Рішення № 99232293, 11.08.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/62/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2021 справа № 908/1295/21

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "ПОЛІМЕРЦЕНТР" (01103, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, 18А; адреса для листування: 04080, м. Київ, вул. Тульчинська, буд. 6)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Вільнянський молокозавод" (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Запорізька, 65)

про стягнення 307932,02 грн.

господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Коцар А.О.

учасники справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Розглядаються позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Вільнянський молокозавод" 307932,02 грн. на підставі договору поставки № 02021 від 02.02.2018, які складаються з: 119109,27 грн. основного боргу по оплаті за отриману продукцію, 5498,59 грн. пені, 21863,89 грн. 50% річних та 5931,64 грн. інфляційних втрат, а також 155528,63 грн. вартості виготовленої на замовлення відповідача продукції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2021 справу № 908/1295/21 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 17.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1295/21, присвоєно справі номер провадження 18/62/21, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 13.07.2021 ухвалено розглядати справу 908/1295/21 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження; підготовче засідання призначено на 03.08.2021; ухвалою від 03.08.2021 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 11.08.2021.

У судовому засіданні 11.08.2021 судом прийнято рішення.

Представники сторін у судове засідання 11.08.2021 не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, в тому числі шляхом направлення електронного листа на електронну адресу позивача. Представник відповідача повідомлений про розгляд справи під розписку у попередньому судовому засіданні.

Від відповідача 10.08.2021 до суду надійшли додаткові пояснення та клопотання про витребування оригіналів документів. Витребування оригіналів документів відповідач обґрунтовує тим, що в матеріалах справи відсутні оригінали договору, специфікацій, накладних та інших документів, на які посилається позивач. Відповідач зазначив, що в умовах, коли суд відмовив у проведенні почеркознавчої експертизи, виникли підстави для оцінки доказів, якими обґрунтовано позов, а саме: в частині наявності або відсутності підписів керівника відповідача та інших уповноважених осіб, печаток та усіх інших реквізитів. При цьому відзначив, що у судовому засіданні 03.08.2021 суд не перейшов до розгляду справи по суті, тому в силу ст. 207 ГПК України повинен з`ясувати, чи мають учасники справи заяви чи клопотання.

Розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

По-перше, відповідачем не наведено, які саме документи слід витребувати від позивача. Зауваження щодо витребування оригіналів договору, бухгалтерських та фінансових документів, якими обґрунтовано ціну позову містить загальний характер і не відповідає вимогам ст. 81 ГПК України.

Крім того, всупереч вимогам ч. 2 ст. 81 ГПК України, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що ним було вжито заходи для отримання доказів, які він просить витребувати, а також про причини не можливості самостійного отримання відповідачем таких доказів. Оригінали первинних бухгалтерських документів щодо взаємовідносин сторін за договором, стягнення заборгованості за яким є предметом позову мають бути у кожної сторони. Пояснень щодо відсутності таких документів у відповідача суду не надано.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо призначення у справі судової почеркознавчої експертизи судом надано оцінку заперечень відповідача щодо підписання спірного договору директором ТОВ "Вільнянський молокозавод".

Також суд відзначає, що клопотання заявлено відповідачем після закриття підготовчого засіданні, тобто, з пропуском встановленого судом строку і відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку не заявлено. Наведене виключає можливість задоволення такого клопотання.

За вказаних обставин суд клопотання відповідача про витребування оригіналів документів залишає без задоволення.

Крім того, матеріали справи містять всі необхідні докази, які суд визнав достатніми для розгляду справи по суті.

