адміністративній справі №300/636/21 встановлено протиправність дій Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невиплати в день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військового комісаріату індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

За доводами позивача, наведеними у позовній заяві, що не заперечується відповідачем, Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснив нарахування та виплату позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.06.2015 по 10.09.2019 та індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, свідченням чого є наявна в матеріалах справи копія виписки Ощадбанку про надходження на банківський рахунок позивача 08.06.2021 коштів в сумі 36 414,48 гривень із призначенням платежу: "індексація грошового забезпечення, компенсація за невикористану відпустку".

Матеріали справи свідчать про виконання коментованих рішень суду в червні 2021 року, у зв`язку із чим обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки донараховано 36 414,48 гривень ("індексацію грошового забезпечення", "компенсацію за невикористану відпустку").

Відтак, слід констатувати обставину фактичного отримання ОСОБА_1 коштів в сумі 36 414,48 гривень саме 08.06.2021, що підтверджується копією виписки АТ "Ощадбанк" (а.с.33).

З огляду на вказане датою реального виконання відповідачем обов`язку в частині повного розрахунку з позивачем при звільненні із військової служби є 08.06.2021.

Таким чином, станом на дату виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини - 10.09.2019, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата відповідної частини грошового забезпечення і компенсації завершена безпосереднім перерахунком належних при звільненні коштів 08.06.2021.

Оскаржувані дії вчинені поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, пункту 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення №1153/2008.

А тому, період з 11.09.2019 (наступний перший день після звільнення) по 08.06.2021 (день фактичного зарахування коштів) є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки 10.09.2019 є останнім робочим днем ОСОБА_1 , а останнім днем спірного розрахунку є саме 08.06.2021 - день коли останній фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок.

Коментований висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі №808/2442/16.

Згідно висновків Великої Палати Верховного суду, викладених в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17: "Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення".

Отже, зважаючи на вказане правове застосування Великою Палатою Верховного Суду норм законодавства про працю в частині положень статті 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про те, що період з 11.09.2019 до 08.06.2021 повинен бути включений до розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум, судом встановлено слідуюче.

Зміст поданої відповідачем довідки, виданої 06.07.2021 Івано-Франківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки за №9/2/621, засвідчує склад грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, які передують місяцю звільнення, зокрема, за липень і серпень 2019 року в розмірі 13 756,05 гривень та 13 756,05 гривень відповідно, що в загальному становить 27 512,10 гривень (а.с.48).

В свою чергу, позивачем здійснено розрахунок одноденного розміру грошового забезпечення 732,04 гривень, виходячи із розміру грошового забезпечення за липень і серпень 2019 року в загальному розмірі 45 386,54 гривень на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу від 23.06.2021 (22 576,78+22 809,76 : 62 = 732,04).

Втім суд вважає невірним обчислення позивачем середньоденного розміру грошового забезпечення на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу, оскільки із таких відомостей не можливо встановити, які самі складові грошового забезпечення позивача входять у суму, нараховану ОСОБА_1 саме відповідачем у липні і серпні 2019 року.

Відповідачем не виконано вимоги ухвали суду від 30.06.2021 та не надано суду довідки про середньоденний і середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 ''Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати'' (надалі по тексту також - Постанова №100). Не надаючи довідку обласний центр комплектування та соціальної підтримки вказав, що згадана постанова Уряду України не розповсюджується на правовідносини із військовослужбовцями (а.с.48).

Разом з тим, відповідачем надано суду картку особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 №3/13 за 2019 рік, зі змісту якої слідує, що позивачу за період липень-серпень 2019 року (як два місяця які передують місяцю звільнення - вересень 2019 року), нараховано, зокрема:

- в липні 2019 року грошове забезпечення в загальному розмірі 13 962,77 гривень, в тому числі: оклад за звання - 740,00 гривень; посадовий оклад - 3 000,00 гривень; гірські - 750,00 гривень; надбавка за вислугу років - 1 347,00 гривень; надбавка за особливості проходження служби - 3 794,05 гривень; премія - 4 125,00 гривень; індексація - 206,72 гривень;

- в серпні 2019 року грошове забезпечення в загальному розмірі 14 962,77 гривень, в тому числі: оклад за звання - 740,00 гривень; посадовий оклад - 3 000,00 гривень; гірські - 750,00 гривень; надбавка за вислугу років - 1 347,00 гривень; надбавка за особливості проходження служби - 3 794,05 гривень; премія - 4 125,00 гривень; індексація - 206,72; премія та цінні подарунки згідно з Дисциплінарним статутом ЗСУ - 1000,00 гривень (а.с.49).

