Рішення № 99247243, 30.08.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2021 року № 320/7840/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «Рось-Гума» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «Рось-Гума» про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 71656,56 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «Рось-Гума» у 2020 році не було виконано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим сума адміністративно-господарських санкцій, які підлягають сплаті відповідачем, становить 70597,56 грн.

Крім того, у зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій у повному обсязі у строк, встановлений Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів нараховано відповідачу пеню у сумі 1059,00 грн.

Несплата Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «Рось-Гума» адміністративно-господарських санкцій та пені стала підставою для звернення позивача до суду з вимогою про їх стягнення з відповідача у примусовому порядку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив про відсутність підстав для сплати ТОВ «ТВП «Рось-Гума» адміністративно-господарських санкцій та пені, оскільки ним було вчинено усі заходи забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Так, відповідач зазначив, що згідно штатного розпису на 2020 рік, затвердженого 31.12.2019, відповідачем було створено два робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю на 2020 рік на посади різальника металу на ножицях і пресах та оброблювача гумових виробів. При цьому наказом (розпорядженням) про прийняття на роботу № 9/к від 19.07.2018 на посаду різальника металу на ножицях і пресах працевлаштовано особу з інвалідністю - ОСОБА_1 . Наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) від 13.05.2020 № 14/к ОСОБА_1 звільнено з посади різальника металу на ножицях і пресах.

Згідно штатного розпису відповідача на 2020 рік, затвердженого 30.09.2020, відповідач передбачив два робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю на 2020 рік на посади бухгалтера та оброблювача гумових виробів. Наказом (розпорядженням) про прийняття на роботу № 27/к від 30.09.2020 на посаду бухгалтера відповідачем самостійно працевлаштовано особу з інвалідністю - ОСОБА_2 .

Відтак, у 2020 році посада оброблювача гумових виробів була вакантною, посада різальника металу на ножицях і пресах стала вакантною, починаючи з червня місяця, а на посаду бухгалтера працевлаштовано особу, починаючи з жовтня місяця.

Крім того, відповідач повідомив, що центром зайнятості були направлені до відповідача особи з інвалідністю, проте останні відмовилися від працевлаштування на підприємстві за власним бажанням (волевиявленням), тобто з причин, незалежних від відповідача.

Позивач у поясненнях по справі повідомив про те, що з метою досудового вирішення спору Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів на адресу відповідача було направлено лист № 02-471/21 від 16.06.2021 з розрахунком адміністративно-господарських санкцій, проте станом на теперішній час лист залишився без розгляду та відповіді.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «Рось-Гума» (ідентифікаційний код 40478106, місцезнаходження: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, буд. 359) 12.05.2016 зареєстровано як юридична особа, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.42-44).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік від 03.02.2021, у якому відповідач зазначив такі показники:

- середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 41 особа, з яких осіб з інвалідністю - 1;

- кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 2 особи;

- фонд оплати праці штатних працівників - 2894,5 тис. грн.;

- середньорічна заробітна плата штатного працівника - 70,6 грн.;

- сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 70,6 грн. (а.с.14).

У позовній заяві позивач зазначив, що невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю зумовлює застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 70597,56 грн. та нарахування пені у розмірі 1059,00 грн.

Вказані суми адміністративно-господарських санкцій та пені не були сплачені відповідачем своєчасно та у повному обсязі, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про їх стягнення у примусовому порядку, з приводу чого суд зазначає таке.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі за текстом - Закон № 875).

Відповідно до частини першої-другої статті 17 Закону № 875 з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною п`ятою статті 19 Закону № 875 закріплено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Частинами першою та другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Так, пунктами 5 та 6 розділу І Порядку встановлено, що форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна.

Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).

Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Суд зазначає, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 74992116), від 28.05.2019 у справі № 820/2287/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82079285) та від 31.07.2019 у справі № 817/724/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83378847).

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство (фізичну особу) покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство (фізичну особу) здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 28.05.2019 у справі № 807/554/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82080041) та від 28.05.2019 у справі № 820/2287/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82079285), від 24.02.2020 у справі № 820/2132/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87779435).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16 зазначив, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було вчинено всі дії, направлені на працевлаштування на підприємстві осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, а тому підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені відсутні, з приводу чого суд зазначає таке.

Наказом (розпорядженням) про прийняття на роботу № 9/к від 19.07.2018 прийнято ОСОБА_1 на роботу з 20.07.2018 на посаду різальника металу на ножицях і пресах з тривалістю робочого тижня 40 год. та окладом (тарифною ставкою) 3800,00 грн. (а.с.47).

19.07.2018 ТОВ «ТВП «Рось-Гума» надіслано Білоцерківській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області повідомлення про прийняття ОСОБА_1 на роботу з датою початку роботи 20.07.2018 (а.с.49), що підтверджується квитанцією від 19.07.2018 (а.с.48).

17.02.2010 Київською обласною державною адміністрацією було видано ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1) серії НОМЕР_1 та вкладку до посвідчення № НОМЕР_2 (а.с.54).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-1 № 0416341 від 22.01.2013 ОСОБА_1 з 01.02.2013 довічно встановлено ІІІ групу інвалідності (а.с.55).

Відповідно до наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 13.05.2020 № 14/к ОСОБА_1 звільнено з 13.05.2020 з посади різальника металу на ножицях і пресах за згодою сторін відповідно до ст. 36 п. 1 КЗпП України (а.с.50).

Як вбачається зі штатного розпису ТОВ «ТВП «Рось-Гума» на 2020 рік, затвердженого наказом директора М.В. Орлюка від 31.12.2019 № 31/12_1, на підприємстві визначено, зокрема, посади: оброблювач гумових виробів (1 робоче місце для працевлаштування людини з інвалідністю) - 5 одиниць; різальник металу на ножицях і пресах (1 робоче місце для працевлаштування людини з інвалідністю) - 2 одиниці (а.с.46).

Згідно зі звітом про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, поданим відповідачем, на підприємстві має працювати 2 особи з інвалідністю, а фактично працевлаштовано 1 особу з інвалідністю (а.с.14).

Судом встановлено, що ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було подано до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 20.01.2020, в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: оброблювач гумо-технічних виробів - 1 вакансія (а.с.63).

20.02.2020 ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було подано до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: оброблювач гумо-технічних виробів - 1 вакансія (а.с.64).

29.05.2020 ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було подано до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: різальник металу на ножицях і пресах - 1 вакансія (а.с.65).

29.05.2020 ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було подано до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: оброблювач гумо-технічних виробів - 1 вакансія (а.с.66).

30.06.2020 ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було подано до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: оброблювач гумо-технічних виробів - 1 вакансія (а.с.67).

30.07.2020 ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було подано до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: оброблювач гумо-технічних виробів - 1 вакансія (а.с.68).

28.08.2020 ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було подано до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: оброблювач гумо-технічних виробів - 1 вакансія (а.с.69).

Наказом (розпорядженням) про прийняття на роботу № 27/к від 30.09.2020 прийнято ОСОБА_2 на роботу з 01.10.2020 на посаду бухгалтера з окладом (тарифною ставкою) 5500,00 (а.с.57).

Як вбачається зі штатного розпису ТОВ «ТВП «Рось-Гума» на 2020 рік, затвердженого наказом директора М.В. Орлюка від 30.09.2020 № 30/09_1, на підприємстві визначено, зокрема, посади: бухгалтер (1 робоче місце для працевлаштування людини з інвалідністю) - 1 одиниця; оброблювач гумових виробів (1 робоче місце для працевлаштування людини з інвалідністю) - 5 одиниць (а.с.56).

30.09.2020 ТОВ «ТВП «Рось-Гума» надіслано Білоцерківській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області повідомлення про прийняття ОСОБА_2 на роботу з датою початку роботи 01.10.2020 (а.с.59), що підтверджується квитанцією від 30.09.2020 (а.с.58).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0139677 від 25.10.2013 ОСОБА_2 безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності (а.с.61-62).

Відповідно до пенсійного посвідчення від 31.10.2013 № НОМЕР_3 ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності (ІІІ група, загальне захворювання) (а.с.60).

29.09.2020 ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було подано до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: оброблювач гумо-технічних виробів - 1 вакансія (а.с.70).

29.10.2020 ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було подано до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: оброблювач гумо-технічних виробів - 1 вакансія (а.с.71).

30.11.2020 ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було подано до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: оброблювач гумо-технічних виробів - 1 вакансія (а.с.72).