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 02021 від 02.02.2018, що є підставою для покладення на відповідача додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та законом санкції та стягнення заборгованості у судовому порядку. Посилаючись на приписи статей 526, 530, 664, 692, 712 ЦК України, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, що сума боргу не перевищує 69109,27 грн. за отриману продукцію, а сума 161051,32 грн. позивачем документально не обґрунтована. Додані специфікації №24-19, № 6-20 не містять підпису генерального директора підприємства відповідача, підпис на специфікації № 6-20 не схожий на підпис генерального директора. Відповідач вказав, що позивач не навів та не надав доказів повідомлення відповідача про виготовлення продукції на суму 161051,32 грн. Крім того відповідач зазначив, що договір поставки № 02021 від 02.02.2018 відповідач не підписував. Також, на думку відповідача, позивач не може посилатись на договорів як на підставу для нарахування штрафних санкцій. Просив в позові відмовити.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідачем не заперечується факт поставки позивачем за видатковими накладними у період з 21.08.2020 по 24.11.2020 плівки поліетиленової в асортименті на загальну суму 150433,54 грн. У зазначених вище видаткових накладних, які є лише частиною всієї поставленої на адресу відповідача за договором продукції, є пряме посилання на умови продажу: договір поставки № 02021 від 02.02.2018. Крім того, відповідачем неодноразово перераховано на поточний рахунок позивача грошові кошти з призначенням платежу: за плівку дог№ 02021 від 02.02.2018, про що свідчать в тому числі надані відповідачем платіжні доручення. Тому, за твердженням позивача, відсутні будь-які підстави вважати, що договір поставки № 02021 від 02.02.2018 та Специфікації до нього є недійсними, з огляду на те, що цей правочин підписано зі сторони відповідача неуповноваженою особою, а наступного схвалення його не відбулося. Позивач зазначив, що після подання позову відповідачем сплачено заборгованість на отриманий товар на суму 60000,00 грн., у зв`язку з чим розмір заборгованість складає 59109,27 грн. Відносно повідомлення відповідача про виготовлення продукції позивач вказав, що в надісланому на адресу відповідача рекомендованим листом досудовому повідомлені № 10 від 13.01.2021, яке останній отримав 03.02.2021, зазначалось прохання погасити заборгованість до 01.02.2021 та у той же строк вивести готову продукцію зі складу позивача. З тексту досудового повідомлення вбачається, що воно направляється повторно до претензії № 213 від 21.10.2020.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину звернень щодо необхідності реалізації своїх прав у більш тривалий строк від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд вирішив за доцільне розглянути справу у судовому засіданні 11.08.2021 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутності в судовому засіданні представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "ПОЛІМЕРЦЕНТР" (Постачальником, позивачем у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Вільнянський молокозавод" (Покупцем, відповідачем у справі) 02.02.2018 укладений договір поставки № 02021 (надалі - Договір).

За визначенням п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язується передати, а Покупець прийняти і сплатити продукцію, найменування, кількість і вартість якої вказується Додатках-специфікаціях № 1, 2, 3 і т.д., що є невід`ємною частиною договору.

Умови поставки продукції: EXW (склад Постачальника м. Київ) відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС-2010» (п. 3.1 Договору).

Поставка товару здійснюється партіями. На поставку кожної партії товару сторонами укладається відповідна Специфікація (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору ціна на продукцію вказується в Додатку-специфікації.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що умови оплати - передплата, якщо інше не передбачено в Додатку-специфікації.

Згідно із п. 4.4 Договору, якщо кількість відпущеної продукції перевищує кількість оплаченої чи відвантажена неоплачена продукція, то Покупець зобов`язаний сплатити вартість всієї отриманої продукції на протязі 3 (три) банківських днів з дати одержання продукції.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату отриманої продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

За визначенням п. 5.5 Договору, у випадку несвоєчасного виконання передбачених даним договором грошових зобов`язань, винна сторона сплачує потерпілій стороні за час прострочення 50% річних від простроченої суми.

Пунктом 7.1 Договору сторони узгодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, а по грошових зобов`язаннях до повного розрахунку між сторонами.

Сторонами узгоджено поставку партії товару на підставі Специфікацій: № 24-19 (листопад-грудень) від 15.11.2019, № 3-20 (березень) від 26.03.2020, №6-20 (квітень) від 01.04.2020, якими визначено умови оплати: 100% відтермінування платежу протягом 21 календарних днів від дати відвантаження продукції, але не пізніше 13.01.2019, 16.04.2020, 13.05.2020, відповідно.