Суд вважає безпідставними аргументи відповідача про незастосування до спірних відносин Постанови №100.

По перше, обласний центр комплектування та соціальної підтримки не навів жодної норми матеріального права, які застіть Постанови №100, визначають порядок обчислення середнього заробітку у випадку не проведення із військовослужбовцем повного розрахунку при його звільненні.

По друге, в силу вимог частини 6 статті 7 КАС України суд до випадку, який є предметом дослідження у даній справі, застосовує положення Постанови №100, так постанова Кабінету Міністрів України ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб'' від 30.08.2017 за №704 не врегульовує спірні відносини.

Так, пунктом 4 Розділу ІІІ Порядку №100 визначено виплати, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, серед яких, згідно підпункту "б" одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Зважаючи на наведені норми суд вказує про відсутність підстав для неврахування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення у довідці від 06.07.2021 за №9/2/621 індексації грошового забезпечення позивача, нарахованої та виплаченої у липні 2019 року в сумі 206,72 гривень і серпні 2019 року в сумі 206,72 гривень, що в загальному становить 413,44 гривень, виходячи з наступного.

Вище коментованим пунктом 4 Розділу ІІІ Порядку №100 визначено вичерпний перелік виплат, які не можуть враховуватись при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, зміст якого свідчить про відсутність такої виплати як "індексація", серед вказаного переліку.

Тобто коментованим Порядком №100 не передбачено неврахування "індексації" при обчисленні середньої заробітної плати.

Абзацом 5 пункту 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі й грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відтак, індексацію грошового доходу громадян не можна вважати складовою заробітної плати, яка має ознаки одноразової виплати/характеру, остання ж є обов`язковою частиною заробітку, яка визначена законом, нарахування і виплата якої проводиться за обставин і умов, передбачених у статті 4 Закону №1282-XII, та не залежить від суб`єктивної волі роботодавця.

З системного аналізу вказаних норм законодавства суд дійшов висновку про те, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, яка не має разового характеру, а тому у спірному випадку підлягає врахуванню при обчисленні середнього грошового забезпечення позивача.

Беручи до уваги картку особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 №3/13 за 2019 рік, долученого відповідачем до відзиву на позов, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці, що передували місяцю в якому відбулося звільнення з військової служби, становив: за липень 2019 року - 13 962,77 гривень (з урахуванням індексації), за серпень 2019 року - 13 962,77 гривень (з урахуванням індексації), усього 27 925,54 гривень.

При діленні цієї суми на 62 календарні дні середньоденне грошове забезпечення становить 450,41 гривень.

Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (11.09.2019 до 08.06.2021) становить 636 календарних днів.

Отже, середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 286 460,76 гривень, за формулою 450,41 гривень (середньоденне грошове забезпечення) * (помножено на) 636 (календарні дні періоду затримки виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення).

Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних при звільненні з роботи коштів за період з 11.09.2019 до 08.06.2021 в розмірі 286 460,76 гривень.

Беручи до уваги коментоване вище, суд вважає невірним розрахунок, обчислений самостійно позивачем, згідно якого середній заробіток за час затримки виплати, належних при звільненні сум компенсації, становить 319 169,44 гривень, з наступних підстав (а.с.40).

По перше, помилковим є врахування до періоду невиплати 10 вересня 2019 року, так як вказаний день (звільнення) - є останнім робочим днем (перше речення частини 1 статті 241-1 КЗпП України; пункт 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58).

