Рішення № 99228591, 27.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1976

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2021 року м. Київ № 640/17286/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача

Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (надалі - третя особа), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Терещенківська, будинок 11-а, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 11 031,10 грн;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 суми сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 11 031,10 грн, згідно квитанції № 20-1241104/1/С від 20 січня 2021 року.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок неправомірної бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20 січня 2021 року позивачем на підставі договору купівлі-продажу було вперше придбано житло.

Позивач зазначив, що він був змушений сплатити збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % від вартості квартири, що становило 11 031,10 грн, хоча житло він придбав вперше.

У зв`язку із вищевикладеним, 09 лютого 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою щодо повернення безпідставно сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, у зв`язку з тим, що квартира позивачем придбавалась вперше.

На вказану вище заяву, листом від 17 лютого 2021 року № 2600-0603-8/26360, пенсійним фондом було відмовлено у поверненні коштів з посиланням на те, що «Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення договорів купівлі- продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, звільнення покупця від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі підпунктів «в» або «г» пункту 152 Порядку №1740 можливе за умови наявності зазначених у цих підпунктах інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. При цьому обов`язок надання нотаріусу необхідних відомостей та документів (інформації, відомостей, довідок тощо), що необхідні для звільнення від сплати збору, покладається на покупця.

Крім того, отримання відомостей та документів, а також отримання інформації з реєстрів може здійснюватися нотаріусом при вчиненні нотаріальної дії з урахуванням абзацу другого статті 4, статей 46, 46-1 Закону України «Про нотаріат».

Таким чином, Ваше звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є безпідставним у зв`язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2020р. № 866, відповідно до якої нотаріус при посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна встановлює факт придбання його вперше (чи не вперше), а отже проведена Вами сплата збору у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, свідчить про те, що майно придбавалося Вами не вперше, що встановив нотаріус.».

Позивач вважаючи таку відмову у поверненні безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу неправомірною та такою, що порушує її права, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що звільнення покупця від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі підпунктів «в» або «г» пункту 152 Порядку № 1740 можливе за умови наявності зазначених у цих підпунктах інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. При цьому обов`язок надання нотаріусу необхідних відомостей та документів (інформації, відомостей, довідок тощо), що необхідні для звільнення від сплати збору, покладається на покупця.

З викладеного за твердженнями представника відповідача випливає, що позивач, сплативши збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, не скористався правом, яке дозволяє звільнення від сплати останнього на підставі Порядку.

Таким чином, на переконання представника відповідача, у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 866, нотаріус при посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна встановлює факт придбання його вперше (чи не вперше).

Отже, проведена позивачем сплата збору у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, свідчить про те, що майно придбавалося Позивачем не вперше, що встановив нотаріус.

Представник пенсійного органу звертає увагу, що в додатках до позовної заяви відсутні документи, що підтверджують право Позивача на звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Враховуючи викладене вище, представник відповідача прийшов до висновку, що факт придбавання позивачем нерухомості не вперше встановлено нотаріусом, та вказані вище обставини в сукупності свідчать про відсутність протиправних дій Управління.

Також, представником третьої особи були подані до суду пояснення щодо адміністративного позову позивача, в яких останній зазначає, що оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. З огляду на викладене, чинним законодавством чітко визначено механізм повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових коштів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

З матеріалів справи судом було встановлено, що 20 січня 2021 року між ОСОБА_2 (надалі - Продавець) та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири відповідно до пункту 1 якого, Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю квартиру АДРЕСА_2 , а Покупець зобов`язується прийняти цю квартиру та сплатити за нею ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі. Квартира, що відчужується, складається з однієї жилої кімнати. Загальна площа квартири 41,40 кв.м., в тому числі житлова - 13,00 кв.м.

Відповідно до пункту 3 вказаного договору встановлено, що за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 1 103 104 (один мільйон сто три тисячі сто чотири) гривні, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 39 186 (тридцять дев`ять тисяч сто вісімдесят сім) доларів США, які повністю сплачені Покупцем Продавцю до підписання цього договору.