На виконання умов Договору та наведених Специфікацій до цього договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 150433,54 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними:

- № 0004677 від 21.08.2020 на суму 45697,54 грн. з ПДВ;

- № 0004935 від 04.09.2020 на суму 44894,40 грн. з ПДВ;

- № 0004999 від 08.09.2020 на суму 5734,00 грн. з ПДВ;

- № 0005083 від 10.09.2020 на суму 5400,00 грн. з ПДВ;

- № 0005231 від 17.09.2020 на суму 8877,60 грн. з ПДВ;

- № 0005717 від 08.10.2020 на суму 7872,00 грн. з ПДВ;

- № 0005864 від 15.10.2020 на суму 10872,00 грн. з ПДВ;

- № 0006164 від 27.10.2020 на суму 11232,00 грн. з ПДВ.

Відповідач, в свою чергу, зобов`язання належним чином не виконав. Як вказує позивач, вартість отриманої продукції оплачувалась відповідачем не в повному обсязі і з порушенням строку, що призвело до утворення у останнього заборгованості станом на момент подання позову в розмірі 119109,27 грн., а після відкриття провадження у справі в розмірі 59109,27 грн.

Крім того, керуючись умовами Договору, відповідач замовив позивачу виготовлення поліетиленової плівки з нанесеним на неї друком на загальну суму 250974,64 грн., а саме:

1. плівка 3сл 0,09П Вільнянка Молоко 2,5% 910г;

2. плівка 3сл 0,09П Вільнянка Молоко 3,2% 910г;

3. плівка 3сл 0,09П Вільнянка Сметана 20% 400г.

Вказані плівки входять до переліку продукції, узгодженої сторонами в Специфікаціях №24-19 від 15.11.2019, № 3-20 від 10.03.2020, № 6-20 від 01.04.2020.

Як зазначив позивач, протягом 2020 року замовлена відповідачем продукція взагалі не постачалась, станом на момент звернення з позовом до суду на складі позивача знаходиться виготовлена на замовлення відповідача продукція на суму 155528,63 грн.

На підтвердження факту своєчасного виготовлення продукції позивач посилається на лімітно-забірні накладні-калькуляції про передачу ПАТ «Київполіграфмаш» виготовленої продукції на склад позивача № 6 від 14.01.2020, №№ 936, 937 від 01.04.2020 та № 979 від 06.04.2020.

У зв`язку наявністю заборгованості та неотриманням виготовленої на замовлення продукції позивачем на адресу відповідача направлено досудове повідомлення № 10 від 13.01.2021 з вимогами сплатити заборгованість до 01.02.2021 та забрати готову продукцію зі складу Постачальника. Згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення лист з повідомленням отриманий повноважним представником відповідача 03.02.2021.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк та неотримання замовленої продукції стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Долучені до матеріалів справи видаткові накладні, на підставі яких виникла заборгованість відповідача у спірний період, підписані з боку Покупця без зауважень.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов, наведених у Специфікаціях, за якими здійснено поставку товару у спірний період, умови оплати: 100% відтермінування платежу протягом 21 календарних днів від дати відвантаження продукції, але не пізніше 13.01.2020, 16.04.2020, 13.05.2020, відповідно.

Відповідач, в порушення умов договору та чинного законодавства, оплату вартості отриманого товару у визначений у Договорі строк в повному обсязі не здійснив.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем вартості отриманої продукції у визначений Договором строк є доведеним.

Як зазначив позивач, після звернення з позовною заявою відповідачем погашено заборгованість на суму 60000,00 грн., залишок заборгованості - 59109,27 грн. До своїх пояснень позивач надав виписку по рахунку від 11.06.2021 щодо сплати відповідачем 10000,00 грн.

Судом встановлено, що після направлення позивачем 30.04.2021 позовної заяви відповідачем здійснено оплати заборгованості за отриману продукцію на суму 40000,00 грн. (платежі по 10000,00 грн. 14.05.2021, 20.05.2021, 27.05.2021 та 03.06.2021), оплату в розмірі 20000,00 грн. здійснено відповідачем 01.04.2021 та 29.04.2021. Згідно відомостей офіційного сайту Укрпошти відправлення з позовною заявою прийнято відділенням зв`язку 30.04.2021. Отже, заборгованість за отриману продукцію в сумі 20000,00 грн. погашено відповідачем до звернення позивача із позовом. Вказане підтверджується наданим відповідачем одностороннім актом звірки взаєморозрахунків та долученими до нього платіжними дорученнями за спірний період.