По друге, позивачем помилково визначено кількість робочих днів 436, оскільки у спірному випадку слід виходити із кількості календарних днів періоду затримки виплат, що становить 636 днів.

Відтак, загальний строк затримки у виплаті компенсації та індексації становить 636, а не 436 днів.

По третє, як уже зазначалось судом визначення ОСОБА_1 середньомісячного (45 386,54 гривні) і середньоденного (732,04 гривні) розміру грошового забезпечення на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу є невірним, оскільки із таких відомостей не можливо встановити, які самі складові грошового забезпечення позивача входять у суму, нараховану позивачу у липні і серпні 2019 року.

Досліджуючи питання орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, слід звернути увагу на наступне.

З огляду на норму частини 5 статті 242 КАС України, при застосуванні статті 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме:

"81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц)."

Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому повторно враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц.

Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи суд враховує таке:

- період затримки відповідачем виплати належної позивачу при звільненні суми 36 414,48 гривень був доволі тривалим (більше одного року і вісім місяців);

- з дня звільнення позивача з військової служби по день звернення до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні та індексації грошового забезпечення (тобто більше одного року), позивач не вчиняв дій щодо захисту свого права на отримання належних йому при звільненні сум. Судом не встановлено, що позивач не знав про це право, або були інші обставини, які заважали позивачу реалізувати зазначене право. ОСОБА_1 тільки 24.02.2021 звернувся до суду із позовами про бездіяльність Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення;

- відповідач з дня звільнення позивача з військової служби не вчиняв дій для проведення повного розрахунку із позивачем. Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки заперечував право ОСОБА_1 на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення. В той же час, відповідач добровільно 08.06.2021 виконав рішення суду від 27.04.2021 у справі № 300/635/21 і рішення від 05.05.2021 у справі №300/636/21;

- сума простроченої заборгованості в розмірі 36 414,48 гривень більш ніж в 7 разів перевищує розраховану згідно статті 117 КЗпП України суму середнього заробітку за час прострочення - 286 460,76 гривень.

У спірному випадку суд вважає за необхідне застосувати правові висновки пункту 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, за змістом якого: "Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".

Іншими словами, у постанові Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що середньозважені ставки за кредитами надають приблизне уявлення про "вартість грошових коштів".

Отож, одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які розумно передбачити може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2019-2021 роках розміру сум, які позивач недоотримавши належні йому від роботодавця в день звільнення по день фактичного їх отримання, міг би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня власного життя.

Розглядаючи можливість застосування до спірних правовідносин коментований варіант приблизної оцінки майнових втрат позивача, у зв`язку із затримкою виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення (пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц), на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2019-2021 роках, суд зазначає слідуюче.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 за №2121-III (надалі по тексту також - Закон №2121-III).

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (стаття 4 Закону №2121-III).

За змістом частини 1 статті 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 за №679-XIV (надалі по тексту також - Закон №679-XIV) Національний банк України (надалі по тексту також - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Статтею 1 Закону №679-XIV визначено, що облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

Згідно зі статтею 27 Закону №679-XIV Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 42 Закону №679-XIV регламентовано, що Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.

В той же час, статтею 71 Розділу XIV "Особливі положення" коментованого Закону №679-XIV визначено обмеження діяльності банку, згідно частини 1 якої Національному банку забороняється, зокрема, надавати кредити, позики юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених цим Законом (підпункт 4).

Постановою Правління Національного банку України від 21.04.2016 за №277 затверджено Положення про основи процентної політики Національного банку України, яке встановлює порядок визначення Національним банком України облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями (надалі по тексту також - Положення №277).

Відповідно до коментованого Положення процентна політика Національного банку України є регулюванням Національним банком України попиту та пропозиції на грошові кошти через зміну процентних ставок за своїми операціями з метою впливу на процентні ставки суб`єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій. З метою реалізації процентної політики Національний банк України установлює, зокрема, таку проценту ставку як облікову. Облікова ставка Національного банку України є ключовою процентною ставкою Національного банку України, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку. Облікова ставка встановлюється на основі комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку, підготовленого Національним банком України.