Крім того, у відповідності до пункту 15 вказаного договору вбачається, що згідно пункту 9 статті 1, пункту 8 статті 2 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачується Покупцем.

Також, з матеріалів справи судом встановлено, що 20 січня 2021 року позивачем відповідно до копії квитанції № 20-1241104/1/С на рахунок Головного управління Казначейства у місті Києві було сплачено збір на загальнообов`язкове пенсійне страхування у розмірі 11 031,10 грн, з призначенням платежу: «сплата збору при купівлі, продажу майна Платник - ОСОБА_1 ».

Надалі, 09 лютого 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості.

Однак, листом від 17 лютого 2021 року № 2600-0603-8/26360, пенсійним фондом було відмовлено у поверненні коштів з посиланням на те, що «Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення договорів купівлі- продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, звільнення покупця від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі підпунктів «в» або «г» пункту 152 Порядку №1740 можливе за умови наявності зазначених у цих підпунктах інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. При цьому обов`язок надання нотаріусу необхідних відомостей та документів (інформації, відомостей, довідок тощо), що необхідні для звільнення від сплати збору, покладається на покупця.

Крім того, отримання відомостей та документів, а також отримання інформації з реєстрів може здійснюватися нотаріусом при вчиненні нотаріальної дії з урахуванням абзацу другого статті 4, статей 46, 46-1 Закону України «Про нотаріат».

Таким чином, Ваше звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є безпідставним у зв`язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2020р. № 866, відповідно до якої нотаріус при посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна встановлює факт придбання його вперше (чи не вперше), а отже проведена Вами сплата збору у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, свідчить про те, що майно придбавалося Вами не вперше, що встановив нотаріус.».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначений Законом України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (надалі - Закон України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до абзацу 1 пункту 9 статті 1 даного Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов`язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Абзацом 2 пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

При цьому, згідно абзацу 3 пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Крім цього, питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» врегульовані у Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок № 1740).

Згідно з пунктом 15-1 Порядку № 1740 збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 15-3 Порядку № 1740 визначено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Виходячи з аналізу викладеного вище, суд приходить до висновку, що громадяни, які придбавають нерухоме майно, зокрема квартиру вперше, не є платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1 % від вартості нерухомого майна (квартири), зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.

Разом з цим, суд зауважує, що чинне законодавство України не містило визначення слова «придбавають», внаслідок чого в існувала процесуальна прогалина, яка усувалась тлумаченням судами при правозастосуванні норм матеріального права, виходячи із семантичного значення цього слова.

За таких обставин, суди, при здійсненні судочинства, виходили з того, що слово «придбавають» свідчить про оплатне набуття права власності на певний об`єкт.

Однак, суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» від 23 вересня 2020 року № 866 внесено зміни до Порядку № 1740, а саме:

«- Пункт 15-2 доповнено підпунктами «в» і «г» викладено у такому змісті: «збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:

в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);

г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

- Пункт 15-3 доповнено абзацом такого змісту: нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, з аналізу викладених вище змін до Порядку № 1740, які були чинні на момент виникнення оспорюваних правовідносин, була усунена правова невизначеність щодо розуміння юридичного терміну «придбавають».

Зокрема, суд звертає увагу, що під «придбаває житло вперше» необхідно розуміти, що фізична особа не має та не набувала права власності на житло, в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя.

Викладене вище дає суду підстави для висновку, що визначення «придбаває», охоплює не лише оплатне набуття права власності на певний об`єкт, а і його приватизацію, успадкування, дарування та купівля частки в спільному майні подружжі.

Лише у разі відсутності наведених способів придбавання нерухомого майна, особа відповідно до пункту 15-2 Порядку № 1740 не сплачує збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна.

В свою чергу, з аналізу матеріалів даної справи, судом було встановлено, що при оформленні договору купівлі-продажу квартири від 20 січня 2021 року, позивачем було сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 11 031,10 грн, що підтверджується квитанцією № 20-1241104/1/С від 20 січня 2021 року.