29.12.2020 ТОВ «ТВП «Рось-Гума» було подано до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: оброблювач гумо-технічних виробів - 1 вакансія (а.с.73).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що на підприємстві протягом 2020 працювали особи з інвалідністю, зокрема, у період з 01.01.2020 по 13.05.2020 - 1 особа з інвалідністю; у період з 14.05.2020 по 29.09.2020 - 0 осіб з інвалідністю; а з 01.10.2020 - 1 особа з інвалідністю.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що протягом січня-лютого, травня-грудня 2020 року ТОВ «ТВП «Рось-Гума» на адресу Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості надавались звіти за формою № 3-ПН, якими підприємство інформувало орган державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, установлених статтею 19 Закону № 875 та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування, а тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів та стягнення пені є безпідставним.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 24.02.2020 у справі № 820/2132/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87779435).

Відповідно до положень частин першої-другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи, що матеріали справи свідчать про те, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд вважає, що підстави для сплати позивачем адміністративно-господарських санкцій у розмірі 71656,56 грн. відсутні.

У зв`язку з цим в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 грудня 2019 року у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 08.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство «Рось-Гума» (далі - Клієнт) та адвокатським об`єднанням «Куришко і партнери» (далі - Адвокатське об`єднання) було укладено договір про надання правничої допомоги № 08/07-21/1, пунктом 1.1 якого передбачено, що Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з пунктом 1.2 договору Адвокатське об`єднання надає Клієнту професійну правничу допомогу з підготовки та складання відзиву на позовну заяву в справі № 320/7840/21 за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Відповідно до пункту 2.4 договору для надання юридичної допомоги Клієнту Адвокатське об`єднання призначає адвоката Куришко Івана Ігоровича, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 6656/10 від 26.04.2018.

У пунктах 4.1 - 4.3 договору зазначено, що гонорар (винагорода) встановлюється сторонами у фіксованому розмірі та складає 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

Оплата за договором здійснюється в гривнях шляхом перерахування гонорару на банківський рахунок Адвокатського об`єднання.

За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується сторонами.

Пунктом 7.1 договору визначено, що договір укладений на строк до 31.12.2021 та набирає чинності з моменту його підписання (а.с.76).

Судом встановлено, що 08.07.2021 АО «Куришко і партнери» було виставлено ТОВ «ТВП «Рось-Гума» рахунок на оплату на суму 7000,00 грн. (а.с.77).

16.07.2021 між сторонами було підписано акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого загальна вартість послуг адвоката з надання правничої допомоги становить 7000,00 грн., та яка включає підготовку та складання відзиву у цій справі (а.с.79).

Відповідачем в якості доказів понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. додано до матеріалів справи платіжне доручення від 14.07.2021 № 267 (а.с.78).

Як вже було зазначено судом, у пункті 2.4 договору про надання правничої допомоги від 08.07.2021 № 08/07-21/1 зазначено, що для надання юридичної допомоги Клієнту Адвокатське об`єднання призначає адвоката Куришко Івана Ігоровича.

При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження повноважень адвоката Адвокатського об`єднання «Куришко і партнери» Куришко Івана Ігоровича як представника ТОВ «ТВП «Рось-Гума».

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 26 зазначеного Закону повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Частиною четвертою статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Отже, в адміністративному судочинстві згідно з вимогами статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України допустимим доказом повноважень адвоката є лише довіреність або ордер (постанови ВС від 04.03.2019 у справі № 813/4566/15, від 26.06.2018 у справі № 826/13030/18, ухвали від 13.08.2018 у справі № 826/3925/17, від 30.10. 2018 у справі № 819/484/17, від 11.03.2019 у справі № 2540/2848/18, від 15.08.2018 у справі № 490/11396/16-а та ін.).

Виходячи з викладеного, відповідачем у порушення вказаних норм закону будь-яких доказів на підтвердження повноважень адвоката Адвокатського об`єднання Куришко Івана Ігоровича як представника ТОВ «ТВП «Рось-Гума», зокрема, довіреності або ордера, виданих відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не додано.

Крім того, суд зазначає, що відзив на позовну заяву, в якому міститься клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, підписаний самим відповідачем.

У зв`язку з відсутністю доказів на підтвердження повноважень адвоката Адвокатського об`єднання «Куришко і партнери» Куришко Івана Ігоровича на представництво інтересів ТОВ «ТВП «Рось-Гума», у суду відсутні правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене, підстави для задоволення клопотання відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.