Операційна ціль процентної політики Національного банку полягає в утриманні Українського індексу міжбанківських ставок для кредитів та депозитів овернайт у національній грошовій одиниці на рівні, близькому до рівня облікової ставки, у межах коридору процентних ставок за інструментами постійного доступу (пункт 16 Положення №277).

Як з`ясовано судом, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.12.2019 у справі №910/4518/16 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/86503517), та ухвалою від 20.02.2020 справу №910/4518/16 разом із касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 і доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88211928).

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/4518/16 пропонувала відступити від висновку, викладеного в пункті 94.5 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц щодо можливості застосування встановлених Національним банком України середньозважених ставок за кредитами, мотивуючи наступним:

- "… отже, дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні є індикативними, тобто визначають орієнтовний розмір процентних ставок для комерційних банків та інших фінансових установ щодо проведення ними операцій із залучення та розміщення грошових коштів. Водночас, остаточні процентні ставки (фіксована або змінювана) за користування коштами, наданими банком або іншою фінансовою установою як кредит, визначається сторонами у кредитному договорі з погодженням умов щодо можливості зміни процентної ставки упродовж всього строку користування позичальником кредитними коштами;

- відтак, "середньозважена процентна ставка за кредитом" (за міжбанківськими операціями) є економічним показником, що застосовується учасниками грошово-кредитного ринку, які здійснюють міжбанківські операції з кредитування, тому не відображає реальних ставок за користування кредитними коштами, які надаються фінансовими установами позичальникам на підставі кредитних договорів, та не може застосовуватися при визначенні розміру сум, які позичальник міг би сплатити банку за користування кредитом у період дії відповідної середньозваженої процентної ставки за кредитом…".

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №910/4518/16 матеріали справи №910/4518/16 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88602348).

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 01.04.2020 у справі №910/4518/16:

"…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.

На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв`язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не робила висновку про застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити".

Згідно відомостей із вкладення "Дані статистики фінансового сектору" підрозділу "Статистика фінансового сектору" розділу "Статистика" офіційного веб-сайта Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs), судом встановлено, що середньо зважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням (в межах Івано-Франківської області), в період з 11.09.2019-08.06.2021 (період затримки розрахунку при звільненні) становила: у вересні-листопаді 2019 року - 37,7%; у грудні 2019 року - 37,6%; у січні 2020 року - 38,7%; у лютому-березні 2020 року - 38,9%; у квітні 2020 року - 39,3%; у травні 2020 року - 39,4%; у червні 2020 року - 39,2%; у липні 2020 року - 38,5%; у серпні 2020 року - 37,8%; у вересні 2020 року - 37,2%; у жовтні 2020 року - 36,7%; у листопаді 2020 року - 37,5%; у грудні 2020 року - 35,8%; у січні 2021 - 36,4%; у лютому 2021 року - 36,5%; у березні 2021 року - 36,6%; у квітні 2021 року - 35,6%: у травні 2021 року - 35,9%; у червні 2021 року - 36,2% (а.с.63-83).

Суд зазначає, що за змістом частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (надалі по тексту також - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отож, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц (пункт 94.5) та висновки ухвали Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №910/4518/16 (мотивувальна частина), суд вважає доцільним "для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника (військовослужбовця), пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити" застосування у спірних правовідносинах показники середньозважених процентних ставок в річному обчисленні за кредитами, наданим домашнім господарствам, які оприлюднені Національним банком України "для розрахунку розміру сум, які такий працівник (військовослужбовець), недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".

Виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні та індексації грошового забезпечення (36 414,48 гривень) приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 23 825,97 гривень, а саме:

- у вересні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 37,7% річних/365 днів року (або 37,7% річних / 12 місяців / 30 календарних днів вересня 2019 року) = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня,

обчислено за формулою: 36 414,48 (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 0,10% х 20 днів = 728,29 гривень;

- у жовтні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 37,7% річних / 12 місяців = 3,14% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,14% = 1 143,41 гривень;

- у листопаді 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 37,7% річних / 12 місяців = 3,14% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,14% = 1 143,41 гривень;

- у грудні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 37,6% річних / 12 місяців = 3,13% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,13% = 1 139,77 гривень;

- у січні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 38,7% річних / 12 місяців = 3,22% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,22% = 1 172,55 гривень;

- у лютому 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 38,9% річних / 12 місяців = 3,24% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,24% = 1 179,83 гривень;

- у березні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 38,9% річних / 12 місяців = 3,24% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,24% = 1 179,83 гривень;

- у квітні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 39,3% річних / 12 місяців = 3,27% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,27% = 1 190,75 гривень;

- у травні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 39,4% річних / 12 місяців = 3,28% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,28% = 1 194,39 гривень;

- у червні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 39,2% річних / 12 місяців = 3,27% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,27% = 1 190,75 гривень;

- у липні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 38,5% річних / 12 місяців = 3,21% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,21% = 1 168,90 гривень;

у серпні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 37,8% річних / 12 місяців = 3,15% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,15% = 1 147,07 гривень;

у вересні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 37,2% річних / 12 місяців = 3,1% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,1% = 1 128,85 гривень;

- у жовтні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 36,7% річних / 12 місяців = 3,06% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,06% = 1 114,28 гривень;

- у листопаді 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 37,5% річних / 12 місяців = 3,12% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,12% = 1 136,13 гривень;

- у грудні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 35,8% річних / 12 місяців = 2,98% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 2,98= 1 085,15 гривень;

- у січні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 36,4% річних / 12 місяців = 3,03% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,03% = 1 103,36 гривень;

- у лютому 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 36,5% річних / 12 місяців = 3,04% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,04% = 1 107,00 гривень;

- у березні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 36,6% річних / 12 місяців = 3,05% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 3,05% = 1 110,64 гривень;

- у квітні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 35,6% річних / 12 місяців = 2,97% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 2,97% = 1 081,51 гривень;

- у травні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 35,9% річних / 12 місяців = 2,99% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 2,99% = 1 088,79 гривень;

- у червні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 36,2% річних/365 днів року (або 36,2% річних / 12 місяців / 8 календарних днів червня 2021 року) = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня,

обчислено за формулою: 36 414,48 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку) х 0,10% х 8 днів = 291,31 гривень.

Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості (несвоєчасно виплаченої компенсації), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 23 825,97 гривень.

Аналогічний застосування норм в ідентичних спірних правовідносин здійснено в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021 і ухвалі Верховного Суду від 29.06.2021 (апеляційне провадження №А/857/7271/21; касаційне провадження №К9901/22291/21) у справі №300/2865/20 (https://reestr.court.gov.ua/Review/97213113; https://reestr.court.gov.ua/Review/97934094), постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2021 (апеляційне провадження №А/857/6806/21) у справі №300/1154/19 (https://reestr.court.gov.ua/Review/98888855), постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 і ухвалі Верховного Суду від 03.06.2021 (апеляційне провадження №А/857/1783/21; касаційне провадження №К9901/19237/21) у справі №300/2052/20 (https://reestr.court.gov.ua/Review/95722890; https://reestr.court.gov.ua/Review/97393391).

Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункти 94.5, 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц).

Також, суд зауважує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 164.1.1. пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (надалі по тексту також - ПК України) загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Підпункт 168.1.1. пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачає, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Згідно абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Враховуючі вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що розмір суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який належить до стягнення на користь ОСОБА_1 , повинен становити 23 825,97 гривень, оскільки вказана сума є орієнтовною оцінкою втрат позивача у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників, тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи (а.с.8).

Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаної правової норми свідчить, що основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.

Суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору, так як останні позивачем фактично не понесені.

Сторонами справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ідентифікаційний код юридичної особи 07742609) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2019 по 08.06.2021 в розмірі 23 825,97 гривень (двадцять три тисячі вісімсот двадцять п`ять гривень дев`яносто сім копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 ;

відповідач - Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ідентифікаційний код юридичної особи 07742609), вул. Довженка, 21, м. Івано-Франківськ, 76026.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.