Водночас, з наявних в матеріалах справи відомостей інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо позивача від 09 лютого 2021 року вбачається, що за позивачем не зареєстровано будь-яких операцій з придбання нерухомого майна, що належить до об`єктів житлової нерухомості, окрім придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2 , придбаної на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2021 року зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Київ Бочаровою Іриною Іванівною.

В той же час, суд зауважує, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання позивачем житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за позивачем будь-якого іншого нерухомого майна (об`єктів житлової нерухомості) та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

Окрім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу, що у даній справі суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена в постанові від 20 березня 2018 року, у справі № 819/1249/17 у якій Верховний Суд зазначив, що «за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу. Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами. Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу».

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, суд зауважує, що відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Керуючись викладеним вище та враховуючи встановлені судом обставини, що позивач дійсно придбав житло вперше (за договором купівлі-продажу квартири від 20 січня 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 ) та при укладенні договору купівлі-продажу помилково сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1 відсотка від його вартості, що становить 11 031,10 грн, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявності правових підстав для їх задоволення.

В свою чергу суд звертає увагу, що процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (надалі - Порядок № 787).

Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Отже, виходячи з викладеного та на переконання суду, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 813/1126/17.

Керуючись вищевикладеним суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у вчиненні дій стосовно повернення збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, а саме щодо внесення подання щодо повернення позивачу збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 11 031,10 грн, сплаченого при придбані житла вперше на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2021 року.

Стосовно тверджень відповідача у листі від 02 листопада 2020 року № 2600-0603-8/154490 щодо внесення Постановою № 866 змін до Порядку № 1740, з урахуванням яких нотаріусам надано право звільняти від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбаванні нерухомого майна, за умови надання особою підтверджуючих документів придбання житла вперше, суд зазначає наступне.

Так, як зазначено судом вище, Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» від 23 вересня 2020 року № 866 внесено зміни до Порядку № 1740, у відповідності до яких нотаріусам надано право звільняти від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбаванні нерухомого майна, за умови надання особою підтверджуючих документів придбання житла вперше.

Однак, суд зауважує, що якщо особа не вчинила відповідних дій щодо подання підтверджуючих документів придбання житла вперше при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна, це не свідчить про відсутність у неї права на повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу такого майна, якщо вказаний збір все ж був помилково нею сплачений.

Окрім того, на переконання суду, внесені Постановою № 866 зміни до Порядку № 1740 не позбавляють Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві обов`язку щодо вчинення дій стосовно повернення позивачу безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

За таких підстав, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача та приходить до висновку про наявність правових підстав для їх задоволення.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат пов`язаних з витратами на надання правової допомоги, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI ).

Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.

Більш того, суд зауважує, що у висновку ЄСПЛ, викладеному у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), у пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), у пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява №66561/01), суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, а у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Lavents v. Latvia» (Заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну ціну.

З матеріалів справи судом було встановлено, що між ОСОБА_1 (надалі - Клієнт) та адвокатом Могильдою Юлією Володимирівною (надалі - Виконавець) було укладено Договір про надання правової допомоги від 08 лютого 2021 року за № 2/21-3, відповідно до пункту 1.1 якого передбачено, що виконавець зобов`язується усіма законними способами здійснювати представництво Клієнта, захищати його права і законні інтереси, надавати усі види правової допомоги, в обсязі та на умовах, встановлених у цьому Договорі та додаткових угодах до нього, в межах чинного законодавства України, а Клієнт зобов`язаний оплатити всі види правової допомоги Виконавця та фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору.

Відповідно до пунктів 4.1-4.3 вирішено фінансові питання щодо умов виконання вказаного вище договору, відповідно до яких вбачається, що клієнт зобов`язується сплатити Виконавцю вартість юридичних послуг адвоката (гонорар), що надаються, у порядку та строки, визначені у додаткових угодах (замовленнях), шляхом сплати виставлених Виконавцем рахунків. Додаткові витрати, що відповідно до завдання-доручення, що не були включені до загальної вартості юридичних послуг(правової допомоги) згідно Договору, сплачуються Клієнтом на підставі окремих рахунків. За дорученням Клієнта виплата Виконавцю гонорару та витрат може бути здійснена третіми особами.