З огляду на викладені обставини, суд визнав, що обґрунтованою слід визнати вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за отриману продукцію в сумі 59109,27 грн.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження по справі в частині стягнення 40000,00 грн. заборгованості за отриману продукцію слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача 59109,27 грн. заборгованості за отриману продукцію за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.

В частині стягнення 20000,00 грн. заборгованості за отриману продукцію суд в позові відмовляє, оскільки вказану суму відповідачем сплачено до звернення позивача із позовом.

Доводи відповідача відносно того, що договір ним не підписувався, специфікації №24-19, № 6-20 не містять підпису генерального директора підприємства відповідача, а підписи на них не схожі на підпис генерального директора суд відхиляє як необґрунтовані.

Згідно ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним у відповідності до ст. 241 ЦК України.

Матеріали справи містять докази, які свідчать, що договір поставки № 02021 від 02.02.2018 та Специфікації до цього договору відповідачем схвалені, оскільки останній вчиняв дії, що свідчать про прийняття договору та Специфікацій до виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2020 року за видатковими накладними у період з 21.08.2020 по 24.11.2020 позивачем відвантажена на адресу відповідача плівка поліетиленова в асортименті на загальну суму 150433,54 грн. У зазначених вище видаткових накладних, які є лише частиною всієї поставленої на адресу відповідача за договором продукції, є пряме посилання на умови продажу: договір поставки № 02021 від 02.02.2018. Відповідачем неодноразово перераховано на поточний рахунок позивача грошові кошти з призначенням платежу: за плівку дог№ 02021 від 02.02.2018, про що свідчать в тому числі надані відповідачем платіжні доручення. Таким чином, відсутні будь-які підстави вважати, що договір поставки № 02021 від 02.02.2018 та Специфікації до нього є недійсними.

Суд звертає увагу, що у наданому відповідачем до відзиву на позов акті звірки взаєморозрахунків сторін за період з 01.11.2019 по 08.06.2021 визначено суму заборгованості в розмірі 69109,27 грн., без урахування оплати 11.06.2021 в сумі 10000,00 грн. Отже сума заборгованості 59109,27 грн. відповідачем визнається.

Крім зазначеної вимоги про стягнення суми основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 5498,59 грн. пені, 21863,89 грн. 50% річних та 5931,64 грн. інфляційних втрат,

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем вимога про стягнення 5498,59 грн. пені за період з 16.12.2020 по 29.04.2021 на суму заборгованості 119109,27 грн., що існувала у цей період, заявлена на підставі п. 5.2 Договору, яким передбачена відповідальність за несвоєчасну оплату у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", суд визнав його правильним. Отже, вимога про стягнення пені задовольняється судом у визначеній позивачем сумі 5498,59 грн.

Суд звертає увагу, що період нарахування визначено позивачем з дати прострочення виконання зобов`язання по оплаті за останньою поставкою, що є його правом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів, пунктом 5.5 Договору визначено розмір 50% річних від простроченої суми.

Судом перевірено розрахунок 50% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" та визнано правильним, вимога про стягнення 50% річних задовольняється судом у заявленій позивачем сумі - 21863,89 грн.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», за заявлений позивачем період: грудень 2020 року, січень-березень 2021 року, врахувавши дату початку порушення грошового зобов`язання за останньою видатковою накладною у спірний період та суму боргу, що існувала у спірний період на останній день місяця за період: січень-березень 2021 року, що є належним, суд встановив, що сума втрат від інфляції складає 4826,69 грн., тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат задовольняється судом частково в наведеній сумі, в решті заявлених вимог про стягнення 1104,95 грн. інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.

При цьому суд звертає увагу, що позивачем при розрахунку включено в період нарахування грудень 2020 року, в якому заборгованість в наведеній позивачем сумі існувала менше місяця.

Відносно вимоги позивача про стягнення 155528,63 грн. вартості виготовленої на замовлення відповідача продукції суд зазначає наступне.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 Договору відповідач прийняв на себе зобов`язання прийняти і сплатити продукцію.

Умовами Договору передбачено виготовлення продукції на замовлення Покупця Згідно із п. 3.1 Договору умови поставки - склад постачальника м. Київ.

Матеріалами справи підтверджується, що підписаними сторонами Специфікаціями №№24-19, 3-20, 6-20 узгоджено виготовлення та поставку продукції, в тому числі вартість якого заявлено позивачем до стягнення. Проте, відповідач виготовлену позивачем продукцію на суму 155528,63 грн. не отримав і після направлення досудової вимоги від 13.01.2021.

За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Відповідно до ст. 689 ЦК України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Отже, ухиляючись від прийняття товару відповідач безпідставно в односторонньому порядку відмовився від виконання зобов`язань за Договором щодо прийняття товару, що суперечить умовам Договору та вимогам чинного законодавства України

Згідно із ч. 4 ст. 690 ЦК України, якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Також, частиною 4 ст. 692 ЦК України визначено, що якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra faktum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Дії відповідача, який уклав з позивачем договір поставки продукції, але згодом без обґрунтування ухиляється від обов`язку прийняти виготовлену на його замовлення продукцію, суперечать його попередній поведінці (погодження Специфікацій) і є недобросовісними.

Разом з тим вимога позивача про стягнення вартості виготовленої на замовлення відповідача продукції в сумі 155528,63 грн. є завчасною з огляду на положення ст. 692 Цивільного кодексу України, за якими обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття, а також зважаючи на узгоджену сторонами умову оплати у Специфікаціях - 21 календарний день від дати поставки. В даному випадку позивачем вибрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки вимозі про сплату заборгованості має передувати вимога про зобов`язання прийняти виготовлену продукцію, в разі ухилення Покупця від прийняття продукції.

Отже, в частині заявлених вимог щодо стягнення вартості виготовленої на замовлення відповідача продукції в сумі 155528,63 грон. суд відмовляє в позові через передчасність такої вимоги.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про належне виконання ним зобов`язання щодо оплати поставленої продукції у визначений Специфікаціями термін не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення 59109,27 грн. заборгованості за отриману продукцію, 5498,59 грн. пені, 21863,89 грн. 50% річних та 4826,69 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 40000,00 грн. заборгованості за отриману продукцію провадження у справі закривається на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. В частині стягнення вартості виготовленої на замовлення відповідача продукції у розмірі 155528,63 грн. суд відмовляє в позові через передчасність такої вимоги. В іншій частині позову суд відмовляє через необґрунтованість

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1969,48 грн. судового збору.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір". Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом розглянуті вимоги про стягнення з відповідача 307932,02 грн., тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати - 1,5 відсотки ціни позову, що складає 4618,98 грн.

Згідно наданого до позову платіжного доручення № 163 від 04.02.2021 позивачем сплачено 4862,50 грн. судового збору, отже, сума зайво сплаченого судового збору складає 243,52 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету сума зайво сплаченого судового збору в розмірі 243,52 грн. - за наявності відповідного клопотання.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вільнянський молокозавод" (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Запорізька, 65; ідентифікаційний код 38993915) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "ПОЛІМЕРЦЕНТР" (01103, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, 18А; адреса для листування: 04080, м. Київ, вул. Тульчинська, буд. 6; ідентифікаційний код 21640229) 59109,27 грн. (п`ятдесят дев`ять тисяч сто дев`ять грн. 27 коп.) заборгованості за отриману продукцію, 5498,59 грн. (п`ять тисяч чотириста дев`яносто вісім грн. 59 коп.) пені, 21863,89 грн. (двадцять одну тисячу вісімсот шістдесят три грн. 89 коп.) 50% річних, 4826,69 грн. (чотири тисячі двадцять шість грн. 69 коп.) інфляційних втрат та 1969,48 грн. (одну тисячу дев`ятсот шістдесят дев`ять грн. 48 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В частині стягнення 40000,00 грн. заборгованості за отриману продукцію провадження у справі закрити.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв`язку із знаходженням судді Левкут В.В. у щорічній відпустці та відкликанням її із відпустки на 27.08.2021 та 28.08.2021, повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 28.08.2021.

Суддя В.В. Левкут