В свою чергу, згідно Пункту 1 Додаткової угоди від 08 лютого 2021 року № 1 до Договору № 2/21-3 про надання правової допомоги від 08 лютого 2021 року визначено, що Виконавець зобов`язується усіма законними способами здійснити представництво Клієнта у судах України, захистити його права і законні інтереси, надати правову допомогу щодо повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в розмірі 1 % від вартості придбаного житла сплаченого Клієнтом у сумі 11 031,10 грн, згідно квитанції № 20-1241104/1/С від 20 січня 2021 року. Клієнт зобов`язаний оплатити правову допомогу Виконавця та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Пунктом 2 Додаткової угоди від 08 лютого 2021 року № 1 до Договору № 2/21-3 про надання правової допомоги від 08 лютого 2021 року встановлено, що правову допомогу Виконавця та фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору сплачує Клієнт у розмірі 5 472,50 грн, з яких:

- 547,25 грн (вивчення документів клієнта та консультація щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку (0,5 годин));

- 2 189,00 грн (збір письмових доказів та складання заяви Клієнта про повернення помилково сплаченого збору (2 години));

- 547,25 грн (складання та подання запиту адвоката в інтересах Клієнта для встановлення його доходів у минулому звітному періоді для обґрунтування клопотання до суду про звільнення від сплати судового збору (0,5 годин));

- 2 189,00 грн (складання адміністративного позову та його подання через «Електронний суд» (2 години)).

Також, на підтвердження реальності надання позивачу правової допомоги за розгляд даної справи, до суду було надано Акт від 25 червня 2021 року № 1 прийому-передачі робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом при наданні правової допомоги відповідно до договору № 2/21-3 про надання правової допомоги від 08 лютого 2021 року.

Відповідно до пункту 1 вказаного вище Акту, Виконавець надав правову допомогу Клієнту щодо повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в розмірі 1 % від вартості придбаного житла сплаченого Клієнтом у сумі 11 031,10 грн, згідно квитанції № 20-1241104/1/С від 20 січня 2021 року, а саме: - 547,25 грн (вивчення документів клієнта та консультація щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку (0,5 годин));

- 2 189,00 грн (збір письмових доказів та складання заяви Клієнта про повернення помилково сплаченого збору (2 години));

- 547,25 грн (складання та подання запиту адвоката в інтересах Клієнта для встановлення його доходів у минулому звітному періоді для обґрунтування клопотання до суду про звільнення від сплати судового збору (0,5 годин));

- 2 189,00 грн (складання адміністративного позову та його подання через «Електронний суд» (2 години)).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зауважує, що з наведеного вище вбачається, що вказані витрати позивача на правничу допомогу є обґрунтованими, співмірними з обставинами справи та характером спору, а також підтвердженими належними доказами, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов`язані саме з розглядом справи в суді та є співмірними по відношенню до складності справи, а розмір заявлених витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 472,50 грн та про наявність правових підстав для задоволення заяви представника позивача та наявність підстав для стягнення на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 5 472,50 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що позивачем не було надано документів на підтвердження оплати витрат на правову допомогу, з огляду на ту обставину, що приписи Кодексом адміністративного судочинства України імплементовано процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, від 25 травня 2021 року у справі № 640/2076/19.

Також, відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 11 031,10 грн.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (адреса: 01601, місто Київ, вулиця Терещенківська, будинок 11-а, код ЄДРПОУ 37993783) подання про повернення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суми сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 11 031,10 грн (одинадцять тисяч тридцять одна гривня 10 коп.), згідно квитанції № 20-1241104/1/С від 20 січня 2021 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 472,50 грн (п`ять тисяч чотириста сімдесят дві гривні 50 коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова